Постанова № 62821817, 16.11.2016, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/7365/16-а

Провадження № 2-а/344/335/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд, Івано-Франківської області в складі:

головуючої-судді: Польської М.В.

при секретарі с/з: Дзюбак Х.Б.

за участю представника позивача ОСОБА_3. представника відповідача Тарновської І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_5 до міського голови м.Івано-Франківська, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, та Департаменту містобудування та архітектури виконкому Івано-Франківської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження міського голови м.Івано-Франківська №296-с від 21.02.2016 року, поновлення на роботі на посаді заступника департаменту - начальника управління правової роботи та контролю за дотриманням законодавства в сфері містобудування Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради з 21.03.2016р., стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 6000 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 звернувся до суду в квітні 2016 року з адміністративним позовом до міського голови м.Івано-Франківська, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження міського голови м.Івано-Франківська №296-с від 21.02.2016 року, поновлення на роботі на посаді заступника департаменту - начальника управління правовї роботи та контролю за дотриманням законодавства в сфері містобудування Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради з 21.03.2016р., стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 5000 грн..

В позовній заяві зазначено, що з 03.01.2011 року позивач працював на посаді начальника управління правовї роботи та контролю за дотриманням законодавства в сфері містобудування Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. 21.04.2016р. згідно розпорядження міського голови м.Івано-Франківська №296-с позивача було звільнено з займаної посади за п.1 ст.40 КЗпП України. Попередньо 18.01.2016р. позивача ознайомили з розпорядженням міського голови м.Івано-Франківська від 11.01.2016р. №8-с, але в переліку 150 посад що підлягали скороченню в зв'язку з ліквідацією Департаменту, посади що займав позивач не було, а тому слід дійти висновку що така посада не підпадала під скорочення, а звільнення є незаконним. Окрім того, створено новий Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради що діє з січня 2016 року, який має те ж завдання, мету і функції ліквідованого Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. Тобто, відповідач здійснив не ліквідацію, а реорганізацію юридичної особи. При цьому, позивача було допущено до роботи в новоствореному Департаменті, а тому він вважав що переведений у Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради. При звільненні позивача, не було дотримано норм ст..49-2 КЗпП України щодо не запропонування йому вакантних посад та іншої роботи в новоствореному Департаменті.

Ухвалою суду від 07.06.2016р. до участі у справі залучено співвідповідачем - Департамент містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.

09.08.2016р. прозивач збільшив позовні вимог в частині витрат на правову допомогу та просив стягнути 6000грн.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали заявлені позовні вимоги з підстав, які зазначені у позовній заяві. Просили позов задовольнити повністю.

Представник відповідачів заперечили щодо заявлених позовних вимог, просили в задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки відбулася ліквідація юридичної особи та створення нової.

Вислухавши сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що 21.03.2016р. (а не 21.04 як зазначено у тексті позову та не 21.02.2016р. - прохальна частина позову) розпорядженням міського голови м. Івано-Франківська №296-с, ОСОБА_5, начальника управління правової роботи та контролю за дотриманням законодавства в сфері містобудування Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради звільнено з 21.03.2016р. у зв'язку з ліквідацією згідно з п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.14), з виплатою вихідної допомоги та зобов'язанням здійснити повний розрахунок. Підставою видачі такого розпорядження є розпорядження міського голови м. Івано-Франківська від 11.01.2016р. №8-с. Проведено запис в трудову книжку (а.с.15-20), яку позивач отримав у день звільнення, про що ним зазначено суду, а також з ним проведений повний розрахунок при звільненні.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач у позові зазначив про те, що оскільки в розпорядженні міського голови м. Івано-Франківська від 11.01.2016р. №8-с, з яким він ознайомився, його посади не було, отже під звільнення він не підпадав, окрім того відбулася не ліквідація так як новостворена юридична особа - Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради, має ті повноваження та обов'язки, що ліквідований Департамент містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, а також те, що позивач був допущений до роботі в новостворений Департамент. А в порушення ст..49-2 КЗпП України позивачу відповідачем не було запропоновано вакантні посади.

Такі доводи суд відхиляє, виходячи з такого.

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 22.12.2015 року №42 «Про виконання рішення сесії міської ради №4-1 від 01.12.2015р.» було припинено виконавчі органи міської ради, в т.ч. Департамент містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (п.1.1, 7), шляхом ліквідації з 01.04.2016р., та створено новий орган міської ради - Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради (ліквідовано орган виконкому міської ради, а створено орган самої міської ради), затверджено Положення про Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради (а.с.48-55, 62-63, 64-68, 71-75).

Рішенням виконкому від 24.12.2015р. №742 було затверджено Штатний розпис Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради на 206 рік(а.с.56, 60), де затверджена нова посада Заступник директора Департаменту - начальник управління правовї роботи та контролю за дотриманням законодавства в сфері містобудування, яка як вставнолена судом заповнена на підставі проведеного конкурсу, участь у якому позивач не брав.

Розпорядженням міського голови м. Івано-Франківська від 11.01.2016р. №8-с «Про зміни в структурі виконавчих органів міської ради та попередження про наступне звільнення», яке прийнято на виконання рішення сесії міської ради №4-1 від 01.12.2015р., у зв'язку з ліквідацією попереджено працівників згідно додатків (а.с.144-147), та додатком №1 до розпорядження працівників Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, де п.11 містить працівника ОСОБА_5, начальника управління, та його підпис 18.01.2016р. (а.с.148-148зв.), тому доводи позивача про відсутність його посади та його самого в розпордженні міського голови м. Івано-Франківська від 11.01.2016р. №8-с, є голослівним та спростовано даним доказом.

Керівник новоствореного Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради, подав службову записку 27.01.2016р. про переведення деяких працівників Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету, де прізвище позивача, відсутнє (а.с.151).

Окрім того, позивачу на його заяву, було надано 02.03.2016 року відповідь керівником виконкому про те, що засновником ліквідовано Департамент, в якому працює позивач (а.с.151).

Тому, доводи позивача, що його було допущено до роботи в новоствореному Департаменті не підтверджується належними доказами, а наданий ним протокол засідання комісії від 10.02.2016р. та 10.03.2016р. (а.с.155, 170) не є належним доказомпереведення, так як відсутній наказ щодо цього. При цьому, як пояснив представник відповідачів, така описка у посаді в Департаменті, який ще не був заповнений працівниками, не свідчить про те, що ОСОБА_5 був уже на комісії представником новоствореного Департаменту.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06.11.1992 року із наступними змінами визначено, що після припинення діяльності підприємства можливе створення на його базі нового підприємства і прийом працівників у новостворене підприємство здійснюється на загальних підставах, а тому працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі у новостворене підприємство, якщо він не був переведений туди у встановленому порядку.

Судом встановлено, що за рішенням засновника юридичної особи, прийнято про її ліквідацію, а не реорганізацію, як стверджував позивач та його представник.

Зі змісту зазначеної норми п.1 ст.40 КЗпП України вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, як-от: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

При цьому вживані в цій нормі поняття: «ліквідація», «реорганізація», «перепрофілювання», «банкрутство», «скорочення чисельності або штату працівників» ? стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів.

Департамент, що був ліквідований, був юридичною особою, хоча і структурним підрозділом виконкому та припинення його здійснюється за рішенням сесії міської ради (а.с.115-121). А новостворений Департамент не є структурним підрозділом виконкому, а є виконавчим органом міської ради та юридичною особою, про що вже зазначено вище.

Визначення юридичної особи, поняття ліквідації юридичної особи та порядок її ліквідації міститься в ст. ст. 80, 104, 110, 111 ЦК України, ст. ст. 62?66, 79?92 ГК України, ст. ст. 1?22 Закону України «Про господарські товариства».

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство може складатися з виробничих або функціональних структурних підрозділів (виробництв, відділень, цехів, управлінь, бюро, служб тощо) та створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи.

Філії та представництва, як і інші структурні підрозділи підприємства, установи, організації не мають статусу юридичних осіб і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством (ст. 95 ЦК України, ч. 4 ст. 64 ГК України).

За таких обставин підставою для розірвання з працівником трудового договору у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України може бути ліквідація саме підприємства, установи, організації як юридичної особи.

Виходячи з аналізу змісту норм ст. ст. 104, 105, 110 ЦК України ліквідація є такою формою припинення юридичної особи за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами у передбачених ними випадках, у результаті якої вона припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто без переходу прав та обов'язків до інших осіб.

Іншою формою припинення юридичної особи є передача всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам-правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу чи перетворення (ст. ст. 104?109 ЦК України).

У розумінні зазначених норм закону приєднання - це така форма реорганізації, при якій одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але в більшому масштабі. Приєднувана ж організація припиняє свою діяльність як самостійна юридична особа. У разі приєднання на підставі передавального (а не ліквідаційного) акта орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, виключає юридичну особу, яка припинила діяльність, з державного реєстру.

Юридична особа-правонаступник, до якої внаслідок приєднання перейшли майно, права та обов'язки припиненої юридичної, несе відповідальність за її зобов'язаннями в повному обсязі (ст. 107 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Ліквідація ж структурного підрозділу юридичної особи зі створенням чи без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи. На відміну від ліквідації чи реорганізації юридичної особи, ця обставина може бути підставою для звільнення працівників цього структурного підрозділу згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України лише з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з такими змінами при умові дотримання власником вимог ч. 2 ст. 40, ст. ст. 42, 43, 492 КЗпП України.

Зазначений висновок узгоджується також із нормою ч. 3 ст. 36 КЗпП України, відповідно до якої в разі реорганізації підприємства, установи, організації (злиття, приєднання, поділ чи перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України). Саме такий правовий висновок зробив Верховний Суд України у постанові від 27 червня 2012 року № 6-65 цс 12.

Представники відповідачів пояснили, що оскільки пройшла ліквідація юридичної особи, та створене нова, позивач не був переведений у вставноленому порядку, а тому вакансії в новій юридичній особі, які заповнялись конкурсом, не могли пропонуватися позивачу.

Постановою пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами та доповненнями) (п.19) зазначено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Отже, звільнення позивача відбулося з дотриманням процедури звільнення за ст..40 КЗпП України, так як мало місце ліквідація юридичної особи, а тому вимога позивача про поновлення його в новоствореному Департаменті суперечить законодавству. А вимога про скасування розпорядження розпорядження міського голови м.Івано-Франківська №296-с від 21.03.2016 року, є необґрунтованою та недоведеною суду.

Що стосується позовних вимог про стягнення завданої позивачу моральної шкоди в розмірі 5000 грн., то суд зазначає, що порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 2371 КЗпП України.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших.

Оскільки судом не встановлено підстав для задоволення вимог про скасування розпорядження, яким звільнено позивача та поновлення його на посаді в новоствореному Департаменті, вимоги про сятнення моральної шкоди є також недоведеними.

На підставі ст. 40, 233 КЗпП України, та керуючись ст.. 158, 159, 160-163, ч.2 ст.171-2, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області,суд, -

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_5 до міського голови м.Івано-Франківська, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та Департаменту містобудування та архітектури виконкому Івано-Франківської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження міського голови м.Івано-Франківська №296-с від 21.02.2016 року, поновлення на роботі на посаді заступника департаменту - начальника управління правової роботи та контролю за дотриманням законодавства в сфері містобудування Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради з 21.03.2016р., стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 6000 грн. - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області.

Суддя Польська М.В.