Постанова № 62807703, 17.11.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3972/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2016 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бутенко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень №№ 38-1303 та 39-1303 від 12.05.2016 року,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до суду звернулась ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень №№ 38-1303 та 39-1303 від 12.05.2016 року.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, надав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (а.с. 136).

Представник відповідача заявлені позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених в письмових запереченнях (а.с. 53-54). Щодо клопотання представника позивача про розгляд справи в порядку письмового провадження, залишив на розгляд суду.

Тому, на підставі положень ч. 4 ст. 128 КАС України, за клопотанням представника позивача, суд ухвалив рішення щодо розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними в справі письмовими доказами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Відповідач є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та здійснює повноваження щодо встановлення порушень податкового законодавства, нарахування, стягнення заборгованості з податків та зборів, штрафних санкцій, а тому справи за позовами щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17, ст. 50 КАС України віднесені до юрисдикції адміністративних судів та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Судом встановлено, що Позивачем було отримано податкове повідомлення - рішення №38-1303 від 12.05.2016 року, яким ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області визначено суму податкового зобов'язання за платежем - «земельний податок з фізичних осіб» у розмірі 15286,65 грн. та податкове повідомлення - рішення №39-1303 від 12.05.2016 року за аналогічним зобов'язанням у сумі 207727,56 грн. (а.с. 20-21).

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями №№ 38-1303 та 39-1303 від 12.05.2016 року, позивач оскаржила їх у судовому порядку.

Оцінюючи оскаржені рішення суб`єкта владних повноважень, суд виходить з приписів ч. 3 ст. 2 КАС України та доходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями.

Спірні правовідносини між сторонами, виникли з приводу застосування положень п. 286.5 ст.286, п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового Кодексу України, оскільки позивач вважає, що він як платник єдиного податку звільняється від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку за користування земельною ділянкою, що використовується ним для провадження господарської діяльності. Крім того використовує земельну ділянку іншої площі, ніж та, яку застосовано у розрахунку відповідача, а щодо іншої земельної ділянки не є власником або користувачем.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач - ОСОБА_1 є платником єдиного податку 2 групи з 01.01.2012 року у порядку передбаченому ПК України.

Судом встановлено, що позивач є власником нежитлової будівлі загальною площею 555,5 м.кв., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 15).

Згідно з пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку й орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок і земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

У відповідності з п. 269.1 ст. 269 ПК України, платниками податку за землю є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно (пп. 14.1.34 п. 14.1 ст. 14 ПУ України).

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Тобто, суб'єктом сплати земельного податку є або власник земельної ділянки, або землекористувач (постійний землекористувач), який відповідно до закону оформлює право користування земельною ділянкою.

Згідно із ст. 270 ПК України, об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до п. 287.1 ст. 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Основним законодавчим актом, що регулює земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України (далі ЗК України). Сплата податків за землю здійснюється відповідно до Податкового кодексу України (далі ПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває в користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були в попереднього землекористувача.

Пункт 287.6 ст. 287 ПК України після 01.01.2015 року викладено у наступній редакції: "При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку".

Водночас до 01.01.2015 року зазначена норма мала такий зміст: "При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно".

Таким чином, з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень суб'єкт господарювання повинен був сплачувати земельний податок до 01 січня 2015 року.

З 01 січня 2015 року через зміну спеціальної норми права встановлено обов'язок сплати податку з моменту державної реєстрації права на земельну ділянку.

Отже, земельний податок підлягає нарахуванню у випадку виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що нерухоме майно - це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Позивач у позові зазначила, що її права на земельну ділянку не оформлені, однак вона є власником нежилого приміщення, розташованого на земельній ділянці, тому Позивач є користувачем земельної ділянки, на якій розташоване нежитлове приміщення, виходячи з наступного.

Обов'язок сплачувати земельний податок чи оренду плату виникає з дня фактичного правомірного користування земельною ділянкою, оскільки закон не передбачає звільнення від сплати цього податку землекористувачів у разі відсутності документів, що підтверджують право користування, що узгоджується з позицією Верховного суду України (постанова по справі №21-54а10 від 24.12.2010) та Вищого адміністративного суду України (ухвали по справах №810/7054/13-а від 19.01.2016, від 05.07.2016) з врахуванням ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України, ст.120 ЗК України, тому суд не погоджується з думкою позивача про те, що вона не є суб'єктом оподаткування земельним податком.

Також, відповідно до пп. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності.

Позивач є платником єдиного податку другої групи, власником нежилого приміщення, однак належних доказів використання приміщення для провадження господарської діяльності суду не надано, що виключає можливість застосування пп. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України щодо звільнення від обов'язку нарахування та сплати земельного податку, оскільки фiзична особа - користувач земельної ділянки звільняється вiд сплати земельного податку зa земельну ділянку, якy надано в оренду плaтнику єдиного податку першої - третьої груп , aле лише зa умови нaявності оформленого тa зареєстрованого згiдно з чинним зaконодавством договору оренди. Наданий суду договір оренди від 02.09.2013 року не зареєстрований.

Разом з тим, востаннє позивач подавала податкову декларацію з плати за землю 18.02.2015 року, з урахуванням площі земельної ділянки, зазначеної у договорі купівлі-продажу нерухомого майна від 30.12.2011 року № 3489.

Представником позивача надано суду проект договору оренди землі та пояснено, що рішення Одеської міської ради до проекту землеустрою щодо відведення та надання ФОП ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 станом на час розгляду справи не прийнято, а проект землеустрою повернуто на доопрацювання. При цьому зроблено розрахунок розміру орендної плати виходячи з площі земельної ділянки 1402 кв.м., а відповідачем зроблено розрахунок виходячи з площі земельної ділянки 2320 кв.м., якою позивач не користується.

Такі відомості отримані відповідачем з договору купівлі-продажу нерухомого майна від 30.12.2011 року № 3489, згідно з яким ОСОБА_1 придбала нежитлову будівлю площею 555 кв.м., яка розташована на земельній ділянці загальною площею 0,2320 га, однак фактично позивач користується земельною ділянкою площею 1402 кв.м., що підтверджено розрахунком розміру орендної плати за земельну ділянку станом на 09.03.2016 року (а.с.144).

Також, податкові-повідомлення рішення прийняті з порушенням норм чинного законодавства з таких підстав.

Згідно із пунктом 286.1 статті 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до п. 271.1 ст. 271 ПК України, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, або площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Згідно п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку на землю та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Правові засади проведення оцінки земель, професійної оціночної діяльності у сфері оцінки земель в Україні, спрямовані на регулювання відносин, пов'язаних з процесом оцінки земель, забезпечення проведення оцінки земель, з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки земель, інформаційного забезпечення оподаткування та ринку земель визначає Закон України "Про оцінку земель" від 11.12.2003 року № 1378-IV.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про оцінку земель" технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оцінку земель", підставою для проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Підставою для оцінки та нарахування земельного податку була довідка про нормативну грошову оцінку, видана на підставі Рішення Одеської міської ради № 41-VI від 28.12.2010 року "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеса".

Суд не приймає твердження Позивача про нечинність цього Рішення Одеської міської ради, яке Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 10.12.2014 року по адміністративній справі №522/11050/14-а визнано протиправним та скасовано, оскільки рішення Одеської міської ради №41-VI від 28.12.2010 року "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси" та рішення Одеської міської ради №1268-VI від 20.09.2011 року "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 28.12.2010 №41-VI "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси" визнано протиправним та скасовано 10.12.2014 року. Зазначена постанова залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду, тобто рішення набрало законної сили 12.04.2016 року.

Однак ухвалою ВАС України від 05.08.2016 року виконання зазначених судових рішень зупинено до закінчення касаційного провадження у справі.

Разом з тим, суд зазначає, що на момент прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, рішення Одеської міської ради №41-VI від 28.12.2010 року "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси" та рішення Одеської міської ради №1268-VI від 20.09.2011 року "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 28.12.2010 №41-VI "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси" були скасовані, тому ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області не мала законних підстав для нарахування позивачу земельного податку 12.05.2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Також відповідачем не спростовано, що всупереч п. 286.1 статті 286 ПК України, для нарахування земельного податку не були використані дані державного земельного кадастру, не була використана містобудівна та землевпорядна документація.

Враховуючи викладене, податковим органом не дотримано вимоги п. 286.1 ст.286 ПК України, протиправно нарахований позивачу земельний податок за 2016 рік, в наслідок чого протиправно прийнято податкове повідомлення-рішення №38-1303 від 12.05.2016 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з плати на землю, як фізичній особі у сумі 15286,65 гривень.

Щодо іншої земельної ділянки площею 167 кв.м. під нежилим приміщенням, за адресою: АДРЕСА_3, відносно якої винесено податкове повідомлення рішення № 38-1303 від 12.05.2016 року та зобов'язано Позивача сплатити 15286,65 грн. земельного податку, суд зазначає наступне.

Судом встановлено та як вбачається з матеріалів справи, Позивачем, ОСОБА_1, відповідно до договору купівлі-продажу, 22 квітня 2016 року було передано у власність ОСОБА_2, нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 91,6 м.кв, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 75-76).

Згідно з п. 286.5 ст.286 ПК України, у разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року, контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності. За аналогією правових норм такі права та обов'язки щодо нарахування та сплати земельного податку стосуються користувачів земельних ділянок, тобто позивач має обов'язок щодо сплати земельного податку лише до 01 квітня 2016 року.

Крім того, податкові-повідомлення рішення містять розбіжності у визначених сумах цифрами та прописом, що не дає можливості платнику встановити правильні суми, належні до сплати (а.с.73,74).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що податковим органом всупереч вимогам п. 286.5 ст.286 ПК України, протиправно нараховано позивачу земельний податок за весь 2016 рік, в наслідок чого протиправно прийнято податкове повідомлення-рішення №38-1303 від 12.05.2016 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з плати на землю, як фізичній особі у сумі 15286,65 гривень.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС, України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, а інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно положень ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішень, суду не надано.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що повідомлення-рішення ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області №№ 38-1303 та 39-1303 від 12.05.2016 року, якими нараховано позивачу земельний податок з фізичних осіб, є протиправними, тому їх належить скасувати, а позовні вимоги задовольнити.

Керуючись ст.ст. 2, 7-9, 11, 14, 70, 71, 86, 159-164, 254 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень №№ 38-1303 та 39-1303 від 12.05.2016 року - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №№ 38-1303 та 39-1303 від 12.05.2016 року Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1, адреса: 65115, АДРЕСА_1) з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області судовий збір у розмірі 2230 грн. (дві тисячі двісті тридцять) гривень 14 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.В. Бутенко