Ухвала суду № 62796735, 09.11.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

09 листопада 2016 року

справа № 808/1587/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова С.М.

суддів: Суховарова А.В. Ясенової Т.І.

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року у справі № 808/1587/16 за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт" про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені,-

ВСТАНОВИВ:

Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – позивач) звернулося суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт" (далі – відповідач), в якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2015 році у розмірі 9286 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати вищезазначену постанову як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Представники сторін в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС та ч. 1 ст. 41 КАС України не перешкоджає розгляду справи без їх участі та без фіксування судового розгляду технічними засобами.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, 24.02.2016 року ТОВ “Форт” подано позивачу звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік, затверджений наказом Мінпраці України № 42 від 10.02.2007 року, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 9 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність – 0 осіб. Кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, - 1 особа. Фонд оплати праці штатних працівників – 164 тисяч гривень, середньорічна заробітна плата штатного працівника – 18222,22 гривень, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - 9111,11 гривень.

За невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2015 році Запорізьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів застосовано до відповідача адміністративно-господарські санкції у розмірі 9111,11 гривень (18 222,22 гривень х (1 - 0). Крім того, нарахована пеня у розмірі 175,04 гривень (9111,11 х 0,06% (розрахунковий розмір пені) = 5,47 гривень х 32 (кількість днів) = 175,04 гривень).

Стягнення вказаних сум адміністративно-господарських санкцій та пені і є предметом судового спору.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було вжито всі належні заходи щодо пошуку та працевлаштування інвалідів, що виключає підстави для застосування санкцій, передбачених ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів».

Колегія суддів у повній мірі погоджується з рішенням суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб –у кількості одного робочого місця.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 року № 129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Згідно з ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Обов’язок підприємства з створення робочих місць для інвалідів, інформування підприємством уповноважених органів щодо наявності на підприємстві робочих місць для працевлаштування осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, не супроводжується обов’язком підприємства займатись пошуком інвалідів для їх працевлаштування на створених робочих місцях для працівників-інвалідів на підприємстві, а створення робочих місць і введення їх в дію має відбуватись з урахуванням стану здоров’я, здібностей і професійних навичок інвалідів, забезпечення прав яких на працевлаштування та на оплачувану роботу здійснюється, відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», в редакції закону від 23.02.2006 р., шляхом безпосереднього звернення інвалідів до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем був виконаний передбачений законом обов’язок щодо подання звіту за формою № 10-ПН та щомісячно ТОВ «Форт» подавались до Мелітопольського міського центру зайнятості щомісячні звіти форми 3-ПН про наявність вільної вакансії для осіб, яким встановлена інвалідність (а.с.4, 24-35).

При цьому колегія суддів зауважує, що приписами п.2.1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 р. № 316, не передбачено щомісячного обов’язку роботодавця щодо подання до центру зайнятості даних про наявність вільних робочих місць.

Випадків безпідставної відмови відповідачем у прийнятті інвалідів на роботу судом не встановлено та позивачем відповідні докази на спростування такого висновку суду - не надавалися.

Виходячи з аналізу положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», колегія суддів приходить до висновку, що створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування не є тотожними поняттями.

Оскільки відповідачем виконані вимоги, покладені на нього розділом IV Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а чинне законодавство не зобов’язує підприємство самостійно займатися пошуком та працевлаштуванням інвалідів, в діях ТОВ «Форт» не вбачається вини щодо незабезпечення працевлаштування інвалідів у 2015 році.

Відтак, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Посилання заявника апеляційної скарги на те, що адміністративно - господарські санкції за невиконання нормативів з працевлаштування на підприємстві визначеної законом кількості інвалідів мають бути застосовані до підприємства навіть за відсутності вини роботодавця, визнаються колегією суддів помилковими та такими, що спростовуються вищенаведеними приписами правових норм, що регулюють спірні правовідносини.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року у справі № 808/1587/16 – залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: С.М. Іванов

Суддя: А.В. Суховаров

Суддя: Т.І. Ясенова