Рішення № 62818374, 15.11.2016, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Театральна, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2016 року Справа № 923/1115/16

Господарський суд Херсонської області у складі судді Немченко Л.М. при секретарі Ковтун В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНС ОСОБА_1", м. Київ

до Херсонського державного заводу "Палада", м. Херсон

про стягнення 15568483 грн. 66 коп.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2, уповн. представник, довіреність № 176 від 02.11.2016; ОСОБА_3, уповн. представник, довіреність № 126 від 01.07.2016;

від відповідача: ОСОБА_4, уповн. представник, довіреність від 10.05.2016.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНС ОСОБА_1" (позивач) звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовом до Херсонського державного заводу "Палада" (відповідач) про стягнення заборгованості за Додатковою угодою №4 до Кредитного договору, укладеної від 28.04.2016 у сумі - 15 568 483 грн. 66 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення ст.ст. 525, 526, 530, 610, 624, 627-629, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 15, 49, 54, 57, 82 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач позовні вимоги не визнає та пояснює, що 28.04.2016 між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду №4 до Кредитного договору. На виконання Додаткової угоди 09.06.2016 відповідачем було направлено платіжне доручення №1572 на суму 7784241,83 грн. до ПАТ АБ «Укргазбанк», однак 09.06.2016 дану операцію банком проведено не було. Банком було надано відповідь, з якої витікало, що в проведені платежу відмовлено, оскільки фінансова операція містить ознаки такої, що підлягає фінансовому моніторингу на підставі абзацу шостого частини першої статті 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" на підставі встановлення неприйнятно високого рівня за результатами оцінки ризику та на п.11.13 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" затвердженої постановою Правління Національного Банку України від 21.01.2004 № 22. Відповідач пояснив, що він звертався до Державної служби фінансового моніторингу України з цього приводу та отримав відповідь, що проведення первинного фінансового моніторингу є інформацією з обмеженим доступом та рекомендовано звернутися до правоохоронних органів для вжиття заходів щодо недопущення порушень чинного законодавства. На неодноразові звернення до Прокуратури Херсонської області, СБУ Херсонської області та військової прокуратури Херсонського гарнізону Південного регіону України відповідач відповіді не отримав. Відповідач пояснив, що у зв'язку з наведеним виконати операції щодо перерахування грошових коштів за договірними зобов'язаннями є неможливо.

Відповідач вважає, що за нормами ст.607 ЦК України є підстави вважати припиненими господарські зобов'язання, оскільки їх виконати неможливо.

Також відповідач доводить, що позивач звернувся з позовною заявою передчасно, оскільки на день звернення не закінчився 30 денний календарний строк для розгляду заявленої позивачем до нього претензії, що передбачено ст.7 ГПК України.

В судовому засіданні згідно з приписами ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення після закінчення розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

18 лютого 2013 року між ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ЕРСТЕ БАНК» та ХЕРСОНСЬКИМ ДЕРЖАВНИМ ЗАВОДОМ «ПАЛАДА» був укладений кредитний договір (невідновлювальна кредитна лінія) № 011/6.2.1.4.0/13026 із подальшими змінами, внесеними Сторонами Додатковими угодами № 1 від 26 лютого 2013 року, № 2 від 18 червня 2013 року, № 2 від 26 грудня 2013 року та № 3 від 26 грудня 2013 року.

За умовами зазначеного Кредитного договору, ОСОБА_5 відкрив Відповідачу невідновлювальну кредитну лінію в сумі 1018000,00 дол. США зі строком користування кредитними коштами до 27 березня 2014 року (включно) із сплатою 11,5 відсотків річних в редакції Додаткової угоди № 3.

Згідно п. 2.1. Кредитного договору, ОСОБА_5 надав Позичальнику кредит на умовах його забезпечення, цільового використання, строковості, повернення та оплати за користування.

Пунктом 2.9.2. Кредитного договору передбачено, що проценти за користування кредитом Позичальник сплачує щомісячно в останній робочий день кожного місяця та остаточно - в день остаточного повернення кредиту. Сплата процентів за майбутні періоди не дозволяється.

Відповідно до п. 2.10. Кредитного договору, погашення кредитної заборгованості за цим Договором, в тому числі основної (позичкової) заборгованості за кредитом, процентів, комісій, неустойки (пені, штрафів) та інших платежів, здійснюється автоматично на умовах договірного списання Банком коштів з рахунків Позичальника.

Згідно положень п. 4.2.4. Кредитного договору, кредитор має право негайно обмежити надання кредиту за відкритою кредитною лінією позичальника за кредитом, включаючи поточну та прострочену заборгованість позичальника за кредитом, прострочену заборгованість позичальника за відсотками, та/або стягнути таку заборгованість, включаючи нараховані проценти за користування кредитом та неустойку (пеню, штрафи), у випадках порушення Позичальником п. 5 цього Договору, наявності фактів не виконання позичальником будь-яких інших своїх зобов'язань. Стягнення заборгованості здійснюється за рахунок коштів, майна та майнових прав Позичальника.

26 лютого 2013 року між Банком та Відповідачем була укладена Додаткова угода № 1 до Кредитного договору, згідно якої Сторони домовились викласти в новій редакції пункт 1.3. Кредитного договору, щодо надання в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором майна та майнових прав.

18 червня 2013 року між Банком та Відповідачем була укладена Додаткова угода № 2 до Кредитного договору, згідно якої змінювалося надане в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором майно та майнові права.

26 грудня 2013 року між Банком та Відповідачем була укладена чергова Додаткова угода № 2 до Кредитного договору, в якій зазначалися умови надання чергових траншів (частини кредиту), погашення заборгованості та відповідальність за не виконання зобов'язань за Кредитним договором.

26 грудня 2013 року між Банком та Відповідачем була укладена Додаткова угода № 3, в якій Сторони продовжили кінцевий термін повернення кредиту та встановили додаткові зобов'язання Позичальника.

28 квітня 2016 року між сторонами була укладена додаткова угода № 4 до кредитного договору (невідновлювальна кредитна лінія) № 011/6.2.1.4.0/13026 від 18.02.2013, якою зменшувався розмір заборгованості та складає 15 568 483,66 грн. 66 коп. Сторони домовилися, що всі інші зобов'язання Позичальника за Кредитним договором щодо сплати кредиту, процентів, комісій, штрафних санкцій (неустойки, штрафів, пені) припиняються. При цьому, проценти на нову заборгованість не нараховуються, а штрафні санкції не застосовуються.

Вказаною додаткова угода № 4, Відповідач зобов'язувався повернути Кредиторові нову заборгованість згідно з наступним графіком:

- до 10.06.2016 включно - 7 784 241,83 грн.;

- до 30.09.2016 включно - 7 784 241,83 грн.

Також, Позичальник мав право достроково погасити заборгованість у повному обсязі або частинами.

Законодавством України передбачена можливість застосування сторонами цивільних правовідносин засобів забезпечення виконання зобов'язання, до яких зокрема відноситься застава.

Так, 18 лютого 2013 року між Банком та Відповідачем був укладений договір застави обладнання № 011/6.2.1.4.0/13026/1 (з подальшими змінами), згідно якого в заставу Банку передано понтон 80x16x3,7, проект № 0707, заводський № 02023, технічна готовність 84,1%, що знаходиться за адресою: м. Херсон, Карантинний острів, буд. 1.

18 лютого 2013 року між Банком та Відповідачем був укладений договір застави обладнання № 011/6.2.1.4.0/13026/2 (з подальшими змінами), згідно якого в заставу) Банку передано понтон 14x9x2,4, проект № 1008, заводський № 02032, технічна готовність 99,2%, понтон 30x14x3, проект № 0807, заводський № 02034, технічна готовність 60,2%, що разом знаходяться за адресою: м. Херсон, Карантинний острів, буд. 1.

Також, 18 лютого 2013 року між Банком та Відповідачем був укладений договір застави майнових прав № 011/6.2.1.4.0/12059/3 (з подальшими змінами), згідно якого в заставу Банку передано майнові права як кредитора в зобов'язанні, що обумовлене контрактом (договором) № 11/1-2012 від 21.11.2012, укладеним між Відповідачем та ТОВ виробничо-комерційна фірма «Фактор».

29 серпня 2014 року Публічне акціонерне товариство «ФІДОБАНК», яке є правонаступником всіх прав та зобов'язань Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», згідно Договору про відступлення права вимоги № 2, відступило Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авераж» свої права вимоги за Кредитним договором та договорами застави укладеними 18 лютого 2013 року між Банком та Боржником.

15 квітня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авераж» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНС ОСОБА_1» укладено договір про відступлення права вимоги № 15/04/2015/01 за Кредитним договором.

Також, 20 серпня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авераж» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНС ОСОБА_1» укладено договір про відступлення права вимоги № 20/08/2015/07 за договорами застави.

У відповідності з умовами зазначених договорів до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНС ОСОБА_1» перейшли права вимоги за Кредитним договором та договорами застави, а також всі інші пов'язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, в тому числі права звернення стягнення.

Таким чином, відбулася заміна кредитора у зобов'язаннях, зокрема ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНС ОСОБА_1» є новим кредитором/заставодержателем у фінансових правовідносинах з Боржником.

На день розгляду справи Додаткова угода №4 до Кредитного договору від 28.04.2016 Боржником не виконана.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитний договором ОСОБА_5 або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що сторони є вільними в визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору, відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін та погоджені ними.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За правилами ч. 1 ст. 32, ст. 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегіть встановленої сили.

Таким чином, дослідивши матеріали даної справи, оцінивши відповідно до вимог ст. 43 ГПК України надані сторонами докази та проаналізувавши їх згідно з вимогами діючого законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Відповідно до ст.ст. 33-34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, які викликають неможливість виконання (ст. 607 ЦК України), на які посилається Відповідач, можуть бути як юридичними (заборона певної діяльності), так і фактичними (загибель індивідуально визначеної речі, яка мала б бути об'єктом виконання). Головна умова полягає в тому, що за таких обставин не буде відповідати жодна із сторін зобов'язання. Тому, якщо загибель речі виявилася наслідком навмисних дій боржника, правовий зв'язок між сторонами не припиняється абсолютно, а трансформується у відносини з приводу відшкодування збитків.

Відповідач безпідставно посилається на ст. 607 Цивільного кодексу України, оскільки під неможливістю виконання зобов'язань мається на увазі, наприклад, гибель майна, чи заборона окремої діяльності.

Наявність майнового конфлікту між Позивачем та Відповідачем, не звільняє останнього від виконання взятих на себе зобов'язань.

З урахуванням викладеного суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо припинення зобов'язань за правилами ст.607 ЦК України, оскільки надіслання платіжних доручень до Банку, та як наслідок неперерахування коштів не позбавляє можливості Відповідача, як власника грошових коштів та майна в межах чинного законодавства виконати договірні зобов'язання. Наявність майнового конфлікту між Позивачем та Відповідачем не є підставою для припинення правочинів, за якими виникли зобов'язання між сторонами.

Банком не було виконано фінансові операції за платіжними дорученнями відповідача з посиланням в першому випадку (платіжне доручення № 1572) на те, що інформація стосовно платіжного доручення направлена банком на розгляд відповідних наглядових органів, які згідно чинного законодавства України здійснюють нагляд за діяльністю банків, а в другому (платіжне доручення № 1854) - на положення Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» шляхом направлення листа.

Однак, пунктом 1.30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Згідно ч. 1 ст. 1089 та ч. 1 ст. 1091 Цивільного кодексу України, за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.

Пунктом 8.1. та 8.4. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. Міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

При цьому, в п. 22.7. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» зазначено, що у разі відмови з будь-яких причин у прийнятті розрахункового документа банк має повернути його ініціатору не пізніше наступного операційного дня банку із зазначенням причини повернення.

Відповідно до п. 2.17 Постанови Національного банку України № 22 від 21.01.2004р. «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», банк має право відмовитися від виконання платіжного доручення, якщо операція, яку проводить клієнт, підлягає фінансовому моніторингу відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму". Банк повертає клієнту платіжне доручення без виконання і на зворотному боці платіжного доручення проставляє напис про причину його повернення (із зазначенням дати повернення та посиланням на абзац другий частини першої статті 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення"), який засвідчується підписами відповідального виконавця, відповідального працівника, який приймає рішення щодо віднесення операції клієнта до операцій, які підлягають фінансовому моніторингу, та відбитком штампа банку.

Відповідно до ч. 2 ст. 1092 Цивільного кодексу України, у разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення у зв'язку з порушенням правил розрахункових операцій виконуючим банком відповідальність може бути покладена судом на цей банк.

За здійснення операції з виконання платіжного доручення клієнта відповідає банк. У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до правил, встановлених гл. 51 ЦК України, тобто на загальних підставах цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язання.

Положення щодо відповідальності банків при здійсненні переказу передбачені також ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні". У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Із огляду на надані докази до судової справи, суд зазначає, що Відповідачем не надано до суду в підтвердження своїх доводів, платіжних доручень №№ 1572, 1854 з відмітками на зворотному боці про причину їх повернення, із зазначенням дати повернення та посиланням на норми Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", тому суд вважає недоведеним факт відмови банком виконати фінансову операцію за платіжним дорученням відповідача. Крім того в наданій копії доручення № 1572 відсутня навіть відмітка банку про одержання цього платіжного документу (т.1 арк.82).

Також відповідач не надав докази захисту свого порушеного права банком.

При таких обставинах суд не приймає до уваги доводи відповідача про неможливість проведення операції з перерахування коштів Позивачу, у зв'язку з відмовою у проведенні цієї операції ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» з посиланням на норми Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Також суд прийшов до висновку, що Відповідач не позбавлений був можливості повернути Позивачу заборгованість в сумі 15 568 483,66 грн. шляхом перерахування грошових коштів з інших на той час відкритих рахунків в установах банків.

Позивач надав інформацію, що в установах інших банків України у Відповідача відкриті наступні рахунки:

-п/р № 260020131877 (гривня) в ПАТ «СБЕРБАНК», МФО 320627;

-п/р № 2600001693755 (гривня) в Філії АТ «УКРЕКСІМБАНК» у м. Херсоні, МФО 352639;

- п/р № 26001702606421 (гривня) в АТ «ОСОБА_5 АВАЛЬ» у м. Києві, МФО 380805.

Таким чином, у Відповідача наявні рахунки в інших установах банків, до яких Відповідач не звертався для проведення фінансової операції по перерахунку коштів Позивачу.

За таких обставин, відсутні підстави для застосування положень ст.ст. 607 та 614 Цивільного кодексу України, оскільки Відповідачем не застосовано всіх заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Також суд не приймає доводи Відповідача, як на підставу для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості, передчасне звернення Позивачем до суду, оскільки 04.10.2016 на адресу Відповідача надійшов лист-претензія за вих. № 2649 від 01.10.2016 про повернення боргу і був встановлений 30-денний строк її розгляду, який закінчувався 04.11.2016, а позов подано до суду 18.10.2016.

Проте, з такими доводами не можна погодитися, оскільки відсутність досудового врегулювання господарського спору не позбавляє сторону права на судовий захист відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 зі справи №1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів).

У вказаному рішенні Конституційного Суду України зроблено висновки, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту. Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

У пункті 4.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" висловлено правову позицію згідно якої зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача. Або у разі коли в позові відмовлено, але з обставин справи вбачається, що спір доведено до судового розгляду внаслідок ухилення відповідача від розгляду претензії позивача, якщо вона пред'являлася (статті 6 - 8 ГПК), то судовий збір також покладається на відповідача.

Згідно вказаної вище правової позиції, суд покладає судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 206700 грн на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

в и р і ш и в:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Херсонського державного заводу "Палада" (73000, м. Херсон, Карантинний острів, 1, ідентифікаційний код 24961253) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНС ОСОБА_1" (01133, м. Київ, вул. Кутузова, буд. 18/7, офіс 301, ідентифікаційний номер - 39440451) - 15568483 грн. 66 коп. заборгованості за Додатковою угодою №4 до Кредитного договору, укладеної від 28.04.2016 та 206700 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 18.11.2016

Суддя Л.М. Немченко