Ухвала суду № 62792187, 16.11.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4947/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сватаненко В. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого Сватаненка В.І.

суддів Ващенко Л.Г., Суворова В.О.,

за участю секретаря Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Дочірнього підприємства «Одеський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», третя особа ОСОБА_3 «Про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином», за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства «Одеський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 20 квітня 2016 року, -

ВСТАНОВИЛА:

10.12.2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, по якому просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 50224,48 грн. та моральну шкоду у розмірі 200000 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на те, що 14.08.2013 року о 10.00 годині, з вини третьої особи ОСОБА_3 сталася ДТП, в результаті якої було пошкоджено автомобіль позивача, чим завдано матеріальних збитків на суму 10000 грн., а також позивач отримав тяжкі тілесні ушкодження, в звязку з чим довгий час лікувався та поніс витрати на лікування на суму 36223,48 грн. Крім того, з вини водія ОСОБА_3 позивачу було завдано і моральної шкоди, яку він оцінює в 200000 грн.

Позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

Представник відповідача, будучи сповіщеним, до суду не з*явився, надав письмові заперечення, відповідно до яких вважав позов безпідставним та необґрунтованим.

Представник третьої особи ОСОБА_3 позовні вимоги визнав частково, не заперечував проти доведеності позовних вимог в частині витрат на лікування в сумі 32037,12 грн. та проти відшкодування моральної шкодив тому ж розмірі, що і матеріальної.

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 20.04.2016 року частково задоволений позов ОСОБА_2, стягнуто з ДП «Одеський облавтодор» на користь ОСОБА_2 32037,12 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, та 70000 грн. моральної шкоди, стягнуто з ДП «Одеський облавтодор» судовий збір в сумі 1929,20 грн. на користь держави.

24.05.2016 року ДП «Одеський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» подали апеляційну скаргу на вказане рішення районного суду, по якій просять скасувати рішення районного суду, ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди та про часткове задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 5000 грн., посилаючись на порушення районним судом норм матеріального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлені такі обставини у справі та відповідні ним правовідносини.

Вироком Любашівського районного суду Одеської області від 19 червня 2015 року ОСОБА_3 було визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої він «знаходячись при виконанні службових обовязків, керуючи службовим автомобілем, марки «Opel Vectra», д.н. НОМЕР_1, порушив вимоги Правил дорожнього руху України допустив зіткнення з автомобілем НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2. Внаслідок ДТП водій автомобіля «ВАЗ» ОСОБА_2, відповідно до висновку комісійної судово- медичної експертизи № 426 від 10.03.2015 р. отримав закритий осколковий внутрішньо-суглобний перелом правої вертлужної впадини з підвивихом стегнової кістки, закритий поперечний перелом правої стегнової кістки в верхній третині із зміщенням відламків та кутовим зміщенням, закритий осколковий перелом правого наколінника, закритий внутрішньо - суглобний перелом зовнішнього мищелка правої великої гомілкової кістки, ускладнений розвитком посттравматичної невропатії правого малогомілкового нерву, які викликали розвиток помірного обмеження руху в правому тазостегновому суглобі, помірного обмеження руху в правому колінному суглобі і паралічу мязів розігнувачів правої ступні з їх атрофією, зниженням сили і чутливості, що призвело до розладу здоровя, поєднаному зі стійкою втратою загальної працездатності не менш , ніж на одну третину (а саме 70 % ) і за цим критерієм згідно з п.2.1.6 « Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень. Наявні ушкодження причинені ударною дією тупих твердих предметів, якими могли бути еліменти салону легкового автомобілю в умовах ДТП ( зіткнення легкових автомобілів) можливо 14.08.2013 року.»

За правилами п. 3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у кримінальній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини, тому цей факт не потребує інших доказів.

Відповідно до положень ст.1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди, винними діями водія ОСОБА_3 який знаходився при виконанні службових обовязків, керуючи службовим автомобілем, позивачу заподіяна матеріальна шкода, внаслідок отриманих ним тілесних ушкоджень та повязана, зокрема, із тривалим його лікуванням на що потрачені значні грошові кошти, які районний суд вважав доведеними у розмірі 32037,12 грн.

У суді апеляційної інстанції представник відповідача повідомила суд про те, що на теперішній час підприємство визнає вимоги позивача щодо відшкодування матеріальної шкоди, визначені у судовому рішенні у розмірі 32037,12 грн.

За цих підстав, колегією суддів не досліджується законність судового рішення в частині стягнення матеріальної шкоди.

Одночасно представник апелянта визнала вимоги позивача в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 35000 грн. В решті стягнення моральної шкоди не визнала, вважаючи, що сума моральної шкоди у загальному розмірі 70000 не відповідає принципам розумності та справедливості.

У звязку з наведеним колегія суддів надає правову оцінку законності судового рішення про стягнення моральної шкоди у розмірі 70000 грн.

Положеннями ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Суд першої інстанції вважав, що позивачу дійсно заподіяно моральну шкоду, однак ним безпідставно завищено розмір моральної шкоди. Тому, визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходить із того, що неправомірними діями ОСОБА_3 заподіяно ОСОБА_2 моральну шкоду, яка виразилася у фізичному болю від тілесних ушкоджень, отриманих внаслідок ДТП, душевних стражданнях та переживаннях під час лікування, йому довелося змінити свій звичайний спосіб життя, і крім того в звязку з тим, що дана справа довгий час розглядається судом.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року «Про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньотранспортної пригоди», розяснено, що « У ч. 1 ст. 1167 ЦК України відповідальність за моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю покладається на особу, яка її завдала, за загальним правилом за наявності її вини.

Тобто, ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме, особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди і серед інших, наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Частиною 2 ст. 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких і випадок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Таким чином, ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачає підстави відшкодування моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, проте не змінює відповідальну за відшкодування моральної шкоди особу, якою за змістом ст. 1167 ЦК України залишається особа, яка безпосередньо завдала моральну шкоду, а саме винний водій.

Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними субєктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у ст. 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості субєктного складу відповідальних осіб (коли обовязок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого субєкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки .

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким субєктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким субєктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у звязку з виконанням своїх трудових (службових) обовязків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

В такому випадку обовязок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Таким чином, положення ст. ст. 1187, 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до ст. 1167 ЦК України, у звязку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам».

Колегія суддів, вважає, що районний суд, визначаючи розмір моральної шкоди, правильно керувався нормами матеріального права, принципом розумності та справедливості, урахував ступінь і тяжкість отриманих позивачем тілесних ушкоджень, що став інвалідом 2-ї групи та продовжує лікуватися по теперішній час. Тому розмір моральної шкоди у сумі 70000 грн. є справедливий.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Відповідно до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підтвердження своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 3 ст. 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів вважає, що районний суд, давши оцінку поясненням сторін по справі та на підставі сукупності зібраних по справі доказів, прийшов до правильного обґрунтованого висновку, що твердження позивача є доведеними та підтвердженими.

Висновки суду першої інстанції відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

Доводи апеляційної скарги є неспроможними, висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, є правильним по суті, відповідає вимогам ст. ст. 212-215 ЦПК України, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 307 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог закону.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Одеський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» - відхилити.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 20 квітня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_4

ОСОБА_5

ОСОБА_6

16.11.2016 року м. Одеса