Постанова № 62796141, 11.11.2016, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2016 р. Справа № 809/1307/16

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Суддя Остап'юк С.В.,

за участю секретаря Котик Д.М.,

позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представників позивачів ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представника відповідача Луцишин І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Івано-Франківської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування пункту 1 розпорядження №569 від 25.08.2016, -

ВСТАНОВИВ:

29.09.2016 ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 (далі по тексту позивачі) звернулися в суд з адміністративним позовом до Івано-Франківської обласної державної адміністрації (далі - відповідач) з вимогами про визнання протиправним та скасування пункту першого розпорядження за № 569 від 28.08.2016 «Про відмову в реєстрації статутів релігійних громад».

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем оскаржуваним пунктом розпорядження протиправно та за відсутності визначених Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» підстав, відмовлено в реєстрації статуту Незалежної євангельської релігійної громади «Реформатська Церква Святої Трійці» м.Івано-Франківськ (далі по тексту Статут).

Позивачі та представники позивачів в судовому засіданні суду пояснили, що прийняття відповідачем оскаржуваного пункту розпорядження порушує гарантовані державою права на свободу совісті та віросповідання позивачів, як членів релігійної громади, внаслідок неможливості набуття релігійною громадою статусу юридичної особи без такої реєстрації, що значно ускладнює та унеможливлює здійснення релігійною громадою добродійної та культурно-освітньої діяльності.

Представник відповідача позов не визнала, суду надала письмове заперечення проти заявлених вимог, мотивоване тим, що поданий позивачами для реєстрації Статут релігійної організації не підлягає реєстрації у зв'язку з його невідповідністю чинному законодавству, а саме статтям 7, 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», статті 133 Податкового кодексу України, що й слугувало підставою для відмови в його реєстрації та винесенні відповідачем оскаржуваного рішення.

В поданих запереченнях, а також в наданих суду поясненнях представник відповідача пояснила, що невідповідність поданого для реєстрації Статуту релігійної громади статтям 7, 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», статті 133 Податкового кодексу України утворена внаслідок відсутності в Статуті релігійної громади необхідних відомостей про вид цієї релігійної організації, її місця в організаційній структурі релігійного об'єднання, внесення яких передбачено пунктами 1 та 2 частини 3 статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»; відсутності передбаченої статутом заборони розподілу отриманих доходів (прибутків) між членами управління та іншими пов'язаними особами, що передбачено абзацом 2 підпункту 133.4.1 пункту 133.4 статті 133 Податкового кодексу України.

Суд, розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення позивача, представників сторін та дослідивши докази встановив наступне.

23.05.2016 позивачем ОСОБА_1 подано відповідачу для реєстрації Статут Незалежної євангельської релігійної громади «Реформатська Церква Святої Трійці» м. Івано-Франківськ, його копії, примірники протоколу загальних зборів, заяву засновників релігійної громади, нотаріально засвідчену заяву про використання домашньої адреси в якості юридичної адреси релігійної громади та їх копії (а.с.120).

03.06.2016 посадовою особою відповідача направлено запит міському голові м.Івано-Франківська на отримання висновку виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради щодо реєстрації Статуту та повідомлено про це позивача (а.с.121, 122).

02.07.2016 відділом внутрішньої політики Івано-Франківської міської ради направлено лист за №398/22-07, яким у відповідь на вищевказаний запит про отримання висновку повідомлено, що до Статуту необхідно внести зміни, які забезпечать його відповідність вимогам, встановленим до неприбуткових організації, передбачених підпунктом 133.4.2 пункту 133.4 статті 133 Податкового кодексу України; необхідність, у відповідності до Стандарту надання адміністративної послуги з реєстрації статуту (положення) релігійної організації та змін до нього, затвердженого наказом Міністерства культури України за №366 від 18.04.2012, долучити копію документа, який підтверджує право власності або користування вказаним у Статуті приміщенням; а також додатково повідомлено, що статут релігійної організації повинен містити відомості про вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження та місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об'єднання (а.с.123-124).

25.08.2016 відповідачем винесено розпорядження за №569 «Про відмову в реєстрації Статутів релігійних громад».

Вказаним розпорядженням відповідно до статті 15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» відповідач, за наслідками розгляду заяв, протоколів зборів, статутів релігійних громад та врахувавши висновки Івано-Франківської міської ради і юридичного відділу обласної державної адміністрації, пунктом першим, відмовив в реєстрації Статуту Незалежної євангельської релігійної громади «Реформатська Церква Святої Трійці» м.Івано-Франківськ за юридичною адресою: АДРЕСА_1 у зв'язку з невідповідністю чинному законодавству, зокрема статтям 7, 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та статті 133 Податкового кодексу України (а.с.12).

Позивачі, вважаючи вказане рішення протиправним звернулися до адміністративного суду з позовними вимогами про його скасування.

У відповідності до частини першої та другої статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Стаття 9 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована в Україні Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», передбачає, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд виходить з того, що свобода думки, совісті та релігії, яка охороняється статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 35 Конституції України є однією з основ демократичного суспільства, та може підлягати тільки тим обмеженням, які мають законну мету і необхідні у демократичному суспільстві.

Гарантування права на свободу совісті громадянам України та здійснення цього права; забезпечення відповідно до Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та норм міжнародного права, визнаних Україною, соціальної справедливості, рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від ставлення до релігії; визначення обов'язків держави щодо релігійних організацій; визначення обов'язків релігійних організацій перед державою і суспільством; подолання негативних наслідків державної політики щодо релігії і церкви; гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі і гуманізму, громадянської злагоди і співробітництва людей незалежно від їх світогляду чи віровизнання є завданням Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Стаття 7 вищевказаного Закону визначає, що релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).

У відповідності до статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійною громадою є місцева релігійна організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.

Відповідно до статті 12 вказаного Закону статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону (частина 1). Він приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах, конференціях (частина 2).

Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» статут релігійної організації повинен містити відомості про: вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження (пункт1); місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об'єднання (пункт 2); майновий стан релігійної організації (пункт 3); права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів (пункт 4); порядок внесення змін і доповнень до статуту релігійної організації (пункт 5); порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації (пункт 6).

Частина 4 статті 12 вказаного Закону передбачає заборону, згідно якої статут релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Згідно зі статтею 13 Закону релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Стаття 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» встановлює порядок здійснення реєстрації статуту релігійної організації, у відповідності до положень якої для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії.

Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.

У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок місцевої державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, а також спеціалістів. У цьому разі рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій приймається у тримісячний термін.

Згідно з статтею 15 Закону у реєстрації статуту релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству. Рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін.

Суд зазначає, що статут релігійної організації за змістом частини першої статті 12 та частини першої статті 13 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» є актом, який визначає правовий статус релігійної організації та містить норми, обов'язкові для членів такої організації, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту. Релігійні організації вправі на власний розсуд визначити спосіб, в який вони визначають процедуру обрання органів управління організацією, порядок їх роботи, здійснення управління нею.

Виходячи з аналізу вказаних норм, суд зазначає, що Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» обмеження в реалізації прав на свободу думки, совісті та релігії, які відповідають легітимній меті, є вичерпним та чітким.

Відповідач оскаржуваним пунктом розпорядження за № 569 від 25.08.2016, відмовивши в реєстрації Статуту релігійної громади, застосував передбачені законом обмеження права на свободу совісті, однак застосування вказаних обмежень не відповідає вимогам необхідності у демократичному суспільстві, тобто не відповідає нагальній суспільній потребі та є непропорційними легітимній мети застосування таких заходів.

Відповідачем визначено підставами відмови в реєстрації Статуту релігійної громади його невідповідність чинному законодавству, а саме пунктам 1 та 2 частини 3 статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», абзацу 2 підпункту 133.4.1 пункту 133.4 статті 133 Податкового кодексу України.

Суд, досліджуючи вказані підстави та перевіряючи на відповідність положення Статуту релігійної громади до кожної норми права вказаної відповідачем, встановив відсутність суперечностей чи невідповідностей положень Статуту таким нормам права.

Пункт 1 частини 3 статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачає, що статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження.

Відповідачем вказано, що поданий для реєстрації Статут не містить відомостей про вид релігійної організації. Однак, вказане твердження не відповідає дійсності.

Пунктом 1.1 поданого для реєстрації Статуту встановлено, що «Реформатська Церква Святої Трійці» м.Івано-Франківськ є незалежною євангельською релігійною громадою (а.с.107).

Частиною 2 статті 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» встановлено, що релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).

У відповідності до частини 1 статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Таким, чином поданий для реєстрації позивачами Статут релігійної громади встановлює та передбачає вид релігійної організації, що реєструється, а саме видом такої організації є релігійна громада.

Пункт 2 частини 3 статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачає що статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об'єднання.

Як зазначалося судом вище, частиною 2 статті 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» встановлено, що релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Пунктом 1.4 поданого для реєстрації Статуту релігійної організації встановлено, що у своїй діяльності Церква є самостійною релігійною організацією, але за рішенням Загальних зборів членів Церкви може входити до складу будь-яких релігійних об'єднань та центрів (а.с.107).

Таким чином, поданим для реєстрації Статутом передбачено відсутність приналежності релігійної організації до релігійного об'єднання та передбачена можливість за відповідним рішенням ввійти до такого об'єднання.

Як наслідок, суд вказує, що зазначення Статутом релігійної організації самостійності такої релігійної організації від релігійних об'єднань є дотриманням вимог пункту 2 частини 3 статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

При цьому, суд наголошує на тому, що висунення відповідачем вимог, якими зобов'язує визначити місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об'єднання, за умови, коли така релігійна організація декларує свою самостійність від релігійних об'єднань є втручанням держави в діяльність релігійної організації та прямим порушенням частини 4 статті 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», якою передбачено, що держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій.

Допущення вказаного втручання, на думку суду, є також порушенням прав позивачів на свободу сповідувати свою релігію, безперешкодно відправляти колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність, гарантованих частиною 1 статті 35 Конституції України, статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої в Україні Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», статті 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Суд звертає увагу, що у відповідності до статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійна громада не позбавлена права на прийняття рішення про свою реорганізацію, чи приєднання до релігійного об'єднання.

Також суд зазначає, що внутрішня структура релігійної організації та норми, що регулюють членство релігійних організацій в релігійних об'єднаннях, мають розглядатись як спосіб, в який такі організації виражають свої погляди та дотримуються своїх релігійних традицій. Суд вказує, що право на свободу віросповідання виключає будь-які повноваження держави оцінювати легітимність способу вираження релігійних поглядів (рішення Європейського суду з прав людини від 14.06.2007 року справа «Свято-Михайлівська парафія проти України»).

Таким чином, судом встановлено відповідність поданого для реєстрації Статуту Незалежної євангельської релігійної громади «Реформатська Церква Святої Трійці» м.Івано-Франківськ вимогам пунктів 1та 2 частини 3 статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», а також протиправність висновків відповідача щодо суперечності чи невідповідності вказаного Статуту цим нормам Закону.

Щодо відсутності передбаченої Статутом заборони розподілу отриманих доходів (прибутків) між членами управління та іншими пов'язаними особами, що передбачено абзацом 2 підпункту 133.4.1 пункту 133.4 статті 133 Податкового кодексу України, суд зазначає наступне.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Стаття 133 Податкового кодексу України визначає платників податку на прибуток підприємств.

Пункт 133.4 статті 133 Податкового кодексу України встановлює порядок та умови віднесення підприємства, установи та організації до неприбуткових.

Підпункт 133.4.1 пункту 133.4 статті 133 Податкового кодексу України встановлює, що неприбутковим підприємством, установою та організацією є підприємство, установа та організація (далі - неприбуткова організація), що одночасно відповідає таким вимогам: утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації (абзац 1); установчі документи якої містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов'язаних з ними осіб (абзац 2); установчі документи якої передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення). Положення цього абзацу не поширюється на об'єднання та асоціації об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (абзац 3); внесена контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій (абзац 4).

Положеннями поданого позивачами для реєстрації Статуту передбачено, що Незалежна євангельська релігійна громади «Реформатська Церква Святої Трійці» м.Івано-Франківськ є неприбутковою релігійною організацією (пункт 1.2.), її кошти використовуються виключно для виконання її статутних завдань (пункт 6.5.), її правонаступником не може бути юридична особа, метою діяльності якої є одержання прибутку (пункт 9.10.), наявні в релігійної організації грошові кошти та майно, включаючи виручку від його реалізації, після розрахунків із штатними працівниками, а також бюджетом, банками та іншими кредиторами, не можуть бути розподілені між працівниками та/або членами Церкви, а передаються правонаступнику з статусом неприбуткової релігійної організації. У випадку відсутності правонаступника, залишкові кошти та майно зараховуються в дохід державного бюджету (пункт 9.17) а.с.106-115).

З системного аналізу даних положень Статуту та норм статті 133 Податкового кодексу України, судом не встановлено жодної невідповідності чи суперечності.

Положення Статуту не містять прямої заборони розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів такої організації, працівників, членів органів управління та інших пов'язаних з ними осіб, однак жодне положення статуту не вступає в суперечність чи невідповідність вказаній нормі абзацу 2 підпункту 133.4.1 пункту 133.4 статті 133 Податкового кодексу України.

З цього приводу суд зазначає, що відсутність в Статуті прямої заборони, передбаченої абзацом 2 підпункту 133.4.1 пункту 133.4 статті 133 Податкового кодексу України може слугувати перешкодою в реєстрації релігійної організації як неприбуткової, однак вказана обставина не належить до підстав, з якими Закон пов'язує застосування обмежень в реалізації прав на свободу думки, совісті та релігії, в тому числі й такого обмеження як відмова в реєстрації релігійної організації.

Як наслідок, є протиправним висновок відповідача про суперечність чи невідповідність Статуту Незалежної євангельської релігійної громади «Реформатська Церква Святої Трійці» м.Івано-Франківськ нормам статті 133 Податкового кодексу України.

Крім того, даючи оцінку дотримання відповідачем встановленого порядку прийняття рішення за наслідками розгляду питання про реєстрацію Статуту вказаної релігійної організації, суд дійшов висновку про його порушення.

У відповідності до частини 4 статті 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що у необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок місцевої державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, а також спеціалістів.

Суд зазначає, що положення статті 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» не містять переліку випадків, що обумовлюють необхідність отримання висновку виконавчих органів місцевих рад для прийняття рішення про реєстрацію чи відмову в реєстрації статутів релігійних організацій, однак Закон визначає необхідність умовою реалізації цього повноваження.

Відповідач, звертаючись за отриманням висновку Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, а також представник відповідача в судовому засіданні не обґрунтували необхідності отримання такого висновку, також не повідомили про жодну обставину яка слугувала чи могла слугувати підставою для виникнення такої необхідності.

Одночасно з цим, отримана відповідь за №398/22-07 від 02.07.2016 на запит про надання висновку не могла слугувати підставою для прийняття оскаржуваного рішення, оскільки така відповідь не може вважатися висновком в розумінні частини 4 статті 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Отримана відповідачем відповідь надана відділом внутрішньої політики Івано-Франківської міської ради та підписана начальником вказаного відділу, тобто зазначений документ видано не виконавчим органом міської ради, до якого направлено запит про надання висновку, і який у відповідності до частини 4 статті 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» повноважний надавати такі висновки (а.с.123-124).

Щодо суті отриманої відповіді, то суд зазначає, що вказаний лист містить судження про невідповідність статуту Незалежної євангельської релігійної громади «Реформатська Церква Святої Трійці» м.Івано-Франківськ нормам Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та Податкового кодексу України, оцінка яких судом надана.

Окрім того, лист за №398/22-07 від 02.07.2016 містить посилання на Стандарт надання адміністративної послуги з реєстрації статуту (положення) релігійної організації та змін до нього, затвердженого наказом Міністерства культури України за №366 від 18.04.2012 як нормативну підставу для обґрунтування необхідності надання копії документа, який підтверджує право власності або користування вказаним у Статуті приміщенням.

Вказаний в листі Стандарт регулює питання якості надання Міністерством культури України адміністративних послуг з реєстрації статутів релігійних центрів (управлінь), монастирів, релігійних братств, місіонерських товариств (місій), духовних навчальних закладів та змін до них, що кореспондується з повноваженнями Міністерства культури України, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії та передбачені частиною 2 статті 14 Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації», і до спірних правовідносин застосуванню не підлягає.

Підсумовуючи встановлені на підставі безпосереднього, всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів фактичні обставини у справі, а також виходячи з аналізу норм матеріального права, які регулюють правовідносини між сторонами, суд дійшов висновку про відсутність в Івано-Франківської обласної державної адміністрації підстав, передбачених Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» для відмови в реєстрації поданого 23.05.2016 статуту Незалежної євангельської релігійної громади «Реформатська Церква Святої Трійці» м.Івано-Франківськ.

Враховуючи вищевикладене, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню пункт 1 розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації «Про відмову в реєстрації статутів релігійних громад» за № 569 від 25.08.2016, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати пункт 1 розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації «Про відмову в реєстрації статутів релігійних громад» за №569 від 25.08.2016.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: Остап'юк С.В.

Постанова складена в повному обсязі 16.11.2016.