Постанова № 62807503, 15.11.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5365/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2016 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Андрухіва В.В.

при секретарі Рижук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення № 5/3303915 від 26.09.2016 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Вєтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, зобов'язання поновити посвідку на постійне місце проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з визнанням зазначеної посвідки недійсною.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що 09.08.2016 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління ДМС України в Одеської області з заявою про обмін посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 05.03.2008 року, у зв'язку з бажанням звернутися до ГУ ДМС України в Одеської області з відповідною заявою про набуття її неповнолітньою дітьми ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 громадянства України на підставі п. 3 ст. 8 ЗУ «Про громадянство України». 29 вересня 2016 року ОСОБА_1 отримала у Головному управлінні ДМС України в Одеської області копію Рішення Головного управління ДМС України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Вєтнаму ОСОБА_1 від 26.09.2016 року № 5/3303915. До зазначеного рішення додано копію висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 26.09.2016 року, затвердженого начальником ГУ ДМСУ в Одеській області, яким умотивовується Рішення № 5/3303915 від 26.09.2016 року про скасування дозволу на імміграцію. У Висновку від 26.09.2016 року зазначено, що 09.07.2007 року громадянка Вєтнаму ОСОБА_1 звернулася до ВГІРФО ОМУ ГУМВС України в Одеській області з клопотанням про залишення на постійне проживання в Україні. В результаті розгляду справи, 08.08.2007 року на підставі ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про імміграцію» ОСОБА_1 отримала дозвіл на імміграцію та була документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 терміном дії безстроково. Позивач зазначає, що 05.03.2008 року взамін посвідки на постійне проживання НОМЕР_3, позивач була документована посвідкою серії НОМЕР_2, тобто відповідний орган міграції двічі документував позивача посвідкою на постійне проживання і при цьому не вбачав ніяких порушень у наданні їй дозволу на імміграцію. Також у висновку зазначено, що дозвіл на імміграцію в Україну позивач отримала згідно п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» (як мати іммігранта), проте, як стверджує позивач, її неповнолітня дитина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 на момент прийняття документів у його матері не мала дозволу на імміграцію в Україну. За викладених обставин позивач вважає, що підстав для скасування у наданні їй дозволу на імміграцію, відповідно, не було.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила задовольнити позов з наведених вище підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у письмових запереченнях, які обґрунтовані тим, що згідно висновку по справі, дозвіл на імміграцію в Україну вказана іноземка отримала згідно п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію», проте неповнолітня дитина заявниці ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 на момент прийняття документів у її матері, не мала дозволу на імміграцію в Україну. Крім цього, відповідно до п.6 ч.7 ст.9 Закону України «Про імміграцію», для осіб зазначених у п.6 ч.2 ст.4 Закону подається нотаріально засвідчений документ про те, що іммігрант не заперечує проти імміграції батьків та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні. Відповідач зазначив, що лише повнолітня дитина з 18-річного може нести фінансові зобов'язання перед батьками, а тому у даному випадку вимога ст.9 Закону України «Про імміграцію» не може бути виконана та, відповідно, позивач не може бути визнана матір'ю іммігранта. Таким чином, відповідач вважає, що позивачу дозвіл на імміграцію в Україну було надано в порушення Закону України «Про імміграцію» і посвідкою на постійне проживання позивач була документована безпідставно.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженка Соціалістичної Республіки В'єтнам, м. Нге Ан, що підтверджено паспортом НОМЕР_4.

В 1997 році позивач приїхала в Україну, що підтверджено відміткою в посвідці на постійне проживання НОМЕР_2.

09.07.2007 року до ВГІРФО ОМУ ГУ МВС України в Одеській області надійшла заява позивача з приводу отримання дозволу на імміграцію, до якої було додано наступні документи: копію національного паспорту НОМЕР_4, виданого 04.10.2006 року, терміном дії до 04.10.2011 року, з перекладом; копію свідоцтва про народження дитини - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, серії НОМЕР_5, виданого 22.05.2007 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного управління юстиції; довідку № VI - 07/CNTP про відсутність судимості, притягнення до кримінальної та цивільної відповідальності на території Вєтнаму, видану ОСОБА_1 22.06.2007 року Посольством Соціалістичної Республіки Вєтнам; довідку № VI - 07/CNTP про відсутність у Посольства Соціалістичної Республіки Вєтнам заперечень проти надання українськими компетентними органами ОСОБА_1 права на постійне проживання на території України, видану ОСОБА_1 22.06.2007 року Посольством Соціалістичної Республіки Вєтнам; копію заяви про реєстрацію за місцем проживання в Україні; медичні довідки.

За результатом розгляду заяви громадянки Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_1 07.08.2007 року начальником ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області затверджено висновок про те, що згідно з п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» ОСОБА_1 має право на отримання дозволу на імміграцію як батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти та п.3 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» (як особа, яка має право набуття громадянства України за територіальним походженням).

Також видано дозвіл на імміграцію в Україну, дійсний до 08.08.2008 року.

09.08.2007 року позивач була документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 терміном дії - безстроково.

05.03.2008 року взамін посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 позивач була документована посвідкою серії НОМЕР_2 терміном дії - безстроково.

08.08.2016 року до Головного управління ДМС України в Одеській області надійшла заява громадянки Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_1 про обмін посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 05.03.2008 року, у зв'язку з чим в ході розгляду заяви головним спеціалістом відділу з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області проведена додаткова перевірка законності надання дозволу на імміграцію в Україну.

За результатом проведення вказаної перевірки 26.09.20165 року начальником ГУ ДМС України в Одеській області затверджено висновок, яким встановлено відсутність у заявниці підстав для імміграції в Україну, як на момент подачі клопотання, так і на момент надання їй дозволу на імміграцію.

26.09.2016 року ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішення № 5/3303915, яким на підставі п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію» громадянці Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, скасовано дозвіл на імміграцію в Україну.

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст.3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (в редакції від 20.06.2008), іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. (ч.1). Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання. (ч.3). Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України про імміграцію (ч.4).

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначений Законом України "Про імміграцію".

Приписами ст. 1 Закону України "Про імміграцію" (в редакції від 23.06.2005 року), визначено, що іммігрант, це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - це рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію; посвідка на постійне проживання - це документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

У висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 зазначено, що згідно вимог п.6 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" скасувати дозвіл на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_1, посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 видану 08.08.2007 року ВГІРФО УМВС України в Одеській області, та посвідку серії НОМЕР_2, видану 05.03.2008 року ВГІРФФО ГУ МВС України в Одеській області, визнати недійсними; в паспортних документах громадянки Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_1 штамп "Дозволено постійне проживання в Україні" - анулювати.

Згідно висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1, затвердженого 26.09.2016 року, який є підставою для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну та визнання недійсними посвідок на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 видану 08.08.2007 року, та серії НОМЕР_2, видану 05.03.2008 року, відповідач зазначив, що дозвіл на імміграцію в Україну вказана іноземка отримала згідно п. 6 ч.2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" (як мати іммігранта), проте неповнолітня дитина заявниці ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, на момент прийняття документів у його матері не мав дозволу на імміграцію в Україні. Відповідно до п.6 ч. 7 ст. 9 Закону України "Про імміграцію", для осіб зазначених у п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону, подається нотаріально засвідчений документ про те, що іммігрант не заперечує проти імміграції батьків та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні. Однак законодавством України лише повнолітня дитина (з 18-річного віку) може нести фінансові зобов'язання перед батьками. У даному випадку вимога ст. 9 Закону взагалі виконана бути не може. Тобто громадянка Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_1 не могла бути визнана матір'ю іммігранта.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документі чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Аналогічні підстави для скасування дозволу на імміграцію органом, який його видав, були передбачені ст.12 Закону України "Про імміграцію" в редакції, чинній на момент прийняття 07.08.2007 року ВГІРФО УМВС України в Одеській області висновку про надання позивачу дозволу на імміграцію (в редакції Закону від 23.06.2005 року).

Відповідно до п.п. 21-23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів № 1983 від 26.12.2002 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію (п.21). Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу за місцем прийняття рішення про надання такого дозволу (п.22). ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти (п.23).

Отже, дозвіл на імміграцію може бути скасований у випадках, передбачених пунктами 1-5 статті 12 вказаного Закону, а також в інших випадках, передбачених Законами України (пункт 6 ст.12 Закону України "Про імміграцію"). Тобто такі інші випадки, відповідно до наведеної правової норми, мають бути передбачені виключно Законами України.

Проте, відповідачем в у висновку від 26.09.2016 року не наведено приписів закону, яким би було передбачено скасування дозволу на імміграцію у випадку позивача. Тому посилання відповідача у висновку, як на підставу скасування позивачу дозволу на імміграцію, на п.6 ч.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію" є безпідставним та необґрунтованим.

При цьому суд звертає увагу, що у висновку відповідач вважає за можливе скасувати дозвіл на імміграцію в Україну згідно вимог п.6 ч.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію", а оскаржуване рішення від 26.09.2016 року № 5/3303915, яке приймалося на підставі цього висновку, мітить посилання на пункт 1 ч.1 ст. 12 вказаного Закону як на підставу для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну.

Суд вважає, що відповідач необгрунтовано послався у рішенні від 26.09.2016 року № 5/3303915 на п.1 ч.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію" як на підставу для скасування дозволу на іміграцію позивачу, оскільки відповідач не надав суду доказів того, що позивачем надавалися свідомо неправдиві відомості, підроблені документи чи документи, що втратили чинність.

З матеріалів справи вбачається, що з боку позивача жодних порушень не було допущено при подачі документів для отримання дозволу на імміграцію в Україну, документи не містять недостовірних відомостей та не є підробленими.

Також суд враховує, що позивач проживає на території України з 1997 року, та вважає, що навіть у разі допущення міграційними органами помилки при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію, за умови відсутності факту подання заявником (позивачем) свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, у міграційного органу відсутні підстави для скасування позивачу дозволу на імміграцію, оскільки таке рішення не ґрунтується на законі.

Рішення суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено та мають бути виправдані необхідністю досягнення важливих цілей.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем під час розгляду справи не було доведено правомірності прийнятого ним рішення про скасування дозволу на імміграцію громадянки Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_1 в Україну № 5/3303915 від 26.09.2016 року.

Відповідно до п.21 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. N 251, іноземець та особа без громадянства протягом місяця з дня отримання копії рішення про відмову у видачі посвідки або скасування посвідки на тимчасове проживання має право на його оскарження шляхом звернення до ДМС або суду. Оскарження такого рішення зупиняє його виконання.

Як вбачається з листа ГУ ДМС України в Одеській області від 26.09.2016 року № 5/3-303915, спрямованого першому заступнику голови Державної прикордонної служби України, посвідка на постійне місце проживання серії НОМЕР_2 визнана недійсною на підставі скасування посвідки на постійне проживання.

Враховуючи, що рішення ГУ ДМС України в Одеській області № 5/3303915 від 26.09.2016 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу є протиправним та підлягає скасуванню, відсутні підстави для визнання недійсною посвідки на постійне проживання в Україні, а тому належить зобов'язати відповідача поновити позивачу посвідку на постійне проживання в Україні.

Таким чином, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає повному задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що згідно ч.1 ст.94 КАС України, судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі. Тому судові витрати, понесені позивачем та підтверджені належними доказами, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 6-9, 11, 69, 71, 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 5/3303915 від 26.09.2016 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 - скасувати.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити посвідку на постійне проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Стягнути судові витрати у розмірі 1102 грн. 40 коп. з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1).

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції - протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили у разі неподання апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст постанови суду виготовлено 15.11.2016 року.

Суддя: В.В. Андрухів

.