Рішення № 62851218, 22.11.2016, Апеляційний суд Харківської області

Провадження № 22ц/790/6279/16 Головуючий 1-ї інстанції Колодяжна І.М.,

Справа № 641/6120/14-ц Доповідач Бровченко І.О.

Категорія договірні

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2016 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого Бровченко І.О.,

суддів Швецової Л.А., Бурлака І.В.,

при секретарі Афоніні К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою, усунення з їх боку перешкод в користуванні квартирою новим власником, примусове виселення без надання іншого житла і зняття з реєстраційного обліку та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання договору купівлі-продажу удаваним, -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 06 серпня 2010 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири № 178 по проспекту 50-річчя СРСР, 12 у м. Харкові, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано у реєстрі за № 2761. Проживання відповідачів у належній йому квартирі перешкоджає його праву щодо володіння, користування та розпорядження нею. Між сторонами відсутні будь-які домовленості та правовідносини щодо їх подальшого проживання у спірній квартирі, однак його письмову вимогу щодо добровільного виселення з квартири відповідачі не виконали. Під час укладання сторонами договору купівлі-продажу квартири відповідачами була складена заява від 06 серпня 2010 року, яка посвідчена нотаріусом, згідно з якою ОСОБА_5 повідомила, що їй відомі всі умови вказаного договору купівлі-продажу та зобов'язалась звільнити квартиру та знятись з реєстраційного обліку за вказаною адресою до 06 лютого 2011 року. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Заперечуючи проти вказаних вимог, у вересні 2014 року ОСОБА_3, ОСОБА_5 звернулись до суду із зустрічним позовом, який уточнювали під час судового розгляду справи, про визнання договору купівлі-продажу удаваним.

В обгрунтування позовних вимог зазначили, що у 2010 році у ОСОБА_5, яка є матір'ю ОСОБА_3, виникла потреба в отриманні позики для розвитку бізнесу. 06 серпня 2010 року позивачі за зустрічним позовом прибули до нотаріуса, де отримали від ОСОБА_1 25000 доларів США, а між сторонами був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири з метою забезпечення виконання боргових зобов'язань. Фактично замість договору купівлі-продажу сторони уклали договір позики. Відповідач за зустрічним позовом запевнив їх, що квартира йому не потрібна і буде повернута після сплати боргу. Оскільки позичальник належним чином виконував свої боргові зобов'язання, а ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не мали на меті відчужувати спірну квартиру, останні просили відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 10 серпня 2015 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 та ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано договір купівлі-продажу квартири № 178 по просп. 50-річчя СРСР, 12 у м. Харкові від 06 серпня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстраційним № 2761, недійсним. У задоволенні решти зустрічного позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 грудня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 10 серпня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою, усунення з їх боку перешкод в користуванні квартирою новим власником, примусове виселення без надання іншого житла і зняття з реєстраційного обліку відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу удаваним задоволено.

Визнано договір купівлі-продажу квартири за адресою: м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 12, кв.178 від 06 серпня 2010року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 2761 удаваним.

Застосовані правові наслідки визнання правочину удаваним, а саме визнано, що дійсно між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 06 серпня 2010 року було укладено договір грошової позики.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовити у задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_5 В обгрунтування скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Частина 3 статті 303 ЦПК України передбачає, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявним в матеріалах справи доказами, що 06 серпня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири № 178 в будинку № 12 по пр. 50-річчя СРСР у м. Харкові, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 2761. Згідно з домовленістю сторін продаж квартири вчинено за 37000 грн., які покупець повністю сплатив продавцю, ще до підписання цього договору.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив із того, що під час укладання договору купівлі-продажу сторони не мали наміру створення тих правових наслідків, які обумовлювалися вказаним договором, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, а саме для приховання фактичної домовленості сторін про надання позики з боку ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на платній основі з відповідним забезпеченням договору позики нерухомим майном. Під час укладання договору купівлі-продажу, сторони не мали наміру створення тих правових наслідків, які вказаним договором обумовлювались, про що свідчить у позивачів іншого житла, відсутність реєстрації позивачем ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру більше чотирьох років після укладання договору купівлі-продажу. Оскільки оспорюваних договір купівлі-продажу визнано судом удаваним, із застосуванням правових наслідків визнання правочину удаваним, у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Проте погодитись із такими висновками суду першої інстанції не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2016 року не відповідає.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

З роз'яснень, викладених у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», убачається, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України), сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст. 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Таким чином, в силу положень ст. 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином; 3) відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин, 4) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

У силу положень ч. ч. 3, 5 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Виходячи зі змісту ст. ст. 203, 655 ЦК України, договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що 06 серпня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири № 178 в будинку № 12 по пр. 50-річчя СРСР у м. Харкові.

Пунктом 11 договору передбачено, що сторони, діючи свідомо і добровільно, на власний розсуд, без збігу тяжких обставин, а саме: такий майновий або особистий стан сторін договору чи його близьких (крайня нужденність, хвороба та ін.), які примусили укласти договір на вкрай невигідних для нього умовах, без будь-якого примусу як фізичного так і психологічного, не порушуючи прав третіх осіб, бажаючих реального настання правових наслідків обумовлених вище, перебуваючи при здоровому розумі та ясній памяті, усвідомлюючи значення своїх дій та керуючи ними, не помиляючись щодо обставин, обумовлених вище, діючи без впливу обману, уклади цей договір у двох примірниках, один із яких призначається для зберігання у справах приватного нотаріуса, який посвідчив договір, а другий для покупця.

06 серпня 2010 року перед укладання договору купівлі-продажу ОСОБА_3 приватному нотаріусу ОСОБА_6 було подано заяву, що останній діючи свідомо і добровільно, без будь-якого примусу як фізичного так і психічного, перебуваючи в здоровому розумі та ясній памяті, усвідомлюючи значення своїх дій та керуючись ними, повідомив, що йому зрозуміло значення умови та правові наслідки правочину купівлі-продажу та останній бажає реального настання правових наслідків, обумовлених цим договором.

Крім того, ОСОБА_3 було подано приватному нотаріусу ОСОБА_6 заяву щодо підготовки нотаріусом проекту договору купівлі-продажу квартири № 178 по пр. 50-річчя СРСР в м. Харкові та посвідчення його у встановленому законом порядку. Зазначено, що він помилково вказав про намір отримати витяг для оформлення договору іпотеки та бажає настання правових наслідків договору купівлі-продажу.

З заяв ОСОБА_3 вбачається, що останній, як власник спірної квартири, в день укладання договору купівлі-продажу мав намір укласти саме цій договір, а не договір позики.

Також в матеріалах справи мається нотаріально посвідчена заява ОСОБА_5Є згідно якої остання повідомила, що їй відомі всі умови договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за яким предметом договору є квартира № 178 по пр. 50-річчя СРСР, 12 у м. Харкові. Вона зобовязалась звільнити та знятись з реєстрації з адреси вищевказаної квартири до 06 лютого 2011 року.

Згідно наданої до суду копії паспорта ОСОБА_5 її було знято з реєстраційного обліку у спірній квартирі з 01 червня 2011 року.

Належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 умисно оформили договір купівлі-продажу житлового будинку та цим договором приховали інший договір - договір застави житлового будинку чи договір позики грошових коштів, матеріали справи не містять.

Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічних позовних вимог суд першої інстанції послався, що між сторонами виникли боргові зобовязання, про що свідчить надана до суду розписка, копія якої є наявна в матеріалах справи про отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_3 950 дол. США в рахунок повернення позики.

Доказів того, що між сторонами фактично було укладено договір позики або складена відповідна розписка на суму 25000 доларів США матеріали справи не містять та сторонами по справі надано не було.

Наявність правовідносин з договору позики між сторонами не свідчить про удаваність договору купівлі-продажу квартири від 06 серпня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 В судовому засіданні представник ОСОБА_1 пояснив, що розписка на 950 доларів США не має відношення до спірного договору купівлі-продажу.

Аналогічним чином не свідчить про удаваність правочину відсутність іншого житла у відповідачів за первинним позовом.

В обгрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_5 відповідно до вимог 10, 60 ЦПК України не довели наявність підстав, визначених ст. 235 ЦК України, для визнання оспорюваного правочину удаваним. Доказів того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 умисно оформили договір купівлі-продажу квартири та їх воля при укладанні договору була направлена для приховування іншого правочину договору позики, матеріали справи не містять.

Той факт, що після залишення без змін апеляційним судом Харківської області рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 безпідставно набутих грошових коштів та заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2015 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто 370000 грн., не свідчить про укладання удаваного договору купівлі-продажу. З позовними вимогами ОСОБА_1 звернувся з приводу стягнення безпідставного набутих грошових коштів, а не стягнення заборгованості за договором позики. Крім того, рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2015 року та заочне рішення від 25 листопада 2015 року на даний час скасовані.

З урахуванням вищезазначеного, рішення суду першої інстанції в частині визнання договору купівлі-продажу удаваним та застосування правових наслідків підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

Що ж стосується позовних вимог ОСОБА_1, судова колегія вважає, що вони підлягають частковому задоволенню.

Так, ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції послався, що позивачем ОСОБА_1 не здійснено реєстрацію права власності на спірну квартиру більше чотирьох років після укладання договору купівлі-продажу.

Разом з тим, судом першої інстанції не було зясовано, чи вимагалося законом на день укладення в нотаріальній формі договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями для набуття на них права власності додатково проводити державну реєстрацію цього права.

Так, за загальним правилом, викладеним у статті 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим (укладеним) з моменту його державної реєстрації.

Стаття 657 ЦК України в редакції, яка була чинною на день укладення вказаного договору купівлі-продажу, передбачала, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, в результаті чого за чинною на той день ч. 3 ст. 640 ЦК України такий договір вважається укладений.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 334 ЦК України, в редакції станом на день укладення вказаного договору купівлі-продажу, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникло з моменту такої реєстрації.

06 серпня приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу ОСОБА_6 до Державного реєстру правочинів внесено реєстраційний запис про реєстрацію договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу ОСОБА_6 06 серпня 2010 року, номер у реєстрі нотаріальних дій 2761.

Відповідно до змін, які внесені Законом України № 1878-IV від 11 лютого 2010 року, на відміну від вищевказаної норми ст. 334 України нині чинна частина 4 ст. 334 України передбачає, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня реєстрації такого права, а не з дня реєстрації відповідного договору.

Таким чином, вищевказані норми ЦК України, які діяли на день укладення спірного договору і внаслідок цього підлягають застосуванню до спірних правовідносин, передбачали виникнення у покупця квартири права власності на цю нерухомість на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу і в результаті його державної реєстрації, а не державної реєстрації права власності, що було визначено вже після укладення спірного договору і внаслідок цього ці додаткові вимоги закону не мають зворотної дії у часі. Однак районний суд не взяв до уваги, що такі зміни до порядку набуття права власності на нерухомість на спірні правовідносини не поширюються, тому слід вважати що у ОСОБА_1 на підставі належним чином зареєстрованого договору купівлі-продажу від 06 серпня 2010 року право власності на придбану нерухомість виникло в той же день.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого Протоколу та протоколів №№ 2,4,7 та 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтями 156, 64 ЖК України визначено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать: дружина власника, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з власником і ведуть з ним спільне господарство. При цьому припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї має право вселити в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Таким чином, після відчуження спірної квартири ОСОБА_3, його матір - ОСОБА_5 також втратила права користування спірною квартирою.

Згідно п. 5 договору купівлі-продажу, ОСОБА_3 стверджував, що до 06 лютого 2011 року вищевказана квартира буде повністю звільнена та до цього ж строку будуть зняті з реєстраційного обліку (виписані) всі зареєстровані у відчужуваному майні особи.

З довідки дільниці № 24 КП «Жилкомсервіс» від 06 серпня 2010 року вбачається, що у квартирі № 178 по пр. 50-річчя СРСР у м. Харкові на час укладання спірного договору купівлі-продажу були зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_5

Крім того, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 стверджували, що за адресою: м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 12АДРЕСА_1 ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, не зареєстрована та не проживає, а проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

З довідки КП «Жилкомсервіс» від 31 березня 2015 року вбачається, що за спірною адресою зареєстровані: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4.

20 січня 2016 року на адресу відповідачів представником ОСОБА_1 було направлено вимогу про добровільне звільнення з квартири, виселення і зняття з реєстраційного обліку, яка ОСОБА_3 та ОСОБА_8 залишена без задоволення.

Під час судового розгляду справи представник позивачів за зустрічним позовом підтвердила той факт, що ОСОБА_5 проживає за адресою: м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 12АДРЕСА_1.

З позовним вимогами щодо виселення ОСОБА_7 зі спірної квартири ОСОБА_1 не звертався.

Оскільки закон не передбачає переходу прав і обов'язків в частині збереження права користування житлом колишнього власника, членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника житлового будинку, відповідачі втративши право власності на житло продовжують проживати в квартирі порушуючи права позивача на право володіння, користування, розпорядження вищевказаною квартирою, яка належить йому на праві власності, судова колегія дійшла до висновку про необхідність захисту порушених прав ОСОБА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з квартири № 178 по пр. 50-річчя СРСР, 12 у м. Харкові.

Проте позовні вимоги про визнання осіб такими, що втратили право користуватися житлом з тих самих підстав (ст. ст. 383, 391 ЦК України) задоволенню не підлягають, оскільки в сенсі статей 383, 391 ЦК України визнання осіб такими, що втратили право користування житлом не є окремою вимогою та у зв'язку з припиненням права власності колишнього власника розглядатися окремо не може, оскільки разом з припиненням права власності колишнього власника автоматично втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Вимоги ОСОБА_1 про зняття ОСОБА_3 з реєстраційного обліку судова колегія вважає передчасними та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: позбавлення права власності на житлове приміщення; позбавлення права користування житловим приміщенням; визнання особи безвісно відсутньою; оголошення фізичної особи померлою.

Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом виселення, а Управління ведення Реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради самостійно на підставі остаточного рішення суду про виселення має право зняти з реєстраційного обліку відповідачів.

Питання щодо стягнення судових витрат вирішено відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року із змінами та доповненнями.

Оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи та суд першої інстанції порушив і неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, то відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню, з ухвалення по справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмову у задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 та ОСОБА_5

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 316, 317, 319-324, 327 ЦПК України, судова колегія,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2016 року скасувати, ухвалити нове.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою, усунення з їх боку перешкод в користуванні квартирою новим власником, примусове виселення без надання іншого житла і зняття з реєстраційного обліку задовольнити частково.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні квартирою № 178 в будинку № 12 по проспекту Пятдесятиріччя СРСР в м. Харкові.

Виселити ОСОБА_3 та ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_2.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

В задоволені позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання договору купівлі-продажу удаваним відмовити.

Стягнути з у рівних частках з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 511 грн. 56 коп.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді