Постанова № 62818436, 18.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2016 р. Справа№ 910/5305/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Калатай Н.Ф.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Мурашко М.С.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_2 (дов. №1 від 02.01.2016 року);

від відповідача - Войцехівський О.В. (дов. №375 від 30.12.2015 року);

від державного виконавця - не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги

товариства з обмеженою відповідальністю "Дікманн Сідс Україна"

на ухвалу господарського суду міста Києва від 11.07.2016 року

про відмову задоволенні скарги на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

у справі №910/5305/15-г (суддя Марченко О.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дікманн Сідс Україна", м. Київ

до публічного акціонерного товариства "Компанія "Райз", м. Київ

про стягнення 19 280 841, 92 грн. -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дікманн Сідс Україна" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства "Компанія "Райз" 18 719 264 боргу, який утворився у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу насіння від 05.07.2013 № 109/2013, та 561 577,92 грн. 3% річних, а всього 19 280 841, 92 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.04.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015, позов задоволено частково; стягнуто з Компанії з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання даного рішення суду, на користь Товариства 18 719 264 грн. основного боргу та 70 951,46 грн. судового збору; повернуто Товариству 312 536,82 грн. судового збору.

13.05.2015 року на виконання рішення господарського суду міста Києва № 910/5305/15-г від 27.04.2015 року було видано відповідні накази.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дікманн Сідс Україна" подало до господарського суду міста Києва скаргу на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.02.2016 року скаргу на дії ВДВС та додані до неї документи повернуто товариству з обмеженою відповідальністю "Дікманн Сідс Україна" без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 63 та статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дікманн Сідс Україна" подало повторно до господарського суду міста Києва скаргу на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.07.2016 року відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю "Дікманн Сідс Україна" у задоволенні скарги на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі №910/5305/15-г.

Не погодившись із вказаною ухвалою, товариство з обмеженою відповідальністю "Дікманн Сідс Україна" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просило призначити почеркознавчу експертизу у справі, ухвалу господарського суду міста Києва від 11.07.2016 року у справі №910/5305/15-г скасувати повністю та прийняти нову ухвалу, якою задовольнити скаргу на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 року у справі №910/5305/15-г апеляційну скаргу повернуто скаржнику на підставі п. 2 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

У листопаді 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Дікманн Сідс Україна" повторно подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить призначити почеркознавчу експертизу у справі, ухвалу господарського суду міста Києва від 11.07.2016 року у справі №910/5305/15-г скасувати повністю та прийняти нову ухвалу, якою задовольнити скаргу на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що місцевим господарським судом прийнято ухвалу з порушенням норм матеріального та процесуального права, не досліджено всіх обставин справи та не надано належної оцінки доказам у справі.

Апелянт мотивував апеляційну скаргу тим, що на час розгляду скарги боргові зобов`язання відповідача згідно договору №109/2013 від 05.07.2013 року перед позивачем в повній мірі не виконані, а тому відсутні правові підстави для ухвалення судом першої інстанції судового рішення про відмову в задоволенні скарги ТОВ «Дікманн Сідс Україна» з підстав повного виконання судового рішення ПАТ «Компанія Райз». Також скаржник зазначив, що на час подачі апеляційної скарги вказані боргові зобов`язання відповідачем не виконані.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2016 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дікманн Сідс Україна" на ухвалу господарського суду міста Києва від 11.07.2016 року у справі №910/5305/15-г прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 18.11.2016 року.

Крім того, скаржник в своїй апеляційній скарзі з метою встановлення ідентичності підписів в повідомленнях про вручення поштового відправлення господарського суду м. Києва (копій ухвал господарського суду м. Києва від 11.07.2016 року) в графі підпису ОСОБА_4 та ОСОБА_2 просив призначити у справі почеркознавчу експертизу.

Колегія суддів клопотання апелянта про призначення почеркознавчої експертизи відхилила в зв'язку із необґрунтованістю, безпідставністю та відсутністю такої потреби на даній стадії провадження.

Отже, за результатами обговорення даного клопотання колегія суддів, керуючись ст.ст. 41, 43, 101 ГПК України, відхилила клопотання скаржника про призначення почеркознавчої експертизи у справі.

18.11.2016 року через відділ канцелярії Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

В судове засідання, призначене на 18.11.2016 року з`явились представники позивача та відповідача, надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду.

Представник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в судове засідання не з`явився, хоча про час та дату судового засідання був належним чином повідомлений.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року).

Враховуючи те, що представник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, докази чого наявні в матеріалах страви, а також зважаючи на те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно ч.5 ст.106 Господарського процесуального кодексу України України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду підлягає скасуванню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 21.01.2016 року, державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №49881496 відповідно з виконання наказу господарського суду міста Києва №910/5305/15-г від 13.05.2015 року та надано боржнику можливість у семиденний строк з дня отримання вказаної постанови для самостійного виконання наказу від 13.05.2015. (том 1, а.с. 202-203). До заяви додані копії платіжних доручень(том 1, а.с. 209-245), які на його думку підтверджували факт добровільного та повного виконання наказу.

Згодом, до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшла заява боржника від 27.01.2016 року щодо закінчення виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду міста Києва від 13.05.2015 року у справі №910/5305/15-г. У вказаній заяві відповідач повідомив, що добровільно та повністю виконав рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2015 року у справі №910/5305/15-г, а тому виконавче провадження підлягає закінченню. (том 1, а.с. 207-208).

Враховуючи вказану вище заяву, постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 01.02.2016 року закінчено виконавче провадження №49881496. (том 1, а.с. 246-248).

Також, судом першої інстанції встановлено, боржником, в підтвердження виконання рішення надано платіжні доручення. В платіжних дорученнях від 17.08.2015 року №265207 на суму 1 000 000 грн., від 30.04.2015 року №10614 на суму 1 000 000 грн., від 28.04.2015 року №10488 на суму 1 000 000 грн., від 30.04.2015 року №10619 на суму 1 000 000 грн., від 30.04.2015 року №10618 на суму 1 000 000 грн.; від 28.04.2015 року №10489 на суму 1 000 000 грн., від 28.05.2015 року №27337 на суму 1 000 000 грн., від 27.04.2015 року №10362 на суму 1 000 000 грн., від 17.04.2015 року №9614 на суму 1 000 000 грн., від 31.07.2015 року №32499 на суму 2 000 000 грн. та від 08.07.2015 року №31053 на суму 1 000 000 грн. (том 1, а.с. 211-221) всього на суму 12 000 000, 00 грн. За твердженням боржника, невірно вказано призначення платежу, а саме замість "Оплата за насіння зг. дог. №109/2013 від 05.07.2013 року" вказано "Оплата за насіння зг. дог. №108/2013 від 20.03.2013 року".

В матеріалах справи наявний лист Банку «Фінансова Ініціатива» №649 від 29.02.2016 року в якому банк зазначає, що банком на звернення відповідача від 11.01.2016 року було внесено зміни у графу призначення платежу до платіжних доручень від 17.08.2015 року №265207; від 30.04.2015 року №10614; від 28.04.2015 року №10488; від 30.04.2015 року №10619; від 30.04.2015 року №10618; від 28.04.2015 року №10489; від 28.05.2015 року №27337; від 27.04.2015 року №10362; від 17.04.2015 року №9614; від 31.07.2015 року №32499 та від 08.07.2015 року №31053. (том 2, а.с. 80).

На думку скаржника судом першої інстанції помилково було прийнято за встановлену обставину те, що боржником було в односторонньому порядку змінено цільове призначення платежів у вказаних платіжних дорученнях шляхом звернення до банку і в такий спосіб суд помилково прийняв те, що боржник повністю виконав свої боргові зобов`язання.

Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст.6 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державну виконавчу службу" Державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб (далі - рішень) відповідно до законів України. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

За статтею 4 вказаного Закону державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Відповідно до п. 3 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Таким чином, при прийнятті постанови про закриття виконавчого провадження державний виконавець зобов`язаний перевірити факт фактичного виконання саме рішення суду в повному обсязі. Як вбачається із платіжних доручень, наданих боржником, в якості підтвердження виконання рішення, в графі призначення платежу зазначено ні на виконання рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2015 року у справі №910/5305/15-г, а «оплата за насіння згідно договору №109/203 від 05.07.2013 року» або «оплата за насіння згідно договору №108/2013 від 20.03.2013 року». Як вбачається зі змісту рішення по справі №910/5305/15-г (том 1, а.с. 42-46) предметом розгляду було неналежне виконання відповідачем (боржником) умов договору купівлі-продажу насіння від 05.07.2013 року №109/2013 на загальну суму 18 790 215, 46 грн.

Надані ж боржником платіжні доручення свідчать про виконання останнім зобов`язань по договору купівлі-продажу насіння від 05.07.2013 року №109/2013 на суму 6 950 000, 00 грн. та по договору від 20.03.2013 року №108/2013 на суму 12 000 000, 00 грн., який не був предметом розгляду по даній справі.

Таким чином платіжні доручення доручень від 17.08.2015 року №265207; від 30.04.2015 року №10614; від 28.04.2015 року №10488; від 30.04.2015 року №10619; від 30.04.2015 року №10618; від 28.04.2015 року №10489; від 28.05.2015 року №27337; від 27.04.2015 року №10362; від 17.04.2015 року №9614; від 31.07.2015 року №32499 та від 08.07.2015 року №31053 (том 1, а.с. 211-221) з призначенням платежу «оплата за насіння згідно договору №108/2013 від 20.03.2013 року» на суму 12 000 000, 00 грн. не можуть бути прийняті судом в якості належного доказу виконання рішення суду по справі №910/5305/15-г щодо неналежного виконання по договору №109/2013 від 05.07.2013 року.

При цьому, твердження боржника про зміну ним призначення платежу у вищезазначених платіжних дорученнях колегія суддів не бере до уваги виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 1089 Цивільного кодексу України визначено, що за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Банк не має права робити виправлення у платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено законом або банківськими правилами (частина 2 статті 1090 Цивільного кодексу України) .

Загальний порядок здійснення переказу коштів в Україні, а також відповідальність суб'єктів переказу регулюються Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (далі - Закон).

Відповідно до пункту 32.3 статті 32 Закону банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 Закону.

Згідно із зазначеним пунктом Закону обслуговуючий платника банк зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунку платника і його коду (ідентифікаційного номера, за його наявності, тощо) та приймати цей документ до виконання тільки у разі їх збігу.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція), яка регулює порядок здійснення безготівкових розрахунків, встановлено, що банки перевіряють відповідність заповнення реквізитів розрахункових документів клієнтів на відповідність вимогам пунктів 2.4 та 2.5 Інструкції та додатку 8 до неї.

Реквізит платіжного доручення "Призначення платежу" заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України і відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту лише за зовнішніми ознаками (пункт 3.8 Інструкції) .

Відповідно до пункту 2.29 Інструкції платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платник може змінити реквізит "Призначення платежу" до списання коштів з його рахунку, оформивши нове платіжне доручення.

Після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "Призначення платежу", вирішується між сторонами переказу без участі банку.

Як вбачається з матеріалів справи, зміна призначення платежу боржником була здійснена 11.02.2016 року, тоді як платежі були здійснені у квітні-серпні 2015 року, тобто майже через пів року. При цьому, боржником не надано доказів погодження зі стягувачем змін у призначені платежу, як-то передбачено чинним законодавством.

Враховуючи вищевикладене у державного виконавця були відсутні підстави для прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з відсутністю належних та допустимих доказів виконання боржником рішення суду.

Судом першої інстанції зазначене не було враховано, що стало підставою для винесення неправомірного рішення.

Враховуючи вказані приписи, колегія суддів зазначає, що державний виконавець не мав права приймати постанову про закінчення виконавчого провадження оскільки боржником не було надано належних, як того вимагає законодавство, доказів виконання рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2015 року. Відтак, за вказаних обставин, висновок суду першої інстанції про правомірність та законність дій відділу державної виконавчої служби по винесенню постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" не відповідає вимогам закону.

Пунктом 9.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012 встановлено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Таким чином, скаржником доведено належними та допустимими доказами, що постанова про закінчення виконавчого провадження була винесена державним виконавцем з порушенням вимог чинного законодавства, відтак вимога скаржника про визнання недійсною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 01.02.2016 року є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

У відповідності до ч. 2 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи зазначене, колегія суддів, керуючись ст. ст. 103, 104 Господарського процесуального кодексу України, скасовує ухвалу господарського суду міста Києва від 11.07.2016 року у справі №910/5305/15-г у повному обсязі.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дікманн Сідс Україна" на ухвалу господарського суду міста Києва від 11.07.2016 року у справі №910/5305/15-г задовольнити повністю.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 11.07.2016 року у справі №910/5305/15-г скасувати повністю.

3. Резолютивну частину ухвали викласти в наступній редакції:

"1. Задовольнити частково скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дікманн Сідс Україна" на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі №910/5305/15-г.

2. Визнати дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України по виконанню судового наказу №910/5305/15-г виданого господарським судом м. Києва 13.05.2015 року неправомірними.

3. Скасувати постанову ВП№49881496 від 01.02.2016 року відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження по примусовому виконанню судового наказу №910/5305/15-г."

4. Справу №910/5305/15-г повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді Н.Ф. Калатай

М.Г. Чорногуз