Ухвала суду № 62796528, 15.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження №22-ц/796/13864/2016 Головуючий в 1 інстанції - Литвинова І.В.

Доповідач - Желепа О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2016 року, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Іванченка М.М., Рубан С.М.

при секретарі Гарматюк О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заробітної плати за надурочні роботи, -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом з вимогами до відповідача ПАТ «Українська залізниця», у якому просив зобов'язати останнього оплатити 208 годин за 2014-2015 роки.

Доповнивши позовну заяву позивач уточнив суму, яку просить стягнути на свою користь, у розмірі 8049,68 грн. у якості компенсації за роботу в надурочний час за період 2014 - 2015 роки.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що з липня 2014 року Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця» позбавило чергових по залізничній станції Ніжин скороченої тривалості робочого тижня, а норму робочого часу за обліковий період (квартал) визначало на підставі скороченої тривалості робочого часу, в результаті чого з'явилась надурочна робота, яка не була оплачена відповідачем-роботодавцем, а згоди на отримання компенсації наданням іншого вихідного дня він не надавав.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22.09.2019 року в задоволені позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення оплати надурочних робіт - відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В скарзі посилався на порушення судом норм матеріального права та не відповідність висновків суду встановленим обставинам. Суд не взяв до уваги, що інші дні відпочинку йому надавались без його згоди, що заборонено ч.3-4 ст.106 КЗпП України. Суд не врахував , що відповідач в розрахункових листках за період 2014 - 2016 роки вносив тільки місячну норму тривалості робочого часу, а кількість годин понад норму робочого часу за обліковий період до обліку не враховував, тобто в табелі обліку використання робочого часу вносились завідомо неправдиві відомості, з метою приховати надурочні роботи.

До апеляційного суду позивач не з'явився, просив розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду доводи скарги не визнав.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Між сторонами виникли правовідносини, які регулюються Кодексом Законів про працю України.

Відповідно до ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до статті 61 КЗпП України, на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51).

Умови та порядок застосування підсумованого часу з урахуванням чинного законодавства регулюється Методичними рекомендаціями, затвердженими наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.04.2006 № 138.

При підсумованому обліку робочого часу час, відпрацьований понад норму тривалості робочого часу за обліковий період, вважається надурочним і оплачується в кінці облікового періоду згідно з ст. 106 КЗпП України.

В той же час робота понад норму робочого часу, передбаченого графіком в окремі дні, тижні, місяці облікового періоду, при збереженні норми часу за обліковий період, не є надурочною роботою. Переробіток норми робочого часу, що виникає в окремі дні при підсумованому обліку, може компенсуватися додатковими днями відпочинку, або відповідним зменшенням тривалості роботи в інші дні облікового періоду.

Роботою у вихідний день, відповідно до ст. 71 КЗпП України, вважається належним чином оформлена (наказом по Підрозділу з погодженням профспілками та згодою працівника) робота працівника у його затверджений графіком роботи щотижневий день відпочинку. У цьому випадку робота у вихідний день компенсується відповідно до статті 72 КЗпП України.

Відповідно до ст. 72 КЗпП України, робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що з 01.04.1993 року позивач обіймає посаду чергового по станції Ніжин виробничого підрозділу Київська дирекція залізничних перевезень, що відноситься до мережі залізничних станції Регіональної філії «Південно-західна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» (а. с. 22).

Після проведення згідно з плановими завданнями оптимізації трудових ресурсів, штатна чисельність чергових по залізничній станції по станції Ніжин зменшилась до 9 штатних одиниць (на два робочих місця), що ускладнило ситуацію з компенсацією роботи у вихідний день шляхом наданням іншого дня відпочинку через відсутність працівників з поважних причин (відпустки, тимчасова працездатність, навчальні сесії та ін.), що не заперечується сторонами.

Встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами про оплату роботи у вихідні дні 2014 та 2015 років та про повідомлення про кількість відпрацьованих ним надурочних годин (а. с. 8, 10, 11, 12, 16, 18).

Відповідачем на заяви позивача було повідомлено, що у період з 05.02.2015 по 13.02.2015 та протягом січня-лютого 2016 року йому було надано дні відпочинку загальною тривалістю 60 та 88 годин відповідно за раніше відпрацьований час у вихідні дні (а. с. 9, 13, 14, 17, 19-21).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог місцевий суд виходив з того, що позивач працював у вихідні дні, робота в які йому частково була компенсована подвійною оплатою, а частково наданням інших днів відпочинку .

Вказані обставини, які суд вважав встановленими є доведеними.

Вони підтверджуються дослідженими судом першої інстанції графіками роботи, розрахунками заробітної плати позивача та додатково дослідженими апеляційним судом графіками роботи за 2-4 квартал 2014 року , розпорядженням про встановлення позивачу з 01 січня 2015 року 4-х змінного режиму роботи, наказом від 17 березня 2016 року про зміну режиму роботи позивачу, розпорядженням № 3 про компенсацію роботи у вихідні дні від 29 січня 2016 року та розпорядженням №3 від 04 лютого 2015 року про компенсацію роботи у вихідні дні.

Висновок суду про безпідставність заявлених вимог відповідає цим обставинам та вимогам Закону.

Доводи позивача з приводу не вірного обліку відповідачем робочого часу, та внесення завідомо неправдивих відомостей в табелі обліку робочого часу є недоведеними.

Позивач вважає, що його робота у вихідні за графіком дні є надурочною роботою, а тому вона не може бути компенсована іншими днями відпочинку за ст. 106 КзпП України.

Проте такі доводи позивача не ґрунтуються на Законі. Так як оплата надурочної роботи і роботи у вихідні дні регулюється різними нормами права.

З урахуванням специфіки роботи позивача , - черговий по станції , та встановлених обставин справи, відповідно до яких протягом 2014 та 2015 року позивач працював у неробочі, відповідно до графіку дні, суд першої інстанції вірно встановив, що компенсація роботи в такі дні проводиться за ст. 107 КЗпП України.

Доводи позивача, з приводу відсутності його згоди на компенсацію роботи у неробочі дні іншими днями відпочинку, колегія суддів не приймає, з огляду на те, що позивач не спростував , що надані відповідачем дні відпочинку в інший період ним були використані в повному обсязі. Подвійна компенсація за роботу в неробочі та вихідні дні, шляхом надання інших днів відпочинку та додатково проведення за такі дні подвійної оплати, трудовим законодавством не передбачена.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Рішення суду першої інстанції ухвалене без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді: