Ухвала суду № 62851214, 17.11.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 638/16777/15-к Головуючий 1-ї інстанції: Хайкін В.М.

Провадження №11-кп/790/2342/16 Доповідач: Савченко І.Б.

Категорія: ч.1 ст.286 КК України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2016 року, колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді Савченка І.Б.,

суддів - Ємця О.П., Очеретного С.С.,

при секретарі - Боровській О.В.,

за участю прокурора - Кочетова В.Ю.,

захисника - ОСОБА_1,

представника цивільного позивача та потерпілої - ОСОБА_2,

цивільного позивача - ОСОБА_3,

обвинуваченого - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові апеляційні скарги прокурора Грушевської М.І. та цивільного позивача ОСОБА_3 на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 липня 2016 року відносно ОСОБА_4 ,-

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 липня 2016 року

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Харкова, громадянин України, з середньо спеціальною освітою, працюючий пресувальником на гарячому штампуванні у ФО-П «Загурський», одружений, має малолітню дитину 2016 р.н., зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимий 04.02.2015 року Дзержинським районним судом м. Харкова за ч.2 ст.307 КК України до 5 років позбавлення волі із застосуванням ст.75 КК України з випробувальним терміном 3роки,

визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та йому призначено покарання у виді штрафу у розмірі 200 неоподаткованих мінімумів громадян, що складає 3400 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

Вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_4 01.06.2014 року о 19 годині 20 хвилин керував технічно справним автомобілем «Opel Kadett», реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_5 на праві власності, на якому рухався зі швидкістю 40 км/год. по вулиці Л.Убийвовк зі сторони вулиці Клочковської, в напрямку вул. Цілиноградської в місті Харкові. В процесі руху ОСОБА_4 наближаючись на керованому автомобілі «Opel Kadett», реєстраційний номер НОМЕР_1, до перехрестя вул. ОСОБА_6 та вулиці Цілиноградської, грубо порушив вимоги п. п. 16.3, 16.11 Правил дорожнього руху України та п. 33 п/п 2.1 Додатка до даних Правил, згідно з якими: п. 16.3 - «У разі необхідності надання переваги в русі транспортним засобам, які рухаються по перехрещуваній дорозі, водій повинен зупинити транспортний засіб перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінією) чи 1.13 світлофором так, щоб бачити його сигнали, а якщо вони відсутні - перед краєм перехрещуваної проїзної частини, не створювати перешкод для руху пішоходів»; п. 16.11 «На перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху»; п. 33 п/п2.1 «Дати дорогу», та скоїв зіткнення з автомобілем «Subaru Forester», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, який рухався по вулиці Цілиноградській в бік JI.Убийвовк. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди згідно висновку судово-медичної експертизи № 612-А/14 від 18.06.2015 року потерпілій ОСОБА_7, яка знаходилась в салоні автомобіля «Subaru Forester», реєстраційний номер НОМЕР_2, спричинені наступні тілесні ушкодження: закритий перелом правої ключиці, які відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Наявні ушкодження утворилися від дії тупого твердого предмету і могли утворитись в умовах дорожньо-транспортної пригоди. Порушення правил безпеки дорожнього руху ОСОБА_4, які згідно висновку судово-автотехнічної експертизи № 845/15 від 25.09.2015 року знаходяться в причинному зв'язку з подією та наслідками, виразилися в тому, що він, керуючи технічно-справним автомобілем «Opel Kadett», реєстраційний номер НОМЕР_1, не зупинився перед дорожнім знаком «Дати дорогу», внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем «Subaru Forester», реєстраційний номер НОМЕР_2, заподіявши ОСОБА_8 середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Не погодившись із вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 19.07.2016 року прокурор у кримінальному провадженні подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить вирок в частині призначення покарання скасувати, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік, на підставі ч.3 ст.72 КК України, вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 04.02.2015 року виконувати окремо.

В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначив, що коли особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання з випробовуванням, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожен вирок виконується окремо.

Оскільки, подія кримінального правопорушення за ч.1 ст.286 КК України мала місце 01.06.2014 року, а подія, за яку ОСОБА_4 було засуджено вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 04.02.2015 року, мала місце 27.08.2014 року та 13.11.2014 року, то покарання за вказаними вироками мають виконуватися окремо один від одного.

Також, не погодившись із зазначеним рішенням районного суду, цивільний позивач ОСОБА_3 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 19.07.2016 року в частині призначення покарання скасувати, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_4 покарання у вигляді 3 років обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки, стягнути з ОСОБА_4 на його користь індексацію у сумі 80 315, 56 гривень, а також моральну шкоду у сумі 500 000 гривень.

В обґрунтування своїх вимог цивільний позивач зазначив, що відповідно до вимог Цивільного кодексу України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, визначаються до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі, тому сума матеріального відшкодування повинна була районним судом бути проіндексована.

Необґрунтовано районний суд відмовив йому у задоволенні позову в частині відшкодування морально шкоди, т.я. він та його сім'я претерпіли низку душевних страждань, в результаті кримінального правопорушення.

Окрім того, наголошує на тому що обвинуваченому була призначено занадто м'яке покарання, яке не відповідає тяжкості скоєного злочину. Районний суд не взяв до уваги такі обставини, а саме те, що при ДТП постраждала малолітня дитина, обвинувачений жодного разу не вибачився за скоєне, не цікавився станом здоров'я потерпілої, не надавав ніякої допомоги, перебуває на обліку в КЗОЗ «Обласний наркологічний диспансер» з 2009 року та є залежною людиною від психостимуляторів, раніше судимий за скоєння злочину, який пов'язаний з незаконним обігом наркотичних засобів.

Заслухавши доповідача; пояснення прокурора, який частково підтримав апеляційну скаргу прокурора в кримінальному провадженні ; пояснення цивільного позивача, який підтримав свою апеляційну скаргу; думку представника потерпілої та цивільного позивача, яка підтримала апеляційну скаргу цивільного позивача; думку захисника та обвинуваченого, які заперечували проти задоволення апеляційних скарг; дослідивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи, наведені в апеляційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, зважаючи на наступне.

Встановлені судом фактичні обставин справи, висновки суду про винність ОСОБА_4 і кваліфікація його дій відповідають матеріалам справи та вивченим доказам, сумнівів у колегії суддів не викликають і в апеляційних скаргах не заперечуються. Клопотань про повторне дослідження обставин, встановлених під час судового провадження в суді першої інстанції, або дослідження нових доказів від учасників процесу не надходило.

З урахуванням зазначеного, відповідно ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає вирок лише в межах апеляційної скарги.

Даючи оцінку доводам апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.23 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року за №7 у разі визнання особи винною у вчиненні кількох злочинів рішення про її звільнення від відбування покарання з випробуванням приймається тільки після визначення на підставі ч.1 ст.70 КК України остаточного покарання, виходячи з його виду й розміру.

Коли особа, щодо якої було застосоване таке звільнення, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.

Відповідно до ч.3 ст.72 КК України основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

04.02.2015 року ОСОБА_4 був засуджений Дзержинським районним судом м. Харкова за ч.2 ст.307 КК України до 5 років позбавлення волі, із застосуванням ст.75 КК України - 3 роки іспитового строку.

Подія кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, мала місце 01.06.2014 року, тобто до ухвалення вироку Дзержинським районним судом м. Харкова від 04.02.2015 року.

Таким чином вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 04.02.2015 року за ч.2 ст.307 КК України повинен виконуватися самостійно.

Вказані обставини суд першої інстанції не врахував і про самостійне виконання вироку Дзержинського районного суду м. Харкова від 04.02.2015р. в резолютивній частині вироку на підставі ч.4 ст. 70 КК України не зазначив.

Одночасно колегія суддів зазначає, що порушення закону України про кримінальну відповідальність відповідно до ч.1 ст. 420 КК України не є підставою для ухвалення апеляційним судом свого вироку.

Відповідно до ст.409 КПК України підставою для зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Згідно ст. 408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у випадках , якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.

За таких обставин , враховуючи , що в апеляційній скарзі прокурора не йдеться про збільшення покарання обвинуваченому або погіршення його становища, колегія суддів вважає необхідним задовольнити її частково та доповнити резолютивну частину вироку суду вказівкою на те, що на підставі ч.4 ст.70 КК України вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 лютого 2015 року відносно ОСОБА_4 слід виконувати самостійно.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги цивільного позивача щодо невідповідності призначеного обвинуваченому покарання ступеню тяжкості правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.61 КПК України цивільний позивач має права та обов'язки, передбачені цим Кодексом для потерпілого, лише в частині, що стосуються цивільного позову. Тому доводи апеляційної скарги та апеляційні вимоги цивільного позивача ОСОБА_3 щодо необхідності призначення обвинуваченому ОСОБА_4 більш суворого покарання колегія суддів не розглядає.

Суд першої інстанції належним чином обґрунтував свої висновки про відсутність підстав для задоволення позову цивільного позивача в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення індексації в розмірі 80315 грн. , оскільки даних , що тривале досудове розслідування та судовий розгляд провадження , мали місце з вини ОСОБА_4 не встановлено. Окрім того винність ОСОБА_4 у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та розмір спричиненої майнової шкоди індексацію якої просить стягнути цивільний позивач були встановлені обвинувальним вироком суду 19.07.2016 року. Вирішення питання щодо цивільно-правових наслідків злочину може мати місце тільки після встановлення вини обвинуваченого.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги цивільного позивача щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції про відмову в позові в частині стягнення моральної шкоди з обвинуваченого колегія суддів вважає їх обґрунтованими.

Суд визнав ОСОБА_4 винним у скоєнні злочину , передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, прийшов до висновку що протиправними діями ОСОБА_4 позивачу ОСОБА_3 було спричинено майнову шкоду , яка полягає у пошкодженні автомобіля в наслідок ДТП.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода зокрема полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відмовивши в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди цивільному позивачу суд одночасно послався як на недоведеність позивачем її спричинення, так і на безпідставне завищення її розміру.

Тобто в мотивувальній частині рішення суд прийшов до висновків , які виключають один одного, а саме: визнав наявними передбачені законом підстави для стягнення моральної шкоди та факт її спричинення і одночасно відмовив в задоволенні шкоди в зв'язку з штучним завищенням розміру її компенсації та недоведеністю.

За таких обставин суд мав не відмовляти в позові, що в подальшому позбавляє позивача повторно звернутись до суду з аналогічними вимогами, а, керуючись характером правопорушення, глибиною фізичних та душевних страждань, ступенем вини обвинуваченого, іншими обставинами, які мають для суду істотне значення, визначити розмір відшкодування враховуючи вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до вимог ст.408 КПК України апеляційний суд має право лише зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення.

В цьому випадку суд першої інстанції взагалі відмовив в задоволенні позову в цій частині , тому суд апеляційної інстанції вважає необхідним задовольнити апеляційну скаргу цивільного позивача частково, вирок районного суду в частині відмови цивільному позивачу щодо відшкодування моральної шкоди скасувати і призначити новий судовий розгляд в цій частині в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст. 405,407, 408, 412 КПК України судова колегія ,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора та цивільного позивача ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 липня 2016 року відносно ОСОБА_4 змінити.

Доповнити резолютивну частину вироку суду вказівкою на те, що на підставі ч.4 ст.70 КК України вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 лютого 2015 року відносно ОСОБА_4 виконувати самостійно.

В частині відмови в задоволенні цивільного позову цивільного позивача ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди вирок скасувати і призначити новий судовий розгляд в цій частині в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

В решті вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 липня 2016 року відносно ОСОБА_4 залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим , який тримається під вартою , - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Головуючий -

Судді -