Ухвала суду № 62797269, 09.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" листопада 2016 р. м. Київ К/800/45555/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Олендера І.Я., Бившевої Л.І.,

за участю: секретаря Шевчук П.О.,

представника відповідача Чайки М.Г.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2013 по справі №816/2435/13-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у місті Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області, треті особи: фізична особа-підприємець ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Лінктел», Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінктел», Товариство з обмеженою відповідальністю «Комтек», про визнання дій неправомірними, скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2013, адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у місті Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області, треті особи: фізична особа-підприємець ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Лінктел», Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінктел», Товариство з обмеженою відповідальністю «Комтек», про визнання дій неправомірними, скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено частково. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 05.04.2013 №0001651703 та №0001661703. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у місті Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області 04.09.2013 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 11.09.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у місті Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 44.1 статті 44, пункту 167.1 статті 167, пунктів 177.2, 177.4 статті 177, статей 187, 188 Податкового кодексу України, статті 1, частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статей 69, 86, 138, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено заміну відповідача - Державної податкової інспекції у місті Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області її правонаступником - Державною податковою інспекцією у місті Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у місті Полтаві проведено виїзну документальну планову перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 187.1 статті 187, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у період, що перевірявся на загальну суму 66886,00грн.; пунктів 177.2, 177.4 статті 177, пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, у результаті чого неправомірно віднесено до складу валових витрат на придбання товарів та послуг у сумі 156320,98грн.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у місті Полтаві складено акт від 22.03.2013 №1689/1703/НОМЕР_1 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.04.2013 №0001651703, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 66886,00грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 12733,50грн; від 05.04.2013 №0001661703, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 26705,75грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 6676,44грн.

Фактичною підставою для прийняття спірних рішень став висновок податкового органу про неправомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту за операціями з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Лінктел», Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінктел», Товариством з обмеженою відповідальністю «Комтек»; а також безпідставно не віднесено у грудні 2011 року до складу доходу суму поворотної фінансової допомоги у розмірі 12843,00грн. від ОСОБА_4, що не була повернута у визначені строки.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Щодо висновків податкового органу про відсутність реального здійснення операцій з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Лінктел», Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінктел», Товариством з обмеженою відповідальністю «Комтек» колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до статті 13 Декрету Кабінету Міністрів «Про прибутковий податок з громадян» оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. До складу витрат безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать документально підтверджені витрати, як включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно пункту 177.3 статті 177 Податкового кодексу України для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України визначено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Разом з тим, реальність спірних господарських операцій позивача з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Лінктел», Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінктел», Товариством з обмеженою відповідальністю «Комтек» підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, договорами поставки від 01.01.2009 б/н, від 01.05.2011 №010511, від 02.02.2011 №02022011, від 01.04.2011 №010411, від 02.01.2010 б/н, видатковими накладними, податковими накладними, оплату за придбаний товар було проведено позивачем у безготівковій формі, що підтверджується виписками з особового рахунку позивача.

Транспортування товару здійснювалось перевезення здійснювались на власному автомобілі Chevrolet Aveo SF69Y 3НГ, державний номер НОМЕР_2 та причепом бортовим, державний номер НОМЕР_3, право власності та керування якими підтверджуються свідоцтвами про державну реєстрацію транспортних засобів, копії яких долучено до матеріалів справи.

Придбаний позивачем у контрагентів товар в подальшому було реалізовано в межах власної господарської діяльності покупцям, що підтверджується матеріалами справи.

Судами також встановлено, що на момент вчинення спірних операцій контрагенти позивача були належним чином зареєстровані суб'єктами господарювання, мали свідоцтва про реєстрацію платниками податку на додану вартість.

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 15.07.2014 у справі №552/2458/13-к встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінктел» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Комтек» були створені з метою ведення господарської діяльності, ними дійсно реалізовувалися товари фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2, а кримінальна справа щодо директора ОСОБА_5 в частині обвинувачення за частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України закрито у зв'язку відсутністю в його діях складу злочину.

Враховуючи викладене, за встановлених обставин, слід погодитися з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Лінктел», Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінктел», Товариством з обмеженою відповідальністю «Комтек».

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою посилання відповідача на те, що позивачем безпідставно не віднесено у грудні 2011 року до складу доходу суму поворотної фінансової допомоги у розмірі 12843,00грн. від ОСОБА_4, що не була повернута у визначені строки.

Так, обставини справи щодо зазначеного вище епізоду судами попередніх інстанцій не встановлено та не перевірено чи отримувалась позивачем поворотна фінансова допомога, у які строки вона підлягала поверненню, ту випадку неповернення - чи закінчився строк позовної давності за відповідною заборгованістю та чи виник у позивача обов'язок відобразити відповідну суму у складі доходів періоду, що перевірявся.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки встановлення нових обставин вимагає дослідження доказів, що знаходиться поза межами касаційного розгляду справи, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, справа в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.04.2013 №0001651703 та №0001661703 підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції із скасуванням ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій в цій частині як таких, що не відповідають статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2013 по справі №816/2435/13-а скасувати в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.04.2013 №0001651703 та №0001661703, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті позовних вимог постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2013 по справі №816/2435/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ І.Я. Олендер

З оригіналом згідно.

Помічник судді О.Ю. Ткаченко