Ухвала суду № 62795240, 17.11.2016, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 686/8288/16-ц

Провадження № 22-ц/792/2096/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2016 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючої судді Спірідонової Т.В.,

суддів Купельського А.В., Пастощука М.М.,

секретар Лапко Ю.В.

за участю: представника апелянта ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

встановила:

В квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом та в обґрунтування позовних вимог зазначив, що 12.02.2013 року він позичив відповідачу грошові кошти у сумі 4350грн до 11.05.2013 року, що підтверджується розпискою. Також, 03.07.2014 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримала в борг 65000грн та зобовязувалась повернути до 01.11.2014 року. Відповідач свої зобовязання по договорам позики не виконала. Оскільки укладений з відповідачем договір позики не є безпроцентним, то відповідач відповідно до ч.2 ст.1048 ЦК України зобовязана сплатити проценти від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України, так як договір позики не передбачає інших умов. Крім того, відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання на вимогу кредитора зобовязаний сплатити три проценти річних від простроченої суми. Просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 12.02.2013 року в сумі 10280,09грн, а саме борг у сумі 4350грн., проценти за користування позикою 2052,81грн., три проценти річних 372,05грн., інфляційні втрати - 3505,23грн.; стягнути заборгованість за договором позики від 03.07.2014 року в сумі 125341,32 грн., в тому числі: 65000грн. сума боргу, 24307,40грн.- проценти за користування позикою, 2792,92грн.- три проценти річних, 33241грн інфляційні втрати.

Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 липня 2016 року позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 борг за договором позики від 12.02.2013 року в сумі 10280,09грн., в т.ч. 4350грн. основний борг, 2052,81грн. проценти за користування позикою, 372,05грн. - три проценти річних, 3505,23грн. інфляційні втрати. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 борг за договором позики від ______________

Головуюча у першій інстанції ОСОБА_5

Доповідач Спірідонова Т.В. Категорія : 27

03.07.2014 року в сумі 125341,32грн., в т.ч. 65000 грн. основного боргу, 24307,40 грн. процентів за користування позикою, 2792,92грн.- три проценти річних, 33241грн.- інфляційні втрати.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 6 жовтня 2016 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Хмельницького міськрайонного суду від 04 липня 2016 року залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить заочне рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Апелянт вказує, що судом не враховано поважність причин відсутності її в судовому засіданні у звязку з хворобою. У звязку з цим апелянт не мала можливості скористатись правом на захист своїх прав та інтересів. Посилається на те, що у розписці на суму 4350грн. зазначено про її обовязок повернути таку ж суму, яка була отримана, що свідчить про те, що договір є безпроцентний. Розписка про отримання коштів у сумі 65000грн. не може бути доказом по справі, оскільки письмовий договір позики з позивачем не укладався.

Апелянт ОСОБА_3 та позивач ОСОБА_4 повідомлені належним чином про час і місце слухання справи, у судове засідання не зявились.

Представник апелянта - ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала.

Представник позивача - ОСОБА_2, заперечуючи проти апеляційної скарги, зазначила, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.

Заслухавши учасників процесу та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що боржник за договорами позики прострочила свої грошові зобовязання, а тому відповідно до частини другої статті 625 ЦК України на вимогу кредитора зобовязана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми, а також позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики за ставкою Національного банку України відповідно до вимог статті 1048 ЦК України.

Судом вірно зясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Встановлено, що 12 лютого 2013 року ОСОБА_3 позичила у ОСОБА_4 кошти в сумі 4350грн. з кінцевим терміном повернення до 11 травня 2013 року, про що було складено розписку.

03 липня 2014 року ОСОБА_3 позичила у ОСОБА_4 кошти в сумі 65000грн. з кінцевим терміном повернення до 1 листопада 2014 року, що підтверджується відповідною розпискою.

Однак у зазначений в розписках строк відповідач кошти не повернула.

Частиною 1 статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобовязання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобовязанням їх повернення та дати отримання коштів.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Вказані правові висновки висловлені Верховним Судом України в постановах №6-1967цс15 від 11.11.2015р. та № 6-63цс13 від 18.09.2013 р.

Позивач на підтвердження укладення договорів позики надав суду оригінал розписки від 12 лютого 2012 року, яка свідчить про отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_4 у позику грошових коштів в сумі 4350грн. та оригінал розписки від 3 липня 2014 року, яка свідчить про отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_4 у позику грошових коштів в сумі 65000грн.

Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Враховуючи наявність у позивача ОСОБА_4 оригіналів написаних відповідачем розписок від 12.02.2013 року та від 03.07.2014 року суд дійшов до обгрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3 не виконала своїх зобов'язань перед позивачем щодо повернення йому зазначених у розписках коштів, а тому кошти за договорами позики у сумі 4350грн. та 65000грн. підлягають стягненню на користь позивача.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша стаття 1050 ЦК України). За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки ОСОБА_3 не виконала зобов'язання за договорами позики, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України за договором позики від 12.02.2013 року за період з 12.05.2013 року по 08.04.2016 року три проценти річних від простроченої суми становить 372,05грн., інфляційні втрати 3505,23грн. та за договором позики від 03.07.2014 року за період з 02.11.2014 року по 08.04.2016 року три проценти річних від простроченої суми становить 2792,92грн., інфляційні втрати 33241грн.

У частині першій статті 1048 ЦК України, яка має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує пятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Таким чином, у випадку, якщо договір позики не є безоплатним (безпроцентним) у розумінні частини другої статті 1048 ЦК України, позичальник зобовязаний сплатити винагороду (проценти за користування позикою) й у випадку, коли таким договором не передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики.

Вказана правова позиція передбачена у постанові Верховного Суду України від 02.07.2014 року №6-36цс14.

У розписках від 12.02.2013 року та від 03.07.2014 року не встановлений розмір процентів та термін їх сплати, а тому позивач має право на отримання процентів за користування грошовими коштами за договором позики в розмірі, визначеному на рівні облікової ставки Національного банку України, які нараховуються з дати отримання коштів позичальником.

За період з 12.02.2013 року по 08.04.2016 року розмір процентів за користування позикою за договором позики від 12.02.2013 року складає 2052,81грн., а за договором позики від 03.07.2014 року за період з 03.07.2014 року по 08.04.2016 року 24307,40грн.

Оцінивши в сукупності надані докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суму боргу за договорами позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми борг, а також проценти за користування позикою.

Не заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що судом безпідставно не враховано поважність причин її неявки у судове засідання та не надано можливості скористатись правовою допомогою. Як вбачається з матеріалів справи відповідач була належним чином повідомлена про судові засідання, призначені на 11.05.2016р., 30.05.2016р., 16.06.2016р., 04.07.2016р. Судові засідання, призначені на 11.05.2016 року та 16.06.2016 року були відкладені за клопотанням відповідача у звязку з хворобою та необхідністю отримання правової допомоги, а тому суд обґрунтовано, відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.169, ч.1 ст.224 ЦПК України, 04.07.2016 року ухвалив заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча /підпис/ ОСОБА_6

Судді: /підпис/ ОСОБА_7

/підпис/ ОСОБА_8

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду Т.В. Спірідонова