Рішення № 62833737, 21.11.2016, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

21 листопада 2016 року м. Слов'янськ Єд. унік. № 243/8643/16-ц

Провадження № 2/243/4230/2016

Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючий суддя Мінаєв І.М.

при секретарі судового засідання Кабановій О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Слов'янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітнього онука ОСОБА_2, до ОСОБА_3, за участю третьої особи - органу опіки та піклування Слов'янської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Слов'янського міськрайонного суду з позовною заявою в інтересах неповнолітнього онука ОСОБА_2та просить суд визнати ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 такою, що втратила право на користування житлом - кімнатою АДРЕСА_1. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що в 2005 році її доньці - ОСОБА_3 та її онуку ОСОБА_2 була надана в користування вищевказана кімната. До вересня 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживали у вказаній кімнаті як члени сім'ї. У зв'язку з тим, що відповідачка не займалася вихованням сина та ухилялася від виконання своїх батьківських обов'язків рішенням Слов'янського міськрайонного суду від 10.09.2013 року її було позбавлено батьківських прав відносно сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2. Цим же рішенням суду позивачку було призначено опікуном ОСОБА_2 та стягнуто з ОСОБА_3 на її користь аліменти на утримання дитини.

10.09.2013 року відповідачка ОСОБА_3 виїхала з вказаної житлової площі, забравши при цьому всі свої речі. Більше трьох років позивачка за вказаною адресою не проживає, її місцезнаходження не відоме.

Рішенням Слов'янської міської ради від 15.07.2014 року № 3/2 за її онуком ОСОБА_2 було закріплено право користування житловим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_1.

Відповідачка ОСОБА_3 комунальні послуги за вказаною адресою не оплачує, у зв'язку з чим весь тягар оплат лежить на позивачці. Крім того, вона позбавлена можливості оформити житлову субсидію по оплаті комунальних послуг, оскільки позивачка зареєстрована за вказаною адресою.

Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи у її відсутності. Позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася. Судова повістка разом із розпискою та копіями відповідних документів, була надіслана поштою рекомендованим листом із повідомленням за адресою, зазначеною позивачкою у справі. Однак, відповідно до поштових повідомлень, судові повістки поверталися на адресу суду за закінченням строків зберігання.

Відповідно до положень ст. 77 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Відповідно до приписів ст. 224 ЦПК України, зі згоди позивача суд ухвалює рішення на підставі наявних у справі доказів.

Третя особа - орган опіки та піклування Слов'янської міської ради явку свого представника у судове засідання не забезпечила. Відповідно до листа Ради, просять суд розглянути справу за відсутності представника третьої особи. Позовні вимоги підтримують в повному обсязі, оскільки вони стосуються інтересів дитини.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

При вирішенні спору суд враховує й загальні засади цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності й розумності, зважаючи на права та інтереси обох сторін у справі, враховувати заборону обмеження прав одних осіб за рахунок інших.

Здійснення людиною свого природного права на життя пов'язано з багатьма факторами, серед яких одне із чільних місць посідає наявність у неї житла. Втрата людиною житла створює реальну загрозу для її фізичного та соціального буття. Саме тому Конституція України у ст. 30 проголошує недоторканність житла. Але юридичний зміст недоторканності житла не зводиться лише до неможливості незаконного проникнення у житло особи, його основний сенс - забезпечення стабільності відносин власності чи оренди, об'єктом яких є житло - будинок, квартира, кімната угуртожитку тощо. Стабільність цих відносин забезпечується різноманітними цивільно-правовими засобами, зокрема чітким законодавчим закріпленням підстав примусового припинення права на житло.

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Глава 23 Цивільного кодексу України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд. Однак, як зазначено в ст. 13 ч. 3 Конституції України, власність зобов'язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року № 2 підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного, реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах.

Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР), членів сім'ї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України). Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним (ст. 72 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України).

Як с достовірністю встановлено в судовому засіданні, 31.10.2005 року відповідно до договору НОМЕР_1 на проживання в гуртожитку, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 надано в користування кімнату АДРЕСА_1 (а.с.16).

Згідно даних довідки про склад сім'ї, виданої комунальним підприємством Миколаївської міської ради «Сервіскомуненерго» за № 04/3103 від 20.10.2016 року (а.с.15), в кімнаті АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Заочним рішенням Слов'янського міськрайонного суду від 10.09.2013 року ОСОБА_3 було позбавлено батьківських прав відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, встановлено на ним опіку та опікуном призначено ОСОБА_1. Крім того, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частини усіх видів її заробітку до досягнення дитиною повноліття (а.с.10-12).

Рішенням Слов'янської міської ради від 16.10.2013 року № 628 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 було надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування (а.с.18).

Як вбачається з рішення Слов'янської міської ради від 15.01.2014 року за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 було закріплено право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 та дотримання права на користування вказаним житловим приміщенням покладено на ОСОБА_1 (а.с.9).

Згідно довідок КП Миколаївської міської ради «Сервіскомуненерго» від 19.10.2016 року та 20.10.2016 року (а.с.13-14) ОСОБА_1 шляхом утримання та перерахування грошових коштів із заробітної плати за період часу з 01.09.2013 року по 30.09.2016 року було оплачено комунальні послуги по утриманню домогосподарства, водопостачання холодної води, водовідведення, вивіз побутових відходів, а також за опалення та гарячу воду. Заборгованості за вказаними комунальними послугами перед КП «Сервіскомуненерго» не існує.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями статті 71 ЖК УРСР відповідно до положень якої при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Відповідно до частини 1 статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 58 ЦПК).

У підтвердження відсутності відповідачки у спірному житловому приміщенні позивачкою надано акт від 20.10.2016 року, складений секретарем Миколаївської міської ради Цикуновою О.М. та затверджений депутатом Миколаївської міської ради 7 скликання 12 округу Кошелевим С.В. Відповідно даних акту за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані - наймач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2. Встановлено також, що з 10.09.2013 року ОСОБА_3 у вказаній кімнаті не проживає, відсутнє її особисте майно, також, відсутні відомості про її місцезнаходження (а.с.14). Дані обставини засвідчено підписами свідків: ОСОБА_6 та ОСОБА_7

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 перешкоджає проживанню відповідачки в кімнаті гуртожитку, а також, будь-якої домовленості між сторонами щодо користування вказаним житлом.

Відповідач ОСОБА_3 не надала доказів поважності причин її відсутності у кімнаті гуртожитку протягом шести місяців.

Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція), яка гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).

Таким чином, у судовому засіданні належними доказами встановлено, що відповідач ОСОБА_3 за власною ініціативою і у добровільному порядку залишила кімнату у гіртожитку. Протягом тривалого часу - більше шести місяців за даною адресою не проживає. У справі відсутні відомості щодо будь-якої неправомірної поведінки позивача відносно відповідача, створення з боку ОСОБА_1 перешкод для її проживання в даному жилому приміщенні.

Пленум Верховного Суду України в частині 2 пункту 15 постанови від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз'яснив, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що стаття 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Крім того, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши водночас одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщення; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 року (справа № 6-57цс11).

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини по справі, оцінивши представлені докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_3 відсутня в спірному житловому приміщенні понад встановлений законом строк без поважних причин, тому втратила право користування ним.

Статтею 7 закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Зі змісту нормативно-правового акта убачається, що рішення суду про позбавлення права користування жилим приміщенням за законом є самостійною підставою для зняття особи з реєстраційного обліку місця проживання.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідачки на її користь витрат на надання правової допомоги у розмірі 500 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 47 Постанови № 10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» (з відповідними доповненнями): «право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).

Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати наступне, розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено у пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені».

Як вбачається з наданих до позовної заяви матеріалів, позивачкою на підтвердження оплати наданої правової допомоги було надано ордер в якому вказано, що вона оплатила 500 грн. за надання правової допомоги.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання правових послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).

Таким чином для визначення розміру компенсації витрат на правову допомогу стороною повинен бути наданий розрахунок із зазначенням часу, який був витрачений на виготовлення документів правового характеру, а також данні щодо фактично понесених і документально підтверджених витрат на правову допомогу.

З огляду на те, що позивачкою ОСОБА_1 не надано документи, що свідчать про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання правових послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки), суд приходить до висновку, що в цій частині позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

З огляду на вимоги Закону, суд присуджує до стягнення з ОСОБА_3 судові витрати у розмір 551 грн. 20 коп. в дохід держави.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 10, 11, 57-60, 212-215, 224-226 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 71 ЖК УРСР, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітнього онука ОСОБА_2, до ОСОБА_3, за участю третьої особи - органу опіки та піклування Слов'янської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом - задовольнити частково.

Позбавити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, права користування житлом, а саме - кімнатою АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, на користь держави на р/р 31210206700075, банк отримувача - ГУДКСУ у Донецькій області, МФО 834016, код ЄДРПОУ 37803368, отримувач - Слов'янське УК/Слов'янськ/22030001, код класифікації доходів бюджету - 22030001, судовий збір в сумі 551,20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна грн. 20 коп.).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення складено та підписано у нарадчій кімнаті у єдиному екземплярі.

Суддя

Слов'янського міськрайонного суду І.М. Мінаєв