Рішення № 62846667, 16.11.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2016Справа №910/19119/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Савсервіс-Мова"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛТІКС"

про стягнення 16 112,02 грн.

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Бурдейна Н.В. - представник за довіреністю № б/н від 15.08.2016від відповідача не з'явився

У судовому засіданні 16.11.2016, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Савсервіс-Мова" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛТІКС" про стягнення 16 112,02 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору поставки № 27С від 01.01.2015 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 14 162,88 грн. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором позивачем нараховано 1 783,13 грн. - пені та 166,01 грн. - 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.10.2016 порушено провадження у справі № 910/19119/16 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 16.11.2016.

03.11.2016 через загальний відділ діловодства господарського суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 21.10.2016.

У судове засідання, призначене на 16.11.2016, з'явився представник позивача, який надав пояснення по суті спору, підтримав позовні вимоги та просив задовольнити в повному обсязі.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про час і місце судових засідань був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду направлялась на адресу відповідача, що вказана в позовній заяві та у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - 02068, м. Київ, вул. Драгоманова, буд. 29.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Так, конверт з ухвалою про порушення провадження у справі від 21.10.2016, що був скерований на адресу відповідача, повернуто до суду з відміткою «За відмовою адресата від одержання».

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою відповідача, яка наявна в матеріалах справи, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи та про можливість розгляду справи за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, неявка відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

01.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Савсервіс-Мова" (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЛТІКС ( надалі - відповідач, покупець) було укладено Договір № 27С з Протоколом розбіжностей до нього (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставляти, а покупець зобов'язується приймати, розміщувати в торговій мережі, реалізувати кінцевому покупцю (споживачу) і оплачувати продукцію на умовах передбачених даним договором.

Пунктом 2.1. договору сторони встановили, що ціна та асортимент товару, що поставляється постачальником, затверджується Специфікацією товару на основі пропозиції постачальника. Специфікація є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 2.2. договору, в редакції Протоколу розбіжностей до нього, поставка товару здійснюється партіями. Підставою для поставки товару є Заказ, отриманий від покупця, погоджений з постачальником. В Заказі на поставку зазначається строк та адреса поставки, найменування, штрих-код, кількість та ціна товару. Заказ передається постачальнику електронною поштою, згідно реквізитів постачальника для приймання заказів, в форматі Excel, або торговому представнику постачальника особисто. Підтвердження Заказу постачальником здійснюється в такий же спосіб. Заказ товару є дійсним та підлягає виконанню постачальником протягом строку, передбаченого в Заказі покупця.

За умовами п. 3.1 договору покупець здійснює оплату кожної партії товару з відстрочкою в 45 календарних днів від дати поставки товару шляхом перерахування покупцем грошових коштів в національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника. Датою поставки товару вважається дата підписання товарної накладної представником покупця. Датою оплати вважається день, в якому сума коштів, необхідна для оплати, списується з рахунків покупця.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу Українипро договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору № 27С від 01.01.2015 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 14 162,88 грн., що підтверджується підписаною представниками сторін та скріпленою відтисками печаток видатковою накладною № 80446489 від 13.04.2016 року.

Зважаючи на те, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання в частині оплати поставленого позивачем товару на загальну суму 14 162,88 грн., останній вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати отриманого товару за договором № 27С від 01.01.2015 та факту наявності заборгованості станом на момент розгляду справи у розмірі 14 162,88 грн., вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості визнаються судом обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню у розмірі 14 162,88 грн.

Що стосується заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 166,01 грн. - 3% річних та 1 783,13 грн. - пені, нарахованих за загальний період прострочення з 28.05.2016 по 17.10.2016, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з пунктом 6.4 договору, в редакції Протоколу розбіжностей до нього, у разі невиконання покупцем п. 3.1., за умови відсутності порушень, передбачених в п.3.4. з боку постачальника, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені) відповідно до умов пункту 6.4 договору та захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом перевірено розрахунки позивача та встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором поставки № 27С від 01.01.2015, вимоги позивача про стягнення з відповідача 166,01 грн. - 3% річних та 1 783,13 грн. - пені підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого позивачем товару, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛТІКС" (02068, м. Київ, вул. Драгоманова, буд. 29, ідентифікаційний код 23730511) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Савсервіс-Мова" (03115, м. Київ, вул. Краснова, буд. 27, ідентифікаційний код 30776789) 14 162 (чотирнадцять тисяч сто шістдесят дві) грн. 88 коп. - основного боргу, 1 783 (одну тисячу сімсот вісімдесят три) грн. 13 коп. - пені, 166 (сто шістдесят шість) грн. 01 коп. - 3 % річних та 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. - судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.11.2016

Суддя Пукшин Л.Г.