Постанова № 62798126, 16.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2016 р. Справа№ 911/2593/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Чорногуза М.Г.

Агрикової О.В.

при секретарі Черній О.В.

За участю представників:

від позивача: Бережко С.І. - представник за довіреністю № 14-96 від 18.04.2014

від відповідача: Семак О.М. - представник за довіреністю № 25-д від 12.05.2016

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

на рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2016

у справі № 911/2593/16 (суддя Мальована Л.Я.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Публічного акціонерного товариства «Енергія»

про стягнення 36 447,86 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача пені в сумі 7 127,47 грн., 3 % річних в сумі 1 335,89 грн. та інфляційних втрат в сумі 27 984,50 грн., нарахованих в зв'язку з несвоєчасним виконанням обов'язку по оплаті поставленого за договором купівлі-продажу природного газу № 1338/14-БО-17 від 13.12.2014 природного газу.

Рішенням Господарського суду Київської області від 30.09.2016 у справі № 911/2593/16 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 1 000 грн. пені, 1 335,89 грн. 3% річних та 27 984,50 грн. інфляційних втрат, в іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що матеріалами справи підтверджений факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті отриманого за спірним договором товару, проте суд скористався наданим йому ч. 1 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України та п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України правом зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, та зменшив розмір присудженої до стягнення пені до 1 000 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області у справі № 911/2593/16 в частині відмови у стягнення 6 127,47 грн. пені та в оскарженій частині прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача 6 127,47 грн. пені, в іншій частині рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2016 у справі № 911/2593/16 залишити без змін.

В апеляційній скарзі позивач зазначив, що, зменшуючи присуджену до стягненню пеню, суд першої інстанції, в порушення вимог ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України та ст. 83 ГПК України, не перевірив співвідношення завданих збитків та заявленої до стягнення неустойки, при цьому надавши перевагу аргументам відповідача, не врахувавши ступінь виконання зобов'язань та майновий інтерес позивача.

Також позивач зауважив на тому, що він забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом, тобто є підприємством, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, та на тому, що за спірним договором постачався імпортований газ, який позивач закуповує за зовнішньоекономічними контрактами, якими встановлені чіткі строки розрахунків за поставлений газ та жорсткі санкції за порушення цих строків аж до припинення постачання природного газу на територію України, що майже і сталося 01.01.2006 та відбулось 01.01.2009, та на тому, що для своєчасного проведення розрахунків позивач змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками, що складають 20-24% річних і єдиним джерелом часткової компенсації понесених позивачем витрат є стягнення з боржників пені, сума якої не компенсує повністю збитків, яких зазнає позивач.

Ухвалою від 24.10.2016 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Агрикова О.В., Чорногуз М.Г. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

13.12.2013 позивач як продавець та відповідач як покупець уклали договір купівлі-продажу природного газу № 1338/14-БО-17 (далі Договір) (а.с. 17-22), відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у власність відповідачу у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України позивачем за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а відповідач - приймати та оплачувати цей природний газ на умовах Договору.

Відповідно до п.1.2 Договору, газ, що продається за Договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

В пункті 2.1 Договору сторони погодили як загальний, так і помісячний обсяг природного газу, який має бути поставлений за Договором, а саме те, що з 01.01.2014 по 31.12.2014 позивач має передати відповідачу газ обсягом до 1 480 тис. куб.м., у тому числі по місяцях кварталів (тис.куб.м.): 1 кв. - 600 (січень - 220 лютий - 200, березень - 180), 2 кв. - 220 (квітень - 140, травень - 40, червень - 40), 3 кв. - 120 (липень - 40, серпень - 40, вересень - 40) 4 кв. - 540 (жовтень - 150, листопад - 180, грудень - 210).

У розділі 5 Договору сторонами визначено, що до сплати за 1 000 куб. м. природного газу належить 4 473,82 грн., куди входять: ціна за 1 000 куб. м. природного газу без ПДВ, збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природній газ - 2%, ПДВ - 17%, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами. У разі зміни НКРЕ ціни на газ та/або тарифів на його транспортування, розподіл і постачання, вони є обов'язковими для сторін за договором з моменту введення їх в дію.

Протягом строку дії Договору сторонами були підписані додаткові угоди: № 1 від 31.01.2014, № 2 від 29.04.2014, № 3 від 23.05.2014, № 4 від 10.06.2014, № 5 від 05.09.2014, № 6 від 10.11.2014, (а.с. 23-28), якими до Договору вносились зміни в частині вартості природного газу.

Пунктом 5.5 Договору сторони погодили, що загальна сума вартості природного газу за Договором складається з сум вартості місячних поставок газу.

В розділі 3 Договору сторони погодили порядок та умови передачі природного газу.

Так, згідно з п. 3.3 Договору, приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу відповідачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу відповідача.

На виконання умов Договору, позивач протягом січня - грудня 2014 року поставив відповідачу природний газ загальним обсягом 742,447 тисяч куб.м. загальною вартістю 3 563 511,85 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями підписаних сторонами та скріплених їх печатками актів приймання-передачі природного газу від 31.01.2014, 28.02.2014 31.03.2014, 30.04.2014, 31.05.2014, 30.06.2014, 31.07.2014, 31.08.2014, 31.10.2014, 30.11.2014, 31.12.2014 (а.с 24-28), та не заперечується сторонами.

Згідно з п. 6.1 Договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач за спірний природний газ розрахувався повністю, проте з порушенням встановленого п. 6.1 Договору строку, що підтверджується наданою позивачем довідкою «Операції по підприємству «Енергія ПАТ» з 01.01.2014 по 31.01.2016 (а.с. 42) і відповідачем не заперечується.

З огляду на несвоєчасне виконання відповідачем свого обов'язку по оплаті природного газу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції позовні вимоги позивача задовольнив частково, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт виконання відповідачем свого обов'язку оплатити поставлений за Договором природній газ з порушенням встановленого Договором сторін строку, є підстави для застосування встановленої Договором та законодавством відповідальності.

Пунктом 7.2. Договору встановлено, що у разі невиконання відповідачем умов п. 6.1 Договору, він зобов'язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, вимоги про стягнення пені та 3 % річних є обґрунтованими, проте, позивач при розрахунку пені та 3 % річних неправомірно включав до періоду, за який нараховуються пеня, день фактичної сплати відповідачем боргу.

Правова позиція щодо не включення до періоду прострочення при нарахуванні пені та 3% річних дня фактичної сплати суми боргу викладена в п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013.

Крім того, позивачем при визначенні початку строку нарахування пені та 3 % річних не враховано приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України, яка встановлює, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, та розраховано пеню за зобов'язаннями травня 2014 року починаючи з 15.06.2014, в той час як останній день оплати 14.06.2014 припадає на суботу, а відтак, відповідно до приписів чинного законодавства останній день оплати переноситься на понеділок - 16.06.2014, а першим днем прострочення, відповідно, буде 17.07.2014.

З огляду на вказані обставини, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення пені в сумі 6 386,32 грн. та 3 % річних в сумі 1 206,20 грн.

Сума боргу, щодо якої нараховуються пеня та 3 % річнихПеріод прострочкиСума пеніСума 3% річних 523455,7515.02.201416.02.2014372,8786,05323455,7517.02.201426.02.20141152,03265,85314355,5415.03.201425.03.20141231,58284,21264355,5426.03.201426.03.201494,1521,7364355,5427.03.201407.04.2014275,0563,4728000015.04.201423.04.20141311,78207,1218000024.04.201427.04.2014374,7959,1811500015.05.201421.05.2014419,0466,161500022.05.201427.05.201446,857,431619,5417.06.201410.07.2014395,0362,375000015.07.201421.07.2014223,2928,773000022.07.201423.07.201441,14,932000024.07.201428.09.201468,498,22200091,9115.11.201416.11.2014306,9932,8913646,4817.11.201423.11.201473,287,85 Всього6386,321206,2

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені та 3 % річних підлягають задоволенню за уточненим розрахунком суду апеляційної інстанції в сумі 3 386,32 грн. та 1 206,20 грн. відповідно. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Водночас суд першої інстанції приймаючи рішення скористався наданим йому ч. 1 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України та п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України зменшив розміру присудженої до стягнення пені до 1 000 грн., що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Пунктом 3 частини 1 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» встановлено, що у вирішенні пов'язаних зі зменшенням розміру неустойки питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» (з подальшими змінами).

Згідно з п.п. 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач здійснює діяльність у сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії і надає послуги централізованого опалення та постачання води 70% об'єктів соціальної сфери та багатоквартирних житлових будинків (довідки Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області (а.с. 71), незалежно від їх фінансового становища, з огляду на що колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо того, що враховуючи баланс інтересів сторін, адекватність обсягу і міри відповідальності відповідача за допущене прострочення грошового зобов'язання, а також збитковість тарифу на теплову енергію для населення, який не покриває фактичної її собівартості, та нетривалі періоди прострочення оплати послуг та важке матеріальне становище відповідача, доцільним є зменшення заявленої до стягнення з відповідача пені до 1 000 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Водночас колегія суддів зауважує позивачеві на тому, що ним не надано доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру присудженої до стягнення пені, а саме того, що за спірним договором постачався імпортований газ, який позивач закуповує за зовнішньоекономічними контрактами, якими встановлені чіткі строки розрахунків за поставлений газ та жорсткі санкції за порушення цих строків аж до припинення постачання природного газу на територію України, що майже і сталося 01.01.2006 та відбулось 01.01.2009, та того, що для своєчасного проведення розрахунків позивач змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками, що складають 20-24% річних, а єдиним джерелом часткової компенсації понесених позивачем витрат є стягнення з боржників пені, сума якої не компенсує повністю збитків, яких зазнає позивач. У випадку наявності збитків, завданих порушенням відповідачем строків оплати за Договором, позивач не позбавлений права вимагати стягнення з відповідача таких збитків, в тому числі і в судовому порядку.

Щодо стягнення інфляційних втрат слід зазначити таке.

З матеріалів справи слідує, що позивачем суму інфляційних втрат розраховано виходячи з порядку визначення індексів інфляції, визначеному у Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» та листі Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997 N 62-97р, що на думку колегії суддів є вірними.

Водночас, з огляду на обставини, які були встановлені вище, а саме на те, що позивачем невірно розраховано дату початку прострочення оплати за зобов'язаннями травня 2014 року, та з врахування вищевказаного порядку нарахування, розмір інфляційних втрат на вказану суму фактично нараховуватись не буде.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню за уточненим розрахунком суду апеляційної інстанції (фактично за розрахунком позивача за мінусом інфляції, нарахованої на прострочення оплати за зобов'язаннями травня 2014 року в сумі 316,20 грн.) в сумі 27 668,30 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення своїх вимог, відповідач вказаних обставин належними та допустимим доказами не спростував.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, тому рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2016 у справі № 911/2593/16 підлягає зміні, позов задовольняється частково - стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 1 000 грн., 3 % річних в сумі 1 206,20 грн. та інфляційні втрати в сумі 27 668,30 грн., в решті позову відмовляється. Судові витрати позивача за подачу позову розподіляються пропорційно розміру задоволених майнових вимог.

Щодо витрат по сплаті судового збору слід зазначити таке.

Пунктом 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

За таких обставин, враховуючи приписи ст. 49 ГПК України судові витрати за подачу позовної заяви покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та з врахуванням суми пені, право на стягнення якої фактично має позивач.

З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задоволенню не підлягає, а судові витрати за її подачу покладаються на позивача.

Керуючись ст. 99, ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення господарського суду Київської області від 30.09.2016 у справі № 911/2593/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2016 у справі № 911/2593/16 змінити.

3. Викласти п. 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Київської області від 30.09.2016 у справі № 911/2593/16 в редакції:

« 2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Енергія» (08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Промислова, буд. 1, ідентифікаційний код 13699556) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код 20077720) пеню в сумі 1 000 (одна тисяча) грн., 3 % річних в сумі 1 206 (одна тисяча двісті шість) грн. 20 коп., інфляційній втрати в сумі 27 668 (двадцять сім тисяч шістсот шістдесят вісім) грн. 30 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 333 (одна тисяча триста тридцять три) грн. 12 коп.»

4. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/2593/16.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді М.Г. Чорногуз

О.В. Агрикова