Постанова № 62834428, 10.11.2016, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

10 листопада 2016 року Справа № 814/1547/16

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марича Є.В. за участю секретаря судового засідання Мирко О.С. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Марконі", вул. Радянська, 14. кімн.415,Миколаїв,54017

доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Потьомкінська, 24/2,Миколаїв,54030 Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС, пр. Шевченка,15/1 (в.Чкалова, 20/9,54017.Мик),Одеса,Одеська область,65058

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.03.2016р. № 0002492202,№0002482202,№0002472202,№0002461303, від 16.05.2016р. № 0000484100,За участю представників:

від позивача: Чамара Л.В.;

від відповідача: Юношева І.Р;

від відповідача: Македонська І.Л.;

від відповідача 2: Гаргаун Я.І.;

від відповідача: Клименко Л.В;

від відповідасч: Романів Н.В.;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Марконі» (далі-позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі-відповідач 1, ДПІ), Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС (далі-відповідач 2, СДПІ)про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0002482202, 0002472202, 0002461303 від 03.03.2016 року, №0000484100 від 16.05.2016 р., 000021492 від 21.09.2016 року.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що висновки викладені в акті перевірки є безпідставними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі таких висновків протиправними, а також не відповідають нормам податкового законодавства.

Відповідач вважає позовні вимоги не обґрунтованими з підстав викладених у письмових запереченнях.

10 листопада 2016 року судом оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

У період з 28.12.2015 року по 09.02.2016 року податковою проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКОНІ" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014», за результатами якої складено акт перевірки Акт від 16.02.2016 № 79/14-03-22-02/31883013 (далі - Акт перевірки, том. спр. 2).

У висновках зазначеного акту перевірки ДПІ у Центральному районі ГУ ДФС у Миколаївській області (надалі - Відповідач, ДГІІ) зазначається, що ТОВ «Марконі» (надалі - Позивач, Підприємство) допущено порушення:

- пп. 134.1.1 гі. 134.1 ст.134, п.138.1, п.138.2, п 138.4, пп. 138.8.5, п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-Vl із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 963602 грн., в т.ч. по періодам: за 2013 рік на суму 223 774 грн.;за 2014 рік на суму 747 239 грн.

- п.198.3, п.200.1 СТ.200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 294 458 грн., в т.ч. по періодам: вересень 2013 року на суму 858 грн; жовтень 2013 року на суму 11784 грн; листопад 2013 року на суму 72709 грн; грудень 2013 року на суму 153000 грн; січень 2014 року на суму 36894 грн; за квітень 2014 року на суму 5933 грн; за травень 2014 року на суму 4813 грн; за червень 2014 року на суму 8359 грн; за вересень 2014 року на суму 42 грн.; за листопад 2014 року на суму 33 грн.;грудень 2014 року на суму 33 грн..

- вимог п.127.1 ст.127 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, із змінами та доповненнями, у частині несвоєчасного перерахування податку з доходів, зазначених у п. 160.2 ст.160 Кодексу за ставкою у розмірі 15 відсотків з джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів у терміни визначені п. 160.2 ст.160 Кодексу;

- пп. «б» п. 176.2 ст. 176 ПКУ в частині не включення до «Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку» (ф.І-ДФ) за І квартал 2014 року.

Не погодившись з результатами акту перевірки, позивачем було подано листом від 22.02.2016 №182-П заперечення до акту перевірки.

ДПІ листом від 29.02.2016 №618/10/14-03-22-02-31 надало позивачу відповідь щодо результатів розгляду заперечень, якою фактично залишило заперечення ТОВ «Марконі» без задоволення.

Відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення (надалі - ГІПР):

- №0002492202 від 03.03.2016 року в частині донарахування податку на додану вартість в сумі 294458грн., в застосуванні штрафних санкцій в сумі 147229грн.,

- №0002482202 від 03.03.2016 року в частині донарахування податку на прибуток в сумі 963602,00грн., в застосуванні штрафних санкцій в сумі 481801.00грн.,

- №0002472202 від 03.03.2016 року та №0000484100 від 16.05.2016 в частині нарахування штрафної санкції в розмірі 10547,38 грн. та 1764,43 відповідно, №0002461303 від 03.03.2016 року в частині нарахування штрафної санкції в розмірі 510,00 грн..

Позивачем повідомлення - рішення оскаржувалися в порядку статті 56 ПКУ.

22.07.2016 року ТОВ «Марконі» було отримано поштою рішення про результати розгляду скарг від 20.07.2016 №15607/6/99-99-11-01-01-25. яким позивачу було частково задоволено вимогу щодо ППР №0002492202 від 03.03.2016 року -ППР скасовано в частині зменшення податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «ЮГЕР» та у відповідній частині штрафні санкції (сума ПДВ 5891 за квітень 2014 та 2983,00 за червень 2014, штрафні санкції в розмірі 4437,00), а в іншій частині оскаржувальні ППР залишені без змін.

Відповідачем винесено нове податкове повідомлення - рішення з урахуванням рішення про результати розгляду скарги від 20.07.2016 №15607/6/99-99-11-01-01-25 № 0000214902 на суму 285584,00грн. податкового зобов'язання з ПДВ та 142792,00 штрафної санкції.

Позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та звернувся до суду з даним позовом.

Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на таке.

Щодо висновків про заниження податну на додану вартість та винесення податкового повідомлення-рішення № 0000214902 суд зазначає.

В акті перевірки зазначено, що ТОВ «МАРКОНІ» порушено п. 198.3. п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (надалі - ПКУ), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, з урахуванням рішення про результати розгляду скарг від 20.07.2016 №15607/6/99-99-11-01-01- 25, на загальну суму 285584,00 (294 458 -5891-2983)грн., в т.ч. по періодам: вересень 2013 року на суму 858 грн; жовтень 2013 року на суму 11784 грн; листопад 2013 року на суму 72709 грн; грудень 2013 року на суму 153000 грн; січень 2014 року на суму 36894 грн; за квітень 2014 року на суму 42,00 грн. (5933-5891); за травень 2014 року на суму 4813 грн; за червень 2014 року на суму 5376,00грн. (8359 -2983); за вересень 2014 року на суму 42 грн.; за листопад 2014 року на суму 33 грн.; грудень 2014 року на суму 33 грн.

Таких висновків перевіряючі дійшли у зв'язку з тим, що під час проведення перевірки не встановлено фактичності, реальності придбання та використання в господарській діяльності дизпалива та послуг отриманих від контрагентів у перевіряємий період.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач у перевіряємий період мав господарські правовідносини з контрагентами-постачальниками ТОВ «ТЕС ЮГ БУНКЕР», TOB «ТЕХНО -ДИЗЕЛЬ», ТОВ «Трейд-МАРКЕТ БМ», ТОВ «ТД «ОРЛАН», ТОВ "ЮГ-СПЕЦСЕРВИС".

На підтвердження реальності господарських операцій з вищезазначеними контрагентами позивачем надано до суду договори, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів, видаткові накладні, сертифікати відповідності на паливо, паспорти на паливо, копії приймально- здавального актів на послуги пожежної машини при бункеруванні, Свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі (Тес-ЮГ-Бункер), накладні - вимоги на внутрішнє переміщення палива(склад-буксир), теплотехнічні звіти по буксирам, щомісячні паливні звіти по буксирам (надходження, використання палива, залишки), акти на списання ТМЦ (палива) щомісячні, щомісячні інвентаризаційні описи залишків палива, копії листів допуску для ввезення палива в порти (місце базування буксирів).

По ТОВ «ТЕС ЮГ БУНКЕР» додатково було надано - картка по рахунку 631, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, свідоцтва про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів (2 шт), свідоцтво про перевірку автоцистерни, договір, реєстри щодо виданих довіреностей, копії видаткових накладних та відомостей на відпуск нафтопродуктів в кількості 21 аркуша (оригінали вже знаходяться у Вас на перевірці), копії видаткових накладних , ТТН, паспортів на паливо та сертифікати відповідності в кількості 24 аркуша (оригінали вже знаходяться у Вас на перевірці), лист про надання копій разових перепусток та заявок на заїзд на території ТОВ «МСП НІКА- ТЕРА» для бункерування буксирів в кількості 7 листів.

По ТОВ «ТЕХНО -ДИЗЕЛЬ» додатково було надано - картка по рахунку 631, реєстри щодо виданих довіреностей, копії видаткових накладних , ТТН, паспортів на паливо, сертифікати відповідності, розклади палива по суднам, приймально -здавальні акти в кількості 23 аркуші; лист про надання про надання перепусток, копій матеріальних перепусток, разових перепусток на заїзд на території МФ ДП «АМПУ» для бункерування буксирів в кількості 8 листів.

По ТОВ «Трейд-МАРКЕТ БМ» додатково було надано - картка по рахунку 631, договір, видаткові накладні 2шт, акт приймання-передачи на ремонт, акт установки - 19 аркушів, реєстри щодо виданих довіреностей.

По «ТД «ОРЛАН» додатково було надано - картка по рахунку 631, договір, видаткові накладні 2шт, акт виконаних робіт, акт приймання судна з ремонту, акт установки у кількості 15 аркушів.

Таким чином, факт реальності господарських операцій позивача з контрагентами у перевіряємий період підтверджується вищезазначеними документами.

Єдиним обґрунтуванням своєї позиції про фіктивність господарських операцій позивача з його контрагентами є посилання відповідача на Акти перевірок податкових.

Суд не приймає до уваги такі обґрунтування з огляду на таке.

Згідно з пунктом 73.5 статті 73 Податкового кодексу України, з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232 був затверджений Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (надалі - Порядок проведення звірок). Згідно з Порядком проведення звірок, зустрічні звірки проводяться у суб'єктів господарювання, щодо здійснення операцій з якими під час перевірки платника податків та зборів виникають сумніви стосовно факту здійснення таких операцій або якщо існують розбіжності задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показників податкового кредиту та податкових зобов'язань. З метою проведення зустрічної звірки орган державної податкової служби (ініціатор) надсилає органу державної податкової служби (виконавцю), на обліку в якому перебуває суб'єкт господарювання, запит про проведення зустрічної звірки для підтвердження отриманих від платника податків та зборів даних. Зустрічна звірка може бути проведена органом державної податкової служби (ініціатором) самостійно у разі, коли суб'єкт господарювання перебуває на обліку в тому ж органі державної податкової служби, в якому перебуває платник податків, або в межах одного населеного пункту. Орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження.

Таким чином, в будь-якому випадку результати зустрічної звірки (навіть якщо ці результати, як і передбачено Порядком проведення звірок, були оформлені відповідною довідкою), не можуть бути ані підставою для направлення запиту, ані підставою для здійснення перевірки згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, оскільки зустрічна звірка проводиться під час перевірки платника податків.

Як зазначено у підпункті 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. Акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є носієм податкової інформації у розумінні Податкового кодексу України, тому відомості, що в ньому викладені, не могли бути використані відповідачем в якості доказу порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Суд також зазначає, що у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

До того ж, з 1 вересня 2015 року набрав чинності Закон України від 17 липня 2015 року N 655-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо зменшення тиску на платників податків" (далі - Закон N 655). Відповідно до частини другої пункту 12 розділу І Закону N 655 пункт 86.7 статті 86 розділу II Кодексу доповнено абзацом п'ятим такого змісту:

"Контролюючим та іншим державним органам забороняється використовувати акт перевірки як підставу для висновків стосовно взаємовідносин платника податків з його контрагентами, якщо за результатами складення акта перевірки податкове повідомлення-рішення не надіслано (не вручено) платнику податків або воно вважається відкликаним відповідно до статті 60 цього Кодексу".

В акті перевірки відсутні посилання на винесені відповідні податкові повідомлення - рішення щодо контрагентів ТОВ «ТЕС ЮГ БУНКЕР», TOB «ТЕХНО -ДИЗЕЛЬ», ТОВ «Трейд-МАРКЕТ БМ», ТОВ «ТД «ОРЛАН», ТОВ "ЮГ-СПЕЦСЕРВИС".

З вищевикладеного випливає, що при здійсненні господарських операцій з контрагентами у перевіряємий період позивач діяв виключно у відповідності до норм діючого законодавства.

Щодо висновків про заниження податку на прибуток та винесення податкового повідомлення-рішення № 0002482202, суд зазначає наступне.

В акті перевірки зазначено, що ТОВ «МАРКОНІ» порушено пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.138.1, п.138.2, п 138.4, пп. 138.8.5, п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (надалі - ПКУ), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 963602 грн., в т.ч. по періодам: за 2013 рік на суму 223 774 грн.; за 2014 рік на суму 739828 грн.

Висновок про заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток ґрунтується на тому, що позивачем, завищено витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування на суму 5287913грн., в тому числі: у сумі 1 362 977 грн., в т.ч. за 2013 рік у сумі 1 177 759 грн., за 2014 рік у сумі 185 217 грн. з причини завищення собівартості виконаних робіт/ послуг (завищено витрати), що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за рахунок включення до витрат вартості дизпалива, МБШ та послуг, отриманих від ТОВ «ТЕХНО-ДИЗЕЛЬ», ТОВ "ТЕС ЮГ БУНКЕР", ТОВ "ЮГ-СПЕЦСЕРВИС", по яких ДПІ начебто не встановлено їх фактичності, реальність придбання та використання в господарській діяльності; у сумі 3924937 грн. за 2014 рік - з причини завищення собівартості виконаних робіт/ послуг (завищено витрати), що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування в частині, на думку ДПІ, зайвого включення витрат на оренду (бербоут - чартер) буксиру «CAPTAIN MICHALIS», в період з березня по вересень 2014 року, коли буксир перебував на капітальному ремонті і фактично не надавав послуг.

Відносно завищення витрат на суму 1362977.00грн. в акті перевірки підставою для не визнання витрат в якості собівартості реалізованих товарів, по придбаних у вище контрагентів- постачальників ТОВ «ТЕХНО-ДИЗЕЛЬ», ТОВ "ТЕС ЮГ БУНКЕР", ТОВ "ЮГ-СПЕЦСЕРВИС" товарів є посилання на податкову інформацію, отриману від інших ДПІ по кожному з контрагентів позивача.

Однак, як вже зазначалось судом вище за текстом, ДПІ не враховує принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, згідно з якими негативні наслідки, / окрема у вигляді позбавлення права на витрати та податкового кредиту з ПДВ, можуть бути застосовані саме до такого платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи, зокрема, ТОВ «Марконі», добросовісність платника податків, а також достовірність задекларованих таким платником даних податкового обліку, що презумується податковим законодавством у підпункті 4.1.4 пункту 4Л статті 4 ПКУ, за змістом якої, за умови подання платником податків /сіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обгрунтовано).

З урахуванням наведеного вище, вказані вище підстави - податкова інформація з актів, для не визнання собівартості реалізованих робіт у сумі 1362977грн., які використовувалися при складанні Акту перевірки ТОВ «МАРКОНІ», не належать до первинних документів та до обґрунтованої податкової інформації, тому висновок Акту перевірки про нереальність здійснення господарських операцій між ТОВ «МАРКОНІ» та зазначеними вище контрагентами-посгачальниками є безпідставним.

В свою чергу позивачем підтверджено, що господарські відносини з конграгентами- постачальниками ТОВ «ТЕС ЮГ БУНКЕР», TOB «ТЕХНО -ДИЗЕЛЬ», ТОВ «Трейд- МАРКЕГ БМ», «ТД «ОРЛАН», ТОВ "ЮГ-СПІЩСЕРВИС" мали реальний характер шляхом надання до перевірки та до суду розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, які також повністю перелічені в Акті перевірки.

Відносно встановлення факту, завищення витрат на суму 3924937грн. суд зазначає наступне.

ДПІ в Акті перевірки встановило завищення собівартості виконаних робіт/ послуг (завищено витрати), що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування в частині, яка, на думку ДПІ, зайво включена відносно витрат на оренду (бербоут - чартер) буксиру «CAPTAIN MICHALIS», в період з березня по вересень 2014 року, коли буксир перебував на капітальному ремонті і фактично не надавав послуг.

Змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм» від 24.05.2012 № 4834-VI, зазначено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення ( п. 138.4 ст. 138 ПК України ). Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (п. 138.5 ст. 138 ПКУ).

В свою чергу, п. 15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 N 318 (далі - П(с)БО 16), до загальновиробничих витрат включаються, зокрема : Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління и. дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо). Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду них засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення. Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого налу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апаратувиробництвом; Витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими асами та якістю продукції, робіт, послуг). Витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища. Інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв (тощо).

Пунктом 16 П(с)БО 16 визначено, що загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні. До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат до) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення.

Зокрема, п. 7 П(с)БО 16 визначено, що витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійсненні.

Тобто, якщо судно знаходиться в ремонті, то всі загальновиробничі витрати на його утримання (заробітна плата, внески до соцфондів, інші витрати на утримання тощо з 01.07.2012 року року визнаються в складі витрат, тобто включатимуться до складу витрат у тому звітному (податковому) періоді, у якому вони виникли, без залежності від визнання доходів.

Крім того, відповідно до п.138.10. ПКУ до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

Одночасно, відповідно до п. 138.12.2 ПКУ до складу інших витрат, у тому числі включаються інші витрати господарської діяльності, до яких цим розділом прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат.

В свою чергу, розділом III ПКУ не визначено обмеження щодо включення до складу витрат, понесених підприємством загальновиробничих витрат, в той час, коли саме конкретним судном, яке знаходилося в ремонті, підприємство не отримувало доходи.

ДПІ в акті перевірки застосовує власний алгоритм визначення «зайвих витрат», який здійснено шляхом співставлення отриманих доходів ТОВ «Марконі» з надання послуг м/б «Капитан Михалис», з понесеними витратами по утриманню м/б "Капитан Михалис", що не передбачено жодною нормою ПКУ.

Таким чином, висновок ДПІ щодо завищення податку на прибуток за вищевказаних обставин, є незаконним, необґрунтованим і таким, що не відповідає нормам діючого законодавства.

Щодо висновків про несвоєчасне перерахування податку з доходів, зазначених у п. 160.2 ст. 160 Кодексу з джерела виплати таких доходів та винесення податкових повідомлень - рішень №0002472202 та №0000484100 суд зазначає таке.

Так, в акті перевірки зазначено, що в перевіряємому періоді за договорами, укладеними з нерезидентом-компанією «MARITIME CARGO LINE S.A.» (Панама), TOB «Марконі» перерахувало до бюджету податок з доходу нерезидента у сумі 1 871 410 грн.

В той же час. ДПІ нараховані штрафні санкції на підставі п. 127.1 ст. 127 ПКУ за нездійснення перерахування до бюджет)' нарахованих сум під час такої виплати.

Підприємство зауважує, підстави застосування п.127.1. ст..127 ПКУ для винесення Повідомлення-рішення. можуть застосувати лише в випадку, коли під час перевірки встановлено не нарахування, неутримання та/або несплати (неперерахування) податку до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків -нерезидента.

Виходячи з граматичної форми змісту пункту, такі штрафні санкції можуть бути застосовані виключно при наявності саме факту не нарахування, неутримання та/або несплати (неперерахування) податків.

Тобто, під час перевірки повинно бути встановлено, що ТОВ «Марконі» не відобразило такий податок в декларації з податку на прибуток (факт не нарахування), перерахувало дохід нерезиденту в повній сумі (не утримало податок) та не сплатило податок до відповідного бюджету (факт не перерахування). Однак, ДПІ про проведені перевірки повноти утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів при проведенні взаєморозрахунків з і нерезидентами за вищенаведеними договорами за період з 01.01.2012 по 31.01.2014 в акті перевірки зазначено, що не встановлено заниження сум податку з доходу нерезидентів.

Тобто, ДПІ не встановлено не нарахування, не утримання та не перерахування вказаного податку з доходу нерезидентів.

В свою чергу, відповідно до п. 126.1 ст.126 ПКУ у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу, наприклад, при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу,

Як зазначено ДПІ в акті перевірки, Підприємство заповнювало та надавало до ДПІ за місцем

реєстрації додатки ПН до рядка 17 Податкової декларації з податку на прибуток підприємства „Розрахунок (звіт) податкових зобов'язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом їх походження з України" за 2013 та 2014 роки. На момент подачі вказаних додатків сума узгодженого грошового зобов'язання з податку на доходи нерезидентів була повністю сплачена.

Щодо застосування штрафу відповідно до абз.З та.4 п. 127.1 .ст. 127 ПКУ у розмірі 50% за ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів та у розмірі 75% за дії, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, Підприємство наголошує та тому, що під поняттям - «за ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів» розуміється не встановлення в рамках проведення однієї перевірки порушень ПКУ в двох або більше місяцях, в якому здійснено порушення строків сплати податку, а встановлення такого ж самого порушення норм ПКУ. при проведені наступних перевірок протягом 1095 днів.

Крім того, відповідно до п. 116.2. ПКУ за одне податкове правопорушення контролюючий орган може застосувати тільки один вид штрафної (фінансової) санкції (штрафу), передбаченої цим Кодексом та іншими законами України.

Отже, у відповідача відсутні підстави для застосування до позивача п.127.1. ПКУ та нарахування штрафної санкції в розмірі 12311,81грн.

Згідно з вимогами ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

З урахуванням того, що положення статті 126 ПКУ щодо застосування штрафної санкції застосовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання, а положення ст.127 ПКУ застосовуються за фактом наявності саме не нарахування, неутримання та/або несплати (перерахування) 4, податків, суд вважає неправомірним застосування штрафних санкцій в розмірі 10547,38грн. та 1764,43грн. відповідно.

Щодо висновків про не включення до «Податкового розрахунку сум доходу. нарахованого (сплаченого) на користь платників податку. і сум утриманого з них податку» (ф.І-ДФ) за І квартал 2014 та винесення податкового повідомлення-рішення №0002461303, суд зазначає наступне .

В акті перевірки зроблені висновки, що ТОВ «МАРКОПІ» порушено пп. «б» п. 176.2 ст. 176 ПКУ в частині не включення до Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого і сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку» (ф.І-ДФ) за І квартал 2013 року, суми доходу перерахованого TOB «МАРКОНІ» 06.03.2014 року громадянину ОСОБА_7 за придбаний у нього автомобіль.

Згідно з пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа, зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений р. ІУ ПКУ. до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність органам контролюючим та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому ст. 18 тар. IV ПКУ.

Відповідно до пп. «б» п. 176.2 ст. 176 ПКУ особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані, зокрема, подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду.

Одночасно, відповідно до пп. 173.3 ст. 173 ПКУ у разі, якщо стороною договору купівлі- продажу об'єкта рухомого майна є юридична особа, така особа вважається податковим агентом платника податку та зобов'язана виконати всі визначені цим розділом функції податкового агента. При цьому податковий агент утримує податок за ставками, визначеними відповідно до пунктів 173.1 або 173.2 цієї статті з урахуванням інформації про черговість продажу рухомого майна, зазначеної платником податку у договорі купівлі-продажу чи в окремій заяві.

В свою чергу, п.п.173.2. ст.173 ПКУ передбачено, як виняток із положень пункту 173.1 цієї статті, що дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року одного з об'єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля не підлягає оподаткуванню. В наслідок чого, ТОВ «МАРКОНІ» з суми доходу перерахованого 06.03.2014 року громадянину ОСОБА_8 за придбаний у нього автомобіль й не нарахувала вказаний податок.

В акті перевірки вказано, що перевіркою достовірності та повноти включення доходів (як у грошовій, так і не грошовій формах) до складу загального місячного (річного) оподаткованого доходу ТОВ «МАРКОНІ» за період з 01.01.2012 по 31.12.2014 порушень не встановлено.

З аналізу вищенаведених положень Податкового кодексу України вбачається, що ТОВ «МАРКОНІ» не має законодавчих підстав для утримання податку з доходу, виплаченого фізичній особі - ОСОБА_8 за проданий ним один автомобіль.

Таким чином, при виплаті доходів громадянину ОСОБА_8 за придбаний у нього автомобіль Підприємство не виступало в якості податкового агента і, як наслідок, не зобов'язано було утримувати податок з доходів фізичних осіб, а отже, в податковому розрахунку по формі 1-ДФ за І квартал 2014 року не зобов'язане було відображати вказані доходи. Тобто, у ДПІ підстави для застосування штрафних санкцій в сумі 510 гри. у ДПІ відсутні.

Вказана позиція Позивача підтверджується судовою практикою, зокрема, ухвалами апеляційних судів по справах № 814/2458/14, N 2а-0870/9826/11, N 2а-1670/1267/12, N 2а/1770/3233/2012.

Крім того, застосування відповідно до п. 119.2 ст. 119 ПКУ штрафу в сумі 510грн. передбачено лише за подання з недостовірними відомостями податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, якщо такі недостовірні відомості призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань платника податку. Однак, не включення до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого на користь фізичної особи, не призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань TOB «МАРКОНІ», тому застосування штрафу в розмірі 510,00 гри. є прямим порушенням діючого законодавства.

Таким чином, висновок ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області, щодо порушення Підприємством пп. «б» п.176.2 ст. 176 ІІКУ за вищевказаних обставин, є незаконним, необґрунтованим і таким, що не відповідає нормам діючого законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що зазначені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкового повідомлення-рішення.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду правомірність та обґрунтованість прийнятого ним рішення. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області від 03.03.2016 р. №0002482202, №0002472202, №0002461303.

3.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС від 21.09.2016 року №0000214902, від 16.05.2016 року №0000484100.

4.Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Марконі" за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області сплачений судовий збір в сумі 24636,71 грн.

5.Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Марконі" за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої державної податкової інспекції з з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС сплачений судовий збір в сумі 7803,64 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Є.В. Марич