Постанова № 62846134, 18.11.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 листопада 2016 року письмове провадження № 826/1343/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянувши адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна»

до Головного управління ДФС у м.Києві

про визнання протиправним та скасування наказу

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» (надалі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м.Києві, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у м. Києві № 201 від 27.01.2016 «Про продовження строку проведення документальної планової виїзної перевірки»; визнати протиправними дії головних державних ревізорів-інспекторів Головного управління ДФС у м. Києві Морозевича Олексія Володимировича та Бурлі Людмили Іванівни з виходу 28.01.2016 на продовження перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідденс-Україна» на підставі наказу № 201 від 27.01.2016.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що враховуючи відсутність у ДПІ правових підстав для проведення відносно позивача документальної планової виїзної перевірки, прийнятий наказ про її проведення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Просив суд розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача проти позову заперечував, про що подав письмові заперечення на позов. Вважає наказ відповідача законним, а позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю.

Сторонами заявлено спільне клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» перебуває на обліку у ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві та є платником податків.

Судом встановлено, що на підставі плану-графу проведення документальних планових перевірок платників податків на IV квартал 2015 року та відповідно до ст.20, 77, 82 Податкового кодексу України, наказом виконуючим обов'язки начальника Головного управління ДФС у м.Києві від 17.12.2015 №1531 призначено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Фідленс-Україна» (код ЄДРПОУ 36426518) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період діяльності з 01.01.2014 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2014 по 31.12.2014, тривалістю двадцять робочих днів з 29.12.2015 по 27.01.2016.

Згідно вказаного наказу у ТОВ «Фідленс-Україна» було проведено перевірку.

У відповідності до вимог ст. 82 Податкового кодексу України, керівником ГУ ДФС м. Києві 27.01.2016 прийнято рішення про продовження терміну проведення перевірки відповідача, яке оформлено наказом ГУ ДФС у м. Києві від 27.01.2016 №201 та копію якого, того ж дня направлено на адресу ТОВ «Фідленс-Україна» рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.

28.01.2016, з метою проведення перевірки ТОВ «Фідленс-Україна», співробітниками ГУ ДФС у м. Києві здійснено вихід за адресою здійснення господарської діяльності відповідача, а саме: 03039, м. Київ просп. Голосіївський 42.

При цьому, посадові особи ТОВ «Фідленс-Україна» (код ЄДРПОУ 36426518) відмовилися допустити співробітників ГУ ДФС у м. Києві до продовження проведення планової виїзної перевірки, про що керівником платника податків зроблена відмітка на копії наказу ГУ ДФС у м. Києві від 27.01.2016 №201.

В подальшому, 29.01.2016 співробітниками ГУ ДФС у м. Києві здійснено повторно вихід за юридично адресою відповідача, але перевіряючі до перевірки знову допущені не були.

29.01.2016 ревізорами було складено акт про відмову ТОВ «Фідленс-Україна» у допуску посадових осіб ГУ ДФС у м. Києві до проведення перевірки від 29.01.2016 №6/26-15-13-02-03.

Не погоджуючись із діями відповідача та вищезазначеним наказом ГУ ДФС у м.Києві від 27.01.2016 № 201 про продовження термінів проведення планової виїзної перевірки, позивач звернулася до суду із вказаним адміністративним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначені позовні вимоги не підлягаючими до задоволення з огляду на наступне.

Пунктом 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно із пп. 75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

За змістом п.77.4 ст.77 Податкового кодексу України про проведення документальної планової перевірки керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Аналізованими нормами Податкового кодексу України встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних планових виїзних. Повне їх дотримання може бути належною підставою для винесення наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.

Бланкетною нормою, що міститься у пункті 77.6 цієї ж статті Податкового кодексу України, передбачено застосування до порядку допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової виїзної перевірки положень пункту 81.1 статті 81 Кодексу, за змістом якої посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

В той же час, контролюючі органи здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів; контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів (пп.19-1.1, 19-1.2 п.19.1 ст.19 Податкового кодексу України).

Контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення (пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України).

Відповідно до положень п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу тривалість перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - 10 робочих днів, інших платників податків - 20 робочих днів.

Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, можливе за рішенням керівника контролюючого органу не більш як на 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - не більш як на 5 робочих днів, інших платників податків - не більш як на 10 робочих днів.

Відповідно до п.1.2.4 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених Наказом Державної фіскальної служби України 31 липня 2014 року № 22, продовження строків проведення документальних та фактичних перевірок здійснюється відповідно до статті 82 розділу II Кодексу за наказом органу державної фіскальної служби, яким було призначено таку перевірку. Статтею 82 розділу II Кодексу не обмежується кількість наказів про продовження строків перевірки за умови дотримання визначеної цією статтею тривалості перевірки та забезпечення надання платнику податків (посадовим особам платника податків або його законним (уповноваженим) представникам) копії зазначеного наказу та пред'явлення направлення з відміткою про продовження перевірки.

Продовження проведення перевірки розпочинається у перший робочий день за останнім робочим днем здійснення перевірки, зазначеним у направленні на перевірку. Наказ про продовження перевірки видається у ході проведення перевірки для недопущення перерви між датою закінчення перевірки згідно з першим направленням та датою продовження перевірки, зазначеною у відповідному наказі, на підставі доповідної записки керівника підрозділу органу державної фіскальної служби, який здійснював (очолював) таку перевірку, з викладенням підстав та причин необхідності такого продовження.

Так, наказом ГУ ДФС у м. Києві № 201 від 27.01.2016 продовжено строк проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Фідленс-Україна» з 28.01.2016 по 10.02.2016 на підставі доповідної записки управління аудиту у сфері торгівлі та послуг від 27.01.2016 № 116/26-15-13-02-03.

Як вже зазначалося вище, у відповідності до вимог ст. 82 Податкового кодексу України, керівником ГУ ДФС м. Києві 27.01.2016 прийнято рішення про продовження терміну проведення перевірки відповідача, яке оформлено наказом ГУ ДФС у м. Києві від 27.01.2016 №201 та копію якого, того ж дня направлено на адресу ТОВ «Фідленс-Україна» рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.

Вирішуючи спір, суд вважає посилання позивача на те, що продовження строків проведення документальної виїзної перевірки в даному випадку було неправомірним таким, що не заслуговують на увагу, оскільки вони ґрунтуються лише на тому, що відповідний наказ не було завчасно вручено позивачу.

З огляду на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 24.12.2010 у справі № 21-25а10 за позовом ТОВ «Foods and Goods L.T.D.» відповідно до якої підконтрольний суб'єкт, який вважає порушеним порядок та підстави призначення перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень законодавства, дотримання якого перевіряється контролюючими органами.

Тобто, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе.

В даному випадку позивачем було допущено перевіряючих до проведення документальної виїзної перевірки з 29.12.2015 по 27.01.2016.

При цьому суд зауважує, що вищезазначений наказ фактично є продовженням для реалізації наказу № 1531 від 17.12.2015 та інструментом легалізації передбаченої в плані-графіку перевірки позивача.

Так, п.77.4 ст.77 Податкового кодексу України передбачає умову отримання права на проведення документальної планової перевірки платника податків, що реалізується допуском платника податків посадових осіб до такої перевірки або відмові у такому допуску, - тобто зводиться до конкретного механізму правового захисту, який має місце у конкретний час (на стадії допуску до перевірки). Фундаментальне ж право контролюючого органу на здійснення свого прямого обов'язку фіскального контролю не може ставитись у залежність від недотримання адміністративних процедур.

На думку Конституційного Суду України, закріплені в підпункті 16.1.13 пункту 16.1 статті 16, підпункті 20.1.11 пункту 20.1 статті 20 ПК України компетенція контролюючих органів та обов'язок платників податків є необхідними умовами для забезпечення виконання приписів частини першої статті 67 Конституції України, згідно з якою кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Таким чином, з огляду на наведене в сукупності, суд вважає, що спірний наказ відповідача є правомірним, виданим за наявності правових підстав для проведення перевірки позивача, а дії інспекторів з виходу на продовження перевірки Товариства не містять ознак протиправності, отже заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Критерій «пропорційності», використаний судом у справі, яка розглядається, передбачає дотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами позивача та контролюючими заходами. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому в питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «публічного» інтересу, суд визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

В даному випадку суд повинен з'ясувати, чи втручання, про яке йдеться, «відповідало поставленій законній меті» і чи аргументи, наведені податковим органом на його виправдання, є «доречними й достатніми».

Суд також визнає, що у певних сферах може бути важко формулювати закони з високою чіткістю, а певний рівень гнучкості навіть може бути бажаним, щоб дати національним судам змогу застосовувати право у світлі своєї оцінки того, які заходи необхідні за конкретних обставин кожної справи.

Логічним наслідком принципу загального застосування законів є те, що законодавчі акти не завжди є чітко сформульованими. Необхідність уникати надмірної жорсткості у формулюваннях та відповідати обставинам, що змінюються, означає, що багато законів неминуче мають більшою або меншою мірою нечіткі формулювання. Тлумачення та застосування таких актів залежить від практики.

В той же час суд враховує, що застосування різних способів захисту порушеного права позивача повинно відбуватися з урахуванням конкретних обставин справи в кожному окремому випадку. Порушення вимог законодавства рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.

Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові, про що зазначив Вищий адміністративний суд в ухвалі № 826/9638/13-а від 25.09.2014.

Підсумовуючи все вищевикладене, слід відзначити, що в абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 № 2-зп в справі № 3/35-313 вказано, що «…за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

В пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акту індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги, в даному випадку, задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 69 - 71, ст. 94, ст.122, ст.ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.О. Арсірій