Рішення № 62854006, 17.11.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/3506/16-ц Головуючий у І інстанції Борець Є. О.Провадження № 22-ц/780/5667/16 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю. О.Категорія 19 17.11.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

17 листопада 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого - судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Березовенко Р.В., Олійника В.І.,

при секретарі: Дрозд Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна, про визнання недійсними договорів купівлі - продажу,

ВСТАНОВИЛА:

В квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку та 1/2 частки земельної ділянки, розташованих в АДРЕСА_1, укладених 12 квітня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посилаючись на те, що він пред'явив до суду позов до ОСОБА_2 про стягнення з нього безпроцентної позики в розмірі 182 000 доларів США, що еквівалентно 4 636 457,64 грн. Ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 1 квітня 2016 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення безпроцентної позики був забезпечений шляхом накладення арешту на належні останньому на праві власності житловий будинок загальною площею 155,8 кв.м. по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером НОМЕР_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за вказаною адресою.

Однак, не зважаючи на ухвалу про накладення арешту, 12 квітня 2016 року відповідач ОСОБА_2 відчужив у власність відповідача ОСОБА_4 1/2 частку належного йому на праві власності житлового будинку та 1/2 частку земельної ділянки, що розташовані за вищевказаною адресою. Вчинення цих правочинів суперечить ухвалі про забезпечення позову, ускладнює виконання можливого рішення суду про задоволення позову ОСОБА_3, і при вчиненні цих правочинів ОСОБА_2 діяв у перевищення своєї цивільної правоздатності, яка була обмежена ухвалою суду, обов»язковою для виконання в силу вимог ст.124 Конституції України.

Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд ухвалити рішення про визнання недійсними договорів купівлі-продажу ? частини житлового будинку та ? частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 укладені 12 квітня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу частини житлового будинку, укладений 12 квітня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л.І., зареєстрований в реєстрі за №1023.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу частини земельної ділянки, укладений 12 квітня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л.І., зареєстрований в реєстрі за №1026.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 пред'явив до суду позов до ОСОБА_2 про стягнення з нього безпроцентної позики в розмірі 182 000 доларів США, що еквівалентно 4 636 457,64 грн.

Ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 1 квітня 2016 року (а.с.35) позов ОСОБА_3 був забезпечений шляхом накладення арешту на належні на праві власності ОСОБА_2 житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером НОМЕР_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за вказаною адресою.

12 квітня 2016 року відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу (а.с.40-41), за яким ОСОБА_2 відчужив у власність ОСОБА_4 1/2 частку житлового будинку по АДРЕСА_1.

В той же день відповідачі уклали ще один договір купівлі-продажу (а.с.45-46), за яким ОСОБА_6 відчужив у власність ОСОБА_4 ? частку земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером НОМЕР_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої за вказаною адресою.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності, однак з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

З матеріалів справи вбачається, що під час вчинення оспорюваних правочинів сторонами не було допущено порушень закону, зокрема, ці правочини не суперечать цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач ОСОБА_3 посилається на те, що на момент вчинення відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 12 квітня 2016 року оспорюваних правочинів, існувала ухвала про заборону відчуження тих об»єктів, які були предметом вищевказаних договорів купівлі-продажу.

Дійсно, статтею 124 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень, який із огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

З урахуванням особливостей мети забезпечення позову, заява про забезпечення позову розглядається судом у день її надходження, копія ухвали про забезпечення позову надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення, відповідна ухвала суду виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень, і крім того, навіть оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи (стаття 153 ЦПК України).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України). Тому той факт, що встановлені судом в ухвалі обмеження не було зареєстровано у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України № 1952-ІV від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», сам по собі не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу достеменно відомо.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Разом з тим, позивачем суду не надано доказів на підтвердження того факту, що відповідачу ОСОБА_2 на час відчуження ним 12 квітня 2016 року належного йому майна було достеменно відомо про існування ухвали від 01 квітня 2016 року про накладення арешту на це майно, в зв»язку з чим висновок суду першої інстанції про те, що правочини суперечать ухвалі суду та підлягають в зв»язку з цим визнанню недійсними, є помилковим.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.

Враховуючи недоведеність позивачем того факту, що відповідач при відчуженні майна, на яке було накладено заборону ухвалою суду, діяв недобросовісно, оскільки знав про наявність такої заборони, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача обґрунтована та підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 309 ЦПК України з ухваленням по справі нового рішення про відмову в позові.

Оскільки в задоволенні позову відмовляється, відповідно до ст. 88 ЦПК України понесені позивачем по справі судові витрати іншою стороною йому не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2016 року- скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна, про визнання недійсними договорів купівлі - продажу - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий :

Судді: