Рішення № 62793829, 15.11.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 333/3870/14Головуючий у 1-й інстанції Піх Ю.Р..Пр. № 22-ц/778/3186/16Суддя-доповідач ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Кухаря С.В., Осоцького І.І.

за участі секретаря Бурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2014 року у справі за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» (надалі ОСОБА_2) до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИЛА:

14 травня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеним позовом та просив стягнути солідарно з ОСОБА_3, як позичальника, та ОСОБА_4 і ОСОБА_5, як поручителів, на користь Банку заборгованість за кредитним договором № 14.13641 від 16 жовтня 2007 року станом на 02.04.2014 року у розмірі 478835,35 грн. (розрахунок: 914969,09 грн., яка складається з наступного: - 261803,18 грн. - заборгованість за кредитом; - 466199,04 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 186966,87 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - від цієї суми заборгованості віднімається сума заборгованості станом на 27.01.2010 року у розмірі 459173,52 грн., яка була задоволена судовим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27.01.2011 року з відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь Банку, різниця становить - 455795,57 грн., а також штрафи відповідно до умов договору: - 250,00 грн. - фіксована частина, - 22789,78 грн. - процентна складова, від сплати якої на користь Банку у добровільному порядку відповідачі ухиляються, а також понесений судовий збір 3654,00 грн.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2014 року (т.с. 1 а.с. 63 а) в задоволенні позовних вимог Банку у цій справі відмовлено у звязку із спливом строків позовної давності.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (т.с. 1 а.с.68-74) просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги Банку у повному обсязі.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 25 лютого 2015 року (т.с. 1 а.с. 111-116) апеляційну скаргу Банку задоволено частково, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2014 року змінено в частині підстав відмови у позові, відмовлено у позові за недоведеністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням апеляційного суду, ОСОБА_2 подав касаційну скаргу (т.с. 1 а.с. 122-126).

Ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 серпня 2015 року (т.с. 1 а.с. 149-151) касаційну скаргу задоволено, рішення апеляційного суду Запорізької області від 25 лютого 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 02 грудня 2015 року (т.с. 1 а.с. 198-202) апеляційну скаргу Банку задоволено, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення наступного змісту.

Позов Банку задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь Банку заборгованістьза кредитним договором№ 14.13641 від 16 жовтня 2007 року в сумі 478 835,35 грн., яка складається із заборгованості по оплаті відсотків в розмірі 349372,00 грн.; пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором в розмірі 170463,10 грн.; штрафу (фіксована частина) 250 грн.; штрафу (процентна складова) 45745,88 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь Банку 2679,60 грн. з кожного по оплаті судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням апеляційного суду, відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали касаційну скаргу.

Ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року (т.с. 1 а.с. 121-224) касаційну скаргу задоволено, рішення апеляційного суду Запорізької області від 02 грудня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому апеляційному розгляді цієї справи відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у судове засідання 15 листопада 2016 року не зявились (вдруге), про час та місце розгляду цієї справи повідомлялись апеляційним судом належним чином (т.с. 1 а.с. 254), про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення апеляційному суду не подавали.

При вищевикладених обставинах, колегія суддів апеляційного суду визнала неповажними причини неявки відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у дане судове засідання і на підставі ст. 305 ч. 2 ЦПК України ухвалила розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю представника Банку (позивача) за довіреністю (т.с.1 а.с. 193) ОСОБА_6 та представника відповідача ОСОБА_4 за довіреністю (т.с.1 а.с. 42) ОСОБА_7

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Банку підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із п. 2 ч.1 ст. 307 ЦПК за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право його скасувати і ухвалити нове рішення по суті.

Відповідно до ст. 309 ч. 1 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне зясування обставин, що мають значення для вирішення справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову Банку у цій справі у повному обсязі, керувався ст. ст. 256-257 ЦК України, ст. ст. 60, 209, 212, 214-215, 224-226 ЦПК України та виходив із того, що ОСОБА_2 звернувся до суду у травні 2014 року з пропуском позовної давності щодостягнення щомісячних платежів, оскільки боржник припинив погашення кредиту 29 травня 2009 року.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини,якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Рішення суду першої інстанції у цій справі вказаним вимогам не відповідає.

Так, хоча судом першої інстанції правильно було встановлено, що 16 жовтня 2007 року між Банком та ОСОБА_3 укладено кредитну угоду, за умовами якої останній отримав кредит у розмірі 350000,00 грн., на умовах визначених договором, із терміном повернення до 16 жовтня 2014 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаною угодою того ж дня між Банком та ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено договори поруки, із кожним окремо.

Однак, суд першої інстанції на виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України не сприяв повному та всебічному зясуванню обставин цієї справи, не звернув належного уваги на п. 6.8 вищезазначеного кредитного договору (т.с. 1 а.с. 16) та п.п. 12 вищезазначених договорів поруки (т.с. 1 а.с. 20-21).

За змістом яких сторони погодили збільшення позовної давності тривалістю 5 (пять) років по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів.

Встановлено, що відповідач ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_8 у суді першої інстанції до ухвалення останнім оскаржуємого рішення у цій справі заявляв про застосування строків позовної давності (т.с. 1 а.с. 61).

Однак, встановлено, що при вищевикладених обставинах, з урахуванням рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя про стягнення з відповідачів заборгованості за вищезазначеним кредитним договором станом 07.05.2010 року у сумі 459373,52 грн. за результатами звернення з позовом у листопаді 2010 року (т.с. 1 а.с. 5-6), яке в силу вимог ст. 264 ч. 1 ЦК України перериває перебіг 5-річного строку позовної давності, позов Банку у цій справі про стягнення вищезазначеної заборгованості (розрахунок т.с. 1 а.с. 7-10) до відповідачів був поданий до суду у травні 2014 року у цій справі з дотриманням строків позовної давності в межах останніх.

В силу положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із ч. ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитною угодою та договором про видачу траншу передбачено кінцевий термін погашення кредиту до 16 жовтня 2014 року.

У зв'язку із простроченням позичальником сплати чергових платежів ОСОБА_2 скористався правом, передбаченим ч.2 ст.1050 ЦК і п.2.3.9 кредитної угоди про дострокове повернення кредиту і рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від27 січня 2011 року в іншій цивільній справі ЄУН № 2-14253/2010 (т.с. 1 а.с. 5-6) з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у солідарному порядку стягнуто заборгованість за кредитним договором від 16 жовтня 2007 року станом на 07 травня 2010 року у розмірі 459173,52 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 323981,23 грн., заборгованості за процентами 96827,04 грн., пені в сумі 16452,23 грн., штрафів: 250,00 грн. - фіксована частина, 21863,02 грн. - процентна складова. станом на 07 травня 2010 року.

Сума основного боргу стягнута з відповідачів вищезазначеним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2011 року повторному стягненню не підлягає.

Таким чином, з урахуванням сум заборгованості за кредитним договором№ 14.13641 від 16 жовтня 2007 року, стягнутих на користь Банку з відповідачів раніше за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від27 січня 2011 року в іншій цивільній справі ЄУН № 2-14253/2010 станом на 07.05.2010 року (т.с. 1 а.с. 5-6) у цій справі підлягає стягненню сума заборгованості за цим договором станом на 02.04.2014 року лише в сумі 455795,57 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом 00,00 грн. (розрахунок: 261803,18 грн. стягнуто раніше за рішенням суду 323981,23 грн.), заборгованості по оплаті відсотків в розмірі 369372,00 грн. (розрахунок: 466199,04 грн. стягнуто раніше за рішенням суду 96827,04 грн.; пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором в розмірі 86423,57 грн. (розрахунок: 186966,87 грн. стягнуто раніше за рішенням суду 16452,23 грн. з урахуванням вимог ст. 11 ч.1 ЦПК України, тобто в межах заявлених у цій справі позовних вимог Банком до відповідачів про стягнення заборгованості, без урахування штрафів, на загальну суму 455795,57 грн. (розрахунок: 455795,57 грн. 00,00 грн. заборгованості за кредитом 369372,00 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом)).

При цьому, встановлено, що правомірним є нарахування Банком процентів та пені за невиконання умов договору, оскільки, станом на момент розгляду цієї справи судом першої інстанції кредитне зобовязання належним чином позичальником та поручителями відповідачами у цій справі не виконано.

У матеріалах цієї справи також відсутні належні, допустимі докази того, що вищезазначене рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2011 року (т.с. 1 а.с. 5-6) було виконано відповідачами на час розгляду цієї справи судом першої інстанції.

В силу вимог ст. 1054 ч. 2 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 цього Кодексу (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом (2) і не випливає із суті кредитного договору.

В силу вимог ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, який є обовязковим для загальних судів в силу вимог ст. 360-7 ч. 1 ЦПК України:

«Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того же роду та такої ж якості.

У відповідності до ч. ч. 1 та 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобовязання і не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України».

Підстав, передбачених ст. 551 ч.3 ЦК України для зменшення вищезазначеного визначеного розміру пені у цій справі у сумі 86423,57 грн. судом не вбачається.

В силу вимог ст. 338 ч. 4 ЦПК висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення у цій справі, є обовязковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді цієї справи.

Так, норми закону, якими регулюються правовідносини поруки, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого.

У справі, яка переглядається, встановлено, що кожен з поручителів окремо поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарний боржник.

Ураховуючи викладене, а також те, що ні нормами закону, ні умовами договорів поруки не встановлено солідарної відповідальності поручителів, за окремими договорами поруки, підстави для солідарного стягнення з поручителів (як просив ОСОБА_2 у своєму позові у цій справі солідарно з позичальника ОСОБА_3 та поручителів ОСОБА_4 і ОСОБА_5Б.) кредитної заборгованості згідно з вимогами ч. 3 ст. 554 ЦК України відсутні.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі№ 6-255цс15 від 24 червня 2015 року, яка відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для судів.

Однак, поручителі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 кожний окремо є солідарними боржниками із позичальником ОСОБА_3 в силу вимог ст. 554 ч. 1 ЦК України.

Тому, вищезазначена визначена судом у цій справі заборгованість за кредитним договором підлягає стягненню на користь Банку солідарно з ОСОБА_3 (позичальника) та ОСОБА_4 (поручителя за договором поруки № б/н від 16.10.2007 року, копія т.с. 1 а.с. 20) і окремо солідарно з ОСОБА_3 (позичальника) та ОСОБА_5 (поручителя за договором поруки № б/н від 16.10.2007 року, копія т.с. 1 а.с. 21), а стягнення підлягає обмеженню загальною сумою 455795,57 грн.

Крім того,цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обовязку новим, або у приєднанні до невиконаного обовязку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обовязків як заходу цивільно-правової відповідальностімає місце, зокрема,увипадку стягненнянеустойки(пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобовязань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2003цс15 від 21 жовтня 2015 року, яка відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для загальних судів.

При вищевикладених обставинах, позовні вимоги Банку до відповідачів у цій справі про стягнення штрафів відповідно до умов договору, а саме: 250,00 грн. фіксована частина та 22789,78 грн. процентна складова не підлягають задоволенню у повному обсязі.

В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.

При вищевикладених обставинах, доводи Банку (позивача), як особи, яка подала апеляційну скаргу, лише частково ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.ст. 213-214 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості.

Тому, апеляційну скаргу Банку у цій справі слід задовольнити частково; рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2014 року у цій справі слід скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов Банку задовольнити частково; стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Банку заборгованістьза кредитним договором№ 14.13641 від 16 жовтня 2007 року станом на 02.04.2014 року в сумі 455795,57 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом 00,00 грн., заборгованості по оплаті відсотків в розмірі 369372,00 грн.; пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором в розмірі 86423,57 грн.; стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_5 на користь Банку заборгованістьза кредитним договором№ 14.13641 від 16 жовтня 2007 року станом на 02.04.2014 року в сумі 455795,57 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом 00,00 грн., заборгованості по оплаті відсотків в розмірі 369372,00 грн.; пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором в розмірі 86423,57 грн.; обмежити стягнення загальною сумую 455795,57 грн.; в решті позову відмовити.

Крім того, в силу вимог ст. 88 ч. ч. 1, 5 ЦПК України у разі задоволення позовних вимог Банку частково при вищевикладених обставинах, останній має право на компенсацію за рахунок відповідачів у цій справі судових витрат, повязаних із розглядом цієї справи судами першої (т.с. 1 а.с. 1 - 3654,00 грн.), апеляційної (т.с. 1 а.с. 66 1827,00 грн.) та касаційної (т.с. 1 а.с. 127 2557,80 грн.) інстанцій пропорційно до суми задоволених позовних вимог Банку у цій справі, на загальну суму 7652,00 грн. (розрахунок: 455795,57*8038,80 грн. (розрахунок: 3654,00 грн. + 1827,00 грн. + 2557,80 грн.)/478835,35 грн.) по 2550,66 грн. (розрахунок: 7652,00 грн. /3 особи) з кожного з відповідачів окремо.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402- VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 - 317 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2014 року у цій справі скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2) на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованістьза кредитним договором№ 14.13641 від 16 жовтня 2007 року в сумі 455795,57 грн. (чотириста пятдесят пять тисяч сімсот девяносто пять гривень пятдесят сім копійок), яка складається із: заборгованості за кредитом 00,00 грн., заборгованості по оплаті відсотків в розмірі 369372,00 грн.; пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором в розмірі 86423,57 грн.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1), ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_3) на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14260570) заборгованістьза кредитним договором№ 14.13641 від 16 жовтня 2007 року в сумі в сумі 455795,57 грн. (чотириста пятдесят пять тисяч сімсот девяносто пять гривень пятдесят сім копійок), яка складається із: заборгованості за кредитом 00,00 грн., заборгованості по оплаті відсотків в розмірі 369372,00 грн.; пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором в розмірі 86423,57 грн.

Обмежити стягнення загальною сумую 455795,57 грн. (чотириста пятдесят пять тисяч сімсот девяносто пять гривень пятдесят сім копійок).

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1), ОСОБА_4(РНОКПП НОМЕР_2), ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_3) на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14260570) судові витрати, повязані із розглядом цієї справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій на загальну суму 7652,00 грн. по 2550,66 грн. (дві тисячі пятсот пятдесят гривень шістдесят шість копійок) з кожного окремо.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_1 ОСОБА_9ОСОБА_10