Постанова № 62818400, 14.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2016 р. Справа№ 911/1937/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Хрипуна О.О.

суддів: Чорногуза М.Г.

Сухового В.Г.

при секретарі судового засідання - Вага В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Клевань Агро"

на рішення господарського суду Київської області від 03.08.2016

у справі № 911/1937/16 (суддя Колесник Р.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Клевань Агро"

про стягнення 107 576,08 грн.

за участю представників:

від позивача: Ференець А.В.,

від відповідача: Кириєнко С.А.

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до ТОВ "Клевань Агро" про стягнення 107 576,08 грн. штрафу у зв'язку з неналежним виконанням умов договору оренди землі № 185-00/2/020415 від 02.04.2015.

Рішенням господарського суду Київської області від 03.08.2016 позов задоволено, стягнуто з ТОВ "Клевань Агро" на користь ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" 107 576,08 грн. штрафу, 1 378,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з судовим рішенням, ТОВ "Клевань Агро" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 03.08.2016 у справі № 911/1937/16 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права. Скаржник вказує на неповне з'ясування обставин справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неповне дослідження доказів, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи. За твердженням скаржника, земельні ділянки передані в оренду не зареєстровані за позивачем, самі лише посилання в договорі оренди про те, що земельні ділянки належать орендодавцю на праві власності не є належним доказом на підтвердження права власності ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України". Право оренди землі не могло бути зареєстроване на підставі договору оренди укладеного орендодавцем, який не є власником, що виключає вину відповідача у невиконанні своїх зобов'язань.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 апеляційну скаргу ТОВ "Клевань Агро" у справі № 911/1937/16 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 28.09.2016.

Відповідно до протоколів автоматичної зміни складу колегії суддів від 27.09.2016, у зв'язку з перебуванням судді Власова Ю.Л. у відрядженні та на підставі припинення повноважень у зв'язку із звільненням у відставку ОСОБА_4, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий суддя Хрипун О.О., судді: Чорногуз М.Г., Суховий В.Г.

28.09.2016 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 апеляційну скаргу ТОВ "Клевань Агро" у справі № 911/1937/16 прийнято до провадження новим складом колегії, розгляд справи призначено на 17.10.2016.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 розгляд апеляційної скарги ТОВ "Клевань Агро" у справі № 911/1937/16 відкладено на 07.11.2016.

07.11.2016 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) від позивача надійшли додаткові письмові пояснення.

В судовому засіданні 07.11.2016 оголошувалась перерва до 14.11.2016.

11.11.2016 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) від позивача надійшли додаткові письмові пояснення.

В судовому засіданні 14.11.2016 представник скаржника підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги заперечив, пославшись на їх безпідставність та необґрунтованість.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом, 02.04.2015 між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" (орендодавець) та ТОВ "Клевань Агро" (орендар) був укладений договір оренди землі № 185-00/2/020415 від 02.04.2015, на умовах якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне володіння і користування тринадцять земельних ділянок, кадастрові номери яких визначено в п. 2.5. цього договору, що розташовані на території Гнідинської сільської ради, Бориспільського району, Київської області (розділ 1 договору).

Відповідно до п. 2.1. договору в оренду передають земельні ділянки, загальною площею 106,3134 га, які за складом та видами угідь є рілля.

Згідно із п. 2.5. договору земельні ділянки належать Орендодавцю на праві власності, що підтверджується державними актами на право власності на Земельні ділянки, із цільовим призначенням - для ведення підсобного сільського господарства (9 земельних ділянок) та для ведення особистого селянського господарства (4 земельні ділянки). Серія та номер державних актів на право власності на Земельні ділянки, кадастровий номер та площа Земельних ділянок наступні:

Земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства:

серії НОМЕР_5 від 06.07.2006, кадастровий номер - НОМЕР_3, 45,5335га;

серія НОМЕР_6 від 06.07.2006, кадастровий номер - НОМЕР_4, 15,2266 га;

серія НОМЕР_7 від 06.07.2006, кадастровий номер - НОМЕР_1, 15,2266 га;

серії НОМЕР_8 від 03.07.2007, кадастровий номер - НОМЕР_2, 3,8067га;

Земельні ділянки для ведення підсобного сільського господарства:

серії НОМЕР_9 від 19.04.2007, кадастровий номер - НОМЕР_18, 8,10 га;

серії НОМЕР_10 від 19.04.2007, кадастровий номер - НОМЕР_19, 4,11 га;

серії НОМЕР_11 від 19.04.2007, кадастровий номер - НОМЕР_20, 2,05 га;

серія НОМЕР_12 від 19.04.2007, кадастровий номер - НОМЕР_21, 2,05 га,

серія НОМЕР_13 від 19.04.2007, кадастровий номер - НОМЕР_22, 2,05 га;

серія НОМЕР_14від 19.04.2007, кадастровий номер - НОМЕР_23, 2,05га;

серія НОМЕР_15 від 19.04.2007, кадастровий номер - НОМЕР_24, 2,05га;

серія НОМЕР_16 від 19.04.2007, кадастровий номер - НОМЕР_25, 2,03 га;

серія НОМЕР_17 від 19.04.2007, кадастровий номер - НОМЕР_26, 2,03 га.

План-схема Земельних ділянок з позначенням їх меж міститься в додатку № 1 до цього договору. 3агальна балансова вартість Земельних ділянок індексується орендодавцем без укладання додаткових угод до цього договору. На вимогу орендаря орендодавцем надається інформація про поточну балансову вартість Земельних ділянок. 3агальна нормативна грошова оцінка земельних ділянок становить 996 683,35 гривень. Акт визначення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) міститься в додатку № 4 до цього договору (п.п. 2.6-2.9 договору).

Відповідно до п. 3.1. договору цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів відбитками печаток сторін, і діє до 01 квітня 2016 року, включно. В частині сплати орендарем орендної плати, у тому числі частини орендної плати, що утворилась у зв'язку із застосування індексу інфляції та інших витрат орендодавця, сплати неустойки (шрафів/пені) за порушення умов цього договору, зобов'язань компенсації спричинених збитків, цей договір діє до повного та належного виконання сторонами зобов'язань за ним.

Загальний розмір орендної плати за весь строк володіння і користування орендарем земельними ділянками, в рамках договору, становить 88 594,50 гривень, крім того ПДВ - 17 718,90 гривень, а разом з ПДВ - 106 313,40 гривень та не залежить від кількості місяців/календарних днів у місяці користування/володіння Орендарем Земельними ділянками за цим договором (п. 4.1. договору).

Пунктом 6.1 договору передбачено, що орендодавець, після державної реєстрації орендарем права оренди земельних ділянок, передає, а орендар приймає у строкове платне володіння і користування земельні ділянки на підставі акту приймання - передачі земельних ділянок від орендодавця до орендаря, що є не від'ємною частиною договору оренди та складається у формі, викладеній в додатку № 2 до цього договору, але виключно за умови виконання орендарем п. 9.4.7 цього договору. Земельні ділянки вважаються переданими орендодавцем орендарю від дати підписання акту приймання передачі земельних ділянок від орендодавця до орендаря уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів відбитками печаток сторін (п. 6.1. договору).

Відповідно до п. 9.4.1. договору, орендар зобов'язується приступити до володіння і користування земельними ділянками у строки, встановлені цим договором, не раніше державної реєстрації права оренди земельних ділянок.

Згідно із п. 9.4.4. договору, орендар зобов'язується за власний рахунок забезпечити, протягом 6 місяців з дати підписання цього договору уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів відбитками печатками сторін, проведення державної реєстрації права оренди земельних ділянок за цим договором та надати орендодавцю один примірник цього договору.

У пункті 13.6. договору сторони погодили, що у випадку невиконання орендарем обов'язку, передбаченого п. 9.4.4. цього договору оренди, орендар сплачує орендодавцеві штраф у розмірі 127 576,08 гривень.

Як встановлено місцевим господарським судом, відповідач не виконав умов п. 9.4.4. договору, щодо обов'язку за власний рахунок забезпечити, протягом 6 місяців з дати підписання договору оренди землі уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів відбитками печатками сторін, провести державну реєстрацію права оренди земельних ділянок та надати орендодавцю один примірник цього договору.

Матеріалами справи, також, підтверджується, що 19.10.2015 ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" направив на адресу ТОВ "Клевень Агро" лист № 185-01/79 з вимогою сплатити штраф, передбачений п. 13.6 договору, на загальну суму у розмірі 127 576,08 грн. строком до 01.11.2015 (т. 1, арк. 38).

Листом від 17.12.2015 ТОВ "Клевань Агро" просило зарахувати в рахунок погашення суми штрафу через неналежне виконання відповідачем умов договору оренди, суму в розмірі 20 000,00 грн., згідно платіжного доручення № 1 від 12.11.2015, сплачену за оренду земельних ділянок, а решту суми штрафу відповідач обіцяв сплатити найближчим часом (т. 1, арк. 39).

На дату розгляду справи місцевим господарським судом залишок суми штрафу позивачу сплачено не було.

Як наслідок, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення 107 576,08 гривень штрафу в примусовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Статтею 4 вказаного закону передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Скаржник стверджує, що при підписанні договору оренди не ознайомлювався із правовстановлюючими документами на земельні ділянки. А відповідно до інформації отриманої із Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, станом на 03.08.2016, земельні ділянки передані в оренду не зареєстровані на позивача, зокрема, власниками земельних ділянок за кадастровими номерами: НОМЕР_1 значиться ОСОБА_5, НОМЕР_2 - ОСОБА_6, НОМЕР_3 - ОСОБА_7, НОМЕР_1 - ТОВ "Агрофірма Когорта", а щодо земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_4 - відомості взагалі відсутні. Таким чином, за твердженням скаржника, право оренди землі не могло бути зареєстроване на підставі договору оренди укладеного орендодавцем, який не є власником, відповідно у відповідача відсутня вина щодо невиконання своїх зобов'язань.

Статтею 126 ЗК України (в редакції чинній на момент набуття позивачем права власності на земельні ділянки) передбачено, що право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується, зокрема, цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою.

При набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною другою цієї статті, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки.

На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про відчуження земельної ділянки із зазначенням документа, на підставі якого відбулося відчуження.

Орган, який здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, робить відмітку про реєстрацію прав на земельну ділянку на підставі документа про її відчуження, складеного та посвідченого в порядку, встановленому законом, протягом 14 календарних днів з дня подання до цього органу зазначеного документа. Забороняється вимагати для здійснення відмітки та державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень документи, не передбачені цією статтею.

ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в підтвердження наявності права власності на земельні ділянки на момент укладення договору оренди землі № 185-00/2/02045 від 02.04.2015, надано копії державних актів на право власності на земельні ділянки: серія НОМЕР_17 від 19.04.2007, серія НОМЕР_16 від 19.04.2007, серія НОМЕР_12 від 19.04.2007, серія НОМЕР_9 від 19.04.2007, серія НОМЕР_15 від 19.04.2007, серія НОМЕР_11 від 19.04.2007, серія НОМЕР_27 від 19.04.2007, серія НОМЕР_14 від 19.04.2007, серія НОМЕР_13 від 19.04.2007, серія НОМЕР_7 від 06.07.2006, серія НОМЕР_6 від 06.07.2006, серія НОМЕР_5 від 06.07.2006, серія НОМЕР_8 від 03.07.2007 з відмітками приватного нотаріуса Решетнікової С.І. від 25.11.2009 щодо посвідчення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі якого право власності на земельні ділянки переходить до банку та копії договорів про задоволення вимог іпотекодержателя: реєстровий № 7356 від 25.11.2009, реєстровий № 7346 від 25.11.2009.

Відповідно до Конституції України, Цивільного та Земельного кодексів України, Законів України "Про оренду землі", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право оренди земельної ділянки підлягає обов'язковій державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки є похідним і реєструється після державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (наявність у власника державного акта чи свідоцтва про право власності).

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон) дає визначення поняття державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із ч. ч. 3, 4 ст. 3 Закону, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

Згідно із ст. 4 вказаного Закону державній реєстрації прав підлягають: право власності та речові права, похідні від права власності, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Статтею 4-2 Закону (в редакції чинній на момент укладення Договору) передбачено особливості державної реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, право власності на які виникло та оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року. Так, Державна реєстрація похідного речового права на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, право власності на яку виникло та оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року, здійснюється одночасно з державною реєстрацією права власності на таку земельну ділянку (крім випадків, коли право власності на таку земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі прав) на підставі заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, поданої власником чи набувачем відповідного похідного права, або уповноваженою ними особою, з урахуванням положень статті 16 цього Закону.

Державна реєстрація права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, у разі подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень набувачем похідного речового права на таку земельну ділянку, може здійснюватися без подання заявником документа, на підставі якого виникло право власності, в порядку, встановленому пунктом 8-1 частини другої статті 9 цього Закону, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку у Державному земельному кадастрі та до моменту автоматизованого перенесення до Державного реєстру прав записів (відомостей) про речові права та обтяження на земельні ділянки з Державного реєстру земель.

Згідно із п. 2 "Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції чинній на момент укладення Договору) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. п. 8, 9 вказаного Порядку для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мінюст.

Орган державної реєстрації прав, нотаріус приймає заяви в порядку черговості їх надходження шляхом реєстрації у базі даних про реєстрацію заяв і запитів з автоматичним присвоєнням їм реєстраційного номера, фіксацією дати та часу реєстрації.

Моментом прийняття заяви вважається дата та час її реєстрації у базі даних про реєстрацію заяв і запитів.

Частинами 1, 2 ст. 24 Закону передбачено, що державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;

12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Відповідач зобов'язався, за власний рахунок забезпечити, протягом 6 місяців з дати підписання договору оренди землі, проведення державної реєстрації права оренди земельних ділянок та надати орендодавцю один примірник цього договору (п. 9.4.4. договору). Проте, не надав суду жодних доказів звернення до державного реєстратора з наміром зареєструвати право оренди земельних ділянок. Також в матеріалах справи відсутня і відмова державного реєстратора у вчиненні таких дій.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В розумінні ч. ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Частиною 4 статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Таким чином, умовою застосування до боржника штрафу є: по-перше, наявність порушення боржником зобов'язання, по-друге, такий штраф за порушення зобов'язання має бути передбачений договором.

Пунктом 13.6 договору, сторони погодили, що у випадку невиконання орендарем обов'язку, передбаченого п. 9.4.4. цього договору оренди, орендар сплачує орендодавцеві штраф у розмірі 127 576,08 гривень.

Отже, погодження сторонами у договорі штрафних санкцій, а саме штрафу у розмірі 127 576,08 гривень, за невиконання орендарем обов'язку, передбаченого п. 9.4.4. договору оренди землі не суперечить положенням ч. 4 ст. 231 ГК України, та ст. 549 ЦК України.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що ТОВ "Клевань Агро" в рахунок погашення суми штрафу через неналежне виконання умов договору оренди, перераховано суму у розмірі 20 000,00 грн., згідно платіжного доручення № 1 від 12.11.2015, решту суми штрафу відповідач обіцяв сплатити найближчим часом

Частиною 1 статті 35 ГПК України встановлено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Місцевий господарський суд, встановивши обставини справи на підставі наданих сторонами доказів, оцінивши обґрунтованість доводів сторін, дійшов мотивованого висновку про задоволення позову, а саме - штрафу у розмірі 107 576,08 грн. за розрахунком позивача.

Суд надав належну оцінку доводам відповідача, що викладені в апеляційній скарзі, що місцевий господарський суд не взяв до уваги приписи ст. 551 ЦК України, щодо зменшення розміру штрафних санкцій та зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. А також, зменшувати розмір штрафних санкцій є не обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Відповідач жодним чином не обґрунтував винятковість випадку у спірних правовідносинах сторін щодо обставин не проведення державної реєстрації права оренди земельних ділянок.

Саме сукупність зібраних у справі в суді першої інстанції доказів дала місцевому господарському суду підстави для висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача 107 576,00 грн. штрафу у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором № 185-00/2/020415 про оренду землі від 02.04.2015.

Щодо твердження скаржника з приводу невідповідності умов договору оренди землі вимогам Закону України "Про оренду землі", щодо строку дії вказаного договору, Київський апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Договір оренди землі № 185-00/2/020415 від 02.04.2015 сторонами не оспорювався та недійсним не визнаний, та є обов'язковим до виконання в силу ст. 629 ЦК України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно із статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, щодо неповного виконання відповідачем обов'язку, передбаченого п. 9.4.4 договору, тому вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу, що залишився невиконаним у розмірі 107 576,08 грн. є обґрунтованою, підтверджується матеріалами справи та підлягає задоволенню в заявленій сумі.

Щодо чинності договору оренди землі, який за твердженням відповідача не набрав чинності, оскільки не був зареєстрований належним чином, як того вимагають положення Закону України "Про оренду землі", колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст. 18 Закону України "Про оренду землі" (у редакції від 05.09.2012) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 20 вказаного закону, передбачалося, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Проте, на момент укладення договору оренди землі № 185-00/2/020415 від 02.04.2015, норми закону, якими відповідач обґрунтовує не чинність договору виключені, згідно із Законом України від 11.02.2010 № 1878-VI та від 11.02.2010 № 1878-VI.

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Отже, договір оренди землі № 185-00/2/020415 від 02.04.2015 набув чинності, сторонами не оспорювався, а належні докази, які б спростовували неналежне виконання зобов'язання взятого на себе відповідачем за вказаним договором, в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Клевань Агро" на рішення господарського суду Київської області від 03.08.2016 у справі № 911/1937/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 03.08.2016 у справі № 911/1937/16 залишити без змін.

Головуючий суддя О.О. Хрипун

Судді М.Г. Чорногуз

В.Г. Суховий