Ухвала суду № 62848112, 15.11.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2016 р.Справа № 638/4258/15-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калитки О. М.

Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О.

за участю секретаря судового засідання Струковій Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Московського районного суду м. Харкова від 27.09.2016р. по справі № 638/4258/15-а

за позовом ОСОБА_1

до Харківської міської ради

про скасування рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернулася до Московського районного суду м. Харкова з позовом до Харківської міської ради, в якому, з урахуванням уточнень, просила суд:

- скасувати та визнати незаконним Розпорядження № 44930 від 12.08.1999 року на приватизацію квартири АДРЕСА_1;

- скасувати та визнати незаконним свідоцтво про право власності на житло реєстраційний номер 5-99193825, виданого згідно розпорядження від 12.08.1999, № 44930 на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_1;

- видати приватизаційні чеки житлових сертифікатів для подальшої приватизації житла на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_1;

- виконати Рішення виконкому Московської райради народних депутатів №190/75 від 04.10.1988 року по відселенню з квартири АДРЕСА_1;

- перевести квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 43,6 м.кв. до нежитлового фонду для використання в інших цілях згідно Рішення виконкому Московської райради народних депутатів №190/75 від 04.10.1988 року;

- невідкладно надати ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, нове житло для проживання за рахунок коштів інвесторів або за рахунок коштів Харківської міської ради в строк 1 місяця з моменту набрання рішення суду чинності.

Постановою Московського районного суду м.Харкова від 27.09.2016 року у справі № 638/4258/15-а відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Харківської міської ради про скасування рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії.

Позивач не погодилася із рішенням суду та подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права, просила суд скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Позивач в судове засідання не з'явилася, була повідомлена належним чином про дату, час та місце судового засідання, причини неявки не повідомила.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином про дату, час та місце судового засідання, надав письмові заперечення, в яких вказав, що рішення суду першої інстанції є законним обґрунтованим та таким, що прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено матеріалами справи, рішенням виконкому Московської районної ради народних депутатів від 04.10.1988 року № 190/75 квартири 1-го поверху житлового будинку АДРЕСА_1 визнані непридатними до проживання по санітарно-технічним нормам та затверджено відповідний акт обстеження стану житлових квартир, згідно висновків якого вищезазначені квартири визнані непридатними до проживання по санітарно-технічним нормам. Після звільнення квартир 1 поверху, визначено передати їх конторі нежитлового фонду.

Квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності позивачу та ОСОБА_4, згідно свідоцтва про право власності на житло від 12.08.1999 року р.НОМЕР_1, виданого згідно з розпорядженням від 12.08.1999 року № 44930, в порядку приватизації.

З матеріалів справи вбачається, що з 06.02.2013 року позивач та її сім'я з чотирьох осіб перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов у виконавчому комітеті Харківської міської ради в порядку черговості.

Позивач просила скасувати Розпорядження № 44930 від 12.08.1999 року, свідоцтво про право власності на житло, та видати приватизаційні чеки житлових сертифікатів для подальшої приватизації житла.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для визнання незаконною приватизацію спірної квартири, у зв'язку з визнанням її непридатною для проживання, та скасування розпорядження та свідоцтва про право власності.

Колегія суддів не погоджується з такою думкою суду першої інстанції та приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до приписів ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завдання адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначена юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ. Відповідно до пункту 1 частини другої даної статті, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено поняття суб'єкту владних повноважень, відповідно до якого це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Враховуючи викладене, до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд тільки тих справ, де предметом спору є порушення прав, свобод чи інтересів конкретної особи з боку суб'єкту владних повноважень саме у сфері публічно-правових відносин. При цьому владні повноваження повинні здійснюватись відповідним суб'єктом саме в сфері публічно-правових відносин і стосуватися безпосередньо конкретної особи. Спори з приводу владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені у межах приватних правовідносин до адміністративної юрисдикції не відносяться.

Як встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду, позивач звернулася до суду з позовними вимогами щодо переведення квартири АДРЕСА_1 до нежитлового фонду з метою зобов'язання відповідача надати житло, придатне для проживання за рахунок коштів міського бюджету або за рахунок коштів інвесторів.

Таким чином, колегія приходить до висновку, що фактично предметом вказаного позову є відносини з приводу реалізації житлових прав громадян, зокрема, відносини щодо забезпечення прав позивача та її співмешканців на отримання житла.

Порядок забезпечення громадян житловими приміщеннями визначений Житловим кодексом Української РСР, а також порядок виключення з житлового фонду житлових будинків та житлових приміщень (ст. 7 цього Кодексу), порядок переведення житлових будинків у нежилі (ст. 8 цього Кодексу).

Таким чином, колегія суддів зазначає, що обов'язок відповідача по наданню позивачеві житлового приміщення не є обов'язком в сфері публічно-правових відносин, а здійснюється відповідачем як суб'єктом господарювання з приводу реалізації свого права на розпорядження державним житловим фондом.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Крім того, на даний момент право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2, про що свідчить копія свідоцтва про право власності від 12 серпня 1999 року НОМЕР_1. (т.3, а.с.10)

Разом з тим, під час розгляду справи в першій інстанції, не було залучено ОСОБА_2 як сторону у справі або як третю особу, а тому колегія суддів зазначає, що відсутні підстави для вирішення питання скасування приватизації квартири АДРЕСА_1 та її переведення до нежитлового фонду без врахування інтересів співвласника нерухомого майна.

Враховуючи викладене, колегія приходить до висновку, що позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України, натомість має бути розглянутий місцевим загальним судом згідно з нормами Цивільного процесуального кодексу України з залученням у справі всіх власників майна.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Московського районного суду м.Харкова від 27.09.2016 року у справі № 638/4258/15-а підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянувши апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу в разі скасування судового рішення і залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 157, 159, 160, 167, 195, 196, п. 4 ч. 1 ст. 198, ст. 203, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Московського районного суду м. Харкова від 27.09.2016р. по справі № 638/4258/15-а скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про скасування рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії закрити.

Роз'яснити ОСОБА_1, що розгляд вказаної категорії справ віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калитка О.М.Судді(підпис) (підпис) Калиновський В.А. Кононенко З.О. Повний текст ухвали виготовлений 18.11.2016 р.