Постанова № 62834327, 15.11.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2016 року справа № 813/2926/16

Львівський окружний адміністративний суд,

у складі:

головуючого судді Ланкевича А.З.,

секретар судового засідання Фуртак А.В.,

за участі:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача Карпінець В.Ю.,

представника відповідача Каранець Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання недійсним та скасування рішення, -

встановив :

Позивач звернувся з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просить скасувати рішення відповідача про застосування фінансових санкцій №20/4000/НОМЕР_1 від 15.06.2016 року.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 24.05.2016 року працівниками Головного управління ДФС у Львівській області проведено перевірку з питань додержання позивачем вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами, в приміщенні належного йому магазину за адресою: с. Нове Село, Жидачівський район, Львівська область. За результатами перевірки складено Акт №13/111/4000/НОМЕР_1 від 24.05.2016 року (далі - Акт перевірки), зі змісту якого вбачається порушення позивачем вимог постанови Кабінету Міністрів України №957 від 30.10.2008 року «Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв» (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №462). Як наслідок, до позивача, на підставі абз.13 ч.2 ст.17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 10000,00 грн. На думку позивача, таке рішення є безпідставним та таким, що не ґрунтується на нормах закону. Вказане мотивує тим, що станом на момент проведення перевірки, постанова Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №426 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 року №957», на яку посилається відповідач, втратила чинність. А тому визначені у ній мінімальні роздрібні ціни не могли застосовуватись до позивача. На підставі викладеного, вважає, що вина у правопорушенні із продажу алкогольних напоїв за ціною, нижчою від встановленого розміру мінімальних роздрібних цін, відсутня, а тому прийняте на основі таких висновків рішення про застосування фінансових санкцій є протиправним і підлягає скасуванню.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали повністю (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 15.11.2016 року), просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та наданих суду поясненнях.

Від відповідача надійшли письмові заперечення проти позову, в яких зазначає, що підстав для скасування оскаржуваного рішення немає, оскільки з порушеннями, про якій йдеться в Акті перевірки №13/111/4000/НОМЕР_1 від 24.05.2016 року, позивач погодився, оскільки будь-яких його зауважень Акт не містить. Крім того, вказав, що виконання судового рішення (у справі №826/17459/15), на яке посилається позивач, станом на момент проведення перевірки було зупинено Вищим адміністративним судом України, відтак постанова Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №426 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 року №957» була чинною. У зв'язку з чим, вважає, що штрафні санкції за роздрібну торгівлю позивачем алкогольними напоями за цінами, нижчими від встановлених цією постановою, є такими, що застосовані правомірно.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, просить відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву та наданих суду поясненнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані документи, допитавши свідків, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований, як фізична особа-підприємець, 21.03.2003 року. Основним видом економічної діяльності позивача є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

24.05.2016 року посадовими особами Головного управління ДФС у Львівській області ОСОБА_5 та ОСОБА_6, на підставі направлень №272 та №273 від 17.05.2016 року проведено фактичну перевірку з питань додержання ФО-П ОСОБА_1 (ДРФО НОМЕР_1) вимог Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» №481/95-ВР від 19.12.1995 року (із змінами та доповненнями) та інших законодавчих актів, що регулюють виробництво і обіг алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Перевірка магазину, що розташований за адресою: с. Нове Село, Жидачівський район, Львівська область, проведена в присутності його власника - ФО-П ОСОБА_1 Такому вручено копію наказу Головного управління ДФС у Львівській області №454 від 17.05.2016 року та ознайомлено з направленнями №272 та №273 від 17.05.2016 року, про що свідчать підписи позивача на розписках до вищезгаданих направлень.

За результатами фактичної перевірки складено Акт №13/111/4000/НОМЕР_1 від 24.05.2016 року, в якому зафіксовано факт реалізації алкогольних напоїв за цінами, нижчими від встановлених мінімальних роздрібних цін на такі алкогольні напої, а саме: 24.05.2016 року реалізовано 1 пляшку «Советское шампанское» (вино ігристе) 10,5-12,5 % об., ємкістю 0,75 л, за ціною - 48,75 грн за пляшку, підтвердженням чого є фіскальний чек №0000005050 від 24.05.2016 року. Такі дії відповідач кваліфікував як порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 року №957 «Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв» (з наступними змінами та доповненнями). Зазначено, що мінімальна роздрібна ціна на «Советское шампанское» (вино ігристе) з 01.09.2015 року становить 49,90 грн.

Вказаний Акт підписаний позивачем без зауважень, а в письмових поясненнях від 24.05.2016 року зазначено, що «Советское шампанское» (вино ігристе) реалізовувалось за ціною, нижчою від встановлених мінімальних роздрібних цін на такі алкогольні напої, у зв'язку з тим, що даний товар не встиг перекодувати.

На підставі Акта перевірки №13/111/4000/НОМЕР_1 від 24.05.2016 року, Головним управлінням ДФС у Львівській області прийнято рішення про застосування фінансових санкцій №20/4000/НОМЕР_1 від 15.06.2016 року, яким до позивача згідно з абз.13 ч.2 ст.17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» №481/95-ВР від 19.12.1995 року (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №462) застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 10000,00 грн.

Позивач скористався правом адміністративного оскарження, однак, за наслідками такого, названий акт індивідуальної дії рішенням Головного управління ДФС у Львівській області від 14.07.2016 року та рішенням ДФС України від 17.08.2016 року залишено без змін.

Не погоджуючись з правомірністю застосування фінансових санкцій, а, відтак, і з самим рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір, суд керується наступним.

Відповідно до підп.191.1.16 п.191.1 ст.19 Податкового кодексу України контролюючі органи здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України визначені Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» №481/95-ВР від 19.12.1995 року (далі - Закон України №481/95-ВР).

Статтею 1 Закону України №481/95-ВР передбачено, що мінімальні роздрібні ціни на алкогольні напої - ціни, які визначаються виходячи з мінімальних оптово-відпускних цін на цю продукцію та торговельної надбавки.

Згідно абз.13 ч.2 ст.17 Закону України №481/95-ВР до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової або роздрібної торгівлі коньяком, алкогольними напоями, горілкою, лікеро-горілчаними виробами та вином за цінами, нижчими за встановлені мінімальні оптово-відпускні або роздрібні ціни на такі напої - 100 відсотків вартості отриманої партії товару, розрахованої виходячи з мінімальних оптово-відпускних або роздрібних цін, але не менше 10000 гривень.

Частиною 4 ст.17 Закону України №481/95-ВР визначено, що рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються органами доходів і зборів та/або органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції, визначеної законами України.

Відповідно до ст. 18 Закону України № 481/95-ВР, Кабінету Міністрів України надано право встановлювати мінімальні оптово-відпускні та роздрібні ціни на алкогольні напої.

Постановою Кабінету Міністрів України №957 від 30.10.2008 року «Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв» (далі - постанова №957) встановлено розмір мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв. Додатком до цієї постанови визначено, що з 01.09.2015 року мінімальна роздрібна ціна вина у скляній тарі місткістю 0,7 л та 0,75 л становить 49,90 грн. При цьому, зазначена мінімальна роздрібна ціна застосовується згідно з додатком до постанови №957 у редакції, викладеній з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 року №957», яка набрала чинності - з 11.07.2015 року (через 10 днів з дня її опублікування в офіційному виданні - «Урядовий кур'єр 2015» №116 від 01.07.2015 року).

Натомість, фактичною перевіркою встановлено реалізацію 1 пляшки «Советское шампанское» (вино ігристе) 10,5-12,5 % об., ємкістю 0,75 л, за ціною - 48,75 грн за пляшку, підтвердженням чого є фіскальний чек №0000005050 від 24.05.2016 року. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що позивач реалізував вказаний товар за ціною, нижчою за встановлену мінімальну роздрібну ціну на цей товар.

Однак, суд з такими доводами контролюючого органу не погоджується, з огляду на наступне.

Як встановлено судом, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.12.2015 року по справі №826/17459/15 адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Люботинський завод «Продтовари» задоволено повністю, визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 року №957». Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2016 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.12.2015 року по справі №826/17459/15 залишено без змін. Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 18.02.2016 року та від 01.03.2016 року виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.12.2015 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2016 року по справі №826/17459/15 зупинялося до розгляду справи судом касаційної інстанції. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.06.2016 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.12.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2016 року по справі №826/17459/15 залишено без змін.

В силу вимог ч.ч.1, 3 ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Поряд з тим, за правилами ч.10 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду у справах щодо оскарження нормативно-правових актів оскаржується у загальному порядку.

Водночас, вимога про визнання акта нечинним, як випливає з системного аналізу статей 105, 162, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням. Ця правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 08.12.2009 року №21-1573во09, яка відповідно до ч.3 ст.2442 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою для врахування судом.

Як випливає з Рішення Конституційного суду від 09.02.1999 року №1-99-рп, ч.1 ст.58 Конституції України щодо дій нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовуються той закон, або інший нормативно- правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст правовідносин, зокрема прав та обов'язків особи, не може змінюватися разом із зміною законодавчих норм. А відтак, склад правопорушення та відповідальність за його вчинення визначаються за змістом тих законодавчих норм, які були чинними на час вчинення відповідного правопорушення, та не можуть бути змінені разом із зміною законодавчих норм (зокрема, в разі втрати чинності нормативно-правовим актом або набрання чинності новим нормативно-правовим актом, який регулює ті самі суспільні відносини).

У цьому ж Рішенні Конституційного суду також зазначено, що надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено лише шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті. Проте, постанова Кабінету Міністрів України №462 від 17.06.2015 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 року №957» такої вказівки не містить.

Таким чином, збільшення розміру відповідальності новим нормативно-правовим актом порівняно з попереднім, що регулював ті самі відносини, є фактично зворотною дією нормативно-правового акта, тому що передбачає зміну правила поведінки в разі вчинення певного діяння. Таке, за відсутності відповідного застереження у самому нормативно-правовому акті, суперечить статті 58 Конституції України. Зазначена правова позиція знайшла також своє відображення в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України №2198/11/13-11 від 24.11.2011 року.

З огляду на наведене, постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 року №957» №462 від 17.06.2015 року втратила чинність з дати набрання постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.12.2015 року по справі №826/17459/15 законної сили, а саме - з 11.02.2016 року.

Відповідно, правомірність поведінки позивача, зокрема дотримання ним норм податкового законодавства, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення ним відповідних дій або бездіяльності.

Суд встановив, що станом на час проведення перевірки (24.05.2016 року) та прийняття контролюючим органом оскаржуваного рішення (15.06.2016 року) нормативно-правовий акт, яким були встановлені обмеження щодо розміру мінімальної ціни у розмірі 49,90 грн. на вино у скляній тарі місткістю 0,7 л та 0,75 л, втратив чинність.

Чинною на той момент була постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 року №957» №177 від 11.06.2014 року (діє - з 17.06.2014 року), згідно з додатком до якої визначено, що з 01.08.2014 року мінімальна роздрібна ціна вина у скляній тарі місткістю 0,7 л та 0,75 л становить 33,00 грн.

Враховуючи, що факт реалізації позивачем вина ігристого «Советское шампанское» 10,5-12,5 % об., ємкістю 0,75 л, за ціною - 48,75 грн за пляшку, мав місце 24.05.2016 року, підтвердженням чого є фіскальний чек №0000005050, тобто після втрати чинності постановою Кабінету Міністрів України №462 від 17.06.2015 року, остання не повинна застосовуватись до спірних правовідносин.

Окрім того, на спростування тверджень відповідача, суд звертає увагу, що згода позивача з Актом перевірки не означає його згоду зі спірним рішенням. В той же час, право оскарження рішення про застосування фінансових санкцій передбачено законодавством.

На підставі досліджених в судовому засіданні доказів та встановлених на їх підставі обставин справи, суд дійшов висновку про незаконність застосування до ОСОБА_1 оспорюваної суми штрафних санкцій в силу відсутності факту реалізації вина з порушенням наведених правил ціноутворення. А, відтак, відсутні законодавчо визначені підстави для накладення на позивача оспорюваної суми штрафу за рішенням про застосування фінансових санкцій №20/4000/НОМЕР_1 від 15.06.2016 року.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього ж Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в існування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийняття рішення про застосування фінансових санкцій. В той же час, позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами. З огляду на що, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Щодо резолютивної частини постанови, суд вважає за доцільне використовувати формулювання, наведене в п.1 ч.1 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Що стосується вимог позивача про стягнення витрат, пов'язаних на прибуття до суду, та витрат на правову допомогу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на правову допомогу та витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу. Згідно з ч.ч.1, 3 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» №4191-VI від 20.12.2011 року передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Станом на 01.01.2016 року місячний розмір мінімальної заробітної плати становив 1378,00 грн (стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік»).

З огляду на зазначене, граничний розмір витрат на правову допомогу, який може бути компенсований стороні, на користь якої прийнято рішення в адміністративній справі, станом на 2016 рік складає не більше 551,20 грн (40% х 1378,00 грн) за годину участі особи, яка надавала правову допомогу тощо.

Суд встановив, що між ОСОБА_1 та адвокатом Карпінець Вірою Юліанівною укладено договір від 04.10.2016 року про надання правової допомоги. Зі змісту п.1.1 додатку до вказаного Договору вбачається, що участь адвоката в судовому засіданні в суді першої інстанції за кожне судове засідання у виді фіксованої суми - 350 грн. Кожне судове засідання фіксується в Акті виконаних робіт.

Таким чином, витрати на правову допомогу адвоката за договором від 04.10.2016 року, які підлягають компенсації позивачу, повинні обчислюватися з розрахунку кількості годин участі адвоката у розгляді вказаної справи, із врахуванням того, що максимальний обсяг компенсації таких витрат за кожну годину участі адвоката складає не перевищує 551,20 грн.

Факт надання правової допомоги позивачу у судовому засіданні підтверджується Актом виконаних робіт на виконання договору від 04.10.2016 року. Загальна сума витрат, яку просить компенсувати позивач, становить 1750 грн, зокрема, за участь у судових засіданнях - 05.10.2016 року, 26.10.2016 року, 02.11.2016 року, 09.11.2016 року та 15.11.2016 року.

Поряд з тим, позивач просить компенсувати витрати, оплачені ним його адвокату за написання позовної заяви у цій справі. Загальна сума таких витрат складає 300,00 грн, підтвердженням чого є квитанція від 27.08.2016 року.

Аналізуючи вищевикладені положення законодавства та матеріали справи (в т.ч. журнали судових засідань), суд приходить висновку, що клопотання позивача слід задовольнити частково та компенсувати останньому витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката, в сумі 1700,00 грн, а саме: за участь у судових засіданнях - 1400 грн (згідно договору від 04.10.2016 року) та за написання позовної заяви - 300 грн. При цьому, суд відмовляє в задоволенні клопотання в частині щодо компенсації витрат на правову допомогу за участь у судовому засіданні, призначеному на 05.10.2016 року, оскільки таке не відбулось, що підтверджується довідкою про перебування судді на лікарняному.

В той же час, позивачем заявлено клопотання про компенсацію понесених ним витрат, що пов'язані із прибуттям до суду, зокрема, витрат на переїзд з м. Стрия до м. Львова на судові засідання по вказаній справі (05.10.2016 року, 26.10.2016 року, 02.11.2016 року, 09.11.2016 року та 15.11.2016 року) на загальну суму 209,02 грн, про що суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.91 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. За змістом ч.1 ст.70 цього ж Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Однак, суд звертає увагу, що з наданих позивачем чеків та квитків на автобус неможливо встановити особу, яка їх придбала та здійснювала проїзд, а також те, що така особа прибувала саме до суду на відповідні судові засідання. Наведене унеможливлює віднесення таких витрат до судових у розумінні ст.ст.87, 91 Кодексу адміністративного судочинства України. Будь-яких інших доказів позивачем не надано.

За таких обставин, підстави для задоволення клопотання позивача про компенсацію понесених ним витрат, що пов'язані із прибуттям до суду, у суду відсутні.

Окрім того, стягненню підлягає також 551,21 грн судового збору, сплаченого згідно квитанції №111 від 27.08.2016 року.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, загальна сума судових витрат, яку належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області, складає 2251,21 грн.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 90, 91 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Львівській області про застосування фінансових санкцій №20/4000/НОМЕР_1 від 15.06.2016 року

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 2251 (дві тисячі двісті п'ятдесят одна) гривня 21 копійка.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова не набрала законної сили.

Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі, до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.

Оригінал повного тексту постанови складено в одному примірнику 21.11.2016 року.