Ухвала суду № 62847763, 15.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12637/16 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Безименна Н.В.

У Х В А Л А

Іменем України

15 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.,

суддів Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.,

за участю секретаря Шутовської І.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "АВАНТ-БАНК" Ларченко Ірини Миколаївни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: Публічне акціонерне товариство "АВАНТ - БАНК", про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2016 року позивач звернувся в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "АВАНТ-БАНК" Ларченко Ірини Миколаївни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: Публічне акціонерне товариство "АВАНТ - БАНК", про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 серпня 2016 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 серпня 2016 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги за наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно з ч. 3 ст. 199 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку не поширюється юрисдикція адміністративних судів, натомість такі спори необхідно розглядати у відповідності до вимог господарського процесуального законодавства.

На думку колегії суддів, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов помилкового висновку про відмову у відкриті провадження у справі, виходячи з такого.

Згідно позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 16.02.2016 року у справі № 21-484а15 на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. До вказаних висновків Верховний суд України прийшов за наслідками розгляду справи за позовом управління Пенсійного фонду України у Васильківському районі Дніпропетровської області до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо ліквідації публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" Куреного Олександра Вікторовича про визнання протиправними дії та зобов'язання уповноважену особу Фонду визнати та включити до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги управління ПФУ.

Згідно статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за доцільне відступити від правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 16.02.2016 року у справі № 21-484а15 з огляду на наступне.

Висновок Верховного Суду України у зазначеній постанові зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вищевказані спірні правовідносини, які врегульовані нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку належить розглядати в порядку ГПК України.

Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Неплатоспроможність визначена також частиною 1 вищевказаного Закону як неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

З наведеного слідує, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку ГПК України.

Разом з цим, частиною 3 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дійсно встановлено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Однак колегія суддів звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі вирішуються спірні відносини в рамках Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Вказаний Закон є спеціальним, яким в свою чергу врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України (статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Так, статтею 52 зазначеного Закону передбачено порядок та черговість задоволення кредиторських вимог, а саме: кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості:

1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян;

2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону, витрат, пов'язаних із консолідованим продажем активів Фондом;

4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом;

5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування;

6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано;

7) вимоги інших вкладників, які не є пов'язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов'язаними особами банку;

8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом;

9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов'язаними особами банку;

10) вимоги за субординованим боргом.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що у даному випадку ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку в силу відмінного правового регулювання відрізняється від процедури передбаченої Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зокрема, в силу положень статті 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.

Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин в частині задоволення кредиторських вимог в силу Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство в Господарському суді.

Натомість, у даному випадку, ліквідація банку, здійснюється на підставі Постанови Правління Національного банку України в рамках Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким в свою чергу не передбачено порушення справи про банкрутство в Господарському суді, а тому в даному випадку застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до спірних правовідносин не підлягає і як наслідок, відсутні підстави для відмови у відкритті провадження у справі.

Також, колегія суддів звертає увагу на пункт 25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів", відповідно до якого адміністративним судам роз'яснено, що спори, які виникають за участю Фонду у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Вказана правова позиція також висловлена Вищим адміністративним судом України в Листі № 992/11/14-14 від 25.07.2014 року.

Враховуючи наведене в сукупності, а також з метою дотримання положень статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 16.02.2016 року у справі № 21-484а15 та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 199 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

Таким чином, оскільки, ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 серпня 2016 року винесена з порушенням норм процесуального права, вона підлягає скасуванню, з направленням справи суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 199, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 серпня 2016 року - скасувати.

Справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "АВАНТ-БАНК" Ларченко Ірини Миколаївни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: Публічне акціонерне товариство "АВАНТ - БАНК", про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії направити до Окружного адміністративного суду м. Києва для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали виготовлено 21 листопада 2016 року.

Головуючий суддя Н.В. Безименна

Судді А.Ю. Кучма

В.О. Аліменко

Головуючий суддя Безименна Н.В.

Судді: Кучма А.Ю.

Аліменко В.О.