Ухвала суду № 62828795, 01.10.2014, Апеляційний суд Закарпатської області

У Х В А Л А

Іменем України

01 жовтня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області

у складі : головуючого судді Мацунича М.В.

суддів : Куштана Б.П., Панька В.Ф.

з участю секретаря : Савариної Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 23 травня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, де третіми особами є: Холмівська сільська рада, Орган опіки та піклування Ужгородської районної державної адміністрації, Ужгородський районний відділ Державної міграційної служби України про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщення, зняття з реєстраційного обліку та примусове виселення, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2013 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись в суд із позовною вимогою про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщення, зняття з реєстраційного обліку та примусове виселення. Та в травні 2014 року зменшили позовні вимоги й просили визнати відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням та усунення перешкод шляхом звільнення житла.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 23 травня 2014 року позовні вимоги задоволено. Визнано відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та усунуто перешкоди в здійсненні права власності шляхом звільнення житла.

ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій клопоче перед апеляційною інстанцією стосовно скасування рішення суд та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову. Мотивують, вимоги тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам норм процесуального та матеріального права.

У ході апеляційного розгляду, ОСОБА_1 підтримала, вимоги скарги та просила задовольнити таку з наведених мотивів.

Позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заперечили вимоги скарги та просили відхилити таку, оскільки тривалий час відповідачі не звільняють житло.

Відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_6, і ОСОБА_8 підтримали доводи апеляційної скарги та просили суд надати їм можливість і надалі проживати в займаному житлі.

Представник Холмівської сільради в особі ОСОБА_14, підтримала вимоги апеляційної скарги.

Протягом судового розгляду судом першої інстанції встановлено, що у відповідності до Свідоцтва серії ВРО № 154151 від 29.11.2011 року виданого приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 2108, позивачам ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на правах спільної сумісної власності належить домоволодіння № 27 по вул. Станційна в с. Розівка, Ужгородського району. Державна реєстрація даного майна здійснена в Ужгородському районному комунальному підприємстві (бюро) ТІ та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна, що підтверджується довідкою № 535/01-14 від 29.08.2013 року. Але разом із цим за даною адресою значаться зареєстрованими й проживають ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_6, і ОСОБА_8 разом із неповнолітніми дітьми : ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_12, і ОСОБА_13.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи й перевіривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла до думки, що апеляційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступних мотивів.

За правилами ч. 1 ст. 303 ЦПК України - під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

А виходячи з положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доводом апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не встановив тієї обставини, хто зареєстрований та проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1. Розглянув справу у відсутності представника органу опіки та піклування Ужгородської районної державної адміністрації, коли відповідачами являються також неповнолітні діти.

Проте такі доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції з огляду на наступні обставини.

Згідно вимог ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до норм ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Матеріалами справи стверджується, що ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі Свідоцтва серії ВРО № 154151 від 29.11.2011 року яке видане приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу й зареєстроване в реєстрі за № 2108, являються власниками на праві спільної сумісної власності житлового будинку із земельною ділянкою, площею 0,0900 га. за № 27 по вул. Станційна в с. Розівка, Ужгородського району. Державна реєстрація даного майна здійснена в Ужгородському районному комунальному підприємстві (бюро) ТІ та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна, що підтверджується довідкою № 535/01-14 від 29.08.2013 року, а.с. 5, 7.

Та у відповідності до вимог ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо він не визнаний судом недійсним.

Зазначена обставина вказує на те, що позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 являються належними співвласниками житлового будинку № 27 по вул. Станційна в с. Розівка, Ужгородського району й земельної ділянки, площею 0,0900 га. за цією ж адресою.

Але, не дивлячись на це в зазначеному будинку проживають і значаться зареєстрованими ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_6, і ОСОБА_8 разом із неповнолітніми дітьми : ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_12, і ОСОБА_13.

А звідси, зазначені правовідносини вказують на те, що наявний спір між співвласниками житла та попереднім власником житла й членами його сімї.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном і він реалізовує їх на власний розсуд.

А як зазначено в ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Як передбачено ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Так ст. 379 ЦК України вказує на те, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Як уже вище було зазначено, попереднім власником житлового будинку була ОСОБА_6 у якому разом із нею проживали ОСОБА_7, ОСОБА_1, і ОСОБА_8 разом зі своїми неповнолітніми дітьми : ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_12, і ОСОБА_13 та значаться там зареєстрованими. Проте право власності від ОСОБА_6 перейшло на підставі Свідоцтва серії ВРО № 154151 від 29.11.2011 року, що видане приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу й зареєстроване в реєстрі за № 2108 до співвласників ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які є новими власниками спірного житла.

Між тим, права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Та чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника.

А виникнення права членів сім'ї власника будинку на користування будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а отже, припинення права власності на будинок припиняє право членів його сім'ї на користування цим будинком.

Таким чином, відповідачі не мають права власності на цей житловий будинок з огляду на наведене. А звідси, являються сторонніми особами для нових співвласників, так-як не являються членами їх сімей.

Не знайшли свого доведення доводи апелянтки і в частині того, що судовий розгляд справи відбувся за відсутності представника органу опіки та піклування Ужгородської районної державної адміністрації. Оскільки, неявка третьої сторони в судове засідання не являється у відповідності до вимог ст. 309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Крім цього, ні ЗУ Про охорону дитинства, а ні ЗУ Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей не передбачає право дітей користуватись житловим приміщенням, власником якого є інша особа, членами сімї якої не являються.

Оскільки, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності належить житловий будинок № 27 по вул. Станційна в с. Розівка, Ужгородського району разом із земельною ділянкою, площею 0,0900 га. за цією ж адресою. В якому попередній власник ОСОБА_6, та ОСОБА_7, ОСОБА_1, і ОСОБА_8, які проживають разом із неповнолітніми дітьми : ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_12, і ОСОБА_13 як члени сімї попереднього власника, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку з приводу визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом та усунення перешкод шляхом звільнення зайнятого будинковолодіння.

Під час встановлення зазначених фактів судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, та застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а тому відсутні підстави для його скасування.

Позаяк доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та вище наведеного, а тому колегія суддів у відповідності до вимог передбачених ст. ст. 213, 308 ЦПК України дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін .

Ураховуючи з наведеного та керуючись вимогами статей 307, 308, 314, 315 і 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 23 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання нею законної сили.

Головуючий : ___ Судді : _______

_______