Ухвала суду № 62804455, 11.11.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2016 року 810/2413/16

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є.;

при секретарі судового засідання - Гай А.В.;

за участі представника позивача- Валька І.В.;

представника відповідача- Шевченка В.О.,

розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу в частині звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звергулась до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу Переяслав-Хмельницької ОДПІ ГУ ДФС у Київській області №24-о від 29.06.2016 р. про звільнення її з посади головного державного ревізора-інспектора сектору контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вирішуючи питання щодо можливості подальшого розгляду даної справи, суд виходив із такого:

як слідує із заявлених вимог позивачкою оспорюється факт її звільнення з необхідністю застосування наслідками після скасування рішення про звільнення, тобто має місце трудовий спір.

У своїх постановах від 11.11.2014 у справі № 21-493а14 та від 09.12.2014 у справі № 21-308а14 Верховним Судом України були висловлені правові позиції щодо застосування законодавства з порушенням правил підсудності. Так, ВСУ вказано:" Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12.10.1978 вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом. Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.11.2015 № К/800/14359/15.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 232 КЗпП України однозначно встановлена підсудність трудових спорів за заявами службових осіб органів доходів і зборів,- це безпосередня підсудність районного, міськрайонного суду.

Відповідно до абз. 2 п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», передбачено, що безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами, зокрема, службових осіб органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, з питань звільнення, зміни дати і формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладання дисциплінарних стягнень, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу".

З матеріалів адміністративного позову вбачається, що позивачка займала посаду головного державного ревізора-інспектора контролю за обігом та оподаткування підакцизних товарів Переяслав-Хмельницької ОДПІ ГУ ДФС у Київській області відповідно до наказу № 27-о від 05.06.2015. Вона не відноситься до категорії виключень, встановлених ч.3 ст.221 та ст.222 КЗпП.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 № 839 «Про спеціальні звання посадових осіб органів доходів і зборів» (зі змінами та доповненнями), якою затверджено Положення про спеціальні звання посадових осіб органів доходів і зборів, посада позивачки відноситься до категорії посад в органах доходів і зборів, на яку поширюється дія вищевказаного Положення, що дає підстави стверджувати, що норма п. 3 ч. 1 ст. 232 КЗпП України безпосередньо стосується позивачки як службової особи органів доходів і зборів, якій присвоєно спеціальне звання. В розумінні вищевказаного Положення, граничне спеціальне звання посади позивачки - головного державного ревізора-інспектора контролю за обігом та оподаткування підакцизних товарів Переяслав-Хмельницької ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, - радник податкової та митної справи III рангу.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеними у п. 21 постанови № 3 від 01.03.2013 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», ураховуючи положення статті 1 ЦПК та статті 2 КАС, не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Таким чином, спори, які виникають із трудових відносин, де хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі ст. 15 ЦПК України, правової позиції ВСУ, викладеній у постанові від 06.11.1992 № 9 розглядаються в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу звільнення головного державного ревізора-інспектора контролю за обігом та оподаткування підакцизних товарів Переяслав-Хмельницької ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, даний спір не є публічно-правовим, а стосується трудових відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Частиною 2 ст.244-2 КАСУ встановлено, що висновки Верховного Суду України про застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду, повинні враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Позиція даного суду повністю співпадає з висновком, викладеним у постанові ВСУ від 06.11.1992 № 9 та постановах від 11.11.2014 у справі № 21-493а14 та від 09.12.2014 у справі № 21-308а14 і, суд не вбачає підстав, "не маючи юрисдикції, судити осіб на підставі практики, яка не передбачена законом".

Згідно п.1 ч.1 ст.157 КАСУ суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 157, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвала суду може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтею 186 КАСУ.

Суддя Брагіна О.Є.