Ухвала суду № 62829301, 24.10.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/1629/13 Головуючий у 1 інстанції: Мисько Х.М.

Провадження № 22-ц/783/4019/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Р. В.

Категорія: 20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді Савуляка Р.В.,

суддів: Копняк С.М., Крайник Н.П.

за участі секретаря: Куцика І.Б.,

з участю: представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської міської ради на рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 квітня 2016 року у справі за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3ОСОБА_4, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Розвиток нерухомості» про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу одноквартирного будинку та земельної ділянки по вул. Шептицьких, 10а у м. Львові від 04 жовтня 2010 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 07 квітня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2010 року.

Рішення суду оскаржила Львівська міська рада.

В апеляційній скарзі посилається на те, що вирішення питань щодо надання у власність земельних ділянок діюче законодавство відносить до виключної компетенції територіальної громади в особі місцевих рад. Суд не має повноважень надання у власність земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 02 грудня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 щодо визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0691 га по вул. Шептицьких, 10-а було відмовлено, в решті позовних вимог провадження закрито.

Таким чином, судовим рішенням, що набрало законної сили, був підтверджений факт неправомірності вибуття земельної ділянки по вул. Шептицьких, 10-а з володіння територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради. Враховуючи те, що спірна земельна ділянка не надавалась ОСОБА_6 органом місцевого самоврядування, то будь-які дії по відчуженню даної ділянки ОСОБА_6 третім особам є протиправними.

Просить рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 квітня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В судове засідання представник Львівської міської ради не з'явився, 24 жовтня 2016 року подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні.

Зазначене клопотання колегією суддів було відхилено як необґрунтоване, оскільки, у даному випадку, керівництво Львівської міської ради могло уповноважити іншу особу представляти інтереси позивача в суді апеляційної інстанції або з'явитися особисто для підтримання доводів апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5, щодо заперечення на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вірно установлено судом першої інстанції, у листопаді 2010 року Львівська міська рада звернулася до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що 4 жовтня 2010 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 купили будинок №10а по вул. Шептицьких у м. Львові та земельну ділянку площею 0,0691 га, що розташована за цією самою адресою, цільове призначення якої обслуговування житлового будинку.

Відчужувана земельна ділянка належала продавцю ОСОБА_6 на підставі державного акта на право приватної власності на землю, виданого управлінням Держкомзему у м. Львові 26 січня 2010 року на підставі ухвали Львівської міської ради від 09 липня 2009 року №2865 та рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 жовтня 2009 року й рішення Галицького районного суду м. Львова від 21 грудня 2009 року. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 жовтня 2009 року в подальшому скасовано ухвалою цього самого суду від 2 грудня 2010 року у звязку з нововиявленими обставинами й за результатами розгляду ухвалено рішення Галицького районного суду м. Львова від 5 квітня 2011 року про відмову ОСОБА_6 у задоволенні позову.

На думку позивача, зазначений правочин у частині продажу земельної ділянки суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності та належить територіальній громаді м. Львова. Крім того, Львівська міська рада зазначає, що згідно із чинним законодавством до виключної компетенції органу місцевого самоврядування належить право здійснювати розпорядження землями комунальної власності, у тому числі передавати їх у власність або користування фізичним та юридичним особам. Тому ОСОБА_6 не міг здійснювати розпорядження спірною земельною ділянкою, оскільки не набув право власності на неї в установленому законом порядку.

Ураховуючи викладене, Львівська міська рада просила задовольнити її позовні вимоги й визнати частково недійсним договір купівлі-продажу від 4 жовтня 2010 року в частині продажу земельної ділянки площею 0,0691 га, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Шептицьких, 10-а.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 12 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14 листопада 2011 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі - продажу, укладений 04 жовтня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 у частині продажу земельної ділянки площею 0,0691 га, що зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 а, цільове призначення якої обслуговування житлового будинку. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 грудня 2011 року відмовлено ОСОБА_6 у відкритті касаційного провадження в зазначеній справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 січня 2012 року відмовлено ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження в зазначеній справі.

У березні 2012 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_6 із заявою про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 грудня 2011 року.

У квітні 2012 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4, із заявою про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 січня 2012 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2012 року зазначену справу допущено до провадження Верховного Суду України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, зокрема статей 203, 215, 216, 387, 388, 392 ЦК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України скасовуючи ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 грудня 2011 року та від 06 січня 2012 року у постанові від 07 листопада 2012 року виходила із такого.

У силу частини шостої статті 118, частини першої статті 122 Земельного кодексу України (далі ЗК України) до відання сільських, селищних, міських рад належить право надання земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Громадяни, зацікавлені в одержанні у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування житлового будинку, подають клопотання до відповідної міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується питання регулювання земельних відносин (підпункт 34 пункту 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні).

Отже, вирішення питань щодо надання у власність земельних ділянок належить до виключної компетенції територіальної громади в особі місцевих рад. Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність, визначається з урахуванням положення статті 121 ЗК України.

Установлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 21 березня 2008 року ОСОБА_6 на праві власності належав будинок №10а по вул. Шептицьких у м. Львові. Розмір земельної ділянки, яка була у фактичному користуванні ОСОБА_6 у звязку з обслуговуванням цього будинку, становив 0,0691 га.

На підставі ухвали Львівської міської ради від 9 липня 2009 року № 2865 Про передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок у м. Львові ОСОБА_6 передано у власність для обслуговування житлового будинку земельну ділянку площею 0,0210 га.

30 жовтня 2009 року Галицьким районним судом м. Львова ухвалено рішення, яким розмір земельної ділянки, переданої ОСОБА_6 у власність для обслуговування житлового будинку, збільшено до 0,0691 га.

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю, виданим управлінням Держкомзему у м. Львові 26 січня 2010 року на підставі ухвали Львівської міської ради від 09 липня 2009 року №2865 та рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 жовтня 2009 року й рішення Галицького районного суду м. Львова від 21 грудня 2009 року, ОСОБА_6 на праві власності належала земельна ділянка площею 0,0691 га.

Зазначений акт зареєстровано управлінням Держкомзему у м. Львові 01 липня 2010 року.

04 жовтня 2010 року ОСОБА_6, діючи як власник, право якого не оспорювалось, продав, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ОСОБА_4 купили будинок №10 а по вул. Шептицьких у м. Львові та земельну ділянку площею 0,0691 га, що розташована за цією самою адресою, цільове призначення якої обслуговування житлового будинку.

Львівська міська рада не була стороною зазначеного договору купівлі-продажу.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу Рисовський проти України (№ 29979/04) 20 жовтня 2011 року, установив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначивши, що при вирішенні питання щодо процедури скасування ухвали органу владних повноважень не було передбачено достатніх гарантій недопущення зловживання зі сторони субєкта владних повноважень.

Міжнародною судовою установою встановлено порушення національним субєктом владних повноважень прав заявника на отримання належного відшкодування шкоди, завданої припиненням помилково наданого йому права на землю; встановлено відсутність строку, протягом якого відповідні рішення можуть бути скасовані, а також відношення субєктів владних повноважень до ситуації заявника було непослідовним, нескоординованим, що створило тривалий стан невизначеності щодо права заявника на земельну ділянку.

У справі, яка переглядається, рішення суду набрало чинності та було реалізовано органом владних повноважень і ОСОБА_6 у січні 2010 року.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 2 грудня 2010 року рішення цього самого суду від 30 жовтня 2009 року, яким збільшено розмір земельної ділянки, переданої безоплатно у власність ОСОБА_6, скасовано у звязку з нововиявленими обставинами й за результатами розгляду справи 5 квітня 2011 року ухвалено рішення про відмову ОСОБА_6 у задоволенні його позову про визнання недійсною ухвали Львівської міської ради від 9 червня 2009 року Про передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок у м. Львові у частині пункту 29 додатку до ухвали Львівської міської ради від 9 липня 2009 року №2865 щодо площі земельної ділянки 210 кв.м, що розташована за адресою:м. Львів, вул. Шептицьких, 10а, наданої у власність ОСОБА_6 для обслуговування житлового будинку.

Суди, розглядаючи справи цієї категорії, повинні ураховувати інтереси сторін і вирішувати такі спори залежно від установленого та на підставі закону.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Стаття 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі статтею 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

За загальним правилом наслідком недійсності угоди є застосування двосторонньої реституції, яка не ставиться в залежність від добросовісності сторін угоди.

Разом із тим частиною третьою статті 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобовязальний спосіб захисту. У зобовязальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у звязку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом предявлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Враховуючи правову позицію Верховного Суду України по даній справі висловленої у постанові від 07 листопада 2012 року, а також постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року у справі №871630/14 про скасування ухвали Львівської міської ради №2377 від 30 травня 2013 року щодо передачі ТзОВ «Розвиток нерухомості» земельної ділянки площею 0,45 га на вул. Озаркевича 4-а (включаючи спірну земельну ділянку), суд першої інстанції обгрунотовано відмовив у задоволенні позову Львівській міській раді.

Крім того, як установлено в суді апеляційної інстанції, з 06 квітня 2016 року у провадженні Галицького районного суду м. Львова перебуває цивільна справа за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння, рішення по якій ще не прийнято.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон, та дотримано процедуру розгляду справи встановленої ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування суду колегія суддів не убачає.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст.315,317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Львівської міської ради відхилити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий : Савуляк Р.В.

Судді: Копняк С.М.

ОСОБА_7