Рішення № 62816561, 15.11.2016, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 листопада 2016 р. Справа № 903/630/16за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Айс тім

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 16 940,38грн.

Суддя Філатова С.Т.

за участю представників сторін:

від позивача: н/в

від відповідача: н/в

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю Айс тім звернулось з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 20 540,38грн., в тому числі 13 596,77грн. заборгованості за поставлений товар на підставі договору №62 від 04.04.2012р., 3 398,27грн. пені за прострочення платежу за період з 26.06.2015р. по 12.04.2016р. на підставі п. 6.2 договору, 2 018,24грн. штрафу за прострочення платежу понад 21 день за період з 22.07.2015р. по 14.09.2015р. на підставі п. 6.3 договору, 1 256,02грн. інфляційних втрат за період з серпня 2015р. по квітень 2016р. та 271,08грн. річних за період з 26.06.2015р. по 01.05.2016р. на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог послалося на невиконання відповідачем зобовязань по оплаті поставленого товару по договору №62 від 04.04.2012р.

У судовому засіданні 30.09.2016р. представник позивача в межах повноважень, визначених довіреністю від 21.12.2015р. №654 (а.с. 53), подав заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині основного боргу та просив стягнути з відповідача 9 996,77грн. основного боргу, інші позовні вимоги залишив без змін (а.с. 91).

Заяву обґрунтовав помилками при здійсненні розрахунку.

Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Вищий господарський суд України у п. 3.10 постанови пленуму від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції вказав, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Оскільки зменшення розміру позовних вимог в частині основного боргу не суперечить вимогам законодавства, не порушує прав та інтересів відповідача, судом прийнята заява представника позивача про зменшення розміру позовних вимог, нова ціна позову - 16 940,38грн. з розрахунку - 9 996,77грн. основний борг, 3 398,27грн. пеня, 2 018,24грн. штраф, 1 256,02грн. інфляційні втрати, 271,08грн. річні.

Водночас, позивач долучив до матеріалів справи розрахунок пені на суму 4 070,85грн. за період з 05.04.2015р. по 28.03.2016р., штрафу 2 020,23грн., інфляційних втрат 1 001,85грн. за період з вересня 2015р. по серпень 2016р., річних 444,80грн. за період з 05.04.2015р. по 20.09.2016р.

Ухвалою суду від 30.09.2016р. розгляд справи відкладався на підставі ст.77 ГПК України у звязку з неподанням витребуваних документів відповідачем та витребуванням додаткових доказів. Зобовязано подати суду: позивача - обґрунтований розрахунок річних та інфляційних втрат у відповідності до вимог ст.ст. 253, 254 ЦК України та п. 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань. Розрахунок до 07.10.2016р. надіслати відповідачу, докази надіслання подати суду (поштову квитанцію, опис вкладень); відповідача - пояснення (обґрунтовані доводи та заперечення) по суті позовних вимог, розглянути розрахунок позивача, у випадку заперечень щодо розрахунку надати контррозрахунок.

Позивач у судове засідання не зявився, вимоги суду не виконав, витребуваних доказів не подав, звернувся до суду з клопотанням від 15.11.2016р. про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав.

Відповідач у судові засідання не зявився, витребуваних доказів не подав, ухвали суду від 05.09.2016р., 20.09.2016р., 30.09.2016р. повернуті органами поштового звязку з відмітками за зазначеною адресою не проживає, за закінченням терміну зберігання (а.с. 55-59, 88-90, 97-100).

У пункті 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходження ФОП ОСОБА_1 АДРЕСА_1, куди і направлялись ухвали суду (а.с. 55-59, 88-90, 97-100).

Беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, враховуючи те, що сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, явку сторін не було визнано обовязковою, закінчився імперативно визначений ст.69 ГПК України строк розгляду справи, господарський суд, визнавши зібрані докази достатніми для розгляду спору за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України, -

ВСТАНОВИВ:

04.04.2012р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Айс тім» (продавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) був укладений договір №62, у відповідності до умов якого продавець зобовязався передати у власність покупцю товар, а покупець прийняти товар та оплатити його у строки та на умовах договору (а.с. 14-15).

Факт передачі товару продавцем і прийняття підтверджується підписом відповідального представника покупця на відповідній накладній на товар, а також печаткою або штампом покупця.

На виконання умов договору позивачем згідно товарно-транспортних (видаткових) накладних за період з травня 2015р. по вересень 2015р. було поставлено ФОП ОСОБА_1, а останнім прийнято без зауважень товарно-матеріальні цінності на загальну суму 46 773,02грн.

Відпуск та отримання товару стверджуються відмітками відповідача про отримання на вказаних вище накладних (а.с. 75-83).

Відповідно до п. 2.2 договору розрахунки по договору за кожну партію товару здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування коштів (готівкового внесення) на поточний рахунок (до каси) продавця протягом 30 календарних днів з моменту передачі товару від продавця до покупця.

Згідно п. 2.7 договору підтвердженням проведеного розрахунку за товар між сторонами є касовий чек або платіжне доручення.

Всупереч умовам договору відповідач оплату за отриманий товар по видатковій накладній №1507294258 від 30.07.2015р. здійснив частково, по видаткових накладних №1507314342 від 01.08.2015р., №1508124425 від 13.08.2015р., №1508284464 від 29.08.2015р. - не здійснив, заборгувавши позивачу 9 996,77грн., що спричинило звернення позивача з позовом до суду.

Відповідно до ст.174 ГК України господарські зобовязання можуть виникати, зокрема з господарського договору та в результаті дій субєктів, з якими закон повязує настання правових наслідків. Внаслідок укладення договору та дій позивача по відпуску продукції між сторонами виникло зобовязання, врегульоване ст.265 ГК України, ст. 712 ЦК України, згідно яких одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір №62 від 04.04.2012р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був. Протилежного суду не доведено.

Згідно з положеннями статті 193 ГК України, статей 526, 527, 530 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Заборгованість за товар, отриманий по видатковим накладним №1507294258 від 30.07.2015р., №1507314342 від 01.08.2015р., №1508124425 від 13.08.2015р., №1508284464 від 29.08.2015р. становить 9 996,77грн. (а.с. 47-50 ), стверджується договором №62 від 04.04.2012р. (а.с. 14-15), вищезазначеними видатковими накладними, відомістю реалізації товарів, послуг та оплат за період з січня 2014р. по вересень 2016р. (а.с. 72-74), відповідачем не оспорена та підлягає до стягнення в силу ст.ст. 193, 265 ГК України, ст. ст. 692, 712 ЦК України.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували фактичне перерахування коштів за товар по вказаним видатковим накладним.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежів, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вищий господарський суд України у п.п. 1.3, 4.1 постанови пленуму від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначив, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", і ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України було нараховано відповідачу 1 256,02грн. інфляційних втрат за період з серпня 2015р. по квітень 2016р. та 271,08грн. річних за період з 26.06.2015р. по 01.05.2016р.

Верховний Суд України у Листі від 01.07.2014р. "Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві" зауважив, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням цього місяця.

Вищий господарський суд України у п. 3.2 постанови пленуму від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вказав, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Як вбачається з поданого суду розрахунку (а.с. 68-69), позивачем здійснений розрахунок за неповний місяць, починаючи з 21.08.2015р., та у розрахунку не враховані періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Здійснивши розрахунок інфляційних втрат за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" 9.1.3., судом встановлено, що підставними до стягнення є 1 049,60грн. інфляційних втрат за період з вересня 2015р. по квітень 2016р.

Суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення 206,42 грн. інфляційних втрат.

Щодо розрахунку річних, то суд зауважує, що при здійснені судом розрахунку за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" 9.1.3. отримано суму більшу, ніж заявлено позивачем, а тому до стягнення підлягає 271,08грн. річних (в межах заявлених позовних вимог) за період з 26.06.2016р. по 01.05.2016р.

Згідно ст.ст.230-232 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст.ст. 1, 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договором (п. 6.2) передбачено, що за прострочку платежу покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки платежі від простроченої суми.

Позивач просить стягнути з відповідача 3 398,27грн. пені в межах шестимісячного строку по кожній видатковій накладній за періоди з 26.06.2015р. по 12.04.2016р.

Пеня нарахована у відповідності з вимогами ч.6 ст. 232 ГК України, ст. ст. 1, 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та п.6. договору.

Оскільки при здійсненні перерахунку судом за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" 9.1.3. отримано суму більшу, ніж заявлено позивачем, а тому до стягнення підлягає 3 398,27грн. пені за період з 26.06.2015р. по 12.04.2016р. (в межах заявлених позовних вимог).

Згідно статей 256, 258 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Крім того, у п. 6.3 договору сторони обумовили, що за прострочення платежу на строк понад 21 день покупець сплачує продавцю штраф в розмірі 20% від суми неоплаченого товару.

Позивачем нараховано відповідачу штраф у сумі 2 018,24грн. за прострочення платежу понад 21 день по видаткових накладних №1507214423 від 22.07.2015р., №1507244393 від 25.07.2015р., №1507294258 від 30.07.2015р., №1507314342 від 01.08.2015р., №1508124425 від 13.08.2015р.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Дана правова позиція висвітлена у постановах Верховного Суду України №3-88гс11 від 09.04.2012р., №3-24гс12 від 27.04.2012р.

Відповідно до ч. 1 ст. 11128 ГПК України Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Сторони у договорі передбачили господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки у формі пені та штрафу.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З огляду на викладене, підставні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 2 018,24грн. 20% штрафу за прострочення платежу згідно ст.ст. 230-231 ГК України, ст.ст. 549, 627 ЦК України та п. 6.3 договору.

Оскільки спір до суду доведений з вини відповідача, витрати по сплаті судового збору в сумі 1 361,21грн. (пропорційно сумі задоволених позовних вимог) слід віднести на нього відповідно до ст.49 ГПК України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 174, 202, 230-232, 265, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526, 599, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань", ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Луцьк, вул. Гордіюк, 12/15, ідентифікаційний код НОМЕР_1

на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Айс тім», Житомирська область, Житомирський район, сільрада Станишівська за межами населених пунктів комплекс будівель і споруд №4, код ЄДРПОУ 31133719

9 996,77грн. основного боргу, 3 398,27грн. пені, 2 018,24грн. штрафу, 1 049,60грн. інфляційних втрат, 271,08грн. річних, 1 361,21грн. витрат по сплаті судового збору. Всього: 18 095,17грн.

3. У стягненні 206,42 грн. інфляційних втрат відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст.85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог ст.84 цього Кодексу.

Повне рішення

складено 18.11.2016р.

Суддя С.Т. Філатова