Рішення № 62792556, 14.11.2016, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 766/1295/16-ц Головуючий в І інстанції Спічак О.Б.

Номер провадження 22ц 791/2104/2016 Доповідач: Бугрик В.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого Бугрика В.В.,

Суддів: Воронцової Л.П.,

ОСОБА_1,

секретаря Мирненко А.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні апеляційні скарги ОСОБА_2 і адвоката ОСОБА_3 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 18 серпня 2016 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про розподіл спільного майна подружжя,

У квітні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовною заявою посилаючись на те, що 24.09.1977 року він уклав шлюб з відповідачкою. Від даного шлюбу мають трьох повнолітніх дітей. 26.04.2000 року шлюб було розірвано. ОСОБА_5 вказує, що під час їх спільного проживання ними було придбано спільне сумісне майно на загальну суму 35 350 грн., а саме: кухонний гарнітур - 1 500 грн., кухонний стіл - 300 грн., холодильник «Донбас» - 400 грн., кухонний меблевий куточок - 350 грн., 2 шт. крісло-ліжко - 1550 грн., стіл розкладний - 500 грн., 6 стільців - 2400 грн., меблева стінка «Ужгород» - 5000 грн. тумбочка під телевізор - 250 грн. електровентилятор - 250 грн., посуд з нержавіючої сталі, вилки, ножі - 100 шт. - 1200 грн., стабілізатор - 200 грн., шафа однодверна з антресоллю - 350 грн., тумбочка під телевізор - 250 грн., ліжко односпальне з матрасом - 2 шт. - 1500 грн., телевізор «Електрон» - 450 грн., приставка «Денді» - 400 грн., кімнатний гімнастичний набір - 900 грн., диван ліжко з м'якоттю - 1500 грн., машина пральна «Рига» - 200 грн., машина пральна - «Донбас» - 600 грн., лампа настільна 2 шт. - 100 грн., телевізор «Рекорд» - 450 грн., покривало атласне двоспальне - 900 грн., килими румунські 2 шт. - 2 400 грн., килим німецький - 1500 грн., 3 килимові покриття 3 шт. - 2 400 грн.. 10 кастрюль - 700 грн., тарілки 40 шт. - 600 грн., стіл письмовий - 450 грн., 30 шт. рушників махрових - 1 800 грн., покривало х/б - 6 шт. - 1200 грн., карнизи - 5 шт. - 400 грн., гардина - 800 грн., різний господарський інвентар - 1 000 грн., посуд для консервації - 600 грн. Позивач зазначає, що у добровільному порядку поділити вищевказане майно вони з відповідачкою не можуть, у зв'язку з чим просив поновити йому строк позовної давності для звернення до суду, поділити спільне майно подружжя, набуте під час шлюбу на загальну суму 35 350 грн., виділивши йому у власність таке майно: стінку «Ужгород», стіл розкладний, 6 м'яких стільців, кухонний гарнітур, пральну машину «Донбас», 2 шт. румунських килимків, килим німецький, стіл письмовий, диван-ліжко 2 шт., полове покриття 3 шт. на загальну суму 17950 грн.

Рішенням суду в задоволені позову відмовлено за пропуском строку позовної давності.

В апеляційних скаргах позивач і адвокат ОСОБА_3 просять скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Вислухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 309 ЦПК в апеляційному порядку може бути скасоване рішення суду першої інстанції, у разі невідповідності висновків суду обставинам та неправильного застосування норм матеріального права.

Встановлено, що сторони перебували в шлюбі, зареєстрованому у відділі ЗАГС Ямпільського райвиконкому Винницької області 24 вересня 1977 року. Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 26 квітня 2000 року шлюб було розірвано.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно зі ч.4. ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосуванні якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмовлення у позові; п.5 цієї ж статті передбачає, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Сторонами по справі не було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, тому за таких обставин суд у відповідності до вимог ч. 3 ст. 267 ЦК України не мав правової підстави для застосування позовної давності. Неможливість застосування строку позовної давності без подання заяви сторони у справі також слідує з правових висновків Верховоного Суду України, викладених у постановах № 6-738цс15 від 24.06.2015 року, 3 6-25цс15 від 18.03.2015 року і є згідно вимог норм ст.360-7 ЦПК України обовязковими для всіх судів України. Проте, відмовляючи в задоволенні позову з причин пропущення строку позовної давності, суд першої інстанції не звернув уваги на положення ч.2 ст.72 СК України, які передбачають, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Згідно положень ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України. Судом першої інстанції було вірно встановлено та ніким в апеляційній інстанції не спростовано, що спірне майно було набуте позивачем та її колишнім чоловіком під час шлюбу. Проте, яким чином та з якого часу було порушено право власності позивача на спільне майно після розірвання шлюбу та чи були підстави для задоволення клопотання про застосування наслідків пропущення строку позовної давності, судом першої інстанції не встановлено. Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися обєктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до обєктів права спільної сумісної власності подружжя.

Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі за № 6-2333цс15 та від 7 вересня 2016 року у справі за №6-801цс16 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

У п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, зокрема, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто. Частиною 3ст. 10 ЦПК та ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст.131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин. Всупереч вимогам ст. ст. 60, 131 ЦПК України позивачем не надано суду належні та допустимі докази на підтвердження заявлених ним позовних вимог, заявлених на підставі ст. 392 ЦК України, а також про наявність підстав для визнання за ним права на частку у спільній сумісній власності подружжя. Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не надано суду належних доказів наявності вказаного ним спільного майна (чеки, квитанції, тощо), які б підтверджували придбання цих речей, у звязку з чим розподіл зазначений позивачем майна є неможливим, за недоведеності наявності спірного майна, тому рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності підлягає скасуванню, як незаконне, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову по суті спору за відсутністю доказів наявності майна подружжя, яке підлягає розділу.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,

ВСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 і адвоката ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 18 серпня 2016 року по даній справі скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про розподіл спільного майна подружжя відмовити,

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього ж часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий В.В. Бугрик

Судді: Л.П. Воронцова

ОСОБА_1