Ухвала суду № 62824587, 21.11.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №486/642/16-ц 21.11.2016 21.11.2016 21.11.2016

Головуючий у 1 інстанції Волкова О.І.

Провадження №22-ц/784/2388/16 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_1

Категорія 50

У Х В А Л А

іменем України

21 листопада 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів Галущенка О.І. та Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання Лептуга С.С.,

за участі:

позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4, переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 19 вересня 2016 року, ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей,

в с т а н о в и л а :

08 червня 2016 року ОСОБА_2 предявила до ОСОБА_3 зазначений позов, який обґрунтовувала наступним.

20 квітня 2007 року вона уклала з відповідачем шлюб, про що відділом реєстрації актів цивільного стану Южноукраїнського міського управління юстиції Миколаївської області в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №57.

В шлюбі народила двох дітей - 15 травня 2011 року доньку Меліссу, а 08 вересня 2015 року доньку Алісу.

Батьком обох доньок є відповідач, про що вказано у свідоцтвах про їх народження.

У березні 2015 року вона та відповідач фактично припинили шлюбні відносини, хоча й проживає в одній квартирі з ним.

Діти знаходяться з нею і перебувають на її утриманні.

Чоловік теж надає їй матеріальну допомогу, але це відбувається лише за її постійних, наполегливих прохань і за його вибором щодо виду допомоги.

Між тим, діти потребують певних, відповідно до їх віку та стану здоровя продуктів, одягу та предметів звичайного вжитку.

Посилаючись на вказане, та на те, що відповідач в добровільному порядку не надає їй достатньої матеріальної допомоги на утримання неповнолітніх дітей, а вона знаходиться у декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з доходів отримує лише допомогу від держави на старшу доньку у розмірі 1130 грн, яка має статус дитини-інваліда, та на молодшу дочку - одноразову допомогу при народженні у розмірі 860 грн., просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей в розмірі 1/3 частини від усіх видів його заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи від дня предявлення позову і до досягнення дітьми повноліття.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 19 вересня 2016 року позов задоволено в повному обсязі.

04 жовтня 2016 року ОСОБА_3 подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування скарги посилався на невідповідність судового рішення дійсним обставинам справи та порушенням районним судом норм матеріального та процесуального права, ігнорування судом наданих ним доказів про належне утримання дітей.

Апеляційну скаргу слід відхилити і залишити без змін рішення суду 1 інстанції, оскільки міський суд ухвалив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 141 СК України та Конвенції з прав дитини, батько та мати мають рівні права та обовязки щодо дитини, не залежно від того чи перебувають вони у шлюбі між собою, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів своєї дитини.

Відповідач не у повній мірі дотримується такого обовязку, надає позивачці допомогу лише на свій розсуд, в той час як та потребує певної, відповідно до віку дітей допомоги, а тому, як на думку суду, позов слід задовольнити.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області, погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, вважає вірними, а висновки, щодо них та результату вирішення справи обґрунтованими і законними.

Так, згідно Декларація прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН20 листопада 1959 року, як принципове положення визначено, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до ст. 18, ч.ч.1,2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Частинами 2,3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року (з наступними змінами та доповненнями), передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сімї разом з батьками або в сімї одного з них та на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обовязки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обовязком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Адаптуючи названі міжнародні норми до законодавства України, в Конституції України та ст. 180 СК України виписано, що батьки зобовязані утримувати дітей до їх повноліття.

Сімя, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).

З аналізу названих вище норм, випливає висновок про те, що одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обовязком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Згідно статті 181 СК України способи виконання батьками обовязку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними, а за відсутності такої домовленості судом.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у нього інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина та інші обставини, що мають істотне значення.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу(ст.182 СК України).

Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня предявлення позову (ст.191 СК України).

Як вбачається з матеріалів справи, з 20 квітня 2007 року сторони перебувають у шлюбі, про що свідчить копія свідоцтва (а.с.7). Від шлюбу мають двох дітей - ІНФОРМАЦІЯ_1 донька Мелісса, і 08 вересня 2015 року донька Аліса, батьком яких відповідно свідоцтва про народження є відповідач (а.с. 8, 10). Згідно довідки про склад сім`ї та реєстрацію, подружжя та діти зареєстровані та проживають в одній квартирі (а.с.13). Позивач перебуває у відпустці по догляду за меншою донькою до досягнення нею 3-х років, у звязку з чим не працює. Відповідач працює і має достатній дохід щоб надавати дітям утримання, проте, як на думку позивача, не надає його у достатньому обсязі. Дійти згоди між собою, щодо суми коштів необхідних для утримання і належного забезпечення дітей необхідним, сторони не можуть, тому відповідну суму утримання слід встановити рішенням суду. Як на думку колегії суддів достатньо можливим розміром утримання двох дітей є 1/3 частка доходу відповідача.

Оскільки іншого належними та допустимими доказами відповідач не довів, хоча за процесуальним законом то є його обовязком, і таких же висновків, з таких же мотивів дійшов і суд 1 інстанції, то підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а тому її слід відхилити.

Стосовно ж тверджень особи, яка подала апеляційну скаргу про наявність процесуальних порушень при розгляді судом 1 інстанції позову, то вони не можуть слугувати скасуванню оскарженого рішення, оскільки більша частина з них не має підтвердження, а ті ж, що мають місце, носять формальний характер і не вплинули на результат вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 312, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 19 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Лисенко П.П.

Судді: Галущенко О.І.

ОСОБА_5