Ухвала суду № 62793862, 17.11.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

судова палата з розгляду цивільних справ

___

Україна, 69005,м.Запоріжжя, пр.Соборний,162

Суддя 1-ї інстанції Мінаєв М.М. Суддя доповідач Бондар М.С

Є.у.№ 323/3648/15

17 листопада 2016 року Справа № 22ц/778/3876/16

У Х В А Л А

Іменем України

Коллегія судової палаті з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючий - суддя: Бондар М.С, судді: Бєлка В.Ю., Спас О.В.

секретар - Книш С.В.

при участі: прокурора - адвоката -

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за

апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 22.03.2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" про визнання правочину недійсним та стягнення грошових коштів за договором, -

в с т а н о в и л а :

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" (далі-Товариство) про визнання правочину недійсним та повернення грошових коштів сплачених за договором, стверджуючи на тому, що 28.10.2015 року він підписав з відповідачем договір фінансового автолізингу за № 001911. На виконання договору сплатив Товариству адміністративний платіж у розмірі 60 750 грн. Вважає, що спірний правочин має бути визнаний недійсним, а сплачені кошти повернуті на підставі ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів, оскільки за змістом Договір є не справедливим та містить істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на його шкоду. Тому, прохав визнати укладену угоду недійсною та стягнути на його користь 60 750 грн..

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 22.03.2016 року позов задоволено. Спірну угоду суд визнав недійсною та на користь позивача суд присудив 60 750 грн..

В апеляційній скарзі Товариство покликало суд скасувати судове рішення з ухваленням нового, зазначаючи, що суд неправильно визначив обставини справи й невірно застосував норми матеріального права щодо вимог про визнання спірної угоди неукладеною, наявності підстав для стягнення коштів про які йшлося у заявлених вимогах та сумнівів щодо правової позиції Верховного Суду України на яку посилався суд першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, доводи скарги, колегія суддів судової палаті з цивільних справ апеляційного суду дійшла до висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК суд апеляційної інстанції відхиляє скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 28 жовтня 2015 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" був підписаний договір фінансового лізингу з додатками, згідно умов якого відповідач взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу автомобіль "Toyota Rav4" та передати предмет лізингу у власність позивача (а.с.5).

Після підписання договору заявник загалом сплатив Товариству адміністративний платіж у сумі 60 750 грн. (а.с.14).

Звертаючись із позовом про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення на його користь коштів сплачених за цим договором, заявник, на підставі положень ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" доводив, що спірна угода є недійсною, так як не було додержано вимоги закону про всі істотні умови договору, й, окрім того, Товариство не надало йому повну інформацію про послугу лізингу, що є порушенням ст.15 Закону країни "Про захист прав споживачів". Умови укладеного договору несправедливі відносно нього, оскільки вони створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на його шкоду. У порушення вимог Закону України "Про захист прав споживачів" договором установлені для нього жорсткі обов'язки, тоді, як надання послуги обумовлене лише власним розсудом відповідача. Крім того, у вказаному договорі відсутні конкретні строки та порядок виконання відповідачем своїх обов'язків.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що умови оспорюваного договору є обмеженням принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності та є несправедливими умовами договору згідно з вимогами статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів". Зокрема, відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України "Про фінансовий лізинг".

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом ч.5 цієї норми, у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста, статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Судом встановлено, що зміст спірного договору фінансового лізингу від 28.10.2015 року, укладеного між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України "Про фінансовий лізинг", положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Згідно пункту 1.4 договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

За змістом ст.808 ЦК, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, як встановлено судом першої інстанції, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.4 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням статті 808 ЦК України.

Окрім того, згідно частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно ч.1 ст.220 ЦК у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що спірний договір фінансового лізингу нотаріально посвідчено не було.

У ст.220 ЦК йдеться, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемним правочином є правочин, вчинення якого не породжує передбачених законом правових наслідків у зв'язку із протиправністю або іншими недоліками юридичного характеру, незалежно від пред'явлення позову про визнання його недійсним. Нікчемний правочин є недійсним незалежно від визнання його таким і від бажання сторін.

Нікчемний правочин породжує лише наслідки, які пов'язані з його недійсністю. Такими наслідками, зокрема може бути відшкодування збитків, завданих другій стороні або третій особі внаслідок його вчинення.

В такому разі, не будучи нотаріально посвідченим у встановленому законом порядку, спірний договір лізингу не є укладеним, а тому в разі, якщо на виконання юридично ще не укладеного договору стороною передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (ст.1212-1215 ЦК України).

Згідно з абз.2 ч.1 ст.1214 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобовязана повернути доходи.

За ч.1 ст.1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Як зазначено у ч.3 згаданої статті, положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції хоча і обґрунтував рішення про задоволення позову лише у зв'язку із несправедливими умовами та не взяв до уваги вищезазначені порушення щодо в томі числі відсутності нотаріального посвідчення спірного договору, однак суд вірно вирішив справу по суті, тому рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у справі постанов № 6-2766цс15 від 16 грудня 2015 року, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки вказаних висновків суду та їх не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які являються обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

Отже висновки суду першої інстанції відповідають матеріалам справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, та підстав для його скасування колегія судів не вбачає.

Керуючись ст.303,307,308,313,314,315,317 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 22.03.2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала судової колегії може бути оскаржене безпосередньо до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Судді: