Рішення № 62804004, 10.11.2016, Новомиколаївський районний суд Запорізької області

НОВОМИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

смт. Новомиколаївка

Іменем України

РІШЕННЯ

10 листопада 2016 рокуСправа № 322/1005/16

Новомиколаївський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Гасанбекова С.С.,

при секретарі судового засідання Гавриш О.А.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: ОСОБА_2

про: визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

05 жовтня 2016 року до Новомиколаївського районного суду Запорізької області надійшов вищезазначений цивільний позов, в якому позивач просить суд:

- визнати недійсним договір оренди землі від 28 жовтня 2015 року, укладений між позивачем та відповідачем, право оренди зареєстроване 24.12.2015, номер запису про інше речове право: 12830031.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.

01.09.2009 між сторонами було укладено договір оренди належної позивачу земельної ділянки площею 7,42 га з кадастровим номером НОМЕР_1 на території Барвінівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області. Договір укладено строком на 7 років, строк договору закінчився 01.09.2016. Після закінчення строку дії договору позивач звернувся до відповідача із проханням повернути земельну ділянку. Згодом позивачем було отримано новий договір оренди, укладений між ним та відповідачем від 28.10.2015 строком на 15 років, право оренди зареєстроване 24.12.2015, номер запису про інше речове право: 12830031.

Позивач вважає оскаржуваний договір недійсним, оскільки право оренди було зареєстровано за час дії першого договору від 01.09.2009, який зареєстрований 27 серпня 2010 року і дія якого не була припинена.

За твердженням позивача, у разі необхідності зміни умов договору, а саме строку дії, а в новому договорі від 28.10.2015 він збільшений на 15 років, необхідно було або припинити попередній діючий договір, або внести до нього зміни щодо істотних чи інших умов договору.

Виходячи з наведеного, посилаючись на норми ст.ст. 203, 215, 216, 321, 387 ЦК України, позивач просив задовольнити його вимоги та підтримав їх у судовому засіданні.

Відповідач надав суду заперечення проти позову, в яких просив відмовити в задоволенні позову повністю. В обґрунтування заперечень зазначено, що строк дії договору від 01.09.2009 має обчислюватися з моменту його державної реєстрації. Також відповідач стверджує, що укладення договору оренди від 28.10.2015 було вчинено сторонами добровільно у зв'язку із переглядом розміру орендної плати в бік її збільшення. На думку відповідача, оскільки сторони за обома вищезазначеними договорами оренди співпадають, неважливим є те, яким чином сторони будуть продовжувати свої договірні відносини (чи то шляхом додаткової угоди, чи то шляхом підписання нового договору на нових умовах), а має значення лише волевиявлення осіб, що укладають договір. При цьому, відповідач додає, що позивач з одного боку не визнає дію договору від 28.10.2016, а з іншого боку вже отримав перераховану суму орендної плати в розмірі, що передбачає договір оренди від 28.10.2015.

У судовому засіданні 10.11.2016 відповідач заперечив проти позову з вищенаведених підставі.

В судовому засіданні 10.11.2016 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши матеріали та з'ясувавши обставини цивільної справи, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, та дослідивши наявні в справі докази в їх сукупності,

встановив:

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 7,42 га, розташованої на території Барвінівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, з кадастровим номером НОМЕР_1, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 27.11.2003.

01 вересня 2009 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) було укладено договір оренди щодо вищезазначеної земельної ділянки строком на сім років, зареєстрований в ЗРФ ДП Центр ДЗК 27.08.2010 за № 041027400046.

Водночас, 28.10.2015 між ОСОБА_1 (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) було укладено новий договір оренди щодо вищезазначеної земельної ділянки строком на п'ятнадцять років, право оренди за яким було зареєстровано 24.12.2015 за № 12830031, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.12.2015 № 51165071.

У вересні 2016 року позивач, за його словами, особисто вручив відповідачу листа від 09.2016, в якому попередив про небажання продовжувати орендні відносини у зв'язку із закінченням 01.09.2016 строку дії договору оренди. Проте, відповідач не визнав цієї обставини та заперечив факт отримання ним такого листа, а будь-які докази вручення йому зазначеного листа в матеріалах справи відсутні.

05.10.2016 позивач повторно направив відповідачу листа про небажання продовжувати орендні відносини та просив повернути земельну ділянку в зв'язку із тим, що відповідач не попередив позивача за 90 днів до закінченням строку дії договору про намір продовжити його дію.

Листом від 21.10.2016 відповідач відмовив позивачу в поверненні земельної ділянки, зазначивши про те, що строк дії договору оренди від 01.09.2016 спливає у 2017 році, а на виконання пункту 13 цього договору було переглянуто розмір орендної плати і як наслідок складено договір оренди землі строком на 15 років.

У судовому засіданні позивач визнав факт добровільного підписання ним договору оренди землі від 28.10.2015, але зазначив про те, що текст договору ним не було прочитано.

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позову, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимогі на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Стосовно строку дії договору оренди землі від 01.09.2009 суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV (далі - Закон № 161-XIV).

За правилом ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, висновок Верховного Суду України, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є обов'язковим для суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальною юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З огляду на положення ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, при розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 19 лютого 2014 року по справі № 6-162ц13 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 37520393), і приходить до наступних висновків.

За змістом ст.ст. 18, 20 Закону № 161-XIV (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, а саме станом на 01.09.2009) договір оренди землі підлягає державній реєстрації, якщо такий договір укладений. Після державної реєстрації укладеного договору оренди землі він набирає чинності.

Частиною першою ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 15 Закону № 161-XIV (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, а саме станом на 01.09.2009) до істотних умов договору оренди землі віднесено, зокрема строк дії договору оренди.

Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоді встановленої форми. Разом із тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні спірного договору, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Таким чином сторони у даній справі дійшли згоди щодо істотних умов договору оренди землі, в тому числі щодо строку його дії, 01.09.2009, скріпивши договір своїми підписами, що і є моментом укладення договору. В момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору.

Відповідно до ст. 631 ЦК України з моментом укладення договору пов'язується початок дії договору. Відтак, правильною є позиція позивача у даній справі щодо закінчення 01.09.2016 семирічного строку дії договору оренди землі від 01.09.2009.

Стосовно наведених позивачем підстав для визнання недійсним договору оренди від 28.10.2015, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - четвертою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частин 1 - 4, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1), особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2), волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3), правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4), правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Крім цього, відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), і в цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що єдиною зазначеною позивачем підставою для визнання недійсним договору оренди землі від 28.10.2015 є його укладання в період строку дії раніше укладеного договору оренди землі від 01.09.2009.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як ЦК України, так і Закон № 161-XIV не встановлюють прямої заборони для сторін договору оренди землі укладати новий договір оренди щодо тієї самої земельної ділянки, до закінчення строку раніше укладеного договору.

Волевиявлення сторін при укладенні договору оренди землі від 28.10.2015 було вільним, що визнано сторонами під час розгляду даної справи, а будь-яких інших передбачених статтею 215 ЦК України підстав недійсності цього договору не вбачається.

Суд не погоджується з твердженнями сторін про те, що договір оренди землі від 28.10.2015 був укладений для зміни умов договору оренди від 01.09.2009.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону № 161-XIV зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Проте, в договорі оренди землі від 28.10.2015 немає жодних посилань на договір оренди землі від 01.09.2009, а отже обидва зазначені договори оренди землі є окремими та самостійними правочинами, що мають спільний предмет.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, одночасне існування двох договорів оренди землі щодо однієї і тієї самої земельної ділянки між тими самими сторонами, але з неоднаковими істотними умовами, теоретично може призвести до виникнення спору між сторонами цих договорів. Проте, такий спір, за змістом ч. 1 ст. 526 ЦК України, може виникнути лише в період одночасної дії цих договорів, тобто коли строки цих договорів перетинаються у часі, в даній справі з 28.10.2015 по 01.09.2016.

Водночас, як встановлено судом при розгляді даної справи, на момент звернення позивача до суду строк дії договору оренди землі від 01.09.2009 закінчився, а відтак подальша дія укладеного між сторонами договору оренди землі від 28.10.2015 жодним чином не може порушувати прав позивача як орендодавця за договором від 01.09.2009, який припинився 01.09.2016 у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.

При цьому, суд зазначає, що частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожного на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, правом на звернення до суду наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд під час розгляду справи встановлює, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішує питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

З огляду на викладене, судом не встановлено порушення прав позивача, а так само і передбачених законом підстав для визнання недійсним договору оренди землі від 28.10.2015, у зв'язку із чим позов не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Документально підтверджені судові витрати, понесені відповідачем, у справі відсутні.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 88, 208, 209, 212 - 215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України, суд

вирішив:

1. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Запорізької області через Новомиколаївський районний суд Запорізької області.

Суддя С.С. Гасанбеков