Ухвала суду № 62848855, 22.11.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2016 р. Справа № 815/1656/16

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Бітова А.І.

- Лукянчук О.В.

при секретарі - Татарин Б.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 липня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України про визнання рішення №123-16 від 09 березня 2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту нечинним та зобов'язати прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04 липня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України №123-16 від 09 березня 2016 року про відмову ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов'язано ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Державної міграційної служби України ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Державної міграційної служби України, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Гвінеї, уродженцем м. Далаба (Конакрі), за національністю пуляр, за віросповіданням мусульманин, не одружений, має вищу освіту, володіє мовами: пула, сусу, англійською, французькою.

29 грудня 2012 року позивач вибув з Гвінеї авіарейсом Конакрі (Гвінея) - Касабланка (Марокко) - Стамбул (Туреччина) - Одеса (Україна). Державний кордон України перетинав 30 грудня 2012 року легально на підставі національного паспорту серії НОМЕР_1 виданий Центральним управлінням кордонної поліції Конакрі 11 червня 2011 року та одноразової візи НОМЕР_2.

31 січня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до Управління із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Заява позивача прийнята до розгляду згідно Наказу Управління від 19 лютого 2013 року №15 «Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».

В рамках розгляду особової справи позивача управлінням 01 березня 2013 року було зроблено запит Начальнику Управління СБУ в Одеській області стосовно надання відомостей про наявність або відсутність інформації відносно ОСОБА_2, яка перешкоджала б наданню статусу біженця в Україні.

Також Управлінням 01 березня 2013 року було зроблено запит до УСБІ в Одеській області щодо проведення перевірки наявності обставин, за яких позивач не може бути визнаний біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду особової справи заявника, Управління дійшло до висновку, що громадянин Гвінеї ОСОБА_2 не підпадає під критерії визначення біженця та особи, яка потребує додаткового захисту у відповідності статті 1 Закону, що оформлено Висновком про відмову у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту від 19 лютого 2016 року.

Вказане рішення Управління обґрунтоване тим, що результатом розгляду встановлено відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину, в регіоні постійного проживання заявника наразі відсутні будь-які відкриті збройні конфлікти.

Крім того, у висновку зазначено, що виїзд позивача за межі країни громадянського походження пов'язаний з метою пошуку роботи та легалізації на території України.

У висновку не заперечується, що інформація, яку надав заявник при зверненні до управління, щодо політичної ситуації в країні походження, діяльності партії, її мети, цілей, організації мітингів є достовірною та послідовною, але вона є загальновідомою і міститься у мережі Інтернету. Разом з тим заявником не зазначено додаткової інформації щодо власних обов'язків у партії.

Управління не прийняло до уваги документальне підтвердження заявника: членський квіток партії та копію повідомлення про оголошення у розшук, через відсутність фотокартки, а також в обох документах професія заявника зазначена - «студент», в той час, як на момент видання обох документів, він навчання закінчив.

Рішенням ДМС України №123-16 від 09 березня 2016 року, з посиланням на пункти 1 та 13 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», висновок Управління підтримано, у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в Україні громадянину Гвінеї ОСОБА_2 відмовлено.

31 березня 2016 року позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов до висновку, про порушення відповідачем вимог ст. 8 та ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», що потягло за собою прийняття необґрунтованого рішення №123-16 від 09 березня 2016 року, але враховуючи, що діючим законодавством передбачена виключна компетенція відповідача у прийнятті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд першої інстанції зобов'язав відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_2 щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення ДМС України №123-16 від 09 березня 2016 року.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно п.1, п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» - біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у п. 13 ч. 1 цієї статті.

Відповідно до п.13 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

З наведеного слідує, що не бажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну громадянської належності має бути обґрунтоване об'єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя, безпеку чи свободу.

За змістом пункту 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Відповідно до ч.2 ст. 13 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана, зокрема, подати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно положень Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Однак, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Отже, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до доповіді УВКБ ООН з прав людини у Гвінеї від 21 січня 2016 року: п.10 У період з квітня по жовтень 2015 року відбулась безліч зіткнень між співробітниками правоохоронних органів і групами демонстрантів і між прихильниками президентського руху і прихильниками опозиції, в ході яких в результаті насильницьких дій протестуючих і надмірного застосування сили співробітниками поліції було вбито і поранено кілька людей; п.14 За наявною інформацією, 07 жовтня 2015 року жандарми відкрили вогонь по прихильниках опозиційної партії «Союз демократичних сил Гвінеї», які зібралися в Ваніндаре в районі ринку II, Конакрі. За наявними даними, один 23-річний чоловік помер від кульового поранення, ще один був поранений і понад 100 осіб були затримані; п.19 Співробітники сил безпеки також проводили масові затримання в ході демонстрацій і заарештовували прихильників опозиції. У квітні і травні 2015 року співробітники Відділення Управління Верховного комісара у Гвінеї відвідали поліцейські дільниці та відділення жандармерії, де вони зустрілися з більш ніж 100 особами, затриманими в зв'язку з демонстраціями, проведеними опозицією. Деякі з них заявили, що вони були затримані на вулиці або у себе вдома. (http://www.refworld.org.ru/type,COUNTRYREP,,,56d6b2744,0.html).

Також згідно інформації керівника Human Rights Watch у Східній Африці наявне розпалювання міжетнічної конфронтації, президент показав чіткий фаворизм на цивільну службу та міністерські пости (http://www/ecoi.net/locallink/206842/312148 en.html/).

Отже, зазначене свідчать про наявність переслідування представників опозиційних політичних сил, до яких відносить себе позивач.

Частиною 5 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому, відповідно до п.4 ч.1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 чи п.13 ч.1 ст. 1 цього Закону, відсутні.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта щодо відсутності фотокартки на членському білеті та повідомлення про оголошення позивача в розшук, оскільки, як було вірно зазначено судом першої інстанції, при проведені анкетування 31 січня 2013 року, а також співбесіди 19 лютого 2013 року жодного уточнюючого питання стосовно зазначених відомостей від працівників до заявника не надходило, додаткова інформація по вказаним обставинам у позивача не з'ясовувалась та не перевірялась.

Разом з цим, в матеріалах особової справи позивача наявні лише документи, які були зібрані апелянтом до прийняття 19 лютого 2013 року рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Після чого була написана пояснювальна записка (без дати) про порушення строків розгляду заяви позивача, у зв'язку з великою завантаженістю протягом 2013 - 2014років та 19 лютого 2016 року без фактично проведення розгляду заяв після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка має на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», Управлінням прийнятий висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За таких обставин, враховуючи те, що апелянт належним чином не перевірив доводів позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову та зобов'язання ДМС України повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 22 листопада 2016 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лукянчук