Постанова № 62847436, 15.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2016 р. Справа№ 910/22795/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Доманської М.Л.

суддів: Сотнікова С.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Чміль Я.Є.

та представників:

апелянт: Сомова І.В. (посв. № 1161 від 19.07.2013);

від ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС": Стороженко Б.В. ( дов. №10 від 08.08.16);

інші учасники: не з'явились;

розглянувши апеляційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС" арбітражного керуючого Сомової Ірини Вікторівни

на ухвалу господарського суду м. Києва від 22.08.2016

у справі № 910/22795/15 (Суддя Чеберяк П.П.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Алкід", Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "ДДК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС"

про визнання банкрутом

за заявою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС" арбітражного керуючого Сомової І.В.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУД-СЕРВІС"

про визнання правочину недійсним.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.08.2016 у справі № 910/22795/15 відмовлено в задоволенні заяви ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС" арбітражного керуючого Сомової І.В. про визнання правочину недійсним.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ліквідатор Товариства з обмежною відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС" арбітражний керуючий Сомова Ірина Вікторівна звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду м. Києва від 22.08.2016; визнати договір купівлі-продажу б/н від 18.07.2011 недійсним; встановити недійсність угоди про припинення зобов'язань за договором купівлі-продажу б/н від 18.07.2011 зарахуванням зустрічних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 апеляційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС" арбітражного керуючого Сомової Ірини Вікторівни прийнято до провадження та призначено її розгляд на 19.10.2016.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 продовжено строк розгляду спору у справі № 910/22795/15 та відкладено розгляд апеляційної скарги на 02.11.2016.

У зв'язку з перебуванням судді Шапрана В.В. у відпустці, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2016, сформовано склад колегії суддів для здійснення розгляду апеляційної скарги у справі № 910/22795/15 у наступному складі: головуючий суддя: Доманська М.Л., судді: Чорногуз М.Г., Сотніков С.В. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження у новому складі суду.

02.11.2016 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-Будсервіс" надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 відкладено розгляд апеляційної скарги на 15.11.2016.

10.11.2016 та 15.11.2016 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від ліквідатора надійшли письмові пояснення та заперечення на відзив відповідача.

У судовому засіданні апеляційної інстанції від 15.11.2016 ліквідатор підтримала свою апеляційну скаргу та просила суд її задовольнити. Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив суд залишити оскаржувану ухвалу без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Конституцією України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Також, Конституція України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в Законі України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з яким учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

В даному випадку, відповідно до приписів розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі по тексту - Закон), застосовуються норми Закону в редакції, що діє з 19.01.2013.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону провадження у справах про банкрутство регулюється Законом, ГПК України, іншими законодавчими актами України.

Частиною 2 статті 4-1 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом.

Згідно зі статтями 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду м. Києва від 25.08.2011 порушено провадження у справі про банкрутство № 44/239-б.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.09.2012 затверджено реєстр вимог кредиторів на загальну суму 1 950 503, 92 грн. та зобов'язано розпорядника майна боржника внести уточнення до реєстру вимог кредиторів у відповідності до вимог ухвали попереднього засідання.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 24.06.2014 задоволено клопотання розпорядника майна товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-Будсервіс" арбітражного керуючого Сомової І.В.; продовжено строк процедури розпорядження майном та повноважень розпорядника майна боржника на два місяці, до 24.08.2014.

Постановою господарського суду м. Києва від 25.09.2014 припинено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-Будсервіс"; визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "МЖК-Будсервіс" банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Сомову І.В.

31.08.2015 до господарського суду м. Києва надійшла заява ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Сомової І.В. про визнання правочину недійсним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.10.2015 об'єднано в одне провадження справу № 910/22795/15 за позовом ліквідатора ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС", арбітражного керуючого Сомової І.В. до ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" про визнання правочину недійсним зі справою № 44/239-б про банкрутство ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС", яка підлягає розгляду у межах провадження у справі про банкрутство № 44/239-б.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 19.01.2016 задоволено заяву ліквідатора боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС" арбітражного керуючого Сомової І.В. про визнання договору купівлі-продажу від 18.07.2011 недійсним в межах справи № 44/239-б.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС" залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду м. Києва від 19.01.2016 - без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 31.05.2016 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС" задоволено частково, ухвалу Господарського суду м. Києва від 19.01.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 скасовано, вказано на порушення у застосуванні судами норм матеріального права щодо позовної давності, справу № 910/22795/15 передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва в іншому складі суду, в межах справи про банкрутство № 44/239-б.

Оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції відмовив у задоволенні вказаної заяви ліквідатора боржника, посилаючись на те, що ліквідатором подано заяву про визнання договору купівлі-продажу від 18.07.2011 недійсним зі спливом строку позовної давності, про застосування якого заявлено ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" до суду першої інстанції 16.12.2015.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшов висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції винесена з повним дослідженням матеріалів справи та є такою, що відповідає вимогам законодавства, з наступних підстав.

Свої вимоги ліквідатор мотивував тим, що припинення зобов'язання за спірним договором купівлі-продажу шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відбулося з порушенням приписів частини першої статті 601 ЦК України, що призвело до неможливості виконання ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" грошових зобов'язань перед іншими кредиторами, що відповідно до частини першої статті 20 Закону про банкрутство є підставою для визнання договору недійним.

Крім того, вимоги ліквідатора обґрунтовані тим, що спірний договір підлягає визнанню недійсним також на підставі статей 203, 215 ЦК України, оскільки на момент його укладення ухвалою господарського суду міста Києва від 08.07.2011 у справі № 28/114-б про банкрутство ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та заборонено посадовим особам боржника або власнику його майна чи уповноваженому ним органу або іншим особам, зокрема, вчиняти певні дії щодо майнових активів боржника. Також ліквідатор посилається на те, що всупереч положенням статей 92, 145 ЦК України та пункту 10.8 статуту ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС", спірний договір з боку останнього підписано особою, яка не мала необхідного для його укладення обсягу цивільної дієздатності.

Предметом розгляду даної справи в межах справи про банкрутство № 44/239-б є відповідність укладеного між ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" та ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" договору купівлі-продажу б/н від 18.07.2011 вимогам, які встановлені як спеціальними нормами Закону про банкрутство, так і нормами Цивільного кодексу України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Як встановлено судом першої інстанції, між ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС", в особі засновника ОСОБА_5, та ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС", в особі директора Пітеля Володимира Давидовича, укладено договір купівлі-продажу б/н від 18.07.2011 (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" (продавець), продає (передає у власність товариству з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУД-СЕРВІС" (покупець), а покупець купує (приймає у власність) та сплачує визначену даним договором ціну за майнові права на отримання у власність нежитлових приміщень (надалі - майно), а саме:

- майнове право на отримання у власність нежитлового приміщення № 2 (два), що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 1-Є (один "Є"). Дане майнове право визначено Інвестиційним контрактом № 16-389/Д88 (про інвестування у нежитлове будівництво), укладеним 30.05.2006 між Акціонерним товариством холдинговою компанією "Київміськбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС", додатковою угодою № 1 до вищезазначеного інвестиційного контракту від 15.08.2007 та додатковою угодою № 2 до вищезазначеного інвестиційного контракту від 11.09.2007;

- майнове право на отримання у власність нежитлового приміщення №№ 9-13 (дев'ять - тринадцять), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 31-Б тридцять один "Б"). Дане майнове право визначено Інвестиційним контрактом № 16-101/П2 (про інвестування у нежитлове будівництво), укладеним 15.02.2006 між Акціонерним товариством холдинговою компанією "Київміськбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС", додатковою угодою № 1 до вищезазначеного інвестиційного контракту від 22.08.2007.

Згідно з пунктом 2.1. договору загальна вартість майнових прав становить 4 371 497,82 грн.

Пунктом 2.2. договору встановлено, що покупець здійснює розрахунок з продавцем протягом 9-ти місяців після державної реєстрації на себе права власності нежитлових приміщень, на які купуються майнові права за цим договором, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок продавця суми коштів, визначених пунктом 2.1. цього договору.

Відповідно до статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги.

У позовній заяві ліквідатор Сомова І.В. зазначає, що довідкою від 18.01.2012 № 3 Товариство з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС" повідомляє, що станом на 18.01.2012 ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" повністю розрахувалось за вказаним договором купівлі-продажу, шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку статті 601 ЦК України у розмірі 4 371 497,82 грн..

Як на підставу для визнання спірного договору купівлі-продажу б/н від 18.07.2011 недійсним арбітражний керуючий Сомова І.В. послалась на те, що станом на 18.01.2012 строк виконання зобов'язання за договором ще не настав, тому сторони не мали правових підстав для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог і як наслідок, проведення такого зарахування призвело до неможливості виконання боржником грошових зобов'язань перед іншими кредиторами.

Вищий господарський суд України у постанові від 31.05.2016 зазначив, що наведені ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС" обставини не є тими обставинами, за наявності яких спірний договір може бути визнано недійсним з підстав, встановлених статтею 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з огляду на те, що угода про припинення зобов'язання за спірним договором купівлі-продажу зарахуванням зустрічних вимог ніким не оспорена, факт її недійсності судом не встановлено, а також те, що обставини припинення зобов'язання за спірним договором купівлі-продажу самі по собі не дають підстав для висновку про наявність причино-наслідкового зв'язку між діями боржника з продажу належних йому майнових прав (активів) та неможливістю виконати грошові зобов'язання перед іншими кредиторами.

Водночас, у наведеній постанові Вищий господарський суд України зазначив про невідповідність спірного договору купівлі-продажу від 18.07.2011 нормам цивільного законодавства, зокрема положенням статей 92, 203 ЦК України щодо наявності у особи, яка його підписала з боку продавця, необхідного обсягу цивільної дієздатності, що є самостійною підставою для визнання договору купівлі-продажу б/н від 18.07.2011 недійсним згідно з частиною першою статті 215 ЦК України, а також, що майнові активи боржника, у тому числі майнові права, що є предметом спірного договору купівлі-продажу, станом на час його укладання були під забороною на відчуження згідно ухвали господарського суду м. Києва від 08.07.2011 про порушення провадження у справі № 28/114-б про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС".

Як встановлено судом першої інстанції, ухвалою господарського суду міста Києва від 08.07.2011 було порушено провадження у справі № 28/114-б про банкрутство ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" та, зокрема, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та заборонено посадовим особам боржника або власнику його майна чи уповноваженому ним органу або іншим особам вчиняти певні дії щодо майнових актів боржника.

У подальшому, ухвалою господарського суду міста Києва від 16.08.2011 припинено провадження у вказаній справі та припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Отже, у період з 08.07.2011 по 16.08.2011 діяла встановлена ухвалою суду заборона на розпорядження майном ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС".

У справі про банкрутство господарський суд має вживати таких забезпечувальних заходів, які сприятимуть збереженню актів боржника, за рахунок яких буде здійснюватися фінансове оздоровлення, нададуть можливість боржнику підвищувати свою платоспроможність.

Вищий господарський суд України у своїй постанові зазначив, що той факт, що сторона спірного договору - ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" (покупець) не була обізнана про наявність встановленого судом в ухвалі від 08.07.2011 про порушення провадження у справі № 28/114-б про банкрутство ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" (продавця) обмеження щодо розпорядження його майновими активами сам по собі не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що боржник має право вільно розпоряджатися майновими активами, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно боржнику, як з'ясовано судами, було достеменно відомо.

Крім того, юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників (частини перша та друга статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчиняти правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Частиною другою статті 203 ЦК України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується змістом оспорюваного договору, він укладений між ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" (продавець), в особі засновника ОСОБА_5, який діє на підставі статуту, та ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" (покупець) в особі директора Пітеля В.Д.

Однак, відповідно до пункту 10.1 статуту ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" управління товариством здійснюється зборами учасників і директором товариства. Пунктом 10.8 статуту передбачено, що право без довіреності виконувати всі дії від імені товариства належить директору.

Відповідно до Протоколу зборів засновників ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" від 10.11.1999 № 1 створено ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" та розподілено частки статутного фонду товариства, а також затверджено Пітеля В.Д. на посаду директора товариства.

Посилаючись на той факт, що зборами учасників ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" було прийнято рішення про надання засновнику товариства ОСОБА_5 відповідних повноважень на укладення оспорюваного договору, ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" в порушення вимог статей 33, 34 ГПК України жодних доказів не надало.

У свою чергу, ліквідатор ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС", арбітражний керуючий Сомова І.В. наявність таких документів в судовому засіданні заперечила.

Вищий господарський суд України у своїй постанові зазначив, що суди дійшли обґрунтованого висновку, що оспорюваний договір суперечить положенням статей 92, 203 ЦК України щодо наявності у особи, яка його підписала з боку продавця, необхідного обсягу цивільної дієздатності, що є самостійною підставою для визнання договору купівлі-продажу б/н від 18.07.2011 недійсним згідно з частиною першою статті 215 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що арбітражним керуючим Сомової І.В. належним чином обґрунтовано та доведено факт недійсності договору купівлі-продажу б/н від 18.07.2011.

Заперечуючи проти задоволення заявлених вимог, ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" у своєму відзиві, поданому до суду першої інстанції, посилався на сплив встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності, що згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні заяви.

Постановою Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 встановлено наступне:

«1.1. Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

1.2. За змістом частини другої статті 9 ЦК України та частини першої статті 223 ГК України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених статтею 175 ГК України.

2.1. Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою.

2.2. За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення».

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (стаття 236 ЦК України).

Отже, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.

Відтак, для юридичної особи як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Враховуючи особливості укладення та підписання спірного договору, судовою колегією встановлено, що боржник знав про вчинення спірного правочину принаймні з 18.01.2012. Вказаний факт підтверджується рішенням господарського суду м. Києва від 08.02.2012 у справі № 62/201 за позовом ТОВ «МЖК-БУД-СЕРВІС» та ТОВ «МЖК-БУДСЕРВІС» про визнання права власності на нежитлові приміщення № № 127, 387, 390 з посиланням на спірний договір (т.1, а.с. 201-205). Так, у вказаному рішенні зазначається, що відповідач (ТОВ «МЖК-БУДСЕРВІС») у заяві від 18.01.2012 позовні вимоги ТОВ «МЖК-БУД-СЕРВІС» визнав у повному обсязі, тобто принаймні 18.01.2012 боржник напевно знав про вчинення спірного правочину.

Апелянт стверджує, що право власності на спірне майно визнано за ТОВ «МЖК-БУД-СЕРВІС» відповідно до рішення господарського суду м. Києва від 08.02.2012 у справі № 62/201 лише 08.02.2012, та після спливу 9 місяців від цієї дати (як то передбачено п. 2.2. спірного договору купівлі-продажу, за яким покупець здійснює розрахунок з продавцем протягом 9 місяців після державної реєстрації на себе права власності нежитлових приміщень, на які купуються майнові права за цим договором), тобто з 08.11.2012 (останній день розрахунку) починається перебіг позовної давності, а тому трирічний строк позовної давності для пред'явлення вимог про визнання недійсним спірного договору спливає 08.11.2015.

Судова колегія відхиляє вказані твердження апелянта, посилання останнього на ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України в даному випадку є неправомірним, оскільки вказаний спір стосується вимоги про визнання недійсним договору, а не вимог щодо зобов'язаь сторін спірного договору (щодо виконання правочину).

При цьому, судовою колегією враховується, що арбітражний керуючий Сомова І.В. була призначена розпорядником майна боржника ухвалою господарського суду м. Києва від 12.12.2013 у справі № 44/239-б, і з цього часу вона могла довідатися про вчинення спірного договору.

До того ж Законом спеціальних норм про позовну давність (у тому числі для звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними угод боржника) не встановлено, на що, крім іншого, було звернуто увагу у вказаній постанові Вищого господарського суду України від 31.05.2016 у даній справі.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Так, 16.12.2015 до суду першої інстанції відповідачем був поданий відзив на заяву ліквідатора, в якому заявлено про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, встановила, що ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС" арбітражний керуючий Сомова І.В. звернулась до суду із заявою про визнання договору купівлі-продажу від 18.07.2011 недійсним лише 31.08.2015. При цьому ліквідатором до суду першої інстанції не було подано будь-яких заяв (клопотань) щодо визнання поважнними причин пропуску строку позовної давності. За таких обставин, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції, який зазначив, що заява відповідача, викладена у відзиві на заяву ліквідатора боржника про застосування строків позовної давності, підлягає задоволенню. Якщо перебіг позовної давності за вимогою про визнання недійсним спірного правочину в даному випадку починається принаймні з 18.01.2012 (за матеріалами справи не встановлено більш ранньої дати, з якої повноважні представники боржника довідалися чи могли довідатися про вчинення спірного правочину), то трирічний строк позовної давності для пред'явлення таких вимог сплинув не пізніше 18.01.2015.

Оскільки ліквідатор Сомова І.В. звернулась до господарського суду з даною заявою про визнання недійсними спірного правочину після спливу позовної давності, про застосування якої відповідачем заявлено до прийняття рішення господарським судом, позивачем не доведено, та матеріалами справи не підтверджено поважність причин пропуску позовної давності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні вказаних вимог ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС" у зв'язку зі спливом позовної давності.

Частина 1 статті 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі, відхиляються судовою колегією за необґрунтованістю, оскільки не спростовують обставини, які на підставі належних та допустимих доказів у справі встановлені судом першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування ухвали господарського суду м. Києва від 22.08.2016 у справі № 910/22795/15. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у даній справі, судовою колегією не встановлено, а тому слід залишити без задоволення вимоги апеляційної скарги ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС" арбітражного керуючого Сомової І.В., а ухвалу господарського суду м. Києва від 22.08.2016 у справі № 910/22795/15 - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 34, 35, 43, 99, 101-106 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС" арбітражний керуючий Сомова І.В. залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 16.06.2016 у справі № 910/22795/15 - без змін.

2. Справу № 910/22795/15 повернути до господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписаний: 18.11.2016.

Головуючий суддя М.Л. Доманська

Судді С.В. Сотніков

М.Г. Чорногуз