Рішення № 62829620, 16.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И [1]

16 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді: Прокопчук Н.О.

суддів: Саліхова В.В.,Семенюк Т.А.

при секретарі: П'ятничук В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» та ОСОБА_1 від імені та в інтересах ОСОБА_2,ОСОБА_3

на рішення Оболонського районного суду м.Києва від 26 травня 2016 року

в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк»

до ОСОБА_2,ОСОБА_3 ,ОСОБА_4,ОСОБА_5 про стягнення заборгованості і звернення стягнення на предмет іпотеки ,-

ВСТАНОВИЛА :

У червні 2014 року позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідачів . Зазначав що 06.08.2008 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір № 051-2008-2587 за умовами якого позичальник отримав кредит в сумі 438 000 доларів США, строком користування до 01.02.2036 року зі сплатою 14,95% річних за користування кредитом, на придбання трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . При цьому придбана квартира була передана в іпотеку, а інші відповідачі поручилися за виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором згідно з укладеним між ними та позивачем договорами поруки від 06.08.2008 року.

Посилався на те,що позичальник належним чином не виконував свої зобов'язання , внаслідок чого у нього виникла заборгованість за кредитним договором.

Не дивлячись на те,що рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 15.11.2013 року ,залишеним без змін рішенням Апеляційного суду м.Києва від 19.03.2014 року в частині солідарного стягнення з відповідачів заборгованості в сумі 5 206 404.09 грн.,що еквівалентно 651 370.46 дол.США було стягнуто заборгованість по кредиту,відповідачі заборгованість за цим рішенням суду не сплатили і за період з 29.10.2013 року по 16.06.2014 року у них виникла й ще заборгованість у розмірі 475 192,13 грн., з яких заборгованість за відсотками - 473 696,66 грн.; заборгованість за підвищеними відсотками - 1 495,46 грн.,яка також відповідачами у добровільному порядку не погашена. Просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ «Універсал Банк» права власності на іпотечне нерухоме майно за ціною 5 377 000,00 грн. з метою погашення заборгованості за кредитним договором № 051-2008-2587 від 06.08.2008 року вже стягнуту за судовим рішенням та заборгованість за кредитним договором в сумі 475 192,13 грн. за період з 29.10.2013 року по 16.06.2014 року;а також стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача залишок заборгованості за кредитним договором в сумі 304 596,22 грн.; покласти на відповідачів судові витрати.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26.05.2016 року позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед Публічним акціонерним товариством «Універсал Банк» за кредитним договором № 051-2008-2587 від 06.08.2008 року у розмірі 5 206 404,09 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру 83, що складається з трьох кімнат, загальною площею 259,50 кв.м, житловою площею 135,40 кв.м, розташовану в будинку АДРЕСА_1 та належну ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 06.08.2008 року, реєстровий № 3831, шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством «Універсал Банк» права власності на цю квартиру за вартістю 5 377 000,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача залишок заборгованості по відсоткам за користування кредитом в розмірі 304 596 грн. 22 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 654 грн.

У задоволені позову до поручителів відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду в частині відмови у солідарному стягненні заборгованості з поручителів Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» подало апеляційну скаргу в якій ставить питання про скасування судового рішення в цій частині та ухвалення нового про задоволення таких вимог у повному обсязі. Посилається на незаконність та необгрунтованість рішення в цій частині,помилковість та необ'єктивність висновків суду. Вважає,що підстави припинення поруки судом взагалі не досліджувалися та не встановлені,судом безпідставно не ураховано,що зобов'язання припиняється належним виконанням,а своїх зобов'язань за укладеними договорами відповідачі не виконали.

Представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3- ОСОБА_1 подала від їх імені та в їх інтересах апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на квартиру та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові в цій частині. Посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права,вихід суду за межі своїх повноважень щодо здійснення розрахунків,неправильну оцінку доказів та покладення на обгрунтування своїх висновків неналежних доказів.Вважає ,що суд безпідставно не врахував наявності судового рішення,що набрало законної сили про солідарне дострокове стягнення з відповідачів всієї суми заборгованості за кредитом та відмову у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того ,вартість предмету іпотеки не була визначена на час ухвалення судового рішення.

В суді апеляційної інстанції представник позивача -ОСОБА_7 та представник апелянтів ОСОБА_1, кожний свою апеляційну скаргу підтримав,проти задоволення апеляційної скарги іншої сторони заперечував.

ОСОБА_4,ОСОБА_5в судове засідання не з'явилися,повідомлені належним чином про що свідчать зворотні поштові відправлення долучені до справи.

Виходячи з положень ч.2 ст.305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе провести апеляційний розгляд справи за їх відсутності.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги,перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в цій частині, колегія суддів вважає,що апеляційна скарга подана в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню,а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» слід відхилити виходячи з наступного .

Як убачається з матеріалів справи та установлено судом 06.08.2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав в кредит грошові кошти у розмірі 438 000 дол. США зі сплатою 14, 95 % річних за користування кредитом з терміном погашення заборгованості - 01.02.2036 року . Сторонами також було погоджено, що за користування коштами понад встановлений строк або термін погашення нараховується процентна ставка в розмірі 44,85 %.

У забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитним договором, 06 серпня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки трикімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 259, 50 м2, жилою площею 135, 40 м2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Затварницькою І.П. та зареєстрований в реєстрі за №3834.

Крім того, у забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, 06 серпня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3,ОСОБА_4, ОСОБА_5 були укладені договори поруки : № 051-2008-2587-Р, № 051-2008-2587-Р/1, 051-2008-2587-Р/2 ,відповідно, за умовами яких поручителі зобов'язались нести солідарну відповідальність з позичальником за неналежне виконання ним зобов'язань за кредитним договором.

Між позивачем та позичальником, а також з кожним з поручителів 13.08.2009 року було укладено додаткові угоди б/н, в яких між сторонами договорів було погоджено, що в період з 15.01.2010 року по 14.01.2015 року процентна ставка за користування кредитними коштами нараховується у розмірі базової процентної ставки (8,51%), збільшеної на 6,98 % річних, а за користування кредитним коштами понад встановлений строк нараховується процентна ставка в розмірі базової підвищеної відсоткової ставки (16,51%), збільшеної на 6,98 % річних і відсоткова ставка стала становити :згідно договору- 14.95%,з 26.08.2009 року - 8,51 %, з 15.01.2010 року - 15,49 %, з 15.01.2015 року - 14,95 %, з 06.08.2008 року до 01.07.2009 року -44.85%, з 15.01.2010 року до 15.10.2013 року -23,49 %.

Внаслідок порушення умов договору кредиту, станом на 29.10.2013 року виникла заборгованість за кредитним договором у сумі 651 370, 46 дол. США, що за курсом НБУ складає 5 206 404, 09 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 421 768, 40 дол. США, що по курсу НБУ еквівалентно 3 370 983, 94 грн.; відсотки - 227 373, 91 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 1 817 399, 66 грн.; підвищені відсотки - 2 228, 15 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 17 809, 60 грн.

Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 15.11.2013 року задоволено позов ПАТ «Універсал Банк» і стягнуто з позичальника та з кожного з поручителів разом з ним, солідарно, 5 206 404.09 грн. В рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 ,належну на праві власності ОСОБА_2 шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною 4 292 000 грн.

Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 19 .03.2014 року рішення Оболонського районного суду м.Києва від 15.11.2013 року скасовано в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та відмовлено в цій частині. В інший частині залишено без змін.

Отже судовим рішенням ,що набрало законної сили з позичальника ОСОБА_2 та з кожним з поручителів з ним солідарно стягнуто за укладеними з ними позивачем договорами поруки 5 206 404.09 грн.

Звертаючись з даним позовом ,позивач зазначав,що стягнута за рішенням суду заборгованість не тільки не сплачена відповідачами,а навпаки збільшилася з огляду на нараховані відсотки за користування кредитними грошима за період з 29.10.2013 року по 16.06.2014 року на суму 475 192,13 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності позивача на заставне нерухоме майно та відмовляючи у задоволенні позовних вимог до поручителів ,суд виходив з того,що позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконував,виниклу заборгованість не погасив,ані за рішенням суду,ані нову заборгованість по відсоткам за період після винесення попереднього рішення і по час звернення до суду з даним позовом й тому в рахунок погашення заборгованості за позивачем може бути визнано право власності на іпотечну квартиру за вартістю встановленою субєктом оціночної діяльності станом на 19.05.2014 року , з урахуванням того ,що можливість такого способу задоволення вимог іпотекодержателя передбачена умовами іпотечного договору. Решту заборгованості,що не покривається вартістю предмету іпотеки,позичальник повинен сплатити особисто,оскільки порука є припиненою у зв'язку зі спливом шестимісячного строку пред'явлення вимог до кредитору, початок якого слід рахувати - з 29.10.2013 року.

Колегія суддів з висновками суду стосовно припинення поруки погоджується і вважає їх правильними.

Частиною першою статті 553 ЦК України встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

За змістом частини четвертої стаття 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від установлення строку її дії на підставі договору чи закону, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора вимагати від боржника виконання зобов'язання.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

З настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, що визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

З часу прострочення несплаченої заборгованості відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов'язань за кредитом.

Тобто банк мав протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання (виникнення простроченої заборгованості за відсотками) пред'явити вимоги до поручителів.

Оскільки позивач протягом 6 місяців з часу настання строку виконання основного зобов'язання позичальником вимог до поручителів не пред'явив,суд підставно вважав поруку припиненою,що узгоджується з правовими позиціями, висловленими Верховним судом України,зокрема в постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1265цс16 .

З огляду на зазначене доводи апеляційної скарги позивача колегія суддів вважає необґрунтованими. При цьому колегія суддів ураховує,що поручителі не звільнені від обов'язку сплатити солідарно з боржником стягнуту з них заборгованість за кредитним договором по рішенню Оболонського районного суду м.Києва від 15.11.2013 року та відповідальності за не виконання цього рішення.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Суд першої інстанції вірно вважав,що право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотеко держателя.

Разом із тим з висновками суду про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на об'єкт нерухомості переданий в іпотеку за рішенням суду погодитися не можна.

Умовами Договору іпотеки визначено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із способів, а саме: за рішенням суду,або у позасудовому порядку.

Відповідно до п. 4.2 договору іпотеки, сторони домовились, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду;або виконавчого напису нотаріуса; або застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя;або за договором між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Пунктом 5.1 передбачено позасудовий порядок врегулювання спору, зокрема, передачу Іпотекодержателю право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку встановленому Законом України «Про іпотеку». У разі застосування передачі предмету іпотеки у власність Іпотекодержателю як способу задоволення вимог Іпотекодержателя,даний договір є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки ( п.5.3 договору іпотеки).

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині першій статті 36 Закону України "Про іпотеку" зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Таким чином, набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки повинно відбуватися в позасудовому порядку, на підставі погодженого застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо іпотекодавець не визнає чи оспорює факт набуття права власності іпотекодержателем в позасудовому порядку, таке право може стати предметом судового захисту.

В той же час, звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі судового рішення, як це передбачено укладеним між сторонами договором, відбувається в порядку, визначеному ст. 39 Закону України «Про іпотеку».

За правилами даної статті, звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду не передбачає визнання права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем, а забезпечує можливість останнього задовольнити свої вимоги за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки певним шляхом.

Таким чином, вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, а тому не можуть бути задоволені.

Однак установивши факт невиконання позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором, суд неправильно застосував норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку»,ст.392 ЦК України та не урахував ,що звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб визначений позивачем - шляхом визнання права власності на предмет іпотеки можливий лише у позасудовому порядку, тому рішення суду підлягає скасуванню в цій частині з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, а апеляційна скарга відповідачів- частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 309, 313-314,316,317ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» -відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 від імені та в інтересах ОСОБА_2,ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м.Києва від 26 травня 2016 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні таких вимог.

В інший частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення ,але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий :

Судді :

Справа № 765/8703/14-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/ 10370 /2016

Головуючий у суді першої інстанції: Кричина А.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Прокопчук Н.О.