Рішення № 62793676, 19.05.2014, Апеляційний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

19 травня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області

у складі : головуючого судді Мацунича М.В.

суддів : Ігнатюка Б.Ю., Куштана Б.П.

з участю секретаря : Саваріної Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 11 березня 2014 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 де третьою особою без самостійних вимог є : ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового будинку, -

в с т а н о в и л а :

У грудні 2013 року ПАТ КБ ПриватБанк звернувся в суд із вищенаведеним позовом та як на підставу своїх вимог посилався на наступне. 15.02.2006 року укладено кредитний договір № MKAWGA00000042 згідно якого ОСОБА_2 отримав кредитні кошти в розмірі 25000 доларів США зі сплатою 12% річних за користування кредитом із кінцевим терміном повернення 12.02.2010 року. В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між ПАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_1 укладено 15.02.2006 року договір іпотеки за № MKAWGA00000042 на житловий будинок загальною площею 98,40 м.2. У звязку з невиконанням ОСОБА_2 зобовязання за кредитним договором, станом на 04.12.2013 року утворилась заборгованість у сумі 139545,88 доларів США. Виходячи із цього, ПАТ КБ ПриватБанк у відповідності до вимог ст. 33 ЗУ Про іпотеку має право на задоволення своїх вимог за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно ч. 2 ст. 39 ЗУ Про іпотеку одночасно вирішується вимога про виселення мешканців із житлового приміщення. А звернення стягнення на предмет іпотеки є підставою для виселення всіх мешканців із квартири. Виселення із квартири є підставою для зняття мешканців такої з реєстрації місця проживання. Враховуючи наведене, просив задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 11 березня 2014 року позов задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет іпотеки та відмовлено у виселенні з житлового будинку.

Заперечуючи рішення суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить апеляційну інстанцію скасувати рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. При цьому посилався на те, що рішення суду не відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

В апеляційній інстанції представник апелянта в особі ОСОБА_3, що діє на підставі довіреності підтримав, доводи апеляційної скарги та просив задовольнити таку з наведених у ній підстав.

Представник позивача в особі ОСОБА_4 заперечила, доводи апеляційної скарги, оскільки рішення суду відповідає вимогам норм матеріального права. А тому, вимоги скарги є безпідставними.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, пояснення сторони та обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального й процесуального права при винесенні оспорюваного судового рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню за наступних мотивів.

Відповідно до вимог статей 212 -214 ЦПК України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним рішення є тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й, всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, а висновки суду про встановлені обставини й правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності й підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам закону ухвалене в справі рішення суду не відповідає.

Виходячи з положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як слідує з доводів апеляційної скарги, кінцевим терміном повернення кредитних коштів є 12.02.2010 року. Проте з позовом в суд за захистом порушеного права, ПАТ КБ ПриватБанк звернувся після спливу строку позовної давності. Відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності, але суд залишив таку без задоволення. Здійснення двох платежів за грошовим зобовязанням мало місце поза межами строку позовної давності, а тому не свідчить про переривання строку позовної давності.

За правилами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У відповідності до поданого позивачем ОСОБА_5 заборгованості за договором № MKAWGA00000042 від 15.02.2006 року станом на 04.12.2013 року ОСОБА_2 має борг по кредитним коштам у розмірі 139545,88 доларів США, а.с. 10-13.

Пунктом 1.3. Кредитного договору № MKAWGA00000042 від 15.02.2006 року передбачено, що забезпеченням виконання Позичальником зобовязань за даним договором виступає іпотека домоволодіння під № 21 по вул. Горького в с. Н.Коропець, Мукачівського району, а.с. 21.

На виконання вимог п. 15.7. Договору іпотеки від 15.02.2006 року Іпотекодержатель має право з метою задоволення своїх вимог : підпункт 15.7.1. звернути стягнення на Предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобовязань, передбачених Кредитним договором, такі не будуть виконані; підпункт 15.7.2. звернути стягнення на Предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобовязань за Кредитним договором у випадку: порушення Позичальником якого-небудь із зобовязань, передбачених умовами Кредитного договору, а.с. 26.

Згідно ч. 1 ст. 33 ЗУ Про іпотеку в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Та крім цього, іпотека припиняється в разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору, абзац 2 ч. 1 ст. 17 ЗУ Про іпотеку.

Згідно розрахунку заборгованості за Кредитним договором, ОСОБА_2 в останнє сплатив проценти - 14.07.09р., а пеню - 30.12.09р..

Із цього слідує, що, починаючи з 01.01.2010 року в ПАТ КБ ПриватБанк виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення своїх вимог за Кредитним договором в межах строку позовної давності.

В п. 1.1. Кредитного договору № MKAWGA00000042 від 15.02.2006 року зазначено, що кредитні кошти надано на строк до 12 лютого 2010 року. Зі спливом даного строку за наявності не виконаного позичальником зобовязання в позикодавця виникає право на захист свого порушеного права в межах позовної давності.

До суду з вимогою про захист свого цивільного права, ПАТ КБ ПриватБанк звернувся 23.12.2014 року, тобто, через 3 роки й 10 місяців із моменту спливу строку повернення кредитних коштів.

У запереченні (відзиві) на позов представник ОСОБА_1 в особі адвоката ОСОБА_6, який діяв на підставі договору, виклав заяву із приводу спливу строку позовної давності та відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України це є підставою для відмови ПАТ КБ ПриватБанк в позові, а.с. 50, 57. Викладення заяви ОСОБА_1 про сплив позовної давності в тексті заперечення на позов є свідченням того, що ОСОБА_1 зробив письмову заяву про сплив позовної давності. Такий же довід міститься й в розясненні наведеному в абзаці 8 підпункту 2.1. пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів.

Звертаючись в суд із позовом, ПАТ КБ ПриватБанк, вважав, що строк позовної давності не сплив, оскільки ОСОБА_2 перебіг позовної давності перервав вчиненням двох платежів за основним зобовязанням. Проте, така позиція ПАТ КБ ПриватБанк не є правильною, оскільки, переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. В даному же випадку, ОСОБА_2 вчинив дії по сплаті двох платежів за межами строку позовної давності, а не в межах його дії. Що не може свідчити про переривання з боку ОСОБА_2 перебігу позовної давності. Таке розяснення міститься й в підпункті 4.4.1. пункту 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 за № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів.

З вимогою про поновлення пропущеного строку позовної давності, ПАТ КБ ПриватБанк до суду не звертався.

Матеріалами справи доведено, що вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки, які заявлені після спливу строку позовної давності є підставними. Але, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позов, ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла до думки, що суд першої інстанції задовольняючи вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки безпідставно дійшов до висновку, що з боку ОСОБА_2 мало місце переривання перебігу позовної давності. А тому, необґрунтовано відмовив ОСОБА_1 в задоволенні заяви про сплив позовної давності.

Таким чином, ухвалене судом першої інстанції судове рішення не можна визнати законним в цілому, а тому підлягає скасуванню на підставі пунктів 1 і 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки. Отож, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

На підставі вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України на користь ОСОБА_1 слід стягнути з ПАТ КБ ПриватБанк судовий збір у сумі 1827 гривень, а.с. 110, 122.

Зважуючи на вищезазначене та керуючись вимогами статей 10, 11, 60, 212, 309, 314, 316 і 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

р і ш и в :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 11 березня 2014 року в частині задоволеної позовної вимоги скасувати, ухваливши нове рішення.

У позові Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 де третьою особою без самостійних вимог є : ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк на користь ОСОБА_1 1827 гривень судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання ним законної сили.

Головуючий : ____ Судді : _____

_____