Постанова № 62822885, 16.11.2016, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2016 р. Справа № 809/429/16

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Матуляка Я.П.

при секретарі Щербяк В.С.

за участю:

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Гринишин Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до відповідача: Прокуратури Івано-Франківської області, вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76018

про визнання дій протиправними та стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до прокуратури Івано-Франківської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.

08.11.2016 року позивач подала заяву про зміну предмету спору, в якій просила суд визнати протиправними дії прокуратури Івано-Франківської області щодо відмови в здійсненні перерахунку заробітної плати в період з 01.07.2015 року по 14.12.2015 року та щодо неналежного розгляду її звернення від 30.03.2016 року стосовно виплати грошової компенсації за невикористані відпустки, а також стягнути з відповідача на її користь заборгованість по виплаті заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку за період з 01.07.2015 по 14.12.2015 відповідно до ст.81 Закону України "Про прокуратуру" в розмірі 470 168,30 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем в порушення вимог Кодексу законів про працю України при звільненні позивачу не виплачена в повному обсязі заробітна плата та грошова компенсація за невикористані відпустки, згідно вимог Закону України "Про прокуратуру". Вказує на те, що постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 встановлено розміри посадових окладів працівників органів прокуратури, які не відповідають вимогам статті 81 Закону України "Про прокуратуру". Позивач вважає, що відсутність механізму реалізації права працівника прокуратури на заробітну плату в розмірі, передбаченому Законом України "Про прокуратуру" у зв'язку з невнесенням відповідних змін до вказаної постанови, не є підставою для відмови у виплаті заробітної плати.

В судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримала з підстав викладених в заяві про зміну предмету позову (а.с.138-143). Просила позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила, з підстав, викладених у письмовому запереченні. Пояснила суду, що положеннями Закону України "Про Державний бюджет на 2015 рік" визначено, що норми статті 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету. Вказала, що заробітна плата та грошова компенсація за невикористані відпустки за період липень-грудень 2015 року нарахована та виплачена позивачу правомірно відповідно до вимог Закону України "Про державний бюджет України на 2015 рік", постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 року, із змінами, внесеними постановою КМУ № 763 від 30.09.2015 та з урахуванням усіх нормативних актів, що регулюють оплату праці в органах прокуратури. Тому, просить у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з червня 1992 року перебувала на службі в органах прокуратури.

Наказом прокурора Івано-Франківської області № 1289к від 14.12.2015 із змінами внесеними наказом № 1452к від 21.12.2015 позивач звільнена з посади першого заступника прокурора міста Івано-Франківська та з органів прокуратури Івано-Франківської області у зв'язку із реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру" (а.с.126, 127).

Відповідно до положень ст.116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України "Про прокуратуру".

Згідно з ч. 3 ст.81 вказаного Закону, в редакції, яка набула чинності 15.07.2015, посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до п.11 ч.5 ст.81 Закону України "Про прокуратуру", посадові оклади прокурорів, які перебувають на адміністративних посадах, встановлюються у такому розмірі: керівника місцевої прокуратури - 1,5 посадового окладу прокурора місцевої прокуратури.

Водночас, згідно з п.4 ч.5 ст.7 Закону України "Про прокуратуру", єдність системи прокуратури України забезпечується фінансуванням прокуратури виключно з Державного бюджету України.

Частиною 9 ст.81 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з ст.4 Закону України "Про прокуратуру" організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Незважаючи на те, що розмір заробітної плати прокурорів місцевих прокуратур встановлений спеціальною нормою, а саме, ст.81 Закону України "Про прокуратуру", виплата заробітної плати прокурора підпорядкована нормам Закону України "Про оплату праці", зокрема статті 13, згідно з якою оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Закон України про Державний бюджет регулює відносини у сфері формування та використання державних ресурсів на конкретний фінансовий рік. Виключно цим Законом визначаються будь-які видатки органів державної влади на власні потреби, їх розмір і цільове спрямування.

Відповідно до абз.2 п.9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" встановлено, що норми і положення ст.81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Вказані положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" не були визнані неконституційними у встановленому порядку та є чинними.

Так, постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" визначено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури, зокрема Схема посадових окладів працівників прокуратур міст (крім мм. Києва та Севастополя та міст із районним поділом) (Додаток 4), у розмірах менших, ніж це передбачено ст.81 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно з п.13 Розділу ХІІІ Перехідних положень Закону України "Про прокуратуру" Кабінету Міністрів України доручено у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом. Проте, вимоги зазначеної норми Кабінетом Міністрів України не були виконані.

В ході судового розгляду встановлено, що у спірний період посадовий оклад позивача встановлений у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 року та, виходячи з такого, обчислено надбавки та проведено розрахунок при звільненні, в тому числі й компенсацію за невикористані відпустки. Вказане підтверджується розрахунковим листом за період з 01.07.2015 по 14.12.2015 року та платіжними відомостями (а.с.128-134).

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Частиною 1 ст.51 Бюджетного кодексу України встановлено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

На підставі вказаного, враховуючи, що Кабінетом Міністрів України не виконано покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону України "Про прокуратуру" обов'язки щодо приведення у тримісячний строк його нормативно-правових актів у відповідність із Законом України "Про прокуратуру", а Законом України "Про державний бюджет на 2015 рік" видатки на реалізацію положень ст.81 Закону України "Про прокуратуру" не передбачено, відсутні правові підстави для перерахунку та виплати заробітної плати позивачу поза межами видатків державного бюджету на оплату праці прокурорів місцевих прокуратур у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Так, у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" Європейський Суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Європейського суду з прав людини " від 12 жовтня 2004 року у справі "Кйартан Асмудсон проти Ісландії").

На залежність розмірів соціальних виплат і соціальних послуг від фінансових можливостей держави Конституційний Суд України зазначав й у своїх рішеннях від 19 червня 2001 року № 9-рп/2001 та від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008.

З урахуванням такого елементу принципу верховенства права, як пропорційності (розмірності) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства.

Таким чином, на підставі вищенаведеного суд дійшов висновку, що нарахування та виплата позивачу заробітної плати (в т.ч. премій, надбавок, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку) за період з 01.07.2015 по 14.12.2015 включно, здійснено відповідачем відповідно до нормативних актів, які регулюють порядок оплати праці працівників прокуратури.

Як наслідок, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання протиправними дій прокуратури Івано-Франківської області щодо відмови в здійсненні перерахунку заробітної плати в період з 01.07.2015 року по 14.12.2015 року та стягнення з відповідача на її користь заборгованості по виплаті заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку за період з 01.07.2015 по 14.12.2015 відповідно до ст.81 Закону України "Про прокуратуру" в розмірі 470 168,30 грн., слід відмовити.

Що стосується позовної вимоги щодо неналежного розгляду звернення позивача від 30.03.2016 року стосовно виплати грошової компенсації за невикористані відпустки, то слід зазначити наступне.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про звернення громадян", встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Судом встановлено, що 30.03.2016 року позивач звернулась із заявою на ім'я прокурора Івано-Франківської області в якій просила вжити необхідних заходів спрямованих на поновлення її порушених прав щодо оплати праці - здійснити донарахування та виплатити заборговані кошти (а.с.9). В даній заяві, позивач, в тому числі, звертала увагу на невиплату відповідачем в повному обсязі компенсації за невикористану відпустку.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:

об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;

у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.

Листом від 04.04.2016 року відповідачем надано відповідь на заяву позивача (а.с.23). Однак, суд зазначає, що надаючи відповідь на звернення позивача, відповідачем надано роз'яснення лише щодо питання заробітної плати. В той же час, жодним чином не надано відповіді щодо виплати компенсації за невикористану відпустку.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як наслідок, суд приходить до висновку, що відповідач, в порушення вимог Закону України "Про звернення громадян" не надав відповіді на звернення позивача в частині виплати компенсації за невикористану відпустку. Тому, заявлений адміністративний позов підлягає до часткового задоволення, шляхом визнання протиправною бездіяльності прокуратури Івано-Франківської області щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 30.03.2016 року в частині надання відповіді щодо виплати грошової компенсації за невикористану відпустку.

Згідно ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі 1563, 60 грн. - за три позовні вимоги, а судом було задоволено одну позовну вимогу немайнового характеру, то слід стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача як суб'єкта владних повноважень судові витрати в розмірі 551,20 грн.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність прокуратури Івано-Франківської області щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 30.03.2016 року в частині надання відповіді щодо виплати грошової компенсації за невикористану відпустку.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань прокуратури Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 03530483) на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) сплачений судовий збір в розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривень 20 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: Матуляк Я.П.

Постанова складена в повному обсязі 21.11.2016 року.