Постанова № 62819851, 25.10.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Волкова О.Ф., суддів:Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Самсіна І.Л.,-

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ДВС), третя особа - Державна судова адміністрація України

(далі - ДСА), про скасування постанови державного виконавця,

в с т а н о в и л а:

У червні 2015 року ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати постанову від 24 квітня 2015 року старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС Кушнір Л.В.

(далі - Держвиконавець) у виконавчому провадженні № 22392111 про повернення стягувачеві виконавчого листа № 2-а-З748/09/1470, виданого 27 квітня 2010 року Миколаївським окружним адміністративним судом (далі - постанова від 24 квітня 2015 року).

На обґрунтування позову послався на те, що Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_820518/ed_2015_05_14/pravo1/T990606.html?pravo=1> (далі - Закон № 606-ХІV) не передбачено підстав для повернення виконавчого документа, на які послався Держвиконавець. Також зазначив, що оспорювана постанова ухвалена неналежною особою, а забезпечити виконання судового рішення є обов'язком держави.

Суди встановили, що 19 березня 2010 року Миколаївський окружний адміністративний суд прийняв постанову в адміністративній справі

№ 2а-3748/09/1470 про стягнення на користь ОСОБА_10 з господарського суду Миколаївської області заборгованості з довічного грошового утримання на загальну суму 93 378 грн 42 коп.

27 квітня 2010 року Миколаївський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист на користь ОСОБА_10

9 липня 2010 року Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою змінив порядок виконання зазначеної постанови, а саме постановив стягнути

93 378 грн 42 коп. на користь ОСОБА_10 з ДСА.

29 жовтня 2010 року Держвиконавець відкрив виконавче провадження

№ 22392111 про стягнення з ДСА на користь ОСОБА_10 93 378 грн 42 коп.

14 липня 2014 року Держвиконавець направив платіжні вимоги на адресу Державного казначейства України про безспірне списання коштів в сумі

93 378 грн 42 коп. з банківських рахунків ДСА, але зазначені документи залишились без виконання.

24 квітня 2015 року Держвиконавець прийняв постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з набуттям чинності Законом України від 5 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_07_03/pravo1/T124901.html?pravo=1> (далі - Закон № 4901-VI), неможливістю виконання стягнення, оскільки наявна встановлена заборона на звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення відповідно до пункту 9 частини першої статті 47 Закону № 606-ХІV <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_820518/ed_2015_05_14/pravo1/T990606.html?pravo=1>. Зазначена постанова затверджена заступником директора Департаменту -начальником відділу примусового виконання рішень ДВС.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 2 липня

2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року, відмовив у задоволенні позовних вимог.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 листопада 2015 року на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_10 на зазначені судові рішення.

Для захисту своїх прав на стягнення коштів за виконавчим листом

№ 2а-3748/09/1470, виданим Миколаївським окружним адміністративним судом 27 квітня 2011 року, позивачу необхідно звернутися до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника в порядку, визначеному Порядком погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року № 440 (далі - Порядок погашення заборгованості).

Не погоджуючись з рішенням Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_10 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС. У заяві просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 листопада

2015 року, а справу направити на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2014 року у справі № 6-3148св14, яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 3 та пункту 9 частини першої статті 47 Закону № 606-ХІV <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_820518/ed_2015_05_14/pravo1/T990606.html?pravo=1>, частини першої статті 3 Закону № 4901-VI, а також пункту 5 Порядку погашення заборгованості, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Цим рішенням Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, зокрема про скасування постанови державного виконавця про повернення виконавчого листа, погодився з їх висновком про те, що з 6 лютого 2013 року, з набранням чинності нової редакції Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845, пунктом 7 якого, на відміну від попередньої редакції, було передбачено повноваження та обов'язки виконавчої служби при примусовому виконанні рішень по стягненню коштів з державного бюджету вчинити відповідний алгоритм дій по передачі органам казначейства оригіналу виконавчого документа разом із супровідним листом та завірених належним чином державним виконавцем копій інших матеріалів виконавчого провадження.

Натомість у справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України фактично погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відмову в позові виходячи із того, що держава не відмовилась від виконання своїх зобов'язань перед позивачем, не заперечує можливість сплати заборгованості у зв'язку з відсутністю коштів, а лише змінила Законом № 4901-VI <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_07_03/pravo1/T124901.html?pravo=1>процедуру їх стягнення.

Для захисту своїх прав на стягнення коштів за виконавчим листом позивачу необхідно звернутися до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника в порядку, визначеному Порядком погашення заборгованості.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС однією із підстав перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, у справі, що розглядається, і справі, рішення в якій надане на підтвердження наведених у заяві доводів, різне матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, що не дає підстав для висновку про подібність правовідносин та неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_10 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. ВолковСудді:М.І. Гриців О.В. Кривенда Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк В.І. Гуменюк Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін