Рішення № 62846465, 16.11.2016, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2016 р. Справа № 909/636/16 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Калашник В. О.

секретар судового засідання Кричовський Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного агентства резерву України,

вул. Пушкінська, 28, м. Київ, 01601

до відповідача: Державного підприємства "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів"

вул. Юності, 2В, с. Микитинці, м. Івано-Франківськ,76495

про відшкодування вартості матеріальних цінностей, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження на суму 8 457 594,90 грн., та стягнення штрафних санкцій в сумі 31 783 748 грн. , з яких: 8 457 594,90 грн. - 100% штраф та 23 326 153,10 грн. - пеня.

за участю:

Від позивача представник не з'явився

Від відповідача: ОСОБА_1 - юрисконсульт, (довіреність №1/344 від 11.08.16)

Встановив:

Позивач, Державне агентство резерву України звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою про відшкодування вартості матеріальних цінностей, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження на суму 8 457594,90 грн., та стягнення з відповідача, Державного підприємства "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів" штрафних санкцій в сумі 31 783 748 грн, з яких: 8 457594,90 грн. - 100% штраф та 23 326 153,10 грн. - пеня.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні на відповідальне зберігання до ДП «Івано-Франківський КХП» було закладено матеріальні цінності державного резерву, а саме зерно, що підтверджується приймальними актами за формою р-16 та договором відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву №юр-2зб/341-2009 від 08.01.2009, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний матеріальний резерв» відповідальне зберігання - це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей (прийнятих на зберігання) у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Згідно ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві в схоронності.

Відповідно до ст. 944 ЦК України, зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв», державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Однак, в порушення вищезазначених вимог законодавства на ДП «Івано- Франківський КХП» виявлено ряд порушень, а саме, не забезпечено кількісне зберігання зерна державного резерву.

У липні 2003 року на ДП «Івано-Франківський КХП» проводилась контрольна перевірка наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності зерна державного резерву, яке знаходилось на відповідальному зберіганні на , за результатами якої складено акт від 04.07.2003 .

У ході зазначеної вище перевірки було встановлено факти незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, а саме:

-пшениці 3 класу - у кількості 4946,203 тонн;

-пшениці 4 класу - у кількості 2794,906 тонн.

Наведені вище порушення підтвердженні актами перевірки від 21.12.2007 та 28.11.2008, а також у акті про результати комплексної планової ревізії фінансово-господарської діяльності ДП «Івано-Франківський КХП» № 0.70/18- 15 від 28.05.2010.

В результаті проведеної звірки зерна державного резерву, яке рахується за ДП «Івано-Франківський КХП», станом на 01.01.2016, встановлено, що згідно бухгалтерського обліку Держрезерву та ДП «Івано-Франківський КХП» відомості стосовно кількості самовільно використаного зерна фактично співпадають.

Згідно з листів № 3/1125 від 21.11.2013 та № 4/760 від 01.10.2014 відповідач зобов'язувався повернути самовільно використане зерно до державного резерву відповідно до графіку повернення у визначеній ним кількості, який постійно коригувався та вчасно не виконувався.

Зокрема, згідно приймальних актів по формі Р-16 підприємством повернуто:

у 2008 році (згідно приймальних актів № 1 від 05.02.2008, № 2 від 17.03.2008 та від 20.10.2008 № 11

-150,0 тонн пшениці 3 класу;

- 50,0 тонн пшениці 4 класу;

у 2014 році (згідно приймального акту № 1 від 18.09.2014)

-100,0 тонн пшениці 3 класу;

у 2016 році (згідно приймального акту № 1 від 11.03.2016)

-50,0 тонн пшениці 3 класу;

Таким чином, загальна кількість зерна державного резерву, яка підлягає поверненню становить 7391,109 тонн, з яких 4646,203 тонн пшениці 3 класу та 2744,906 тонн пшениці 4 класу.

З метою досудового врегулювання спору позивачем направлено відповідачу претензію № 3911/0/4-15 від 10.12.2015 з вимогою про повернення зерна до державного резерву.

У своїй відповіді на претензію № 5/1109 від 14.12.2015 відповідач послався на важкий фінансовий стан, застаріле обладнання та конкурентне середовище у галузі зберігання зернових, що призвело до відтоку колишніх постійних зберігачів та запропонував укласти новий графік повернення зерна державного резерву.

Відповідно до п.6 договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву №юр-2зб/341-2009 від 08.01.2009, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов"язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно із законодавством, зокрема згідно із Законом України "Про державний матеріальний резерв", іншими актами законодавства.

Відповідно до пп. 21 п.5 «Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву» затвердженого постановою КМУ №1129 від 08.10.1997 ціни на матеріальні цінності, що закладаються та відпускаються з державного резерву, визначаються Держрезервом виходячи з оптових цін, що діють на час закладення або відпуску, кон'юнктури ринку, термінів зберігання, якості продукції. ОСОБА_2 економіки України № 53-19/108 від 28.01.2000 дозволено Держрезерву України при визначенні цін використовувати інформацію позабіржового ринку.

Враховуючи зазначений вище Порядок, вартість матеріальних цінностей державного резерву, які мали бути повернені до державного резерву, станом на 04.07.2003, складає 8 457 594,90 грн, з яких: 4646,203тонн пшениці 3 класу на суму 5575443,60грн та 2744,906 тонн пшениці 4 класу на суму 2882151,30грн.

Отже, вартість матеріальних цінностей державного резерву, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження, становить 8457594,90 грн.

Відповідно до ст. 937 ЦК України, Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Пунктом 10 «Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву» встановлено, що матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці постійного зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку.

Згідно з ч.10 ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100% вартості матеріальних цінностей у цінах на час виявлення факту відчуження, а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей.

На підставі наведеної норми закону відповідачу нарахований штраф у розмірі 100% вартості матеріальних цінностей у цінах на час виявлення факту відчуження , в сумі 8457594,90 грн.

Відповідно до ч.16 ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв» , розмір пені, передбачений пунктами 7, 8, 9, 10 цієї статті, обчислюється з вартості матеріальних цінностей, а передбачений пунктами 14 і 15, - з суми простроченого платежу виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

На підставі наведеної норми закону відповідачу нарахована пеня , в сумі 23326153,10грн.

Таким чином, вартість матеріальних цінностей державного резерву, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження включаючи штрафні санкції, складає 40241342,90грн, що і є ціною позову.

Крім цього, позивачем подану суду клопотання Вх№16157/16 від 14.11.16 про переведення розгляду справи у закритий режим та направити матеріали справи за виключною підсудністю до господарського суду м.Києва.

Вказане клопотання мотивує тим, що позовні вимоги підтверджуються документами, які мають гриф "Таємно", містять державну таємницю, а тому відповідно до ст. 16 ГПК України, справи матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.

Розглянувши подане клопотання суд не вбачає підстав для його задоволення, оскільки в матеріалах справи є достатньо доказів для прийняття рішення, а тому суд вважає за доцільне розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених в позовній заяві, просить суд позов задоволити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, вважає їх безпідставними. Свої заперечення виклав у відзиві на позов №1/345 від 11.08.2016 доповненнях до відзиву №5/751 від 17.10.16 та додаткових поясненнях. Зокрема, представник відповідача в судовому засіданні вказав, що договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву №юр-2зб/341-2009 був укладений 08.01.2009, а тому зобов"язання між сторонами до 08.01.2009 не були врегульовані у встановленому законом порядку. Крім того, представник відповідача зазначив, що позивачем не надано суду доказів, що пшениця була виведена з номенклатури накопичення матеріальних цінностей державного резерву і не підлягає закладенню до державного резерву, а тому не набув права на відшкодування матеріальних цінностей державного резерву. Щодо заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій відповідач просить суд застосувати позовну давність та відмовити в їх задоволенні.

Враховуючи викладені обставини представник відповідача вважає позов безпідставним та необгрунтованим , просить суд в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши в судовому засіданні доводи представників сторін, дослідивши матеріали справи, а також подані докази, оцінивши їх відповідно до ст. 43 ГПК України, суд вважає позовні вимоги обгрунтованими і такими, що підлягають частковому задоволенню, приймаючи до уваги наступне:

Державне агентство резерву України, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 № 517, є центральним органом виконавчої влади основним завданням якого є реалізація державної політики у сфері державного матеріального резерву.

Для виконання цього обов'язку Держрезерв наділений повноваженнями щодо: організації виконання затверджених Кабінетом Міністрів України завдань щодо формування, зберігання, розміщення, відпуску, використання, поповнення та освіження t поновлення) запасів державного резерву; організації відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву; здійснення управління діяльністю підприємств, установ та організацій, які належать до сфери управління Держрезерву України, щодо формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного резерву, дотримання нормативних умов їх зберігання; здійснення відповідно до законодавства контролю за виконанням підприємствами - відповідальними зберігачами незалежно від форми власності зобов'язань щодо зберігання, освіження (поновлення) матеріальних цінностей державного резерву, за дотриманням порядку їх відпуску, своєчасного повернення позичених матеріальних цінностей, а також за відповідністю зазначених цінностей затвердженій номенклатурі, встановленим стандартам і технічним умовам.

На відповідальне зберігання до ДП «Івано-Франківський КХП» було закладено матеріальні цінності державного резерву, а саме зерно, що підтверджується приймальними актами за формою р-16. В подальшому між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та ДП «Івано-Франківський КХП», 08.01.2009, було укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву №юр-2зб/341-2009 .

Згідно ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві в схоронності.

Відповідно до ст. 944 ЦК України, зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний матеріальний резерв» відповідальне зберігання - це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей (прийнятих на зберігання) у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв» державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 937 ЦК України, Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Пунктом 10 «Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву» встановлено, що матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці постійного зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку.

Передача позивачем відповідачу матеріальних цінностей, а саме зерна підтверджується приймальними актами за формою р-16, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

У липні 2003 року, на ДП «Івано-Франківський КХП» проводилась контрольна перевірка наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності зерна державного резерву, яке знаходилось на відповідальному зберіганні на підприємстві, за результатами якої складено акт від 04.07.2003 .

У ході зазначеної вище перевірки було встановлено факти незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, а саме:

-пшениці 3 класу - у кількості 4946,203 тонн;

-пшениці 4 класу - у кількості 2794,906 тонн.

Наведені вище порушення також підтвердженні актами перевірки від 21.12.2007 та 28.11.2008, а також у акті про результати комплексної планової ревізії фінансово-господарської діяльності ДП «Івано-Франківський КХП» № 0.70/18- 15 від 28.05.2010.

Згідно з листів № 3/1125 від 21.11.2013 та № 4/760 від 01.10.2014 відповідач зобов'язувався повернути самовільно використане зерно до державного резерву відповідно до графіку повернення у визначеній ним кількості, який постійно коригувався та вчасно не виконувався.

Зокрема, згідно приймальних актів по формі Р-16 підприємством повернуто:

у 2008 році (згідно приймальних актів № 1 від 05.02.2008, № 2 від 17.03.2008 та від 20.10.2008 № 11)

- 150,0 тонн пшениці 3 класу;

- 50,0 тонн пшениці 4 класу;

у 2014 році (згідно приймального акту № 1 від 18.09.2014)

-100,0 тонн пшениці 3 класу;

у 2016 році (згідно приймального акту № 1 від 11.03.2016)

-50,0 тонн пшениці 3 класу;

Отже, загальна кількість зерна державного резерву, яка підлягає поверненню становить 7391,109 тонн, з яких 4646,203 тонн пшениці 3 класу та 2744,906 тонн пшениці 4 класу.

Відповідно до п.6 договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву №юр-2зб/341-2009 від 08.01.2009, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов"язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно із законодавством, зокрема згідно із Законом України "Про державний матеріальний резерв", іншими актами законодавства.

Відповідно до пп. 21 п.5 «Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву» затвердженого постановою КМУ №1129 від 08.10.1997 ціни на матеріальні цінності, що закладаються та відпускаються з державного резерву, визначаються Держрезервом виходячи з оптових цін, що діють на час закладення або відпуску, кон'юнктури ринку, термінів зберігання, якості продукції. ОСОБА_2 економіки України № 53-19/108 від 28.01.2000 дозволено Держрезерву України при визначенні цін використовувати інформацію позабіржового ринку.

Враховуючи зазначений вище Порядок, вартість матеріальних цінностей державного резерву, які мали бути повернені до державного резерву, станом на 04.07.2003, складає 8 457 594,90 грн, з яких: 4646,203тонн пшениці 3 класу на суму 5575443,60грн та 2744,906 тонн пшениці 4 класу на суму 2882151,30грн.

Оскільки, позивачем не повернуто 7391,109 тонн зерна, з яких 4646,203 тонн пшениці 3 класу та 2744,906 тонн пшениці 4 класу, а тому вартість матеріальних цінностей, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження, складає 8 457594,90 грн.

Постановою Верховної Ради України від 20.02.1996 №57-96-ВР «Про механізм застосування міри відповідальності юридичних осіб, на зберіганні яких знаходяться матеріальні ресурси державного резерву, за самовільне їх відчуження (використання, реалізацію)», передбачено, що Держрезерв здійснює перевірку стану зберігання матеріальних ресурсів державного резерву в юридичних осіб, на зберіганні яких вони знаходяться, за результатами яких складаються акти. За виявленими фактами самовільного відчуження (використання, реалізації) матеріальних цінностей до відповідальних зберігачів застосовуються фінансові санкції в судовому порядку.

Згідно з ч.10 ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100% вартості матеріальних цінностей у цінах на час виявлення факту відчуження, а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей.

Відповідно до ч.16 ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв» , розмір пені, передбачений пунктами 7, 8, 9, 10 цієї статті, обчислюється з вартості матеріальних цінностей, а передбачений пунктами 14 і 15, - з суми простроченого платежу виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

На підставі наведеної норми закону відповідачу нарахований штраф у розмірі 100% вартості матеріальних цінностей у цінах на час виявлення факту відчуження , в сумі 8457594,90 грн та пеня , в сумі 23326153,10грн.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 216 - 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

За приписами ч.1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Право господарського суду, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання передбачено і в п.3 ч.1 ст. 83 ГПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених приписів свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Відповідно до абз. 1 п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Оскільки пеня є різновидом неустойки, яка має подвійну правову природу: одночасно є засобом забезпечення договірних зобов`язань для стимулювання їх виконання і мірою відповідальності за неналежне виконання зобов`язання (санкцією), як правового наслідку його порушення, тому вона має компенсаційний характер та її розмір повинен бути відповідним розміру понесених позивачем збитків (аналогічна позиція викладена в постанові ВГСУ від 04.11.15 у справі № 905/2600/14).

При вирішенні даного питання суд враховує те, що позивачем не наведено обґрунтування та не надано доказів завданих йому збитків внаслідок неповернення матеріальних цінностей.

Враховуючи недоведеність позивачем збитків, яких він зазнав від дій (бездіяльності) відповідача, важкий фінансовий стан відповідача, а також часткове повернення в добровільному порядку матеріальних цінностей, а саме зерна.

Крім цього, стягнення заявленої у позовній заяві суми позову може призвести до банкрутства державного підприємства та вивільнення значної кількості його працівників, що в даних економічних умовах в яких перебуває держава Україна, є неприпустимим.

За таких обставин суд вважає, що розмір штрафних санкцій слід зменшити , а саме: штраф до 457594,90 грн , пеню до 326153,10грн.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню в сумі 9241342,90грн., з яких: вартість матеріальних цінностей державного резерву, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження, в сумі 8457594,90 грн, штраф в сумі 457594,90 грн, та пеня в сумі 326153,10грн.

Вказана сума боргу підтверджується наявними у справі доказами, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.49 ГПК України, судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного , відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. 551, 611, 936, 937, 944 ЦК України , ст. 216, 217, 218, 230, 233 ГК України, Закону України «Про державний матеріальний резерв» , керуючись ст. 33, 43 , 49, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позов Державного агентства резерву України до відповідача, Державного підприємства "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів" про відшкодування вартості матеріальних цінностей, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження на суму 8 457 594,90 грн., та стягнення з відповідача штрафних санкцій в сумі 31 783 748 грн. , з них: 8 457 594,90 грн. - 100% штраф та 23 326 153,10 грн. - пеня.

Стягнути з відповідача, Державне підприємство "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів" (вул. Юності, 2В, с. Микитинці, м. Івано-Франківськ, код 05513715) на користь позивача, Державного агентства резерву України ( вул. Пушкінська, 28, м. Київ, код 37472392) кошти в сумі 9241342,90грн., з яких: вартість матеріальних цінностей державного резерву, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження, в сумі 8457594,90 грн, штраф в сумі 457594,90 грн та пеня в сумі 326153,10грн, а також 206700,00грн. - судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили та направити позивачу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.11.16

Суддя Калашник В. О.