Ухвала суду № 62852623, 15.11.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

15 листопада 2016 рокусправа № 804/2457/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Дурасової Ю.В.

суддів: Баранник Н.П. Щербака А.А.

за участю секретаря судового засідання:Комар Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення та зобовязання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області форми Ф від 30.06.2015 року за № 6-17, яким ОСОБА_1 визначена сума податкового зобовязання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що положення пп.267.1.1 п.267.1. ст.267 Податкового кодексу України можуть бути застосовані до позивача не раніше 2016 року. А оскаржуване податкове повідомлення-рішення було винесене відповідачем 30.06.2015 року. Крім того, законодавча вимога про застосування транспортного податку у разі використання автомобіля до 5 років у цьому випадку не реалізована відповідачем та не враховано рік випуску автомобіля. Тобто, дія норми про застосування транспортного податку на позивача не поширюється.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, податковим органом подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що ст. 267 ПКУ передбачений транспортний податок.

Учасники процесу в судове засіданні не зявилися, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином. В силу ч.1 ст. 41 КАС України судове засідання не фіксувалося технічними засобами.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 має у власності легковий автомобіль - NISSAN MURANO, з обємом двигуна 3,498 куб. см., зареєстрований у встановленому законом порядку 26.02.2011 року, та у відповідності до положень пп.267.1.1. п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України є обєктом оподаткування. Податковим органом 30.06.2015 року на підставі пп.54.3.3. п.54.3. ст.54 та пп.267.6.2. п.267.2. ст.267 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення форми Ф від 30.06.2015 року за №6-17, яким ОСОБА_1 визначена сума податкового зобовязання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00грн. Зазначене податкове повідомлення-рішення направлене на адресу позивача та отримане ним 21.07.2015 року. У звязку із несплатою у встановлений пп.267.8.1. п.267.8 ст.267 Податкового кодексу України строк транспортного податку, 02.11.2015 року відповідач автоматично сформував податкову вимогу за №1084-23 на суму податкового боргу у розмірі 25000,00грн.

19.02.2016 року податковим органом складено акт опису майна №000006 від 19.02.2016 року, затверджений начальником ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області ОСОБА_2 на підставі рішення заступника начальника від 02.11.2015 року за № 000268, відповідно до якого було накладено обтяження на належне позивачу рухоме майно, а саме: автомобіль НОМЕР_1, 2010 року випуску, двиг. 473488С, шасі JN1TANZ51U0101495

Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Податкового кодексу України, Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи.

Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України №2755-VI від 02 грудня 2010 року.

Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи №71-VІІІ від 28.12.2014 року зміни до Податкового кодексу України, які набрали чинності з 01.01.2015 року. Зокрема, введено транспортний податок.

Відповідно до пп.267.1.1 п.267.1. ст.267 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних відносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є обєктами оподаткування, зокрема, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

За пп. 267.5.1. п.267.5 ст. 267 Податкового кодексу України визначено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Матеріалами справи підтверджено, що автомобіль позивача має обєм двигуна понад 3000 куб. см., а саме: 3498 куб. см. Втім, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, копія якого наявна в матеріалах справи, роком випуску автомобіля зазначено 2010 рік, а положення пп.267.1.1 п.267.1. ст.267 Податкового кодексу України застосовуються лише у випадку, якщо об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років. Суд першої інстанції порахував цей строк починаючи з січня 2010 року, в силу невизначеності конкретного місяця випуску у 2010 році, та визначив, що вимоги цієї статті не розповсюджуються на позивача як власника легкового автомобіля у 2015 році, оскільки, оскаржуване рішення податкового органу винесене у червні 2015 року (з січня 2010 року по червень 2015 року більше 5 років), з чим можна погодитися. Отже, законодавча вимога про застосування транспортного податку у разі використання автомобіля до 5 років у цьому випадку не може бути застосована, оскільки податковим органом та не враховано рік випуску автомобіля. Тобто, дія норми про застосування транспортного податку на позивача не поширюється.

Слід зазначити, що згідно пп.10.1.1 п.10.1 ст.10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить, зокрема, податок на майно. У свою чергу, відповідно до ст.265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

При цьому, місцеві ради установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю) (пункт 10.2. статті 10 ПКУ).

За правилами п.10.3. ст.10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п.10.5. ст.10 Податкового кодексу України зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України .

Так, статтею 12 Податкового кодексу України визначені, зокрема, повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів. Пунктом 12.3. ст.12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. При цьому, встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп.12.3.1 п.12.3 ст.12 ПКУ).

Відповідно до пп.12.3.4. п.12.3. ст.12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Отже, слід зазначити, що плановий період в даному випадку це 2015 рік. За плановим періодом настає бюджетний період (бюджетний період в даному випадку - це 2016 рік, який настає за плановим 2015 роком).

Згідно із п.12.5. ст.12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Зазначені норми узгоджуються з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що закріплений у підпункті 4.1.9. пункту 4.1. статті 4 Податкового кодексу України. Відповідно до цього принципу зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

З аналізу викладеного випливає, що для застосування рішення про встановлення місцевих податків у 2015 році, таке рішення мало бути прийнято та оприлюднено до 15 липня 2014 року.

Відповідач у своїх запереченнях зазначає, що Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення №7/60 Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010 року №5/6 Про місцеві податки та збори на території міста, яким було встановлено транспортний податок на території м. Дніпропетровська. Втім, таке рішення міською радою прийняте 28.01.2015 року. Тому твердження відповідача з цього приводу є помилковими.

Отже, положення пп.267.1.1 п.267.1. ст.267 Податкового кодексу України можуть бути застосовані до позивача не раніше 2016 року. Натомість, оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене відповідачем 30.06.2015 року, що є порушенням чинного законодавства.

Слід взяти до уваги норми пп.4.1.4. п.4.1. ст.4 та пп.56.21 ст.56 Податкового кодексу України, які визначають, у разі, коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, прийметься рішення на користь платника податків.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції підтримує висновок суду першої інстанції про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.06.2015 року за №6-17.

Діючи в межах апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий:Ю.В. Дурасова

Суддя:Н.П. Баранник

Суддя:А.А. Щербак