Ухвала суду № 62797689, 09.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" листопада 2016 р. м. Київ К/800/12929/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г., Голяшкіна О.В., Калашнікової О.В.,

розглянувши в письмовому провадженні

касаційну скаргуСокальського об'єднаної управління Пенсійного фонду України Львівської області на постановуЛьвівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2015 рокута ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2016 рокуу справі№813/2428/15за позовомДержавного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Лісова»доСокальського об'єднаної управління Пенсійного фонду України Львівської областіпровизнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2015 року Державне підприємство «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Лісова» (далі по тексту - позивач, ДП «Львіввугілля» в особі ВП «Шахта «Лісова») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області, правонаступником якого є Сокальське об'єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області (далі по тексту - відповідач, Скальське ОУПФУ Львівської області), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення №2 від 23 квітня 2015 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду відносно державного підприємства «Львіввугілля» (відокремленого підрозділу «Шахта «Лісова»).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2016 року, позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області №2 від 23 квітня 2015 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить вищезазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач направив на адресу Вищого адміністративного суду України письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів - без змін.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, встановленого пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 квітня 2015 року відповідачем винесено рішення №2 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду відносно державного підприємства «Львіввугілля» (відокремленого підрозділу «Шахта «Лісова»), згідно якого до відповідача застосовано штрафні санкції в розмірі 8149,16 грн. та нарахована пеня в розмірі 99311,09 грн.

В самому рішенні зазначено, що фінансові санкції застосовані на підставі пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та розраховані за період з 15 березня 2011 року по 26 червня 2014 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що відповідач прийняв оскаржуване позивачем рішення на підставі норми закону, яка втратила чинність.

Переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Відповідно до пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла до 1 січня 2011 року (далі по тексту - Закон України №1058-IV), за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами ПФУ, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

Із набранням чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі по тексту - Закон України №2464-VI) 01 січня 2011 року наведена вище норма матеріального права була скасована (підпункт «й» пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №2464-VI).

Водночас, відповідно до абзацу 5 пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №2464-VI стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

Абзацом 6 цього ж пункту встановлено, що на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Наведене правило щодо збереження порядку стягнення та контрольних функцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачених законодавством, чинним до 1 січня 2011 року, поширюється лише на заборгованість зі сплати страхових внесків та сум штрафних санкцій, які були нараховані та/або не сплачені до зазначеної дати. Питання ж відповідальності страховиків, не пов'язані із такою заборгованістю, знаходяться поза межами регулювання Закону України №1058-IV та абзаців 5, 6 пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №2464-VI.

Як зазначено в касаційній скарзі відповідача, заборгованість зі сплати страхових внесків, за несвоєчасну сплату якої нараховані штрафні санкції та пеня оскаржуваним рішенням, виникла у 2010 році.

Проте, викладене судами першої та апеляційної інстанції перевірено не було.

Так само поза увагою судів залишилось правове обґрунтування здійснення відповідачем нарахування штрафних санкцій та пені саме за період з 15 березня 2011 року по 26 червня 2014 року.

Вищевказане питання не досліджувалось судами першої та апеляційної інстанцій. Оскільки повноваження касаційного суду не дають права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, дана обставина виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, без дослідження і з'ясування наведених вище обставин всі постановлені у цій справі рішення не можна вважати законними та обґрунтованими і визнати правильними чи хибними правові висновки оскарженого рішення.

За змістом частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати вищенаведене та прийняти обґрунтоване та законне рішення за результатами повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Сокальського об'єднаної управління Пенсійного фонду України Львівської області - задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2016 року у справі №813/2428/15 - скасувати.

Справу №813/2428/15 направити на новий розгляд до суду першої інстанції

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та перегляду не підлягає.

Головуючий суддя: Т.Г. Стрелець

Судді: О.В. Голяшкін

О.В. Калашнікова