Рішення № 62825107, 16.11.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1139/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Черевко П. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого - Черевка П.М.

Суддів - Сватаненка В.І., Артеменка І.А.

за участю секретаря Фабіжевської Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа Публічне акціонерне товариство Банк «Фінанси та Кредит» про встановлення факту проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, визнання права власності на частку у праві спільної сумісної власності на нерухоме майно,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» про встановлення факту проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, визнання права власності на частку у праві спільної сумісної власності на нерухоме майно, посилаючись на те, що він з ОСОБА_7, з лютого 2002 року проживали однією сімєю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, мали взаємні права та обовязки і не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Під час перебування в фактичних шлюбних відносинах він та ОСОБА_7, придбали у ОСОБА_5, ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1. Разом із тим, між ОСОБА_7, та колишніми власниками було укладено договір дарування. На підтвердження того, що насправді укладено договір купівля-продажу, посилався на те, що ОСОБА_5, та ОСОБА_6О отримали від ОСОБА_7, грошові кошти.

В подальшому, ОСОБА_7, здійснила державну реєстрацію права власності. З урахуванням зазначених обставин вважає, що оскільки договір дарування є договором купівлі-продажу, отже майно набуте ним та ОСОБА_7, є їх спільною сумісною власністю, а частки у праві спільної сумісної власності є рівними, таким чином йому, у праві спільної сумісної власності належить 1/2 частка квартири АДРЕСА_1.

Крім того, ним і ОСОБА_7, під час спільного проживання було придбано напівпричіп контейнеровоз 1986 року випуску р/н НОМЕР_1. Крім того, ОСОБА_7, 20.07.2006 року отримала кредит в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», який було витрачено на потреби сімї, а саме здійснення ними спільної підприємницької діяльності з перевезення вантажів, а зазначена квартира була передана в іпотеку в забезпечення виконання грошового зобовязання. ОСОБА_7, померла 22.04.2013р., після її смерті відкрилася спадщина на належну їй частину у спільно набутому майні.

Доньки померлої ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є спадкоємці першої черги за законом. ОСОБА_2, не визнає його право на належну йому частку в спільному майні.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково, встановлено факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_7 однією сімєю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі з 01 січня 2004 року по день смерті ОСОБА_7, а саме по 22 квітня 2013 року. Договір дарування від 25 грудня 2004 року квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5, ОСОБА_6, як дарувальниками з одного боку та ОСОБА_7, як обдарованою з іншого боку, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, реєстровий № 8574, визнано договором купівлі-продажу. Визнано квартиру АДРЕСА_1спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_7. Визнано за ОСОБА_3 право на частку у праві спільної сумісної власності, а саме: право власності на 1/2 частину трикімнатноїквартири АДРЕСА_1, загальною площею 61,5 кв.м, житловою площею 41,7 кв.м. Визначено, що частка померлої 22 квітня 2013 рокуОСОБА_7в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 61,5 кв.м, житловою площею 41,7 кв.м. становить 1/2 частину.

В решті позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Вважаючи рішення суду незаконним ОСОБА_2 звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2015 року та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі вивчивши матеріали справи та обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити.

Відповідно до ч.1 п.2 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1,3 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 частково суд помилково дійшов зазначеного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_7 з лютого 2002 року проживали однією сімєю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, мали взаємні права та обовязки, спільно виховували дітей ОСОБА_7, від першого шлюбу, що підтверджується письмовими доказами та поясненнями свідків допитаних в судовому засіданні, які пояснили, що з часу вселення ОСОБА_3, та ОСОБА_7, в квартиру АДРЕСА_1, тобто з 2004р., зазначені особи спільно проживали в квартирі, вели спільне господарство, надавали допомогу донькам ОСОБА_9 Про те, що ОСОБА_4, і ОСОБА_2, не є рідними доньками ОСОБА_3, дізналися тільки в 2010 році, а те що ОСОБА_3, та ОСОБА_7, не перебувають в зареєстрованому шлюбі дізналися тільки після смерті ОСОБА_7 25 грудня 2004 року ОСОБА_5, та ОСОБА_6, продали, а ОСОБА_7, придбала АДРЕСА_2, що підтверджується письмовими поясненнями відповідачів, разом із тим, між відчужувачами та набувачем було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, реєстровий № 8574. Зазначений договір дарування був зареєстрований в КП «ОМБТІ та РОН» 20.01.2005 року. Також встановлено, що 22.04.2013 року ОСОБА_7, померла. Після смерті ОСОБА_7, відкрилася спадщина на належне їй майно. Спадкоємцями першої черги за законом є рідні доньки померлої.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 КпШС України, права і обовязки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану.

В силу п. 5 ч. 1 ст. 256 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сімєю чоловіка та жінки без шлюбу.

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сімєю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є обєктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Виходячи з викладеного суд обгрунтовано вважав можливим частково задовольнити вимоги ОСОБА_3, в частині встановлення факту проживання однією сімєю чоловіка та жінки без шлюбу, а саме з 01.01.2004р., тобто з часу набрання чинності Сімейним кодексом України і по день смерті ОСОБА_7. Проте з таким висновком суду колегія суддів не погоджується виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінкі та чоловіка.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 21 СК шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно.

Відповідно до ч. 2 ст. З СК сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Аналіз цих норм дає підстави для висновку, що встановлені в ч. 2 ст. З СК винятки, згідно з якими подружжя вважається сім'єю, стосуються офіційно зареєстрованих шлюбів.

У якості важливої ознаки фактичних шлюбних відносин також слід виділити намір встановити стійкі відносини, притаманні шлюбу.

Верховний Суд України виділяє таку ознаку фактичних шлюбних відносин як їх «усталеність». Відповідно до п. 20 Постанови № 11 Пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Поняття «усталеність» у чинному законодавстві не визначено. Однак, можна зробити висновок, що про наявність усталених відносин, притаманних подружжю, свідчить спільне проживання, постійне ведення спільного побуту, взаємна турбота та піклування, наявність спільних дітей тощо.

Наступною ознакою фактичних шлюбних відносин є постійне спільне проживання фактичного подружжя.

Постановою від 20 лютого 2012 р. у справі № 6-97цс11 ВСУ фактично висловив правову позицію, що постійне спільне проживання є обов'язковою умовою для встановлення фактичних шлюбних відносин.

Така ж позиція закріплена й у інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2012 р. № 648/0/4-12 щодо застосування окремих норм цивільного законодавства ОСОБА_3 апеляційних судів областей, міст. Києва та Севастополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим.

При застосуванні ст. 74 СК слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, а також якщо вони проживають однією сім'єю без шлюбу в період, протягом якого придбано спірне майно.

Отже, якщо сторони й перебували у фактичних шлюбних відносинах, але не проживали разом на період придбання спірного майна, незалежно від причин, положення ст.74 СК на ці правовідносини не поширюється.

Наявність такої ознаки, як постійне спільне проживання, є підставою для відмежування фактичних шлюбних відносин від такого явища, як «гостьовий шлюб, що означає відвідування партнерами один одного в окремі дні (наприклад, у вихідні) та роздільне проживання у всі інші дні.

Важливою ознакою фактичних шлюбних відносин є спільне ведення господарства.

Під веденням спільного господарства слід розуміти задоволення повсякденних побутових потреб шляхом придбання продуктів харчування, приготування їжі, прибирання приміщення, прання одягу, придбання предметів спільного побуту тощо. Ведення спільного господарства не слід ототожнювати зі спільним бюджетом, однак, ведення спільного господарства свідчить про наявність спільного бюджету. Тобто жінка та чоловік об'єднують свої кошти та частину їх витрачають на ведення спільного господарства. До цієї ознаки дуже близька така ознака, як взаємне матеріальне забезпечення та піклування. При цьому варто підкреслити таку характеристику цієї ознаки, як «взаємність», оскільки саме вона відрізняє фактичні шлюбні відносини від утриманських відносин.

Окрім того, придбання майна фактичного подружжя має відбуватися за спільні сумісні кошти подружжя, або за кошти кожного з фактичного подружжя в рівних частках в інтересах сім'ї.

Висновки суду про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_7 перебували саме у фактично шлюбних відносинах і що квартира АДРЕСА_3 є спільним сумісним майном ОСОБА_3 та ОСОБА_7, тобто придбана за оплатним договором за кошти чоловіка і жінки в інтересах їх сім'ї, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, без встановлення певних фактичних обставин придбання майна та коштів, які на це витрачалися, без підтвердження участі в цьому позивача ОСОБА_3, що протирічить вимогам ст. 213, 214 ЦПК щодо ухвалення судових рішень.

Належними доказами встановлено, що позивач не зареєстрований у спірній квартирі, жодних доказів того, що спірна квартира придбана на спільні кошти, які частково надано позивачем ним не надано. Зазначена квартира придбана за особисті кошти ОСОБА_7, які отримані нею від кредитної установи, кошти по кредиту погашено особисто ОСОБА_7, в якості забезпечення зобовязань по кредиту нею особисто укладено договір іпотеки, предметом якого була зазначена квартира.

Отже, суд помилково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 стосовно зазначених фактичних обставин без посилання на будь-які докази, тобто ухвалене судом рішення є цілком необгрунтованим.

Згідно ст. 60 ЦПК, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження постійного проживання однією сім'єю з ОСОБА_7 саме на час придбання спірної квартири, а суд безпідставно погодився з голослівними твердженнями позивача і не врахував, що спірна квартира ніколи не була постійним місцем проживання ОСОБА_3, а є постійним місцем проживання доньки померлої - ОСОБА_4, що підтверджується відомостями про реєстрацію місця проживання зазначених осіб.

Суд помилково дав оцінку заявам ОСОБА_6 та ОСОБА_5 як належним доказам того, що між ними та ОСОБА_7 фактично укладався саме договір купівлі-продажу спірної квартири, оскільки зазначені відповідачі жодного разу не зявилися до суду, пояснень щодо укладення ними правочину з ОСОБА_7 не надавали, тому зазначені заяви цих осіб та авторство цих документів не можна вважати належними доказами.

Судом не встановлено істотні умови договору купівлі-продажу, який відбувся 24.12.2004 року, в тому числі і ціну договору, та не враховано, що ні позивачем ОСОБА_3, ні відповідачами ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не надані суду належні та допустимі докази витрат, які ОСОБА_3 та/або ОСОБА_7М мали б нести у разі дійсного укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 218 ЦПК, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, яких суду не надано.

Суд безпідставно, необгрунтовано визнав, що між відповідачами ОСОБА_5, ОСОБА_6 та померлою ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу.

З викладеного вбачається, що суд зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, вважав встановленими обставини, які не мають свого підтвердження і застосував до правовідносин норми закону, які не підлягали застосуванню

Колегія суддів вважає недоведеними вимоги ОСОБА_3 щодо встановлення факту проживання однією сімєю, тому його вимоги стосовно визнання договору дарування спірної квартири удаваними є безпідставними, оскільки він не є субєктом цих правовідносин.

За викладених обставин колегія суддів вважає, що вимоги позивача є недоведеними, необґрунтованими, такими, що задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст.307, п.1, 3 ч.1, п.1 ст.309, ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий П.М. Черевко

Судді: В.І. Сватаненко

ОСОБА_10