Рішення № 62827337, 17.11.2016, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/6346/16-ц

Провадження № 2/524/2229/16

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2016 року м. Кременчук

Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі:

Головуючого судді Андрієць Д.Д.

за участю секретаря Бєлєнького О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Автозаводського районного суду м.Кременчука з дійсним позовом. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що між ним та його дружиною, ОСОБА_3, було укладено договір позики, відповідно до якого остання отримала у позику грошові кошти на суму 30000 дол.США строком до 01.07.2016р.. Відповідач у визначений строк кошти не повернула. За курсом НБУ на дату подання даного позову сума неповернутого боргу у гривнях складає 744497,67 грн..

Посилаючись на вказані обставини просив стягнути з відповідача 744497,67 грн..

В судовому засіданні представник позивача, ОСОБА_4, позов підтримав та просив його задовольнити. На запитання суду про те, якими доказами позивач підтверджує передання дружині у борг особистих коштів відповів, що вказаний факт відображений у змісті розписки, яку підписала відповідач.

Відповідач, ОСОБА_5, в судове засідання повторно не з'явились про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

Відповідно до ч.4 ст.169 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази, приходить до наступного.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику - грошові кошти у такій самій сумі, у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватисяналежним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ч.1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що 01.07.2014р. ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_5 отримала від нього грошові кошти в сумі 30000 дол.США та зобовязалась їх повернути до 01.07.2016р. Вказаний факт підтверджується наданою позивачем копією розписки(а.с.6).

Відповідно до ч.1 ст.64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

В ст.60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно доЗакону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначенихЗемельним кодексом України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача звертав увагу суду на зміст розписки, з якої слідує, що у позику відповідачу були передані особисті грошові кошти позивача.

Однак, позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження того, що передані дружині грошові кошти були його особистим майном.

За відсутності таких доказів суд позбавлений можливості зробити обґрунтований висновок про походження грошових коштів переданих ОСОБА_1 ОСОБА_6 та про характер спірних правовідносин, що витікають внаслідок їх передачі, зокрема те, що передані грошові кошти є особистим майном ОСОБА_1, а не спільною сумісною власністю подружжя.

Крім того, з огляду на неявку відповідача, суд не може пересвідчитись у тому, чи розуміла вона дійсний зміст та правові наслідки розписи від 01.07.2014р. в момент її підписання та чи відповідає її зміст характеру правовідносин, що склались між нею та позивачем.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Надана суду позивачем в якості єдиного доказу копія розписки від 01.07.2014р. на думку суду не є достатнім доказом, який підтверджує укладення саме договору позики між подружжям ОСОБА_1, з огляду на положення ст. 60 СК України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволенню не підлягає.

Керуючись 15, 88, 169, 208, 212-218, 224-226 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовити.

Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, який його ухвалив за письмовою заявою відповідача, заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Полтавської області через Автозаводський районний суд міста Кременчука шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Д.Д.Андрієць