Рішення № 62846542, 15.11.2016, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2016 р.

Справа № 909/808/16

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , секретар судового засідання Масловський А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Л.Транс", вул. Симиренка, 36, м. Київ, 03134

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь", вул. Ровенька, 1, с. Новий Мізунь, Долинський район, Івано-Франківська область,77543

про стягнення 77306,13 грн.,

Представники сторін не з'явилися.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Т.Л. Транс" звернулось в суд із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь" про стягнення 77306,13 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов договору на перевезення вантажу №2014-029 від 24.04.14 в частині оплати наданих позивачем послуг.

Представник позивача в судове засідання не з"явився, подав клопотання №16177/16 від 14.11.16 про розгляд справи без участі представника позивача, за наявними в ній матеріалами та про долучення до матеріалів справи додаткових доказів на виконання ухвали суду від 25.10.16, які судом задоволено.

Відповідач своїм конституційним правом на захист прав і охоронюваних законом інтересів не скористався, відзиву на позов не подав, проти позову не заперечив, явки уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, про дату, час та місце проведення судових засідань належним чином повідомлявся, ухвалами суду від 26.09.16, 06.10.16 та 25.10.16, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Станом на 15.11.16 клопотань про відкладення розгляду спору від відповідача не надходило.

За таких обставин, згідно ст.75 ГПК України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними в ній матеріалами, враховуючи, що у суду є всі необхідні докази для вирішення спору по суті, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

24.04.14 між сторонами даного спору укладено договір на перевезення вантажу №2014-029 (далі – договір), відповідно до умов якого перевізник (позивач) бере на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником (відповідачем) вантаж у міжміському, міжнародному сполученні (згідно заявки на транспортні послуги) до місця призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачеві), а замовник зобов'язується сплатити провізну плату за надані перевізником транспортні послуги відповідно до умов цього договору.

Розділом 2 даного договору "Умови організації перевезень вантажів" встановлено, що перевізник здійснює перевезення вантажу на підставі письмових заявок на перевезення (надалі-заявка), що надаються замовником за формою встановленою в Додатку №1 до цього договору.

Заявка повинна містити наступну інформацію: найменування вантажу; вид, кількість транспортних засобів їх вантажопід'ємність; вантаж/обсяг вантажу; тара та/або упаковка; дату, час та адресу місця відправлення; дату, час та адресу місця призначення; маршрут перевезення; ціну, вартість вантажу; перевізну плату; повне найменування вантажоодержувача та необхідну інформацію про нього; умови транспортування вантажу.

Прийняття перевізником заявки замовника свідчить про згоду перевізника здійснити перевезення вантажу на умовах, викладених у заявці. Заявка вважається прийнятою в момент підписання і скріплення печаткою уповноваженої особи перевізника

Передача вантажу для перевезення у місці відправки здійснюється при наявності у представника (водія) перевізника наступних документів: копія відповідної заявки на перевезення; документ, який посвідчує особу (паспорт, посвідчення водія); технічний паспорт на транспортний засіб; дорожній лист, засвідчений печаткою перевізника.

У відповідності до пункту 4.1.9. договору, замовник зобов'язується вчасно сплатити перевізнику вартість транспортних послуг відповідно до умов договору.

Відповідно до п.5.3 договору, сплата грошової суми за кожне перевезення здійснюється замовником на підставі рахунка-фактури і акта виконаних робіт. Підставою для виставлення рахунку фактури є підписання акта виконаних робіт.

Згідно п.5.4. договору, рахунок фактура повинна бути сплачена замовником протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів після отримання відповідачем належним чином оформлених оригіналів: рахунка-фактури позивача, податкової накладної та товарно-транспортної накладної, видаткової накладної.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір та інші правочини.

Згідно ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Наведена правова норма кореспондується зі ст.509 Цивільного кодексу України: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічні положення містяться в ст. 909 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом ст.ст.526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином та у встановлений строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений момент пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Наведена правова норма кореспондується зі ст.193 Господарського кодексу України, якою встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач неодноразово звертався до позивача з договорами - заявками на разове перевезення вантажу, в яких обумовлено найменування вантажовідправника; перевізника; марку, номери тягача та причепа; маршрут, вагу, об"єм, габарити вантажу; дату, пункт навантаження, розвантаження вантажу; суму фрахту та умови оплати. Заявки, погоджені та скріплені печатками замовника - ТОВ "Мізунь" та перевізника - ТОВ "Т.Л. Транс". Як наслідок, на виконання умов договірних відносин, позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу, обумовлені договорами - заявками, на загальну суму 66000,00 грн., що підтверджується матеріалами справи.

В порушення договірних зобов'язань відповідач надані послуги не оплатив, натомість надав гарантійний лист №166 від 10.05.16, згідно якого заборгованість визнав та зобов"язався погасити у терміни вказані в гарантійному листі. 29.06.16 відповідач знову звертався до позивача з гарантійним листом №190, в якому повідомив про неможливість виконати зобов"язання у строки, вказані у гарантійному листі №166 від 10.05.16, внаслідок чого станом на 23.09.16 заборгованість відповідача перед позивачем становить 66000,00 грн.

01.07.16 позивач з метою досудового врегулювання спору направив відповідачу лист вих.№111 від 01.07.16 з вимогою погасити прострочену заборгованість. Проте, дана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

В силу ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 Цивільного кодексу України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов’язань не надав, доводи позивача не спростував .

З огляду на встановлення судом факту порушення відповідачем договірних зобов"язань щодо сплати наданих послуг з перевезення вантажу, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 66000,00 грн. основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Пункт 6 ст.231 ГК України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В силу ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 Цивільного кодексу України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов"язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Пунктом п.6.3.2 договору, сторони погодили, що у випадку прострочення оплати за надані послуги замовник сплачує перевізнику неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

На підставі вказаних правових норм та пункту договору, позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 9581,32 грн.

З огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Суд, враховуючи ст.254 ЦК України, перевірив правильність нарахування позивачем пені, яка згідно арифметичного розрахунку, проведеного судом за допомогою ІПС "Законодавство" менша за суму заявлену позивачем до стягнення, тому суд задовольняє вимоги щодо стягнення пені у сумі 7929,42 грн. В решті суми пені слід відмовити.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

На підставі зазначеного пункту договору та правових норм, позивачем нараховано відповідачу 715,81 грн.- 3% річних та 1009,00грн.- інфляційних втрат.

Судом, на підставі ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевірено правильність нарахування позивачем 3% річних , які згідно арифметичного розрахунку, проведеного судом за допомогою ІПС "Законодавство" менші за суму заявлену позивачем до стягнення, тому суд задовольняє вимоги щодо стягнення 3% річних у сумі 712,19 грн. В решті суми нарахованих 3% слід відмовити.

Судом також, перевірено правильність нарахування інфляційних втрат, які згідно арифметичного розрахунку, проведеного судом за допомогою ІПС "Законодавство" перевищують суму інфляційних втрат заявлену позивачем до стягнення, тому суд задовольняє вимоги щодо стягнення інфляційних збитків в сумі 1009,00 грн., тобто в межах заявлених позовних вимог.

За таких обставин, позов підлягає до часткового задоволення в сумі грн., з яких: 66000,00 грн. - основного боргу, 712,19 грн. - 3% річних, 1009,00 грн. - інфляційних нарахувань та 7929,42 грн. - пені.

Відповідно до приписів, встановлених ст. 49 ГПК України, судові витрати слід покласти на сторони пропорційно задоволених вимог.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до 124 Конституції України, ст. 11, 254, 509, 526, 530, 546, 547, 549, 610, 611, 612, 614, 625, 629, 909 ЦК України, ст. 173, 193, 216, 230,231, 307 ГК України, керуючись ст. 4-7, 43, 49, 55, 75, ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Л.Транс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь" про стягнення 77306,13 грн. задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь", вул. Ровенька, 1, с. Новий Мізунь, Долинський район, Івано-Франківська область,77543 (код 32149452) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Л.Транс", вул. Симиренка, 36, м. Київ, 03134 (код 36941226) 66000,00 (шістдесят шість тисяч гривень) - заборгованості, 7929,42 (сім тисяч дев"ятсот двадцять дев"ять гривень сорок дві копійки) - пені, 712,19 (сімсот дванадцять гривень дев"ятнадцять копійок) - 3% річних, 1009,00 (одну тисячу дев"ять гривень) - інфляційних втрат, а також 1348,49 (одну тисячу триста сорок вісім гривень сорок дев"ять копійок) - судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В частині позовних вимог про стягнення 1651,90 (однієї тисячі шестиста п"ятидесяти однієї гривні дев"яноста копійок) пені та 3,62 (трьох гривень шістдесяти двох копійок) 3% річних - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.11.16

Суддя Максимів Т. В.