Рішення № 62846583, 16.11.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2016Справа №910/17808/16Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція»

до Державного агентства резерву України

про стягнення заборгованості у розмірі 10 705 грн. 42 коп.

Представники:

від Позивача: Шолом С.В. (представник за Довіреністю);

від Відповідача: Ващенко В.В (представник за Довіреністю);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 10 705 грн. 42 коп.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 23.08.2013 року між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» (Зберігач) та Державним агентством резерву України (Держрезерв) було укладено Договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №050/15, відповідно до умов якого Держрезерв передав, а Зберігач прийняв на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми №1мр. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2015 року у справі 3910/12965/15 визнано недійсним договір купівлі - продажу (відпуску) матеріальних цінностей державного резерву від 19.09.2014 №юр-26/68моб-2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова група «МИЛИХ» та Державним агентством резерву України в частині продажу (відпуску) матеріальних цінностей, зазначених в таблиці №1 пункту 2.1, а саме - кислота сірчана у моногідраті в кількості 37 тонн. Як зазначає Позивач, з моменту визнання вказаного договору недійним він ніс витрати на зберігання кислоти сірчаної, а саме за період з 19.09.2014 р. по 31.12.2015 р. та за ІV квартал 2015 року. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем зобов'язань у останнього утворилась заборгованість перед Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» в розмірі 10 478 грн. 06 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Державного агентства резерву України 3% річних у розмірі 227 грн. 36 коп.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.09.2016 року порушено провадження у справі № 910/17808/16, судове засідання призначено на 26.10.2016 року.

20.10.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі від 29.09.2016 року.

26.10.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить Суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

26.10.2016 року в судове засідання з'явились представники сторін. В судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по суті спору, якими підтримав вимоги та доводи позовної заяви. Представник відповідача в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, якими заперечив проти задоволення позовних вимог.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представників сторін, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати Позивача:

- надати письмові обґрунтування, з посиланням на належні докази та умови Договору №050/15 від 23.08.2013 року, щодо узгодження сторонами строку оплати робіт Державним агентством резерву України відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України;

- надати докази на підтвердження отримання Державним агентством резерву України листів №013/702 від 27.01.2016 року та №013/7775 від 16.09.2016 року;

- надати письмові пояснення чи заперечення з посиланням на належні докази з урахуванням відзиву Державного агентства резерву України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2016 року відкладено розгляд справи на 09.11.2016 року, у зв'язку з витребуванням додаткових доказів по справі.

07.11.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 26.10.2016 року.

09.11.2016 року в судове засідання з'явились представники сторін. В судовому засіданні представники сторін надали додаткові усні пояснення по суті спору.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представників сторін, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати:

1) Позивача:

- надати письмові пояснення з посиланням на належні докази щодо направлення на адресу Державного агентства резерву України вимоги про сплату заборгованості в розмірі 1 333,84 грн. та отримання ним такої вимоги;

- надати докази на підтвердження направлення на адресу Державного агентства резерву України листа №013/5052 від 16.06.2016 року з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 9 144,22 грн.

2) Сторін надати докази на підтвердження отримання Державним агентством резерву України листа №013/5052 від 16.06.2016 року з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 9 144,22 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2016 року відкладено розгляд справи на 16.11.2016 року, у зв'язку з витребуванням додаткових доказів по справі.

10.11.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів по справі.

В судовому засіданні 16 листопада 2016 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи, викладені у позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник Відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 16 листопада 2016 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

23.08.2013 року між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» (Зберігач) та Державним агентством резерву України (Держрезерв) було укладено Договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №050/15, відповідно до умов якого Держрезерв передав, а Зберігач прийняв на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми №1мр.

Відповідно до п.4.1 Договору вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється за узгодженням між Держрезервом України та зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з Держрезервом України кошторису витрат, затверджених Держрезервом України акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву, наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати). У разі коли Держрезерв визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року (п.4.2 Договору).

Згідно з п.4.3 Договору оплата робіт із закладення (поставки цінностей до мобілізаційного резерву проводиться після отримання та погодження Держрезервом України акту встановленої форми на основі попередньо укладеного договору закладення (поставки) цінностей мобілізаційного резерву.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2015 року у справі 3910/12965/15, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір купівлі - продажу (відпуску) матеріальних цінностей державного резерву від 19.09.2014 №юр-26/68моб-2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова група «МИЛИХ» та Державним агентством резерву України в частині продажу (відпуску) матеріальних цінностей, зазначених в таблиці №1 пункту 2.1, а саме - кислота сірчана у моногідраті в кількості 37 тонн.

Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» листом №001/9892 від 10.11.2015 року просило Державне агентство резерву України підтвердити факт відображення в бухгалтерському обліку 37 т кислоти сірчаної та направити проект договору на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей за період з 19.09.2014 р. по даний час, у відповідь на який Відповідач листом №3963/04 від 15.12.2015 року повідомив, що з рахунку Держрезерву здійснено безспірне списання коштів згідно з наказом Господарського суду міста Києва від 31.08.2015 року по справі №910/12965/15 та поновлено на обліку Держрезерву кислоту сірчану, а з підприємством укладено Договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №050/15 від 23.08.2013 року.

Листом №013/702 від 27.01.2016 року Позивач направив на адресу Відповідача на погодження звіт та акт на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей за ІV квартал 2015 року, а також звіт про витрати на зберігання кислоти сірчаної за період з 19.09.2014 р. по 31.12.2015 р. відповідно до рішення господарського суду м. Києва від 29.07.2015 року по справі №910/12965/15, що підтверджується фіскальним чеком від 27.01.2016 року.

Позивач листом №013/5052 від 16.06.2016 року просив Державне агентство резерву України відшкодувати витрати у сумі 9 144 грн. 22 коп., у відповідь на який Відповідач за вих. №1498 від 14.07.2016 року повідомив, що розрахунки будуть здійснюватись по мірі надходження фінансування.

Листом №013/7775 від 16.09.2016 року Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» направило на адресу Державного агентства резерву України акт на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за період з 19.09.2014 р. по 31.12.2015 р., просило підписати, скріпити печаткою та примірник повернути, що підтверджується фіскальним чеком від 16.09.2016 року.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що в результаті неналежного виконання Відповідачем зобов'язань у останнього утворилась заборгованість перед Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» в розмірі 10 478 грн. 06 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Державного агентства резерву України 3% річних у розмірі 227 грн. 36 коп.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №050/15 від 23.08.2013 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Абзац 1 п.2 ст.11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" і п.4 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 №1129, передбачають можливість розміщення і зберігання запасів матеріальних цінностей державного матеріального резерву на промислових, транспортних сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, установах і в організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.

Відповідні правовідносини підпадають під ознаки договору зберігання, правовий режим якого визначено главою 66 Цивільного кодексу. Такий договір згідно з ч.1 ст.937 ЦК України укладається у письмовій формі.

Згідно з приписами ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. (стаття 946 Цивільного кодексу України)

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» листом №001/9892 від 10.11.2015 року просило Державне агентство резерву України підтвердити факт відображення в бухгалтерському обліку 37 т кислоти сірчаної та направити проект договору на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей за період з 19.09.2014 р. по даний час, у відповідь на який Відповідач листом №3963/04 від 15.12.2015 року повідомив, що з рахунку Держрезерву здійснено безспірне списання коштів згідно з наказом Господарського суду міста Києва від 31.08.2015 року по справі №910/12965/15 та поновлено на обліку Держрезерву кислоту сірчану, а з підприємством укладено Договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №050/15 від 23.08.2013 року.

Листом №013/702 від 27.01.2016 року Позивач направив на адресу Відповідача на погодження звіт та акт на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей за ІV квартал 2015 року, а також звіт про витрати на зберігання кислоти сірчаної за період з 19.09.2014 р. по 31.12.2015 р. відповідно до рішення господарського суду м. Києва від 29.07.2015 року по справі №910/12965/15, що підтверджується фіскальним чеком від 27.01.2016 року.

Позивач листом №013/5052 від 16.06.2016 року просив Державне агентство резерву України відшкодувати витрати у сумі 9 144 грн. 22 коп., у відповідь на який Відповідач за вих. №1498 від 14.07.2016 року повідомив, що розрахунки будуть здійснюватись по мірі надходження фінансування.

Листом №013/7775 від 16.09.2016 року Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» направило на адресу Державного агентства резерву України акт на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за період з 19.09.2014 р. по 31.12.2015 р., просило підписати, скріпити печаткою та примірник повернути, що підтверджується фіскальним чеком від 16.09.2016 року.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №050/15 від 23.08.2013 року Позивач здійснив відповідальне зберігання матеріальних цінностей, що підтверджується звітом про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за період з 19.09.2014 р. по 31.12.2015 р. на суму 9 144 грн. 22 коп., розрахунками та поясненнями до звіту за період з 19.09.2014 р. по 31.12.2015 р., розрахунками фактичної амортизації основних виробничих фондів, задіяних в процесі зберігання матеріальних цінностей, довідкою про нараховану амортизацію, фактичними витратами на оплату праці, звітом про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за ІVквартал 2015 року на суму 1 333 грн. 84 коп., розрахунками та поясненнями до звіту за ІVквартал 2015 року, довідкою про фактично нараховану оплату праці, рахунками - фактурами за активну електроенергію, довідкою про фактично нараховану амортизацію основних виробничих фондів, інвентарною карткою об'єкта основних фондів.

За таких підстав, заперечення Відповідача щодо ненадання Позивачем доказів понесення ним витрат із зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищенаведеними та оціненими Судом доказами.

Суд звертає увагу, що Державним агентством резерву України не надано суду жодних зауважень щодо розрахунку суми відшкодування витрат Позивача на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за період з 19.09.2014 р. по 31.12.2015 р. на суму 9 144 грн. 22 коп. та за ІVквартал 2015 року на суму 1 333 грн. 84 коп., проте від підписання надісланих на адресу Відповідача звітів та актів на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей за спірний період та оплати наданих Позивачем послуг відмовилось, посилаючись на відсутність бюджетних асигнувань.

У п.15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про державний матеріальний резерв" роз'яснено, що відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення Держрезерву України від виконання зобов'язань перед відповідальними зберігачами матеріальних цінностей державного резерву, оскільки відповідно до приписів ст.617 Цивільного кодексу України та ч.2 ст.218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Аналогічна правова позиція відповідає статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод та рішенням Європейського суду з прав людини зі справи "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 року та зі справи "Бакалов проти України" від 30.11.2004 року.

Таким чином, заборгованість Державного агентства резерву України перед Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» за Договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №050/15 від 23.08.2013 року становить 10 478 грн. 06 коп.

Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Державному підприємству «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» в розмірі 10 478 грн. 06 коп.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату наданих й прийнятих послуг в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 10 478 грн. 06 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 01.01.2016 р. по 20.09.2016 р. у розмірі 227 грн. 36 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).

Суд звертає увагу, що оскільки умовами Договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №050/15 від 23.08.2013 року не визначено строку здійснення оплати Відповідачем за надані й прийняті послуги зі зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву, а тому до даних правовідносин підлягає застосуванню норми частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України. Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою. Подання ж кредитором позовної заяви, адресованої господарському суду (а не боржнику) і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної норми ЦК України. (п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)

Як встановлено Судом, листом №013/702 від 27.01.2016 року Позивач направив на адресу Відповідача на погодження звіт та акт на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей за ІV квартал 2015 року на суму 1 333 грн. 84 коп., що підтверджується фіскальним чеком від 27.01.2016 року, а листом №013/5052 від 16.06.2016 року просив Державне агентство резерву України відшкодувати витрати у сумі 9 144 грн. 22 коп., який був отриманий останнім 21.06.2016 року, що підтверджується відповідним штампом за вх. №4339/0/1-16.

За таких підстав, відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України обов'язок Відповідача по оплаті за надані послуги зі зберігання матеріальних цінностей за ІV квартал 2015 року на суму 1 333 грн. 84 коп. виник з 27.01.2016 року, а обов'язок Відповідача по оплаті за надані послуги зі зберігання матеріальних цінностей за період з 19.09.2014 р. по 31.12.2015 р. на суму 9 144 грн. 22 коп. виник з 21.06.2016 року, а не з 01.01.2016 року, як помилково зазначає Позивач.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем за Договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №050/15 від 23.08.2013 року за загальний період прострочки з 04.02.2016 р. по 20.09.2016 р. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку періоду прострочки Відповідача та до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає 3% річних за загальний період прострочки з 04.02.2016 р. по 20.09.2016 р. у розмірі 88 грн. 35 коп.

Таким чином, з Державного агентства резерву України на користь Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 10 478 грн. 06 коп. та 3% річних у розмірі 88 грн. 35 коп.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33,36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ

1. Позов Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м.Київ, ВУЛИЦЯ ПУШКІНСЬКА, будинок 28, Ідентифікаційний код юридичної особи 37472392) на користь Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м.Київ, ВУЛИЦЯ НАЗАРІВСЬКА, будинок 3, Ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» (34400, Рівненська область, м. Вараш, Ідентифікаційний код юридичної особи 05425046) заборгованість у розмірі 10 478 (десять тисяч чотириста сімдесят вісім) грн. 06 (шість) коп., 3% річних у розмірі 88 (вісімдесят вісім) грн. 35 (тридцять п'ять) коп. та судовий збір у розмірі 1 360 (одна тисяча триста шістдесят) грн. 11 (одинадцять) коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 21 листопада 2016 року.

Суддя О.В. Чинчин