Ухвала суду № 62852735, 16.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/6338/16 Головуючий у 1-й інстанції: Качура І.А. Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

У Х В А Л А

Іменем України

16 листопада 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаля М.І., секретар судового засідання Тищенко Н.В., за участі представників позивача Мицик О.Ю., Назарук О.В., представників відповідача Садовничого В.В., Хітька В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2016 р. у справі за адміністративним позовом Товаристова з обмеженою відповідальністю "ЕКО" до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральнний офіс з обслуговування великих платників податків (правонаступник - Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

В С Т А Н О В И В :

19.04.2016р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО» (надалі - ТОВ «ЕКО») звернулося до суду з позовом, який в ході слухання справи уточнювався внаслідок зменшення позовних вимог, до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправних та скасувань податкового повідомлення - рішення №0000333901 від 11.04.2016, яким донараховано зобов'язань з ПДВ на суму 15 883 964,00 грн. та за штрафні санкції на суму 3 970 991 грн. та №0000343901 від 11.04.2016, яким зменшено суму від'ємного значення з ПДВ у розмірі 72 270,00 грн. та застосовано штрафні санкцій на суму 18 068,00 грн., які прийняті відповідачем за наслідками документальної позапланової виїзної перевірки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки відповідача про відсутність реальних операцій позивача з контрагентами ТОВ «Астер Трейд Україна» та ТОВ «СФС Трейд» спростовуються наданими позивачем первинними документами, які відповідають вимогам чинного законодавства.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.06.2016 р. позовні вимоги задоволено.

Суд першої інстанції виходив з того, що в діях позивача відсутні порушення приписів чинного законодавства, що свідчить про неправомірність податкових повідомлень - рішень, що не було спростовано відповідачем.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.06.2016 р. як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято правомірно, оскільки позивач не надав документи на підтвердження реальності здійснення господарських операцій. Крім того, апелянт зазначив, що проаналізувавши надану документацію ним зроблено висновок, що не могла посадова особа контрагента протягом одного дня здійснювати приймання товару у різних населених пунктам України, у контрагентів відсутні склади, інші приміщення для зберігання товару.

В судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги, представники позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ЕКО» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Астер Трейд Україна» (код ЄДРПОУ 39513283) та ТОВ «СФС Трейд» (код ЄДРПОУ 39548253) за період з 01.03.2015 по 31.07.2015 р. за наслідками якої складено акт перевірки від 22.03.2016 (т.1 а.с.15).

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено:

-п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, п.2.4, п.2.16 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95 в результаті чого встановлено: заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 15 883 964 грн., в т.ч.: за березень 2015 року в сумі 5 544 002 грн.; за квітень 2015 року в сумі 6 688 495 грн.; за травень 2015 року в сумі 3 596 146 грн.; за червень 2015 року в сумі 55 321 грн. та завищено суми від'ємного значення, що зараховується у зменшення суми податкового боргу з податку на додану вартість в сумі 72 270 грн., в т.ч. за липень 2015 року в сумі 72 270 грн.

Перевіряючими зроблені висновки щодо нереальності вчинення господарських операцій позивача з вказаними контрагентами (т.1 а.с.81).

На підставі вказаного акту відповідачем винесено податкові повідомлення - рішення: № 0000333901 від 11.04.2016р, яким позивачеві донараховано зобов'язань з ПДВ на суму 15 883 964,00 грн. та штрафні санкції на суму 3 970 991, грн., всього на суму 19 854 955, 00 грн. та № 0000343901 від 11.04.2016 p., яким позивачеві зменшено суму від'ємного значення з ПДВ у розмірі 72 270, 00 грн. та застосовано штрафні санкцій на суму 18 068,00 грн., всього на суму 90 338,00 грн.

Вищенаведені обставини не є спірними.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 Податкового кодексу України.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. цієї статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу положень підпунктів 198.6 та 198.3. статті 198 Податкового кодексу України випливає, що виникнення у платника ПДВ права на включення податку до податкового кредиту пов'язано із фактичним відбуттям господарської операції з постачання товарів (виконання робіт, надання послуг), визначеної в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі за текстом Закон №996-XIV). Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані із рухом активів, зміною зобов'язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів.

Згідно листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 необхідною умовою для віднесення позивачем сум податку з придбаних товарів (робіт, послуг) до податкового кредиту та до складу валових витрат є факт придбання таких товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в межах його власної господарської діяльності, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (робіт, послуг), тому в межах даного спору підлягає встановленню факт підтвердження сум витрат на придбання товарів (робіт, послуг) належним чином оформленими первинними документами, факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентом та спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність вчинення господарської операції, відповідність вчиненої господарської операції господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.

Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ЕКО» та ТОВ «СФС Трейд» уклали договір поставки № 2 від 15.03.2015 і № 3 від 20.05.2015 p., предметом яких є придбання олії соняшникової нерафінованої на суму 18 273 066 грн. з метою подальшої реалізації за межі митного кордону України (т.1 а.с.150). 23.03.2015р. та 22.05.2015р. сторони уклали додаткові угоди до основних угод (т.5 а.с.244, 249).

Позивач на підтвердження виконання поставок за вказаним договором надав наступні документи: видаткові накладні, акти приймання - передачі товару, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні.

Позивач на підтвердження реальності здійснення господарської операції надав докази щодо подальшої реалізації товару олії соняшникової, а саме Компанії «Apollo Management Limited», зокрема: зовнішньоекономічний контракт №2 з компанією «Apollo Management Limited» від 17.03.2015 р., митну декларацію щодо експортування олії соняшникової на умовах СРТ (м. Миколаїв, порт Евері, вул. Гражданська,117 А), листи банківських установ щодо надходження валютної виручки на рахунок позивача від вказаної угоди.

Щодо іншого контрагента, з матеріалів справи вбачається, що позивач з ТОВ «Астер Трейд Україна» уклав декілька договорів поставки №1 від 15.03.2015 на поставку сої на суму 5 513 332 , 00 грн. (т.1 а.с.122), №3 від 15.03.2015 на поставку макухи на суму 18 489 240, 00 грн. (т.1 а.с.135), №4 від 15.03.2015 на поставку шроту соняшникового на суму 7 945 000, 00 грн. (т.1 а.с.140), № 5 від 20.03.2015 на поставку шроту соняшникового на суму 2 187 864, 00 грн. (т.1 а.с.145).

До вказаних договорів сторони укладали додаткові угоди (т.1 а.с.127, т.5 а.с.245-248).

На підтвердження виконання вказаних договорів позивач надав первинні документи: специфікації до договорів, видаткові накладні, акти приймання- передачі товару, платіжні дорученнями , товарно-транспортні накладні.

Крім того, позивач на підтвердження здійснення господарських операцій надав документи щодо подальшої реалізації позивача товару, а саме нерезиденту відповідно до зовнішньоекономічних контрактів №1 від 17.03.2015 на поставку сої на умовах СРТ (Іллічівський зерновий термінал), №3 від 17.03.2015 на поставку макухи на умовах FOB (Миколаївський комерційний морський порт), №5 від 10.04.2015 на поставку шроту на умовах СРТ (Херсонський річний порт), №6 від 20.04.2015 на поставку шроту на умовах СРТ (Херсонський річний порт), що підтверджується належним чином оформленими митними деклараціями, копії яких містяться у матеріалах справи (т.1 а.с.161-248).

Факт оплати нерезидентом придбаного товару у позивача підтверджується листом Акціонерного банку «Південний» від 12.02.2016 №193-7026БТ, відповідно до якого банк повідомляє, що на рахунки позивача надходила валютна виручка. Також, листом ПУАТ «Фідобанк» від 12.02.2016 підтверджується, що на рахунок позивача надійшла валютна виручка від нерезидента.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач на підтвердження виконання вказаних договорів надав суду належним чином оформлені первинні документи та інші документи щодо подальшої реалізації придбаного товару з метою отримання доходу, і вказані обставини підтверджені відповідними та належними доказами (т.1 а.с. 161-248, т. 2 1-250, т. 3 а.с.1-250, т.4 а.с.1-250, т.5 1-75, 101123).

Реальність характеру господарських операцій з контрагентами підтверджено первинними документи бухгалтерського обліку та податкової звітності, які містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що і не заперечувалося представника відповідача в судовому засіданні.

Доводи апелянта щодо неможливості поставки товару з урахуванням часу, відстані між населеними пунктами не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки вважає їх надуманими і зазначає, що з аналізу первинних документів вбачається що поставки товарів відбувалися між населеними пунктами відстань між якими є незначною.

Інші доводи апелянта щодо неможливості здійснення поставки товару, його зберігання, відвантаження через відсутність трудових ресурсів, власних основних засобів, складських приміщень, тощо, також колегія суддів не приймає до уваги, оскільки контрагенти на момент укладання угод були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку.

Крім того, колегія суддів зазнача, що суду не були надані докази того, що сторони зазначених договорів мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, щодо несплати податків.

При постановлені даного рішення також враховується рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Також, колегія суддів прийняла до уваги правову позицію Верховного Суду України висловлено при розгляді справи 27 січня 2015 року.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови. Повний текст ухвали виготовлено 21.11.2016р.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2016 р., залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2016 р. у справі за адміністративним позовом Товаристова з обмеженою відповідальністю "ЕКО" до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральнний офіс з обслуговування великих платників податків (правонаступник - Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

М.І. Кобаль

Головуючий суддя Карпушова О.В.

Судді: Кобаль М.І.

Епель О.В.