Рішення № 62796459, 10.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

=====

провадження №22-ц/796/13471/2016 Головуючий у 1-й інстанції: Ларіонова Н.М.

справа №758/1858/16-ц Доповідач: Поліщук Н.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2016 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:

Головуючого - судді Поліщук Н.В.

суддів Білич І.М., Болотова Є.В.

за участю секретаря Горбачової І.В.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником ОСОБА_1, на рішення Подільського районного суду м.Києва від 02 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», третя особа - ОСОБА_4 про визнання поруки припиненою,-

УСТАНОВИЛА:

В лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати поруку за договором поруки б/н від 04 липня 2007 року на забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором №32.2/АА-045.07.2 від 04 липня 2007 року, укладеним між ВАТ (ПАТ) «Родовід Банк» та ОСОБА_3, припиненою.

Вимоги обґрунтовує тим, що 04 липня 2007 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_5 укладено Кредитний договір №32.2/АА-045.07.2., відповідно до умов якого позичальнику надані кошти на споживчі цілі на строк по 04 липня 2014 року, за користування якими позичальник зобов»язалась сплачувати проценти у розмірі 12,5% річних.

З метою забезпечення кредитного зобов»язання, 04 липня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено Договір поруки. Договір поруки не містить строку дії, проте в ньому зазначено, що він діє до повного погашення позичальником та/або поручителем заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилається на те, що порука підлягає визнанню припиненою на підставі ч.4 ст.559 ЦК України, оскільки останній платіж на погашення тіла кредиту був здійснений 10 липня 2013 року, а останній платіж на погашення процентів - 11 лютого 2014 року. Зазначені обставини стали відомі ОСОБА_3 з матеріалів цивільної справи за позовом банку до позичальника та поручителя про солідарне стягнення боргу, що перебувала в провадженні Оболонського районного суду м.Києва та по якій 30 липня 2015 року ухвалено рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення солідарно з відповідачів суми боргу. Зазначений позов був поданий до суду в грудні 2014 року, тобто більш ніж через шість місяців з моменту останнього платежу по погашенню тіла кредиту.

Окрім того, також зазначає, що 04 листопада 2015 року під час розгляду справи про поділ майна подружжя представником банку надано копію листа від 29 жовтня 2008 року, згідно із яким позичальник була повідомлена про збільшення розміру процентної ставки до 16% річних, що відбулось без згоди поручителя та є підставою для припинення поруки згідно із ч.1 ст.559 ЦК України.

Рішенням Подільського районного суду м.Києва від 02 вересня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовує доводами позовної заяви та посилається неправильне тлумачення правової позиції у справі №6-172цс15 по відношенню до обставин у цій справі, відповідно вважає незаконним висновок суду щодо неможливості припинення поруки з підстав, що є рішення суду на підставі якого у поручителя виник цивільний обов»язок, крім виникнення такого обов»язку на підставі договору поруки.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав, посилаючись на викладені в ній обставини.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Третя особа в судове засідання не з»явилась, про день, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Відповідно до ст.305 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності осіб, що не з»явились в судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду в повній мірі не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні вимог про припинення поруки з підстав, що встановлені ч.1 ст.559 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що згідно даних матеріалів кредитної справи ОСОБА_5 не підтверджено факт збільшення відсоткової ставки до 16% річних. Рішенням Оболонського райсуду м.Києва заборгованість за кредитом ухвалено стягнути виходячи із встановленої договором ставки за користування кредитом 12,5% річних.

Зазначаючи про відсутність підстав для припинення поруки відповідно до ч.4 ст.559 ЦК України, суд першої інстанції керувався правовою позицією Верховного Суду України у справі №6-172цс15 та виходив з того, що порушення ОСОБА_3, як поручителем, своїх зобов»язань перед банком встановлено рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 30 липня 2015 року, яке набрало законної сили

Проте повністю з такими висновками колегія суддів погодитися не може, виходячи з наступного.

Як установлено судом першої інстанції та убачається з матеріалів справи, 04 липня 2007 року між ВАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є відповідач, та третьою особою ОСОБА_5. укладено кредитний договір №32.2/АА-045.07.2, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит на купівлю автомобіля та сплату страхових платежів на суму 31625 дол. США, за користування якими вона зобов»язалась сплачувати проценти у розмірі 12,5% річних, із строком повернення не пізніше 04 липня 2014 року включно.

Розділ 7 кредитного договору містить умови, відповідно до якої банк у разі зміни облікової ставки НБУ, кредитної політики в Україні, економічної ситуації та кон»юктури ринку має право змінити розмір процентів за кредитом, попередивши про це позичальника. У випадку згоди позичальника оформлюється додаткова угода. У разі незгоди із запропонованими умовами позичальник зобов»язаний повністю повернути загальну суму заборгованості та всі нараховані платежі.

З метою забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором, 04 липня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено Договір поруки, згідно з яким останній зобов»язався відповідати за повне і своєчасне виконання зобов»язань позичальника за кредитним договором. Відповідно до п.4.1 цього договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного погашення позичальником та/або поручителем заборгованості за кредитним договором.

На час укладення кредитного та договору поруки ОСОБА_3 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, якій розірвано рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 11 жовтня 2012 року. Відповідно до свідоцтва про зміну імені від 26 березня 2015 року ОСОБА_5 змінила прізвище на «ОСОБА_5».

В грудні 2014 року ПАТ «Родовід Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості. Як убачається з даних розрахунку заборгованості станом на 12 травня 2015 року (т.1 а.с.26-28), останній платіж за кредитом здійснено 10 липня 2013 року, останній платіж за процентами здійснено 11 лютого 2014 року.

30 липня 2015 року Оболонським районним судом м.Києва у справі за позовом банку ухвалено рішення, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 10 грудня 2015 року, яким вимоги банку задоволено частково, вирішено стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за Кредитним договором №32.2/АА-045.07.2 від 04 липня 2007 року в сумі 16853,26 доларів США, яка складається з 15752,96 доларів США - сума простроченої заборгованості за кредитом; 1100,30 доларів США - сума простроченої заборгованості за процентами по кредиту, 5637 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та нарахованим процентам, 1582,32 доларів США - 3% річних від суми простроченої заборгованості по кредиту та процентам.

Згідно з ч.1 ст.553, ст.554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для припинення поруки відповідно до ч.1 ст.559 ЦК України, оскільки матеріалами справи не підтверджено факт збільшення відсоткової ставки до 16% річних, а згідно із рішенням Оболонського райсуду м.Києва заборгованість за кредитом ухвалено стягнути виходячи із встановленої договором ставки за користування кредитом 12,5% річних.

При цьому, сама по собі копія листа ПАТ «Родовід Банк» на адресу позичальника (т.1 а.с.36) , в якому банк з посиланням на умови п.7.1 кредитного договору щодо права та порядку збільшення розміру процентів унаслідок зміни облікової ставки НБУ, кредитної політики в Україні, економічної ситуації та кон»юктури ринку, повідомляє про своє рішення збільшити розмір процентів до 16% річних, не є належним та допустимим доказом застосування процедури збільшення відсоткової ставки за кредитним договором.

Разом з тим, є обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо припинення поруки у відповідності до частини 4 ст.559 ЦК України, з огляду на наступне.

За змістом ст.ст. 251 та 252 ЦК України строк це певний період у часі, який обчислюється календарними датами.

За змістом ст.ст. 251 та 252 ЦК України термін це певний момент у часі, який повинен настати у певну календарну дату або з певною подією, яка має неминуче настати.

Ураховуючи умови п.4.1 Договору поруки він не містить строку дії, оскільки містить посилання на подію, яка має настати.

Відповідно до ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду України у справі №6-53цс14 зазначено, що, регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

З урахуванням того, що позов про стягнення боргу до позичальника та поручителя подано в грудні 2014 року, колегія суддів вважає правомірними твердження позовної заяви про припинення поруки на підставі ч.4 ст.559 ЦК України.

Так, відповідно до умов кредитного договору, кредит повинен був повертатися частинами щомісяця до 10 числа. Останній черговий платіж боржником вчинено 11 лютого 2014 року, відтак строк погашення чергового платежу настав 10 березня 2014 року, проте сплата чергових платежів з цього часу не відбувалась. Оскільки протягом шести місяців банк не звернувся з вимогою до поручителя, після спливу цього терміну порука уважається припиненою.

Колегія суддів уважає помилковим посилання суду першої інстанції на правову позицію Верховного Суду України у справі №6-172цс15 з огляду на наступне.

Відповідно до зазначеної правової позиції:

За частиною першою статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Статтею 609 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Згідно із частиною п'ятою статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 14 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

За статтею 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Таким чином, положення статті 559 ЦК України стосовно припинення поруки з припиненням забезпеченого нею зобов'язання не може застосовуватися до правовідносин, у яких обов'язок поручителя щодо виконання зобов'язання за основним договором виник з рішення суду, а не лише з договору поруки.

Правовий аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що припинення основного зобов'язання внаслідок ліквідації юридичної особи - боржника за цим зобов'язанням не припиняє поруки, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи - боржника.

Вказана правова позиція застосована бути не може, оскільки роз»яснює порядок застосування закону за обставин наявності рішення суду про стягнення боргу та згодом ліквідованої юридичної особи із правовими наслідками щодо її невиконаних зобов»язань, що свідчить про відмінність від фактичних обставин у даній праві, що є предметом апеляційного перегляду.

При цьому, колегія суддів зауважує, що питання припинення дії поруки на підставі ч.4 ст.559 ЦК України не досліджувалось при розгляді справи про стягнення кредитної заборгованості, обставини припинення поруки не встановлювались, відтак само по собі наявність судового рішення про солідарне стягнення з боржника та поручителя кредитної заборгованості не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог про визнання поруки припиненою.

Відповідно до ст.309 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_1, задовольнити.

Рішення Подільського районного суду м.Києва від 02 вересня 2016 року скасувати та ухвалити нове наступного змісту:

Визнати поруку за договором поруки (без номеру) від 04 липня 2007 року на забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором №32.2/АА-045.07.2 від 04 липня 2007 року, укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк», та ОСОБА_3 - припиненою.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - суддя Н.В. Поліщук

Судді І.М. Білич

Є.В. Болотов