Ухвала суду № 62822375, 10.11.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 635/3985/15-ц Головуючий І інстанції:Шинкарчук Я.А.

Провадження № 22-ц-/790/2862/16 Доповідач: Івах А.П.

Категорія: житлові

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді : Івах А.П.,

суддів колегії : Пономаренко Ю.А.

Хорошевського О.М., за участю секретаря: Каплоух Н.Б.

заслухавши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 10 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, що дії в інтересах малолітньої ОСОБА_7, про виселення без надання іншого житлового приміщення та зняття з реєстрації,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, що діє в інтересах малолітньої ОСОБА_7, та з урахуванням уточнень, просив виселити відповідачів з належного йому будинку АДРЕСА_1 Харківської області без надання іншого жилого приміщення та зняття з реєстрації.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що спірний житловий будинок належить йому на праві власності на підставі рішення суду, у будинку зареєстрований він, його колишня дружина з сином від попереднього шлюбу - відповідачі по справі, а також його донька з малолітньою дитиною. Зазначає, що реєстрація відповідача та її сина відбулася з ініціативи останньої, з корисливих мотивів. Під час перебування його на лікуванні у протитуберкульозному диспансері, відповідачі викинули належні йому речі з його будинку та сараю, вигнали з будинку його дочку з малолітньою дитиною, перешкоджають власнику будинку потрапити до свого житла. Зазначає, що відповідачі повністю порушили уклад будинку та земельної ділянки, цілеспрямовано псують та руйнують належний йому будинок, влаштовують скандали та погрожують фізичною розправою, роблять неможливим проживання з ними в одному будинку. Позивач та його дочка неодноразово зверталися до правоохоронних органів із заявами, але відповідачі не припиняють порушення житлових прав позивача, у зв'язку з чим і вимушений був звернутися до суду з даним позовом.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 10 березня 2016 рокупозовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Виселено ОСОБА_3 із житлового будинку АДРЕСА_1 Харківської області без надання іншого жилого приміщення. Виселено ОСОБА_5 із житлового будинку АДРЕСА_1 Харківської області без надання іншого жилого приміщення. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір у рівних частках у сумі 122,50 грн. з кожного.

На підставі додаткового рішення того ж суду від 15 липня 2016 року у задоволенні вимог позовної заяви про зняття з реєстрації ОСОБА_8 та зняття з реєстрації ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 відмовлено.

Не погодившись рішенням суду 1 інстанції, ОСОБА_3 звернулася з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення є незаконним, необґрунтованим та постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. В своїй апеляційній скарзі порушує питання про скасування рішення суду та просить постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Учасники процесу, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи за адресами, вказаними в апеляційній скарзі, в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися.

ОСОБА_3, будучи особою, що подала апеляційну скаргу, ходом розгляду справи не цікавиться, на неодноразові виклики в суд апеляційної інстанції не з'являється, а це говорить про волевиявлення останньої, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у справі та своїх процесуальних прав.

За вимогами ч. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Виходячи з вимог ч. 3 ст. 27 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання своїми процесуальними правами, положення ст. 3031 ЦПК України щодо строків розгляду справи в апеляційному порядку та ст. 67 того ж кодексу щодо строків процесуальних дій, а також керуючись вимогами ч. 2 ст. 305 ЦПК України, судова колегія визнала неявку сторін в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що були заявлені сторонами у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного:

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання:

-чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та яким доказами вони підтверджуються;

-чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

-які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

-яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За вимогами ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухваленні рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 1 ст. 116 ЖК України передбачено, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого житлового приміщення.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 17 постанови від 12 квітня 1985 року « Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» під час вирішення справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття та роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід керуватися тим, що під час тривалої антигромадської поведінки виселення винного може статися під час повторного порушення,якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, тощо.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції повно, всебічно з'ясував та встановив дійсні обставини справи, правильно визначився з природою правовідносин, що виникли між сторонами, і законом, що ці правовідносини регулює.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із того, що спільне проживання сторін у будинку неможливе через систематичне порушення відповідачами правил співжиття внаслідок неприязних відносин, що склалися між колишнім подружжям та сином бувшої дружини позивача, а профілактичні бесіди, що проводилися зі сторонами, позитивних результатів не дали. При цьому суд прийняв до уваги, що будинок належить позивачеві, можливості користуватися своїм будинком не має в результаті неправомірних дій відповідачів.

Суд, з урахуванням дійсних обставин справи, оцінивши належність, допустимість наявних у справі доказів у їх сукупності, дійшов висновку, що єдиним способом захисту права позивача володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, є виселення відповідачів зі спірного житлового будинку, без надання їм іншого житлового приміщення, що вказаний спосіб захисту прав позивача, відповідає інтересам малолітньої дитини, що зареєстрована у спірному будинку, але фактично не має можливості проживати у ньому.

З висновком суду першої інстанції судова колегія погоджується, оскільки він ґрунтується на основі повно встановлених обставин, об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів.

По справі достеменно, що сторони ОСОБА_4 і ОСОБА_9 перебували у шлюбі, який на підставі рішення суду від 12 січня 2015 року розірвано.

Власником спірного будинку АДРЕСА_1 є позивач ОСОБА_6 сукупність письмових доказів, наявних у справі, підтверджує факт систематичного порушення відповідачами правил співжиття та роблять неможливим власнику будинку проживання із ними в одному будинку, а заходи запобігання виявилися безрезультатними.

Суд першої інстанції правильно застосував нормативні акти, зазначені в рішенні суду.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

У відповідності до вимог ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За положеннями ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку) квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Суд першої інстанції, виконавши вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, ухвалив рішення таке, що відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України, містить мотиви, з яких суд вважав встановленою наявність фактів, якими позивач ОСОБА_4 обґрунтував свої позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, підстав для їх задоволення як і для зміни чи скасування рішення суду судова колегія не вбачає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 10 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -