Рішення № 62833587, 18.11.2016, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

РІШЕННЯ

І м е н е м У к р а ї н и

18 листопада 2016 р. м. Слов'янськ Єд. Унік. № 243/6096/16-ц

Провадження № 2/243/3091/2016

Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючий суддя Мінаєв І.М.,

при секретарях судового засідання Копійко Г.С., Кабановій О.О.,

за участю

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідача Філімонова А.Ю., Бермана Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Слов'янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу», Слов'янського регіонального виробничого управління Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу»,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області із позовом до КП «Компанія «Вода Донбасу», Слов'янського регіонального виробничого управління КП «Компанія «Вода Донбасу», про визнання незаконними та скасування наказів про накладення дисциплінарних стягнень, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням.

Позивач зазначає, що на підставі наказу № 22-к від 05.05.2000 року його було прийнято на посаду директора Слов'янського регіонального управління державного виробничого підприємства «Укрпромводчермет» , яке в 2008 році було реорганізовано у КП «Компанія «Вода Донбасу», у зв'язку з чим його було переведено на посаду директора Слов'янського регіонального виробничого управління КП «Компанія «Вода Донбасу». З ним було укладено безстроковий трудовий договір.

Наказом № 76-к від 23.06.2016 року його було звільнено з вказаної посади за систематичне невиконання без поважних причин своїх обов'язків. Наказ про звільнення він не отримував. Копія наказу була направлена на електронну адресу регіонального виробничого управління.

З даним наказом не згоден, просить визнати його незаконним та скасувати, посилаючись на наступні обставини. В наказі про звільнення відповідач посилається на наказ № 173 від 07.10.2015 року, наказ № 129 від 21.06.2016 року про накладення на нього дисциплінарних стягнень у виді догани з якими він також не згоден та просить визнати їх незаконними і скасувати.

Наказом № 173 від 07.10.2015 року йому оголошено догану за порушення трудової дисципліни, яке виразилося у запізненні на роботу, а саме відсутність на селекторній нараді 17.09.2015 року. Зазначений наказ він також вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Підставами для притягнення його до дисциплінарної відповідальності зазначено п.п. 8.4, 8.7 Положення № 5 про Слов'янське регіональне виробниче управління КП «Компанія»Вода Донбасу». Проте, жоден з цих пунктів не передбачає відповідальності за запізнення на роботу.

Статтею 40 КЗпП України (п. 4 ст. 1) дане визначення прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

В поясненнях, наданих ним генеральному директору від 05.10.2015 року зазначено, що 17.09.2015 року він запізнився на 30 хв., оскільки зареєстрований та проживає в с. Донецьке та проїжджаючи блок-пост на перехресті траси Лиман-Харків-Довжанський, вимушений був чекати поки не проїде колона військової техніки. Зважаючи, що він проживає і працює в зоні проведення АТО, вважає таку причину запізнення поважною.

В порушення вимог ст. 149 КЗпП при винесенні догани не враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку, заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Окрім того, даний наказ не було вручено йому під розписку. До того ж, вказаний наказ містить посилання, що він в цей день перебував на лікарняному, не повідомивши про це керівництво. В цей день він не був на лікарняному, а чому запізнився виклав в службовій записці.

Про існування наказу № 173 від 07.10.2015 року він дізнався з наказу про його звільнення, а саме 23.06.2016 року, а тому вважає, що строк на його оскарження ним не пропущено.

Наказом № 129 від 21.06.2016 року його притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за порушення трудової дисципліни, а саме: невиконання розпорядження № 78 від 30.05.2016 року про передачу будівлі ремонтних бригад з балансу Слов'янського РПУ на баланс РУЕК з урахуванням розпорядження № 80 від 31.05.2016 року «Про внесення доповнень до розпорядження № 78 від 30.05.2016 року». Підставою для винесення цього наказу стала доповідна записка директора РУЕК від 02.06.2016 року, Акт від 14.06.2016 року. Дійсно, на електронну адресу Слов'янського РВУ КП «Компанія «Вода Донбасу» надійшло розпорядження № 78 від 30.05.2016 року про передачу будівлі ремонтних бригад з балансу Слов'янського РПУ на баланс РУЕК з урахуванням розпорядження № 80 від 31.05.2016 року «Про внесення доповнень до розпорядження № 78 від 30.05.2016 року», проте з вказаних розпоряджень вбачається, що вони складені в м. Донецьку, в той час як юридична адреса КП «Компанія «Вода Донбасу» змінена на м. Маріуполь з 28.11.2014 року, і інші накази та розпорядження, які датовані більш ранніми датами були також складені в м. Маріуполі. Дане розпорядження він не виконав, оскільки згідно з нормами Закону «Про забезпечення прав і свобод на тимчасово окупованій території та правовий режим на тимчасово окупованій території України», документ, виданий на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, є недійсними і не створюють правових наслідків. Отже, розпорядження видане генеральним директором ОСОБА_6 в м. Донецьку вважав незаконним. Крім того, працівниками РУ КП «Компанія «Вода Донбасу» було виявлено, що до приміщень ремонтних бригад, які відповідно до розпорядження № 78 від 30.05.2016 року, необхідно було передати на баланс РУЕК, була спроба проникнення. З вказаного приводу він, як керівник звернувся 02.06.2016 року до поліції із заявою про вчинення злочину. За таких обставин передати об'єкт на баланс РУЕК та провести інвентаризацію не вбачалося можливим. Крім того, в порушення вимог ст. 149 КЗпП України, порушено процедуру накладення дисциплінарних стягнень. Наказ № 129 від 21.06.2016 року йому було вручено під розписку, письмових пояснень він не надавав, яку шкоду ним заподіяно не зазначено, отже не визначено тяжкість проступку.

Частиною 2 ст. 147 КЗпП встановлено, що за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення. Заходами стягнення є догана і звільнення. Відповідно до роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 року № «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справі про звільнення за ч. 3 ст. 40 КЗпП суд повинен з'ясувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати у зв'язку з вчиненням його систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами трудового розпорядку.

Отже, в наказі про його звільнення є посилання на проступки, за які видано накази, якими його притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено стягнення, тобто фактично за одні і ті ж самі діяння двічі притягнуто до відповідальності.

В наказі № 76-к є посилання на відсутність його на роботі під час запланованої атестації 07.06.2016 року, потім 08.06.2016 року в першій половині дня, 14.06.2016 року о 8 год. 30 хв., без погодження з генеральним директором. По кожній з цих дат він має медичні довідки на підтвердження поважності відсутності на робочому місці.

Крім того, наказ № 58 від 01.04.2016 року про проведення атестації, наказ № 79 від 19.04.2016 року про внесення змін до наказу № 58 вважає незаконним, та як атестація керівника підприємства не передбачена Положенням, Статутом. Розділом 7 Колективного договору передбачена атестація робочих місць за умовами праці, будь-які атестації не передбачені. До того ж, за загальними нормами особа у відношенні якої проводиться атестація, перевірка повинна бути ознайомлена з наказом про їх звільнення, підставами для призначення, у відношенні такої особи повинна бути складена характеристика, з якою така особа повинна бути ознайомлена та має право для внесення зауважень в таку характеристику.

Окрім зазначеного, в наказі про його звільнення генеральний директор посилається на події, які мали місце 08.01.2015 року та 18.02.2015 року. Однак, відповідно до положень ст. 148 КЗпП дисциплінарне стягнення не може бути накладено пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Строк визначений законодавством для накладення дисциплінарного стягнення за проступки, що мали місце 08.01.2015 року та 18.02.2015 року пропущений.

Він сумлінно виконує свої обов'язки, причиною притягнення його до дисциплінарної відповідальності є прояв неприязних стосунків з боку генерального директора ОСОБА_6 по відношенню до нього, які склалися ще з часу зміни керівництва у жовтні 2014 року.

Через незаконне звільнення, відповідно до положень ст. 235 КЗпП відповідач зобов'язаний поновити його на роботі та виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Відповідно до Листа Міністерства соціальної політики України від 20.07.2015 року № 10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» визначено кількість робочих днів: у квітні 2016 року - 21 день, в травні - 19 днів. Згідно розрахункових листків нарахована йому заробітна плата складає у квітні 2016 року - 10096,17 грн. за 21 робочі дні, в травні 2016 року - 9926,29 грн. за 16 робочих днів, середня заробітна плата, визначена Порядком обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 року №100, складає 165,17 грн. (10069,17 + 9926,29) : 37 дн. = 540,42 грн.).

Моральна шкода, завдана йому в результаті незаконного звільнення, полягає у тому, що відповідач безпідставно звільнив його з посади, що завдало йому душевних страждань. Через неправомірні дії відповідача він втратив нормальний сон, став роздратованим, має на утримання двох непрацездатних батьків ІНФОРМАЦІЯ_3 та ІНФОРМАЦІЯ_1, а через звільнення він втратив єдине джерело отримання коштів, і не може купувати необхідне для його сім'ї. Його батько ОСОБА_8 є інвалідом 1 групи, мати теж постійно хворіє, значну частину свого заробітку він витрачав саме на ліки для своїх батьків. Тому, враховуючи викладені обставини, а також положення ст. 237-1 КЗпП відповідач повинен відшкодувати йому моральну шкоду, яку він оцінює в 10000 грн.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_2, позовні вимоги підтримали повністю, прохали їх задовольнити, навели обставини, викладені у позовній заяві та додатково пояснили, що комісія з підготовки змін до колективного договору фактично не працювала, протокол комісії складено у м. Донецьк частина працівників працює на підконтрольній Україні території і фізично не могла проїхати на окуповану територію на засідання комісії 29.03.2016 року. 14.06.2016 року він їздив до лікарні, а після прийняття процедур повертався на роботу і йому зателефонували з райдержадміністрації, де він пробув до 14:00 години та повернувся на роботу. Про причини своєї відсутності він завжди повідомляв секретаря та гол. інженера, бо його робоче місце розповсюджується на Костянтинівський, Слов'янський Краснолиманський райони, м. Краматорськ, куди він виїжджає у службових справах приводу не передання майна до 01.06.2016 року на баланс Горлівського управління повідомляє, що на об'єкті окрім приміщення було ще інше майно. 01.06.2016 року ОСОБА_1 виявив, що двері приміщень пошкоджені, поверх них закріплені замки, а представник Горлівської філії мав при собі вже готові акти інвентаризації, які він відмовився підписувати без фактичної інвентаризації. 01.06.2016 року він особисто подав заяву 1-му заступнику поліції м. Ізюм, який з невідомих причин її не зареєстрував, тоді ОСОБА_1 наступного дня 02.06.2016 року ще раз привіз заяву, яку вже зареєстрували. У вересні 2015 року він з поважних причин запізнився на 20 хвилин на селекторну нараду, перебуваючи на блок-посту та не міг про це повідомити керівництво. Вважає, що керівництво в тому числі ОСОБА_6 співпрацюють з сепаратистами, тому він не мав виконувати накази та розпорядження, видані в м. Донецьк. В м. Донецьк та м. Слов'янськ є різниця у часі на годину, тому він не мав працювати за графіком з порушенням трудового законодавства. З ОСОБА_6 у нього склалися неприязні стосунки з травня 2014 року, коли той став підтримувати проведення незаконного референдуму в м. Донецьк. На даний час ОСОБА_6 звільнений з посади генерального директора. Жоден з наказів йому під підпис не вручали, окрім отримання ним поштою наказу про звільнення. 7,8,14.06.2016 року ОСОБА_1 був у лікаря, прийняв процедури та повернувся на роботу, на лікарняному в той день не був. Відповідач був зобов'язаний провести атестацію у визначений день незалежно від явки ОСОБА_1. З приводу нещасного випадку представник позивача зазначила, що відповідач мав можливість притягнути ОСОБА_1 до відповідальності, оскільки перебування ОСОБА_1 на лікарняному не враховується у строк притягнення його до відповідальності.

Представник відповідача Філімонов А.Ю. надав суду письмові заперечення та додатково вказав, що станом на вересень 2015 року різниці у часі між м. Донецьк та м. Слов'янськ не було, годинник переводять у жовтні та квітні місяці відповідно. Селекторні наради проводяться з керівниками, інші працівники працюють за законодавством КЗпП України. Але це не стосується наказів, за якими ОСОБА_1 було притягнуто до відповідальності. Дійсно у 2015 році надходив лист голови облдержадміністрації щодо вирішення питання переміщення підприємства в Україну, але органом управління КП «Вода Донбасу» є не облдержадміністрація, а обласна рада, яка по теперішній час працює та від неї таких звернень та вимог не було. Окрім того, право залишитись на території розташування інфраструктури закріплено постановою КМУ № 595 від 7.11.2014 (із змінами від 11.03.2015 р. № 109). Підставою для внесення змін до колдоговору та проведення атестації керівника управління були результати роботи Слов'янського РВУ за 2015 рік, нещасний випадок в управлінні та не проходження перевірки знань з охорони праці. Характеристику на ОСОБА_1 підписав ОСОБА_9, про що свідчить його підпис. В день засідання атестаційної комісії ОСОБА_1 не з'явився та розгляд було відкладено, бо це право, а не обов'язок проводити атестацію у відсутність працівника. ОСОБА_1 був звільнений не через проведення атестації, а за систематичне невиконання своїх обов'язків. При складанні актів про відсутність ОСОБА_1 у дні проведення атестації працівники адміністрації діяли не як атестаційна комісія, а як представники адміністрації підприємства.

В письмових запереченнях та судовому засіданні представник відповідача посилається на те, що в наказі № 129 від 21.06.2016 року, що позивач просить визнати незаконним та скасувати, вказана вичерпна інформація щодо суті порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 Статтею 139 КЗпП України передбачено, що працівники зобов'язані працювати чесно та сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Майно Слов'янського РВУ є майном юридичної особи - КП «Компанія «Вода Донбасу» і закріплено за РВУ саме юридичною особою (п. 5.1 Положення № 5 «Про Слов'янське РВУ КП «Компанія «Вода Донбасу», затверджене наказом № 196 від 12.11.2015 року).

Директор управління відповідно до п. 8.3.2 Положення зобов'язаний діяти у відповідності зі стратегією та тактикою, що проводиться підприємством, згідно п. 8.4 Положення несе відповідальність за організацію виробничо-господарської діяльності управління. Відповідно до п. 7.4 Статуту накази Генерального директора є обов'язковими для виконання усіма працівниками підприємства.

Посилаючись на те, що в приміщення, яке повинен був передати директору ОСОБА_1, була спроба проникнення та він звернувся із заявою 02.06.2016 року до поліції є спробою уникнути відповідальності за небажання виконувати рішення юридичної особи. Оскільки приймання-передача повинно було здійснитись 01.06.2016 року, а 02.06.2016 року працівники підприємства та головний інженер Компанії прибули до будівлі саме з питання не передачі її на баланс РУЕК КП «Компанія «Вода Донбасу», які прибули за викликом ОСОБА_1 не встановили будь-якого порушення, оскільки будівля є комунальною, господарське відання якої здійснює саме відповідач - КП «Компанія «Вода Донбасу».

Стосовно адреси юридичної особи відповідач зазначає, що і м. Донецьк і м. Маріуполь є дійсними адресами Компанії та можуть використовуватись при видачі наказів та розпоряджень, оскільки відповідно до п. 2.2 Статуту КП «Компанія «Вода Донбасу» зазначено адресу: Україна, 83001, м. Донецьк, вул. Артема, 85. 28.11.2014 року було затверджено зміни до Статуту та зазначено адресу: Україна, 87547, Донецька область, м. Маріуполь, вул. К.Лібкнехта, 177 А. Посилаючись на ст. 93 Цивільного кодексу України, відповідач зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 595 «Про деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської областей» (в ред. Постанови КМУ від 11.03.2015 року № 109), передбачено переміщення тільки тих підприємств, які у разі зміни місцезнаходження зможуть забезпечити провадження своєї діяльності. Враховуючи неможливість переносу мереж водопостачання та водовідведення, фільтрувальних та насосних станції, очисних та інших споруд,ю іншої інфраструктури, первинних документів, машин та устаткування, комп'ютерної техніки із населених пунктів, непідконтрольних державній владі України - виняток в плані переміщення передбачений в п. 3 вищенаведеної постанови КМУ стосується КП «Компанія «Вода Донбасу»безпосередньо. Підприємство не може допустити втрати контролю за об'єктами, які розташовані на непідконтрольній державній владі території, які обслуговують близько 7 тис. працівників. Стосовно права позивача на невиконання будь-якого акту (рішення, документу) та його недійсності відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII від 15.04.2014 року відповідач зазначає, що позивач не зазначив конкретну статтю Закону, де це зазначено, а по-друге - згідно ст. 3 Закону, його дія поширюється виключно на сухопутну, морську, повітряну територію АР Крим та м. Севастополя. Тому посилання позивача на цей Закон є хибним.

Наказ № 129 від 21.06.2016 року позивач бачив, пояснювальну записку з цього приводу не надавав навмисно, в порушення Розпорядження генерального директора від 03.06.2016 року № 82 «Про надання пояснювальної записки директором Слов'янського РПУ ОСОБА_1». Окрім того, наказ № 129 від 21.06.2016 року булло надіслано позивачу на домашню та робочу адресу.

Стосовно вимог позивача про визнання незаконним та скасування наказу № 173 від 07.10.2015 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» відповідач зазначає, що позивач пропустив тримісячний строк на звернення до суду з цього питання - ст. 233 КЗпП України.

Що стосується позиції позивача про запізнення, відповідач зазначає, що ОСОБА_1 ніяким чином не підтвердив свою неможливість повідомлення про запізнення, ані шляхом «голосової телефонії», а ні шляхом «sms повідомлення». Окрім того, відповідач не згоден з позицією позивача з приводу відсутності відповідальності за запізнення на роботу, оскільки чинним законодавством України, зокрема приписами ст. 139, 140, 142 КЗпП, прописано зобов'язання працівника дотримуватися трудової дисципліни. Зборами трудового колективу Слов'янського РПУ протоколом профспілкової конференції № 6 від 21.02.2012 року затверджені Правила внутрішнього трудового розпорядку Слов'янського регіонального виробничого управління КП «Компанія «Вода Донбасу». Пунктом 5.2 розділу 5 вищезазначених Правил, визначено, що початок робочого часу з 08 год. 00 хв.; перерва на відпочинок і харчування - з 12 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв.; закінчення роботи - о 17 год. 00 хв. Пунктом 1.2 розділу 1 Загальні положення, Розділом 7 передбачено відповідальність працівників за порушення трудової дисципліни, зокрема зазначено: «до працівників, які порушують трудову дисципліну, в необхідних випадках застосовуються заходи дисциплінарного впливу», «працівник несе відповідальність за порушення трудової, технологічної та виробничої дисципліни у тому числі за невиконання або неналежне виконання з власної вини покладених на нього трудових обов'язків, визначених трудовим договором, колективним договором та цими Правилами».

Крім того, пунктом 8.4 Положення № 5 «Про Слов'янське регіональне виробниче управління комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу», яке є водночас посадовою інструкцією директора Слов'янського РПУ, передбачена дисциплінарна відповідальність директора «Управління» за дотримання законодавства про працю.

З приводу того, що позивач дізнався про існування наказу № 173 від 07.10.2015 року тільки після звільнення, відповідач посилається на те, що ОСОБА_1 знав про наказ на час його винесення, оскільки на самому екземплярі наказу є відмітка Слов'янського РВУ про вхідний № 437 від 07.10.2015 року, ОСОБА_1, як директор, не міг не бачити вхідної кореспонденції, по-друге - начальник відділу роботи з персоналом ОСОБА_10 в присутності начальника департаменту з правового забезпечення Філімонова А.Ю. та провідного спеціаліста по КА ОСОБА_11, 07.10.2015 року телефонували на мобільний телефон ОСОБА_1 і той відмовився ознайомлюватися із наказом, який було до цього надіслано Слов'янському РВУ; по-третє - головний інженер ОСОБА_12, директор по інвестиціям та перспективному розвитку ОСОБА_13, зафіксували факт відмови ОСОБА_1 ознайомитись з наказом № 173 від 07.10.2015 року.

Крім того, позивача не притягували двічі до дисциплінарної відповідальності за одні й ті ж діяння, як це зазначено в позові. Ані позовні матеріали, ані документи, надані відповідачем не містять зазначених фактів.

Відповідач також зазначає, що ОСОБА_1 обґрунтовує свою відсутність на роботі 07.06.2016 року, 08.06.2016 року та 14.06.2016 року тим, що у нього є медичні довідки. Про наявність таких довідок він нібито повідомляв Компанію, однак це не відповідає дійсності. Окрім того, довідки датовані після звільнення ОСОБА_1 - 27.06.2016 року і у них дивна нумерація - Довідка № 1, № 2, № 3. Також, у кожній довідці зазначено однаковий діагноз.

07.06.2016 року ОСОБА_1 не з'явився на свою атестацію, хоча комісія приїхала до нього на робоче місце. У довідці № 1 від 27.06.2016 року зазначено, що він був у лікарні з -8:00 до 09:00, однак, позивачем не зазначено де він був з 09:00 до 12:00, коли комісія залишила Слов'янське РВУ. Теж стосується і довідки № 2 від 27.06.2016 року в якій зазначено, що ОСОБА_1 був у лікаря з 8:45 до 9:00, хоча ОСОБА_1 був відсутній на роботі до 11:00 год. Що стосується довідки № 3 від 27.06.2016 року, коли ОСОБА_1 було запропоновано написати пояснення стосовно передачі будівлі, відсутності на роботі 07.06.2016 року та 08.06.2016 року, він без погодження із генеральним директором о 8:30 вийшов з водієм із Слов'янського РВУ, о 09:45 він покинув лікаря, об 11:00 заїхав у Слов'янське РВУ, але побачивши машину апарату управління, розвернувся та знову поїхав в невідомому напрямку. Таким чином, навіть не зважаючи на сумнівність довідок № 1, № 2, № 3 від 27.06.2016 року, вони з іншого боку підтверджують відсутність на роботі ОСОБА_1 без поважних причин.

Від ОСОБА_1 неодноразово вимагалось надання пояснень про відсутність від 07.06, 08.06, 14.06.2016 року про що свідчать: розпорядження № 87 від 09.06.2016; акт від 14.06.2016 року; розпорядження № 93 від 14.06.2016 з актом від 15.06.2016 р. В розпорядженні № 93 було зазначено, що неподання пояснень з підтверджуючими документами до 16.06.2016 року буде свідчити про відмову ОСОБА_1 їх надавати. Однак, актом від 22.06.2016 року засвідчено, що позивач не надав нічого до 22.06.2016 року. Таким чином, наказ про звільнення ОСОБА_1 є таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Окрім того, накази про призначення атестації були законними, оскільки 01.04.2016 року було внесено зміни до Статуту. З наказами про атестацію та характеристикою ОСОБА_1 був ознайомлений, про що свідчать акти від 05.04.2016 року та від 22.04.2016 року.

Доводи про особисту неприязнь з боку генерального директора ОСОБА_6 та позивачем не відповідають дійсності, оскільки генеральним директором ОСОБА_6 було призначено 14.06.2014 року. На час його призначення від попереднього директора у ОСОБА_1 було дві догани у 2013 році та було підготовлено ще одну догану, яку не проголошували у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 з лютого 2014 року до призначення ОСОБА_6 був на постійних лікарняних. Саме після призначення ОСОБА_6 директор Слов'янського РВУ ОСОБА_1 вийшов на роботу і працював до 2015 року без дисциплінарних стягнень, що підтверджує безпідставність доводів позивача про особисту неприязнь.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 суду пояснив, що він працює в Слов'янському РВУ КП «Вода Донбасу» з 2004 року, з 2005 по теперішній час є головою профспілки Слов'янського управління. Зміни до колективного договору мають вноситись після збору пропозицій від усіх підрозділів, створення комісії з рівної кількості представників трудового колективу та адміністрації підприємства, після чого рішення про зміни до колективного договору мають бути доведені до усіх працівників протягом місяця. Йому, як голові профспілки Слов'янського РВУ, такі зміни до колективного договору від 01.04.2016 року не повідомляли до теперішнього часу, він цих змін не отримував, участі у роботі такої комісії не брав.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні факти та відповідні ним правовідносини.

ОСОБА_1 з 05.05.2000 року наказом № 22-к прийнятий на посаду директора Слов'янського регіонального управління ДВП «Укрпоромводчермет», яке в подальшому було перетворено в КП «Компанія «Вода Донбасу» (а.с.56-59).

Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_1, відповідно до наказу № 76-к від 23.06.2016 року його, як директора Слов'янського РПУ КП «Компанія «Вода Донбасу» було звільнено за систематичне невиконання без поважної причини своїх обов'язків на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України (а.с.56-59).

Як вбачається із наказу № 76-к від 23.06.2016 року, підставами для звільнення слугувало наступне:

- неявка ОСОБА_1 на засідання атестаційної комісії КП «Компанія «Вода Донбасу» 07.06.2016 року. Ненадання ним пояснювальної записки щодо причин відсутності на атестації на виконання розпорядження від 09.06.2016 року № 87 та його відсутність на роботі в першій половині дня 08.06.2016 року;

- відсутність на робочому місці ОСОБА_1 14.06.2016 року з 08 год. 30 хв. більше трьох годин без надання пояснювальної записки на виконання розпорядження від 14.06.2016 року № 93;

- порушення трудової дисципліни ОСОБА_1, що виразилося у невиконанні розпорядження № 78 від 30.05.2016 року «Про передачу будівлі ремонтних бригад з балансу Слов'янського РПУ на баланс «РУЕК» з урахуванням розпорядження № 80 від 31.05.2016 року «Про внесення доповнень в розпорядження № 78 від 30.05.2016 року» за що наказом № 129 від 21.06.2016 року ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани;

- порушення трудової дисципліни, що виразилося у запізненні на роботу - відсутності на селекторній нараді 17.09.2015 року за що наказом № 173 від 07.10.2015 року ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани;

- крім того, 08.01.2015 року на території Слов'янського РПУ вночі стався нещасний випадок зі смертельним наслідком, що стався з водієм ОСОБА_15 причиною якого слугувало недостатня організація пропускного режиму в Слов'янському РПУ та порушення вимог по охороні праці. За допущені вказані порушення ОСОБА_1 не притягувався тільки з причин багатомісячної відсутності та надання лікарняних листів в період з березня по травень 2015 року. (а.с.5)

За приписами ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін; докази подаються сторонами; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (ст. ст. 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Пункт третій ст. 40 КЗпП України передбачає, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

Під систематичністю розуміється застосування дисциплінарних заходів за 2 і більше випадки невиконання службових обов'язків (правова позиція, викладена в Ухвалі ВССУ від 03.08.2011, № 6-2498св11.

Так, Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 6 листопада 1992 р. N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснив, що в справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ст. 40 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені положеннями КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення тощо.

Відповідно до ст. 9 Конвенції МОП N 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, яка ратифікована Верховною Радою 04.02.94 року тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцю (така ж позиція викладена в ухвалі ВССУ від 09 грудня 2015 року в справі N 6-29962св15).

Закон не допускає можливості обмеження підзаконними актами права власника звільняти працівника з підстав, встановлених статтями 40 і 41 КЗпП. Правила названих статей взагалі сформульовані як норми прямої дії, що не знають будь-яких винятків. Тому навіть встановлені самим законом обмеження права власника або уповноваженого ним органу звільняти працівників з підстав, встановлених ст. 40 і 41 КЗпП, вимагають обґрунтування.

Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу» діє на підставі Статуту, затвердженого Розпорядженням голови Донецької обласної ради від 28.08.2007 року № 98р. Статутом передбачено, що Підприємство створене відповідно до рішення Донецької обласної ради від 28.12.2004 року № 4/24-557 із змінами, внесеними рішенням від 23.03.2007 р. № 5/8-181, шляхом перетворення Державного виробничого підприємства по зовнішньому централізованому водопостачанню «Укрпромводчермет» та є юридичною особою (а.с.158-168).

Положенням № 5 про Слов'янське регіональне виробниче управління комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» (далі - Положення №5), передбачено, що Управління не є юридичною особою, а є відокремленим підрозділом, що входить до складу комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» (далі - Підприємство).

Пунктом 1.3 Положення № 5 передбачено, що Управління здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, локальних актів комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу», що носять нормативний характер для відокремленого підрозділу відповідно до вимог Статуту, в межах прав і обов'язків, наданих цим Положенням.

Відповідно п. 8 Положення № 5, керівництво відокремленим підрозділом здійснює директор Управління, який призначається, звільняється наказом генерального директора Підприємства (а.с.102-113).

Відповідно до п. 8.4 Положення, при реалізації своїх повноважень, прав та обов'язків, директор Управління або уповноважена ним особа несе матеріальну, дисциплінарну та адміністративну відповідальність перед керівником Підприємства та відповідними контролюючими органами в тому числі і за дотримання законодавства про працю.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, наказом № 58 від 01.04.2016 року «Про проведення атестації» з урахуванням наказу № 79 від 19.04.2016 року «Про внесення змін до наказу від 01.04.2016 року № 58», була встановлена дата проведення атестації директора Слов'янського РВУ ОСОБА_1 Відповідно до наказу № 58, згідно прийнятого 16.03.2016 року рішення по підсумкам роботи Слов'янського РВУ було прийнято рішення про проведення позачергової атестації директора Слов'янського РВУ ОСОБА_1 та, відповідно до внесених змін наказом № 79 від 29.04.2016 року, строк проведення атестації встановлено на 07.06.2016 року (а.с.79-80).

Відповідно акту, складеного 07.06.2016 року головним інженером підприємства, головою атестаційної комісії ОСОБА_16, начальником департаменту з правового забезпечення, членом атестаційної комісії Філімоновим А.Ю., начальником служби з охорони праці, члена атестаційної комісії ОСОБА_17, головою об'єднаної профспілкової організації, членом атестаційної комісії ОСОБА_18, ведучим спеціалістом по кадровому адмініструванню ОРП, секретарем атестаційної комісії ОСОБА_11, 07.06.2016 року директор Слов'янського РВУ ОСОБА_1 не з'явився на засідання атестаційної комісії та був відсутній на роботі з 08:00 год. до 12:00 год., після чого комісія покинула Слов'янське РВУ (а.с.81).

Відповідно даних службової записки начальника департаменту з правового забезпечення, членом атестаційної комісії Філімонова А.Ю. поданої на ім'я генерального директора підприємства, 08.06.2016 року починаючи з 08 год. 00 хв. до 10 год. 45 хв. ОСОБА_1 на роботі в Слов'янському РВУ не було (а.с.82).

Відповідно п. 8 Положення, керівництво відокремленим підрозділом здійснює директор Підприємства, який призначається, звільняється наказом генерального директора Підприємства (а.с.110).

Відповідно до п. 8.4 Положення, при реалізації своїх повноважень, прав та обов'язків, директор «Управління» або уповноважена ним особа несе матеріальну, дисциплінарну та адміністративну відповідальність перед керівником Підприємства та відповідними контролюючими органами, в тому числі і за дотримання законодавства про працю (а.с.111-112).

Тобто, директор Управління, відповідно до своєї посадової інструкції, не має звітувати перед начальником департаменту з правового забезпечення або директором ВРП Підприємства, окрім того, відповідно п. 8.7 Положення № 5 «через особливу важливість виробництва, пов'язаного із забезпеченням життєдіяльності населення, директор «Управління» зобов'язаний повідомляти керівництво «Підприємства» у випадку своєї хвороби, або необхідності виїзду за межі Управління на строк більше однієї доби. Як вбачається із службової записки директора ВРП ОСОБА_10 на ім'я генерального директора підприємства, під час телефонної розмови з ОСОБА_1 08.06.2016 року об 11 год. 05 хв., останній повідомив, що він не знаходиться на лікарняному, а прийняв лікування і повертається на роботу (а.с.83).

Розпорядженням № 87 від 09.06.2016 року ОСОБА_1 було зобов'язано терміново надати письмові пояснення з причин неявки на засідання атестаційної комісії 07.06.2016 року, а також відсутності на роботі 08.06.2016 року (а.с.84).

Відповідно до Розпорядження № 93 від 14.06.2016 року ОСОБА_1 не надав письмових пояснень з підтвердженням поважності причин відсутності на роботі 07.06.2016 року (в день призначення атестації) та в першій половині 08.06.2016 року (а.с.86).

З даним розпорядженням ОСОБА_1 було ознайомлено, про що свідчить акт від 15.06.2016 року (а.с.87).

Однак, позивачем не надано пояснень із зазначених порушень, що також підтверджено Актом від 22.06.2016 року (а.с.88).

Як вбачається із наданих суду документів, 30.03.2016 року у відповідності зі ст. 11 Закону України «Про професіональний розвиток працівників» будо внесено зміни та доповнення до колективного договору, які введені в дію з 01.04.2016 року, відповідно до яких Розділ 2 «Виробничо-економічних та трудових відносин» доповнено пунктом 2.6 відповідно до якого встановлено категорії працівників, які підлягають атестації в Положенні № 17 «Перелік працівників КП «Компанія «Вода Донбасу», які підлягають атестації. До затвердженого переліку внесено посаду директора відокремлених підрозділів (а.с.92-93,181-182).

Разом з тим, наказ № 58 від 01.04.2016 року не можна визнати законним та обґрунтованим зважаючи на наступні обставини.

29.05.2012 року конференцією трудового колективу Комунального підприємства донецької обласної ради «Компанія «Вода Донбасу» було затверджено колективний договір (зареєстрований за № 134/3 від 03.06.2012 року), відповідно до якого колективний договір було складено з метою регулювання виробничих, трудових та соціально-економічних відносин, погодження інтересів працівників та роботодавця.

Відповідно п. 12.4 колективного договору, необхідні зміни та доповнення в колективний договір протягом строку його дії розглядаються на засіданні робочої комісії, яка складається із представників профкому та роботодавця і оформлюються у вигляді додатку до договору. Рішення на конференції приймається більшістю голосів делегатів (а.с.170-180).

Наказом № 53 від 28.03.2016 року «Про створення робочої комісії по доопрацювання колективного договору в 2016 році (а.с.200) було створено робочу комісію по доопрацюванню колективного договору до якої увійшли: від адміністрації - генеральний директор ОСОБА_6; головний інженер ОСОБА_16; директор по економіці та фінансам ОСОБА_19; головний бухгалтер ОСОБА_20; директор по забезпеченню виробництва ОСОБА_21; начальник служби безпеки та охорони об'єктів ОСОБА_22; начальник департаменту з правового забезпечення Філімонов А.Ю.; начальник відділу з роботи з персоналом ОСОБА_23; начальник служби з охорони праці ОСОБА_24; директор ІВЦ ОСОБА_25; від профспілки - голова ОПО КП «Компанія «Вода Донбасу» ОСОБА_18; заступник голови ППО КП «Компанія «Вода Донбасу» ОСОБА_26; голова ППО КП «Компанія «Вода Донбасу» ОСОБА_27; голова Макіївського ППО ПУВКХ ОСОБА_28; голова Маріупольського РВУ ОСОБА_29; голова Часів'ярського РВУ ОСОБА_30; голова Добропільського ПУВКХ ОСОБА_31; голова Димиртівського ПУВКХ ОСОБА_32; голова Горлівського ПУВКХ ОСОБА_9 (а.с.200).

Відповідно до протоколу № 1 засідання комісії по доопрацюванню колективного договору на 2016 рік від 29.03.2016 року на засіданні комісії у м. Донецьк були присутні 20 членів комісії, які одноголосно проголосували про внесення змін до колективного договору, протокол підписано головою засідання ОСОБА_6 та секретарем засідання ОСОБА_18 (а.с.201).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_14, який працює головою профспілкової організації Слов'янське РВУ КП «Компанія «Вода Донбасу» підтвердив, що станом на 31.10.2016 року до Слов'янського РВУ КП «Компанія «Вода Донбасу» з боку керівництва не були доведені зміни до колективного договору від 01.04.2016 року щодо можливості проведення атестації керівників управлінь.

Однак, як було встановлено в судовому засіданні та визнано сторонами (відповідно до приписів статті 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню), на вказаному засіданні були відсутні чотири члени комісії, а саме: ОСОБА_33, ОСОБА_30, ОСОБА_31 та ОСОБА_32, що свідчить про фактичну фальсифікацію документу. Доводи представника відповідача в частині того, що вказані члени комісії дали свою згоду в телефонному режимі суд не приймає до уваги, оскільки в протоколі не зазначено, що засідання проводилося в спеціальному режимі, тобто із застосуванням відео трансляції та/або селекторного зв'язку (конференц-зв'язку) з учасниками комісії.

З огляду на викладене, порядок внесення змін до колективного договору було порушено, у зв'язку з чим наказ № 58 від 01.04.2016 року не можна визнати законним та обґрунтованим з огляду на що він підлягає скасуванню, а тому у ОСОБА_1 були відсутні правові підстави з'являтися на засідання атестаційної комісії.

Що стосується доводів зі сторони відповідача про відсутність ОСОБА_1 на засіданні атестаційної комісії вони є безпідставними та такими, що не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні. Крім того, відсутність ОСОБА_1 на засіданні атестаційної комісії 07.06.2016 р, 08.06.2016 р. та 14.06.2016 року обґрунтовуються наявністю у нього медичних довідок про відвідування лікаря (а.с.241). Також, згідно довідки радника голови Слов'янської районної державної адміністрації ОСОБА_34 від 02.11.2016 року (а.с.225) ОСОБА_1 14.06.2016 року з 11:00 до 14:00 знаходився у радника з питань узгодження водопостачання населених пунктів Слов'янського району. ОСОБА_1 є першим керівником Слов'янського РВУ та не зобов'язаний постійно знаходитись на території управління у своєму робочому кабінеті, а може відлучатися з питань виробництва.

У зв'язку з цим вимоги позивача ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу № 58 від 01.04.2016 року про проведення атестації відносно нього суд визнає такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до розпорядження № 78 від 30.05.2016 року про передачу будівлі ремонтних бригад з балансу Слов'янського РПУ на баланс РУЕК з урахуванням розпорядження № 80 від 31.05.2016 року «Про внесення доповнень до розпорядження № 78 від 30.05.2016 року» ОСОБА_1 було зобов'язано передати на баланс регіонального управління експлуатації каналу будівлю ремонтних бригад інв.№ 100239, що розташоване за адресою: сел. Красний Оскол, вул. Заоскольська, 8. Прийом-передачу будівлі здійснити не пізніше 01.06.2016 року (а.с.7-8). Через невиконання даного розпорядження наказом № 129 від 21.06.2016 року ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено догану за порушення трудової дисципліни, що виразилося у невиконанні розпорядження № 78 від 30.05.2016 року.

Наказ № 129 від 21.06.2016 року було надіслано цінним листом на домашню та робочу адресу ОСОБА_1 (а.с.74-76).

Що стосується доводів позивача ОСОБА_1 в частині невиконання ним даного наказу з причин, що він був виданий на тимчасово окупованій території України, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 2.2 Статуту КП «Компанія «Вода Донбасу» зазначено адресу: Україна, 83001, м. Донецьк, вул. Артема, 85. 28.11.2014 року було затверджено зміни до Статуту та зазначено адресу: Україна, 87547, Донецька область, м. Маріуполь, вул. К.Лібкнехта, 177 А.

Ст. 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» зазначає, що Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Статтею 3 Закону передбачено, тимчасово окупованою територією визначається:

1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України.

Статтею 9 Закону передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Отже, законодавець визначає незаконними та такими, що не створюють правових наслідків лише ті акти (рішення, документи), що видані органами, їх посадовими та службовими особами на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважається незаконною, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Суд вважає важливими аргументи сторони про те, що розпорядження генерального директора ОСОБА_6 видано на тимчасово окупованій території України (в м. Донецьку), однак у цій справі не може його врахувати, оскільки дія Закону поширюється виключно на сухопутну, морську, повітряну територію АР Крим та м. Севастополя. Тому посилання позивача на цей Закон є хибним.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 595 «Про деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської областей» (в ред. Постанови КМУ від 11.03.2015 року № 109), передбачено, що до 1 грудня 2014 р. переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Переміщення здійснюється лише тих бюджетних установ, підприємств та організацій, що у разі зміни місцезнаходження зможуть забезпечити провадження своєї діяльності.

З цього приводу представник відповідача зазначає, що враховуючи неможливість переносу мереж водопостачання та водовідведення, фільтрувальних та насосних станції, очисних та інших споруд,ю іншої інфраструктури, первинних документів, машин та устаткування, комп'ютерної техніки із населених пунктів, непідконтрольних державній владі України - виняток в плані переміщення передбачений в п. 3 вищенаведеної постанови КМУ стосується КП «Компанія «Вода Донбасу» безпосередньо. Підприємство не може допустити втрати контролю за об'єктами, які розташовані на непідконтрольній державній владі території, які обслуговують близько 7 тис. працівників.

Крім того, в судовому засіданні було досліджено відеозапис засідання за участі Віце-прем'єр міністра - Міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ Геннадія Зубко та Голови Донецької ОДА Павла Жебрівського, яке відбулося 12.09.2016 року з питань обговорення проблем локального водопостачання м. Слов'янськ та Маріуполь, постачання води на непідконтрольну Україні територію, а також знаходження керівництва КП «Компанія «Вода Донбасу» на непідконтрольній території.

Відповідно до листа Голови Слов'янської райдержадміністрації О.Б. Власова на адресу голови Донецької обласної Державної адміністрації та керівнику Донецької обласної військово-цивільної адміністрації, керівництво КП «Компанія «Вода Донбасу», незважаючи на розпорядження Голови Донецької облдержадміністрації, Донецької обласної військово-цивільної адміністрації, з осені 2014 року так і не виїхало з непідконтрольної території з м. Донецька. Формально, для звітності КП «Компанія «Вода Донбасу» зареєструвалося в м. Маріуполь за адресою: вул. Карла Лібкнехта, 177 А, але фактично компанія залишилася в офісі за адресою: м. Донецьк, вул. Артема, 85 (а.с.61-63), що підтверджує доводи відповідача в частині фактичного місця ведення діяльності підприємства в м. Донецьк та законності видачі наказів та розпоряджень, які надійшли з юридичної адреси КП в м. Донецьк (відповідно до п. 2.2 Статуту КП «Компанія «Вода Донбасу»), так і з м. Маріуполь (відповідно до змін в Статуті, внесених 28.11.2014 року).

Майно Слов'янського РВУ є майном юридичної особи - КП «Компанія «Вода Донбасу» і закріплено за РВУ саме юридичною особою (п. 5.1 Положення № 5 «Про Слов'янське РВУ КП «Компанія «Вода Донбасу», затверджене наказом № 196 від 12.11.2015 року).

Директор управління відповідно до п. 8.3.2 Положення зобов'язаний діяти у відповідності зі стратегією та тактикою, що проводиться підприємством, згідно п. 8.4 Положення несе відповідальність за організацію виробничо-господарської діяльності управління. Відповідно до п. 7.4 Статуту накази Генерального директора є обов'язковими для виконання усіма працівниками підприємства.

Доводи відповідача в частині невиконання ОСОБА_1 розпорядження № 78 від 30.05.2016 року «Про передачу будівлі ремонтних бригад з балансу Слов'янського РПУ на баланс РУЕК» з урахуванням розпорядження № 80 від 31.05.2016 року «Про внесення змін та доповнень до розпорядження № 78 від 30.05.2016 року» суд вважає обґрунтованими, оскільки розпорядження ОСОБА_1 фактично виконане не було, а доводи позивача в тій частині, що 01.06.2016 року він був на об'єкті, однак, побачивши, що до приміщення було здійснено спробу проникнення, звернувся до поліції 01.06.2016 року, і, дізнавшись, що його заява не зареєстрована, повторно подав її 02.06.2016 року, судом до уваги не приймається через недоведеність даної обставини. Суд вважає такі доводи ОСОБА_1 спробою уникнути відповідальності за небажання виконувати рішення підприємства. Окрім того, доводи позивача в частині фактичної передачі будівлі ремонтних бригад інв.номер 100239 на баланс через наявність вже готового інвентаризаційного опису товарно-матеріальних цінностей в приміщенні для ремонтних бригад, суд вважає їх безпідставними, оскільки відповідно до акту від 01.06.2016 року, складеного комісією РУЕК, о 16 год. 01.06.2016 року було проведено опечатування будівлі, а доданий до наказу перелік майна не є інвентаризаційним описом, не містить граф для підпису сторін, на листі паперу лише зазначений перелік майна підприємства. Крім того, директором РУЕК КП «Компанія «Вода Донбасу» ОСОБА_38 на ім'я директора Слов'янського РПУ КП «Компанія «Вода Донбасу» ОСОБА_1 31.05.2016 року було надіслано листа з пропозицією направити на об'єкт, який підлягає передачі, інвентаризаційну комісію для проведення передачі будівлі з усім майном, яке там знаходиться. Через відсутність комісії Слов'янського РПУ в м. Красний Оскол для передачі будівлі, 02.06.2016 року представником КП «Компанія «Вода Донбасу» було здійснено зрізання замків з будівлі ремонтних бригад інв.№ 100239, що розташована за адресою: сел. Красний Оскол, вул. Заоскольська, 8, яку позивач ОСОБА_1 мав передати на баланс РУЕК відповідно до розпорядження № 78 від 30.05.2016 року. Також, було складено перелік майна, що знаходилося в будівлі, з метою проведення подальшої інвентаризації (а.с.247-251).

Статтею 149 КЗпП України передбачено, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку. Працівник має право оскаржити до суду застосоване до нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, посилаючись на те, що власник не врахував перелічені фактори.

Розпорядженням генерального директора Підприємства від 03.06.2016 року № 82 «Про надання пояснювальної записки директором Слов'янського РПУ ОСОБА_1» позивача було зобов'язано надати пояснювальну записку з приводу невиконання розпорядження № 78 від 30.05.2016 року про передачу будівлі ремонтних бригад з балансу Слов'янського РПУ на баланс РУЕК з урахуванням розпорядження № 80 від 31.05.2016 року «Про внесення доповнень до розпорядження № 78 від 30.05.2016 року». Однак, як свідчить акт від 14.06.2016 року складений начальником департаменту з правового забезпечення Філімоновим А.Ю., начальником відділу з претензійно-позовної роботи ОСОБА_39 та водієм ОСОБА_40 (а.с.85), ОСОБА_1 відмовився надавати пояснення мотивуючи це тим, що має порадитись з військовими, адже в приміщенні знаходились їх речі. Крім того, ОСОБА_1 було запропоновано протягом години все ж надати письмові пояснення на виконання розпорядження № 82, однак він утримався від цього. Вищевикладене свідчить про намагання ОСОБА_1 уникнути необхідності виконувати розпорядження керівника підприємства, що приймається судом як підтвердження законності та обґрунтованості винесеного наказу № 129 про оголошення догани ОСОБА_1 за невиконання розпорядження № 78 від 30.05.2016 року про передачу будівлі ремонтних бригад з балансу Слов'янського РПУ на баланс РУЕК з урахуванням розпорядження № 80 від 31.05.2016 року «Про внесення доповнень до розпорядження № 78 від 30.05.2016 року».

Доводи позивача та його представника щодо безпідставного направлення кореспонденції електронною поштою суд до уваги не приймає, оскільки вказана кореспонденція після отримання її електронною поштою Слов'янським РВУ була належним чином зареєстрована у журналах вхідної кореспонденції, оглянутими у судовому засіданні. Посилання на недотримання діловодства та порушення Правил організації діловодства та архівного збереження документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених Наказом МЮ від 18.06.2015 № 1000/5 є безпідставним.

Відповідно до наказу № 173 від 07.10.2015 року ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та було застосовано стягнення у виді догани.

Підставою для притягнення слугувало виявлене порушення ОСОБА_1 п. 8.4, п. 8.7 Положення № 5 про Слов'янське регіональне виробниче управління КП «Компанія»Вода Донбасу», а саме відсутність на роботі без повідомлення директора про хворобу, також, відсутність ОСОБА_1 на робочому місці під час селекторної наради. Вказівка генерального директора на наступній селекторній нараді про надання ОСОБА_1 пояснювальної записки 21.09.2015 року виконано не було.

Як зазначено в наказі, згідно пояснень ОСОБА_1 05.10.2015 року, він прибув на роботу 17.09.2015 року з запізненням у зв'язку з тим, що простояв на блокпості на трасі Харків-Ростов, а доповісти заздалегідь не міг. Дані доводи не були прийняті до уваги, оскільки не підтверджені (а.с.77).

Статтею 233 КЗпП України передбачено, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Частина перша ст. 233 КЗпП підтверджує визнання тримісячного строку, як загального строку для звернення за захистом суб'єктивних трудових прав працівників. Якщо і ст. 225 КЗпП, і ст. 233 КЗпП встановлюють єдиний строк, а ці дві статті охоплюють практично усі випадки звернення за захистом суб'єктивних трудових прав працівників, то такий строк і слід вважати загальним, хоч закон його таким і не називає.

Отже, позивачем ОСОБА_1 було пропущено строк, визначений ст.233 КЗпП України для звернення до суду з оспорення наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Посилання позивача на те, що він дізнався про існування наказу № 173 від 07.10.2015 року лише 23.06.2016 року суд не приймає до уваги, оскільки в матеріалах справи мається Акт від 08.10.2015 року (а.с.145), складений головним інженером КП «Компанія «Вода Донбасу» ОСОБА_16, директором по інвестиціям та перспективному розвитку ОСОБА_41, водієм Донецького РПУ ОСОБА_42 про те, що ОСОБА_1 в його кабінеті о 10 год. 30 хв. було запропоновано під розписку ознайомитись з наказом № 173 від 07.10.2015 року про притягнення його до дисциплінарної відповідальності. ОСОБА_1 з наказом ознайомився, однак відмовився поставити у вказаному приказі свій підпис про ознайомлення.

Даний акт суд приймає до уваги як доказ в розумінні положень ст. 57 ЦПК України.

Посилання в наказі № 76-к від 23.06.2016 року як на одну із підстав звільнення винні дії ОСОБА_1 у настанні нещасного випадку, який мав місце 08.01.2015 року та залишення в силі рішень судів про незаконне звільнення працівника ОСОБА_43, суд ці доводи вважає безпідставними, оскільки з наданих суду письмових доказів вбачається, що за фактом нещасного випадку у Слов'янському РВУ КП «Компанія «Вода Донбасу» 04.03.2015 року заступником начальника тер управління Держгірпромнагляду у Донецькій області був затверджений акт № 1 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом. Комісією з шести уповноважених осіб було встановлено, що причинами нещасного випадку були недотримання вимог інструкції з охорони праці з боку водія ОСОБА_15 та недостатній контроль за виконанням працівниками правил і норм з охорони праці з боку начальника автотранспортної дільниці ОСОБА_44 (а. с.128-138). Відомостей щодо протиправних дій ОСОБА_1 відносно працівника ОСОБА_43 суду не надано.

Судом встановлено, що відповідач при застосуванні такого крайнього заходу, як накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, обмежився лише посиланням на притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у виді догани відповідно до наказів № 173 від 07.10.2015 року та № 129 від 21.06.2016 року, а також посиланням на наказ № 58 від 01.04.2016 року про відсутність на проведенні атестації і посилання на нещасний випадок, який стався 08.01.2015 року, не врахував положення ч. 3 ст. 149 КЗпП України, згідно з яким при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Що стосується доводів відповідача про надіслання позивачу ОСОБА_1 вказаного наказу рекомендованою поштою та надання ним на підтвердження скріну з сайту ДП «Украпошта», суд приходить до висновку, що відсутнє підтвердження саме отримання ОСОБА_1 30.06.2016 року вказаного листа із наказом № 76 від 23.06.2016 року, проте це може давати підстави позивачу на поновлення строку для оскарження вказаного наказу у разі пропуску строку. Що стосується відсутності позивача ОСОБА_1 на роботі 07.06.2016, 08.06.2016 та 14.06.2016 року без поважних причин у першій половині дня, ці доводи в ході судового засідання не знайшли свого підтвердження.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду 22.07.2016 року, про що свідчить відповідний штамп на конверті про направлення позовної заяви та додатків (а.с.26), тому строку звернення до суду з вимогами щодо поновлення на роботі позивачем не пропущений.

Судом також не приймаються до уваги доводи представника відповідача про те, що на час призначення ОСОБА_6 генеральним директором КП «Компанія «Вода Донбасу» ОСОБА_1 неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності, що свідчить про відсутність неприязних відносин між позивачем та ОСОБА_6, оскільки доказів на підтвердження своїх доводів представник відповідача суду не надав, судом же досліджено трудову книжку ОСОБА_1, відповідно до якої він неодноразово з боку керівництва заохочувався (а.с. 56-59)

З огляду на вищевикладене, суд вважає наказ генерального директора КП «Компанія «Вода Донбасу» ОСОБА_6 № 76-к від 23.06.2016 року, відповідно до якого ОСОБА_1 було звільнено з посади директора Слов'янського Регіонального виробничого управління КП «Компанія «Вода Донбасу» за систематичне невиконання без поважної причини своїх обов'язків, на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Також, вимогою позивача є поновлення його на посаді з дня звільнення, тобто з 23.06.2016 року, що суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України необхідно допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Слов'янського регіонального виробничого управління КП «Компанія «Вода Донбасу» з 24.06.2016 року.

Також, згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Вирішуючи питання про розмір середнього заробітку, який має бути стягнутий на користь позивача, суд виходить з того, що відповідно пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньомісячна заробітна плата позивача згідно довідки Слов'янського регіонального виробничого управління № 02/2347 від 28.10.2016 становить 19995,46 грн. Середньоденний заробіток становить 540,42 грн.

З урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08.02.95 за N 100 (в редакції на час виникнення спірних відносин) та листа Міністерства праці та соціальної політики України від 20.07.2015 за N 10846/0/14-15 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік", за час вимушеного прогулу за період з 23.06.2016 по 18.11.2016 включно (день постановлення рішення) позивачу належить до виплати (540,42 грн. (середньоденна заробітна плата) х (105 робочих днів на 18.11.2016)) = 56744,01грн.

Згідно зі ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема трудових, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Окрім того, в пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що відповідно до статті 237 1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Зокрема, підлягають з'ясуванню наступні обставини: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві. Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачеві, у зв'язку зі звільненням, було завдано моральної школи, оскільки, було порушено його нормальні життєві зв'язки та стосунки з оточуючими людьми, наслідки звільнення відобразилися на здоров'ї позивача, що потребувало проведення відповідного лікування. Однак, з урахуванням ступеню та глибини моральних страждань позивача, характеру протиправних дій роботодавця, керуючись принципом розумності та справедливості, суд вважає, що позов в цій частині підлягає частковому задоволенню і в рахунок відшкодування моральної шкоди з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 2000 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Як вбачається з наданих оригіналів квитанцій № 17363346 від 02.08.2016 року та № 17363339 від 02.08.2016 року (а.с.31-32), позивачем було оплачено позовні вимоги про визнання незаконних та скасування наказів про накладення дисциплінарних стягнень та стягнення моральної шкоди у розмірі 1102,40 грн.

Пропорційно до задоволених позовних вимог суд присуджує до стягнення з відповідача Слов'янського регіонального виробничого управління КП «Компанія «Вода Донбасу» на користь позивача судові витрати у розмірі 275 грн. 60 коп. (позовні вимоги про визнання незаконних 4 наказів про накладення дисциплінарних стягнень / 2 (пропорційно до двох задоволених вимог) = 275,60 грн.) та 110 грн. 24 коп. (позовні вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 10000 грн. / 5 (пропорційно до однієї п'ятої частини задоволеної вимоги) = 110,24 грн., що загалом складає 385 грн. 84 коп.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до пункту 47 Постанови № 10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» (з відповідними доповненнями): «право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).

Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати наступне, розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено у пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені».

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання правових послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).

Таким чином для визначення розміру компенсації витрат на правову допомогу стороною повинен бути наданий розрахунок із зазначенням часу, який був витрачений на виготовлення документів правового характеру, а також дані щодо фактично понесених і документально підтверджених витрат на правову допомогу.

Адвокат ОСОБА_2 приймала участь у судових засіданнях протягом 438 хвилини, що з урахуванням розрахунку згідно Закону складає 4234 грн. У урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог з КП Компанія «Вода Донбасу» підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 витрати за надання правової допомоги пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 3006,14 грн. (71%).

На підставі ст.ст. 88, 212, 213 ЦПК України, ст. ст. 147-149 КЗпП України, постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу», Слов'янського регіонального виробничого управління Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу», про визнання незаконними та скасування наказів про накладення дисциплінарних стягнень, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ генерального директора КП «Компанія «Вода Донбасу» ОСОБА_6 № 58 від 01.04.2016 року про проведення атестації відносно ОСОБА_1.

Визнати протиправним та скасувати наказ генерального директора КП «Компанія «Вода Донбасу» ОСОБА_6 № 76-к від 23.06.2016 року відповідно до якого ОСОБА_1 було звільнено з посади директора Слов'янського Регіонального виробничого управління КП «Компанія «Вода Донбасу» за систематичне невиконання без поважної причини своїх обов'язків, на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Слов'янського Регіонального виробничого управління КП «Компанія «Вода Донбасу» з 23.06.2016 року.

Стягнути зі Слов'янського регіонального виробничого управління КП «Компанія «Вода Донбасу» (код ЄДРПОУ 35397869) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.06.2016 року по 18.11.2016 року (включно) у розмірі 56744,01 грн. (п'ятдесят шість тисяч сімсот сорок чотири грн. 01 коп.).

Стягнути з КП «Компанія «Вода Донбасу» (ідентифікаційний код: 00191678) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_1, в рахунок компенсації завданої моральної шкоди кошти у розмірі 2000 грн. (дві тисячі грн.).

Стягнути із КП «Компанія «Вода Донбасу» (ідентифікаційний код: 00191678) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_1, витрати по оплаті судового збору у розмірі 385,84 грн. (триста вісімдесят п'ять грн. 84 коп.) та витрати за надання правової допомоги у розмірі 3006,14 грн. (три тисячі шість грн. 14 коп.).

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Слов'янського регіонального виробничого управління КП «Компанія «Вода Донбасу».

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в Апеляційний суд Донецької області через Слов'янський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя

Слов'янського міськрайонного суду І.М. Мінаєв