Рішення № 62795679, 14.11.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5947/16 Справа № 199/9374/15 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 47

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2016 року м. Дніпро

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Осіяна О.М.

при секретарі - Черкас Є.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2016року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Дніпропетровської міської ради, Управління Держгеокадастру у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області про визнання незаконної відмови в погодженні меж земельної ділянки, зобовязання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що рішенням Дніпропетровської міської ради №131/6 від 06 жовтня 2010 року та рішенням Дніпропетровської міської ради № 30/18 від 21 грудня 2010 року ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по пров. Іжевський, 5 у м. Дніпропетровську, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. У звязку із зазначеним ним замовлено та розроблено проект із землеустрою, який погоджено з необхідними державними інстанціями та отримано кадастровий номер 1210100000:01:646:0133.

В подальшому вказаний проект землеустрою наданий для погодження суміжному землекористувачу, а саме ОСОБА_2, яка відмовилася погодити проект землеустрою, мотивуючи тим, вони не є суміжними землекористувачами, оскільки між ними розташовані землі Дніпропетровської міської ради.

У звязку з вищевикладеним, просив суд визнати незаконною відмову у погодженні меж земельної ділянки ОСОБА_2, зобовязати Управління Держгеокадастру у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області погодити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, пров. Іжевський, 5, без погодження з ОСОБА_2, а також зобовязати Дніпропетровську міську раду затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та видати рішення для приватизації земельної ділянки, судові витрати покласти на ОСОБА_2

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2016року позов задоволено частково (а.с.113-117).

Зобовязано Управління Держгеокадастру у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області розглянути питання про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за будівельною адресою: пров. Іжевський,5, у м.Дніпропетровську ОСОБА_3 без погодження меж із землекористувачем земельної ділянки по вул. Рилєєва,106 у м. Дніпропетровську ОСОБА_2

Зобовязано Дніпропетровську міську раду розглянути питання про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки за будівельною адресою: провулок Іжевський,5 в м. Дніпропетровську без погодження меж із землекористувачем земельної ділянки по вулиці Рилєєва,106 в м. Дніпропетровську ОСОБА_2

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову (а.с. 123-128).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема питання про те, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що земельні ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не межують, тому вони не є суміжними користувачами, що призводить до порушення прав позивача.

Проте погодитися з висновками суду не можливо, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Дніпропетровської міської ради №131/61 від 06 жовтня 2010 року надано ОСОБА_3 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по просп. Миру у районі буд. №101 (Індустріальний район).

Рішенням Дніпропетровської міської ради № 30/18 від 21 грудня 2010 року про внесення змін до рішення міської ради від 06 жовтня 2010 №131/61 про надання ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по просп. Миру у районі буд. №101 (індустріальний район). Міська рада вирішила внести зміни до рішення міської ради від 06 жовтня 2010 року №131/61 до графічних матеріалів, що є невідємною частиною цього рішення: замість «по просп. Миру у районі буд. №101 (Індустріальний район)» вважати «за будівельною адресою: пров. Іжевський, 5 (Амур-Нижньодніпровський район).

Судом встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_3 та земельна ділянка ОСОБА_2 за адресою: вул. Рилєєва, 106 в м. Дніпропетровську, не межують, тому вони не є суміжними землекористувачами. Саме з цих підстав остання відмовилась погодити межу.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Статтями 116, 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.

Відповідно до вимог ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно вимог ч. 3 ст.152 ЗК України,захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав;б)відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;в) визнанняугоди недійсною;г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;ґ) відшкодування заподіяних збитків;д)застосування інших, передбачених законом, способів.

Стаття 16 ЦК України визначає перелік способів захисту порушених прав та інтересів у суді.

Усунення перешкод у реалізації права на приватизацію земельної ділянки шляхом визнання незаконної відмови в погодженні меж, як спосіб захисту права чинним законодавством не передбачено.

Частиною 3 ст. 158 ЗК України визначено, що органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

За змістом ст. 198 ЗК України погодження меж земельної ділянки із суміжним власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці, як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не узгоджується із способами захисту прав на земельну ділянку, визначеними ст. 152 ЗК України, саме по собі визнання судом незаконною відмову ОСОБА_2 в погодженні меж земельної ділянки не поновить порушене право ОСОБА_3, за захистом якого він звернувся до суду, в обраний ним спосіб.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді справ» роз'яснено, що згідно зі ст.158 ЗК України суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування влади з питань земельних ресурсів.

Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов»язкових технічних помилок. При цьому ст. 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». Із цього зовсім не слідує, що у випадку відмови суміжного землекористувача від підписання відповідного документа слід вважати, що погодження меж не відбулося. Видається, що погодження полягає в тому, що суміжнику було запропоновано підписати відповідний документ. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови підписання документа (якщо вони озвучені). Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки правового значення вони не мають.

Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. З огляду на це, слід вважати, що спір про право у в падку не підписання акта погодження меж відсутній.

Крім того, суд першої інстанції зобов»язуючи відповідачів погодити та затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та видати рішення для приватизації земельної ділянки, вийшов за межі своїх повноважень, оскільки таке право належить виключно до повноважень органів місцевого самоврядування.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не може залишатись в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2016рокускасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Дніпропетровської міської ради, Управління Держгеокадастру у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області про визнання незаконної відмови в погодженні меж земельної ділянки, зобовязання вчинити певні дії - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: М.Ю. Петешенкова

ОСОБА_4

ОСОБА_5